Постанова № 9770399, 02.06.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-3483/09/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Кульчицький С.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2010 р.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Данилової М.В., Ізмайлової Т.Л.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу комунального підприємства «Сміла-ліфт»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2009 року у справі за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Сміла-ліфт»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А :

Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулися до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до комунального підприємства «Сміла-ліфт»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, а саме 23134,78 грн. адміністративно-господарські санкції та 666,00 грн. пені.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2009 року позов задоволено частково, а саме: стягнуто з комунального підприємства «Сміла-ліфт»на користь Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів 9 639 грн. 49 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця інвалідами за 5 місяців 2008 року та 277 грн. 61 коп. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій, усього 9 917 (дев'ять тисяч дев'ятсот сімнадцять) грн. 10 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, КП «Сміла-ліфт»подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Черкаський окружний адміністративний суд в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Сміла-ліфт»зареєстровані як юридична особа 23.02.1999 року (ідентифікаційний код 30323656), що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ.

В 2008 році у апелянта повинен був працювати 1 інвалід, проте позивачем встановлено, що в порушення вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»1 робоче місце інвалідом зайняте не було.

Вартість одного робочого місця за звітній період на підприємстві становить 23134 грн. 78 коп. Отже, загальна сума адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів становить 23134 грн. 78 коп. У встановлений законодавством термін, до 15 квітня 2009 року, визначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконаний норматив у 2008 році відповідач Черкаському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів не сплатив.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.

Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" і розуміється як:

робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону).

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина п'ята статті 19 Закону);

б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.

Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.

З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда;

в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів;

г) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом;

д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів". Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Таким чином, при розгляді даної справи потрібно встановлювати такі обставини:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що КП «Сміла-ліфт», протягом 2008 року надавали інформацію про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів, однак центр зайнятості на працевлаштування інвалідів не направляв, а тому відсутність працевлаштованих інвалідів сталась не з вини апелянта.

Також апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до листа Смілянського міськрайонного центру зайнятості від 14.07.2009 року № 3397/04, що наданий на запит КП «Сміла-ліфт»№ 140 від 10.07.2009 року, у період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року інваліди для працевлаштування за відповідний період на обліку у центрі зайнятості не перебували.

Отже, з вищенаведеного випливає, що апелянтом створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, які відповідають встановленим вимогам до робочого місця для інвалідів відповідної нозології.

Тобто, відповідач здійснював всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 03.12.2009 року у справах за №№ К-5166/09, К-6299/09, К-5342/09.

Виходячи з положень ст. 198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, обставини справи зясовані не повно та не обєктивно, а тому є всі підстави для його скасування.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Сміла-ліфт»задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2009 року в частині задоволення позову скасувати, постановивши нову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Судді:

Повний текст постанови виготовлено 07 червня 2010 року.