Рішення № 97714557, 04.06.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/233/21

Провадження № 2/638/164/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2021 Дзержинський районний суду м. Харкова у складі:

головуючого судді - Поволяєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лаптійчук К.В.,

учасників справи:

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, в якому просив суд стягнути за рахунок державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди, завданої тривалою бездіяльністю відповідача, в розмірі 3 300 000,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн. та витрати під час імітації досудового розслідування в розмірі 10 000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що 21 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_1 зареєстроване кримінальне провадження № 42015220010000056 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, в якому його визнано потерпілим і розпочато досудове розслідування.

12 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Прокуратури Харківської області щодо неналежного виконання своїх обов`язків слідчими Шевченківського ВП та просив забезпечити законність та верховенство права під час проведення зазначеного досудового розслідування.

У травні 2017 року ним отримано відповідь за № 04-26-3567-16 від 05 травня 2017 року, в якій зазначено що прокуратурою скасовано постанову слідчого Шевченківського ВП про закриття кримінального провадження.

25 липня 2018 року позивач звернувся з заявою до Начальника СВ Шевченківського ВП щодо перевірки стану розслідування кримінального провадження № 4201522200010000056, однак жодної відповіді не отримав.

08 липня 2019 року адвокатом позивача - ОСОБА_2 до Шевченківського ВП направлено адвокатський запит щодо надання інформації про стан досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, проте відповідь надано не було.

10 липня 2019 року на ім`я начальника ГУ НП в Харківській області генерала поліції ОСОБА_3 позивачем направлена скарга на бездіяльність працівників поліції Шевченківського ВП та навмисним затягуванням досудового розслідування.

05 серпня 2019 року отримано відповідь за № Б-2238/49-2/01, в якій викладені факти неналежного виконання своїх обов`язків посадовими особами Шевченківського ВП, вказано на активізацію досудового розслідування, прийняття процесуальних рішень у стислі терміни та вказано, що зазначені порушення діючого законодавства України сталися з вини начальника СВ Шевченківського ВП Заворіна А.І. внаслідок неналежного виконання ним своїх посадових обов`язків.

02 жовтня 2019 року позивач звернувся до слідчого Шевченківського ВП Пасік А.В. з клопотанням про проведення слідчих дій та вручення повідомлення про підозру особі, яка вмотивовано підозрюється у вчиненні злочину, який розслідується в рамках зазначеного кримінального провадження, проте жодної відповіді не отримав.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області щодо розгляду клопотання, зобов`язано уповноважену особу СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області розглянути клопотання від 02 жовтня 2019 року про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21 вересня 2015 року.

Слідчим ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року не виконана.

16 жовтня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до слідчого СВ Шевченківського ВП Пасік А.В. з клопотанням про проведення слідчих дій, однак відповіді не отримав.

21 жовтня 2019 року позивач повторно звернувся до Начальника ГУ НП України в Харківській області генерала поліції Сокуренко В.В. зі скаргою на бездіяльність працівників поліції Шевченківського ВП, щодо невиконання ними процесуальних дій та своїх обов`язків.

29 жовтня 2019 року позивач звернувся з клопотанням пропроведення слідчих дій, неналежне виконання слідчим своїх обов`язків, затягуванням строків досудового розслідування, порушенням його прав, як потерпілого по справі, однак слідчий Пасік А. не винесла жодного процесуального рішення по ньому.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області щодо розгляду клопотання, зобов`язано уповноважену особу СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16 жовтня 2019 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21 вересня 2015 року за ч. 1 ст. 182 КК України, не пізніше 3 днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Слідчим ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2019 року не виконана.

12 листопада 2019 року позивач звернувся до Начальника Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області зі скаргою на бездіяльність працівників поліції Шевченківського ВП щодо невиконання ними процесуальних дій та своїх обов`язків, однак відповіді на дану скаргу не отримав.

19 грудня 2019 року за № Б-3570/119-24/01-19 позивачем отримано відповідь на скаргу від 21 жовтня 2019 року щодо неналежного виконання своїх обов`язків слідчими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яких попереджено про дисциплінарну відповідальність у зв`язку з допущеними ними порушеннями під час проведення досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, вказано на активізацію досудового розслідування та поінформовано його, як потерпілого по справі, що стан досудового розслідування взято на контроль.

09 січня 2020 року позивач звернувся до Харківської місцевої прокуратури №1 із заявою про кримінальні правопорушення, вчинені посадовими особами Шевченківського ВП ГУНП Харківській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21 вересня 2015 року.

Уповноваженою особою прокуратури, в порушення ст. 214 КПК України, протягом 24 годин після подання заяви, не внесені відомості до ЄРДР, чим було порушено конституційні права позивача.

Ухвалою слідчого судді від 16 січня 2020 року зобов`язано уповноважених осіб Харківської місцевої прокуратури № 1 внести відповідні відомості до ЄРДР, викладені в заяві ОСОБА_1 від 09 січня 2020 року.

22 січня 2020 року посадова особа прокуратури внесла відомості в ЄРДР за № 42020221090000024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України.

24 січня 2020 року позивач звернувся зі скаргою на бездіяльність працівників Шевченківського ВП до Начальника ГУ НП в Харківській області генерала поліції Сокуренко В.В.

04 березня 2020 року за № Б-758/119-24/01-2020 на його адресу направлено відповідь за підписом начальника СУ ГУ НП в Харківській області, яка не стосується обставин, викладених в скарзі.

07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого СВ Шевченківського ВП Бродовського С. з клопотанням про проведення слідчих дій та з клопотанням про порушення строків досудового розслідування та вимогою надати можливість ознайомитися з матеріалами справи, однак жодного процесуального рішення ухвалено не було.

28 лютого 2020 року позивач звернувся з запитом до начальника СУ ГУ НП в Харківській області полковникаполіції Чижа С.А. щодо порушень з боку посадових осіб СВ Шевченківського ВП, їх бездіяльності та намагання приховати вчинений злочин.

05 березня 2020 року за № 5283/119-24/01-2020 на адресу позивача направлено відповідь, в якій зазначено, що СВ Шевченківського ВП вказано на необхідність активізації досудового розслідування, прийняття остаточного рішення у стислі терміни та недопущення порушень службової дисципліни в подальшому.

20 березня 2020 року позивач звернувся до начальника Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області зі скаргою щодо недотримання розумних строків досудового розслідування, безпідставним закриттям кримінального провадження, порушенням його прав, як потерпілого по справі, проте відповіді ним так і не було надано.

23 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до слідчого СВ Шевченківського ВП Бродовського С. про проведення слідчих дій та закінчення досудового слідства у розумні строки, однак слідчим дане клопотання не було розглянуто.

Також позивач зазначив, що ним неодноразово на особистому прийомі керівництва Шевченківського ВП було здійснено обговорення бездіяльності слідчих СВ Шевченківського ВП, проте дані обставини не вплинули на бездіяльність слідчих під час досудового розслідування.

Зважаючи на зазначене, тривалими неправомірними незаконними діями та бездіяльністю слідчих Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській областіОСОБА_1 завдано моральну шкоду, оскільки його порушені права не поновлені, досудове розслідування проводиться неналежним чином, що спричинило йому моральні страждання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року замінено у справі первісного відповідача – Шевченківське ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області на належного відповідача - Головне Управління національної поліції в Харківській області (далі – ГУ НП в Х/о).

09 квітня 2021 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилався на те, що позов є необґрунтованим. Зазначив, що бездіяльність посадових осіб органу досудового розслідування не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, а наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Зазначив, що ухвали слідчих суддів про задоволення скарг позивача свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності їх дій, як на це вказує позивач. Також вказав, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками поліції моральної шкоди, а обмежився лише загальними посиланнями на бездіяльність та незаконність дій посадових осіб органу досудового розслідування. Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач зазначив, що позивач не надав суду жодних документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, що є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивач ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що протягом тривалого часу здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за його заявою, здійснюється воно з численними порушеннями норм КПК, що підтверджується ухвалами слідчих суддів, чим йому спричинена моральна шкода. Також позивач зазначив, що в своєму позові він достатньо обґрунтував бездіяльність посадових осіб Шевченківського відділу поліції, зловживання останніми своїми процесуальними правами та невиконання ними своїх обов`язків. Вказав, що неодноразово отримував відповіді начальника поліції, що слідчих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 попереджено про повторне недопущення порушень під час проведення ними досудового розслідування кримінального провадження за його заявою та можливе притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також позивач зазначив, що всі документи на підтвердження витрат на правничу допомогу та спричинення моральної шкоди, він надав до матеріалів справи.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 січня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року замінено неналежного відповідача – Шевченківський ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області (до зміни назви Шевченківський ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області) на належного відповідача - Головне Управління національної поліції в Харківській області.

В судовому засіданні позивач – ОСОБА_1 позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, надав до суду відзив, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

В провадженні Харківського районного управління поліції № 3 (до зміни назви Шевченківський ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області) перебувають матеріали кримінального провадження № 42015220010000056 від 21 вересня 2015 року.

02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП України в Харківській області Пасік А.В. подано клопотання про проведення одночасного допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , а також клопотання про вручення повідомлення про підозру.

Слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП України в Харківській області Пасік А.В. не повідомлено заявника ОСОБА_1 про задоволення клопотання, не винесено вмотивованої постанови про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання, зважаючи на що ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області щодо розгляду клопотання, зобов`язано уповноважену особу СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області розглянути клопотання від 02 жовтня 2019 року про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21 вересня 2015 року(а.с. 32-33).

Матеріали справи не містять будь-яких даних щодо виконання слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП України в Харківській області Пасік А.В. ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року.

29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП України в Харківській області Пасік А.В. подано клопотання про недопущення порушення строків проведення досудового розслідування та про повідомлення про результати розгляду раніше поданих клопотання про проведення слідчих дій.

Слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП України в Харківській області Пасік А.В. не повідомлено заявника ОСОБА_1 про задоволення клопотання, не винесено вмотивованої постанови про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання, зважаючи на що ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області щодо розгляду клопотання, зобов`язано уповноважену особу СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16 жовтня 2019 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21 вересня 2015 року за ч. 1 ст. 182 КК України, не пізніше 3 днів з дня набрання ухвалою законної сили(а.с. 39-40).

09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Харківської місцевої прокуратури № 1 із заявою про кримінальні правопорушення, вчинені посадовими особами Шевченківського ВП ГУНП Харківській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015.

Уповноваженою особою прокуратури, в порушення ст. 214 КПК України, протягом 24 годин після подання заяви, не внесені відомості до ЄРДР, чим було порушено конституційні права позивача.

Ухвалою слідчого судді від 16 січня 2020 року зобов`язано уповноважених осіб Харківської місцевої прокуратури № 1 внести відповідні відомості до ЄРДР, викладені в заяві ОСОБА_1 від 09 січня 2020 року.

22 січня 2020 року посадова особа прокуратури внесла відомості в ЄРДР за № 42020221090000024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (ст.ст.1173 та 1174 цього Кодексу).

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Результат системного аналізу вказаних вище норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи, відшкодовується державою незалежно від її вини в порядку, визначеному законом.

Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі № 520/3307/16-ц, від 25 липня 2018 року по справі № 638/6944/16-ц.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав бездіяльності слідчих СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській областіщодо нерозгляду численних клопотань ОСОБА_1 про проведення слідчих дій, невиконання ухвал слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року та 08 листопада 2019 року в частині зобов`язання розглянути подані клопотання від 02.10.2019 про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 рокута від 16.10.2019 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 року за ч. 1 ст. 182 КК України.

В судовому засіданні позивач посилався на бездіяльність слідчих, яка полягає у нездійсненні ними процесуальних дій щодо надання вмотивованих відповідей щодо розгляду клопотань про проведення слідчих дій. Саме бездіяльність слідчого, яка полягає в систематичному неповідомленні його про результати розгляду клопотань, поданих ним в рамках кримінального провадження, є підставою звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. Зазначив, що ухвали слідчих суддів про задоволення скарг позивача свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності їх дій.

Представник відповідача не надав суду жодного пояснення щодо результатів розгляду зазначених вище клопотань, матеріали справи не містять будь-яких належних доказів, з яких вбачається, що слідчими СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській областібуло розглянуто та вирішено дані клопотання у відповідності до вимог КПК України та повідомлено про результати такого розгляду ОСОБА_1 , як особу, яка відповідно до п. 25 ст. 3 КПК України є учасником кримінального провадження.

Також представником відповідача не надано будь-яких належних доказів, з яких вбачається факт виконання слідчими СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській областіухвал слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року та від 08 листопада 2019 року про зобов`язання посадових осіб СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській областірозглянути клопотання про проведення слідчих дій.

Факт бездіяльності слідчих СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області, який полягав у нерозгляді поданих ОСОБА_1 клопотань про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 рокута про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 року за ч. 1 ст. 182 КК Українибув встановлений ухвалами слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року та від 08 листопада 2019 року. Представником відповідача не надано до суду даних, з яких вбачається що дані ухвали слідчого судді було належним чином виконані.

Також матеріали справи не містять даних, з яких вбачається, що слідчими СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській областіповідомлено належним чином ОСОБА_1 про результати розгляду поданих ним 29 жовтня 2019 року, 12 листопада 2019 та 07 лютого 2020 року клопотань про проведення слідчих дій.

У наданому відзиві на позов жодних пояснень представника відповідача стосовно нерозгляду клопотань позивача у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015та невиконання ухвал слідчого судді, не надано.

Положеннями ч. 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року по справі № 638/6944/16-ц зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне-за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні питання відносно того, чи спричинена позивачу моральна шкода вказаною вище бездіяльністю посадових осіб Шевченківський ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області суд враховує, що факт постановлення ухвал слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року та від 08 листопада 2019 року, якою зобов`язано уповноважених осіб Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області розглянути подані клопотання від 02.10.2019 про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 рокута від 16.10.2019 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 року за ч. 1 ст. 182 КК України, відсутність в матеріалах справи будь-яких даних щодо виконання слідчим даної ухвали, відсутність даних щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду поданих ним клопотань про проведення слідчих дій, свідчить про те, що мало місце багаторазове невиконання слідчим обов`язку повідомлення учасника кримінального провадження про результати розгляду поданих ним клопотань.

За таких обставин, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області, яка полягає у тому, що подані ОСОБА_1 клопотання про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 рокута про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015220010000056 від 21.09.2015 року за ч. 1 ст. 182 КК Українифактично не розглянуті, з урахуванням відсутності будь-яких даних щодо виконання даної ухвали в частині повідомлення останнього про результати розгляду, а також відсутності даних щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду поданих ним клопотань, суд дійшов висновку щодо наявності передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Суд вважає неспроможними доводи представника відповідача стосовно неможливості органу державної влади нести відповідальність за дії або бездіяльність його посадових осіб, недоведеності позивачем факту спричинення моральної шкоди діями або бездіяльністю слідчого, зважаючи на наступне.

Під час розгляду справи позивач зазначив, що у зв`язку з бездіяльністю слідчого він перебував у стані нервового стресу, постійному занепокоєнні з відчуттям несправедливості, що негативно відобразилось на стані його здоров`я. Бездіяльність посадової особи Шевченківського ВП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області та ігнорування з питань повідомлення про результати розгляду клопотань, змусила його постійно писати скарги та вести переписку з державним органам з питання повідомлення його належним чином про результати розгляду поданих ним клопотань, що свідчить про тривалу невизначеність та завдає великої шкоди його здоров`ю.

Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 зазначено, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. При цьому, в сила ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача – органом державної влади.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рішення у справі «Рисовський проти України», «Антоненков та інші проти України»).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про спричинення моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, вік, стан здоров`я позивача та визначає розмір спричиненої позивачу моральної шкоди в сумі 3 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, оскільки позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не доведений факт спричинення йому моральної шкоди в більшому розмірі, ніж 3 000,00 грн. Крім того, суд враховує, що відповідні права позивача були відновлені судовими рішеннями, ухваленими слідчими суддями за його скаргами.

Також суд враховує, що всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів щодо витрат під час імітації досудового розслідування в розмірі 10 000,00 грн., не зазначено в чому вони полягають та відповідні їх обґрунтування.

Вирішуючи питання щодо органу, з якого повинні бути стягнуті вказані вище грошові кошти, суд керується правовими позиціями, викладеними в тому числі в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 520/3307/16-ц, в якій зазначено наступне.

Здійснюючи в межах своїх повноважень контроль за дотриманням бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, Казначейство України, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів.

Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене КМ України від 15 квітня 2015 року № 215; статей 25,43 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Пунктом 35 Постанови Кабінету Міністрів України № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03 серпня 2011 року визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо необхідності стягнення вказаних коштів за рахунок держави, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Вирішуючи питання про коло учасників справи, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, відповідно до якої належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Оцінюючи доводи і аргументи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, суд керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, викладеної зокрема в рішенні від 18 липняі 2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Що стосується витрат відповідача на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

А тому договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачем 30.05.2019 року був укладений Договір про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Тарасенко А.В. Відповідно до рахунку № НОМЕР_1 вартість послуг становить 60000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ОСОБА_1 дійсно поніс витрати на правничу допомогу, матеріали позовної заяви не містять.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, а тому суд вважає, що підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, відсутні. Окрім того, адвокат в жодному судовому засіданні участі не приймав.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 000,00 грн. (три тисячі гривень нуль копійок) в якості відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Поволяєва