Рішення № 97698090, 16.06.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8661/20

Провадження № 2/344/973/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Лукинів І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (надалі - «Відповідач», «АТ «Банк Кредит Дніпро») про визнання недійсними з моменту укладення пунктів 1.2 та 4 кредитного договору №22039000141788 від 15.08.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині встановлення комісії за обслуговування кредиту та в частині стовпчика (колонки) №8 «Розрахунково-касове обслуговування» відповідно, та застосувати наслідки недійсності правочину; зобов`язання АТ «Банк Кредит Дніпро» здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену ним комісію у розмірі 26 040 грн. у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором №22039000141788 від 15.08.2019 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що укладений 15.08.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» кредитний договір в частині пунктів 1.2 та 4 - підлягає визнанню недійсним, оскільки положення вказаних пунктів суперечать статті 11 та пунктам 1,-3,5,7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливими. У оскаржуваному в частині кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за комісію надаються ОСОБА_1 , і, окрім того, оскільки відкриття та ведення позичкового рахунку у зв`язку з наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.

Представником Позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідачем Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» на адресу суду направлено Відзив на позов та додаткові письмові пояснення, у яких представник Відповідача заперечив проти позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність, просив в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач у відзиві на позов покликається на те, що при укладенні кредитного договору №22039000141788 від 15.08.2019 року було дотримано вимог чинного законодавства, перед його підписанням банком Позивачу було надано в письмовій формі вичерпну інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Укладений кредитний договір відповідав вимогам законодавства та вільному волевиявленню сторін. Окрім того, відповідно до п.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Підписавши кредитний договір, Позивач, на думку представника Відповідача, погодився з його умовами, в подальшому виконував умови договору та сплачував відповідні кошти.

Представником Відповідача подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій він просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

15 серпня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000141788 (а.с.7-9) (надалі - також «Кредитний договір»), за умовами якого банк надав клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язувався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим договором розмірах і строки та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору за цим договором банк надає клієнту грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 74 400,00 грн.; Строк кредитування 60 місяців; кінцева дата повернення кредиту 15 серпня 2024 року; Цільове призначення: на споживчі потреби. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 15.08.2019 року по 14.12.2020 року - 5% від суми кредиту; з 15.12.2020 року по 14.03.2022 року - 4% від суми кредиту; з 15.03.2022 по 14.06.2023 року - 3% від суми кредиту; з 15.06.2023 року по 15.08.2024 року - 1,95 % від суми кредиту. Також визначено розмір та порядок сплати процентної ставки за користування кредитом.

Пунктом 4 Кредитного договору встановлено графік платежів / розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором, зокрема, встановлено графік платежів за розрахунково-касове обслуговування кредиту (восьмий стовпчик графіку).

В той же час, посилаючись на те, що, вищевказані положення пунктів 1.2 та 4 Кредитного договору суперечать закону та є несправедливими, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними вказаних положень пунктів 1.2 та 4 Кредитного договору.

Правовими підставами позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено положення статті 11 та 18 (частини 1-3,5,7) Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 15 серпня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000141788, який підписано його сторонами (а.с.7-8).

В матеріалах справи міститься копії підписаних ОСОБА_1 заяви-згоди №1133804 на укладання Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб від 15.08.2019 року (а.с.34), паспорту споживчого кредиту (а.с.9), які свідчать про те, що саме такі умови кредитування прийнято Позивачем.

Укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту.

Законом, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, є Закон України «Про споживче кредитування».

Статтею 1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що:

договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;

загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом;

загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит;

загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином, законом про споживче кредитування передбачено, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи комісії.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються:

доходи кредитодавця у вигляді процентів;

комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;

інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено види та порядок надання інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

Зокрема, відповідно до частин 9-12 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» на вимогу споживача кредитодавець зобов`язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача).

Це положення не застосовується, якщо кредитодавець на момент вимоги має підстави не продовжувати або не бажає продовжувати процес укладення договору про споживчий кредит із споживачем.

Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз`яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за таким договором.

Надання таких пояснень, роз`яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Вимоги щодо надання інформації, встановлені у частинах першій - дев`ятій цієї статті, поширюються також на кредитних посередників, у разі якщо споживач звернувся до них.

У разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Відтак, враховуючи вищезазначене, Суд вважає безпідставними посилання Позивача на несправедливість нарахування комісії, і такі доводи не можуть слугувати підставою звільнення його від виконання зобов`язань або відповідальності за їх порушення, оскільки Позивач уклав Кредитний договір з Відповідачем на підставі вільного волевиявлення.

Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Плату за розрахунково-касове обслуговування передбачено законодавством України, зокрема Законом України «Про споживче кредитування», який був чинний на момент укладення Кредитного договору, так і є чинним на даний час.

Посилання Позивача на те, що нарахування Відповідачем комісії за послуги, що супроводжують кредит (комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту банком) не відповідає вимогам справедливості, не свідчить про порушення банком статті 18 Закону Укпраїни «Про захист прав споживачів», на яку посилається Позивач.

Зокрема, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Належних доказів на підтвердження факту порушення умовами пунктів 1.2 та 4 Кредитного договору в оскаржуваній частині вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» Позивачем Суду не надано.

Крім того, враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Суд також звертає увагу на те, що стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), та на яку посилався Позивач, як на підставу задоволення позову, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення оскаржуваного в частині Кредитного договору 15.08.2019 року стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, на яку в позові покликається Позивач, вже втратила чинність.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у Постанові від 26 грудня 2019 року, № 467/555/19.

Враховуючи зазначене, Суд приходить до висновку про те, що при укладенні оскаржуваного в частині Кредитного договору порушень закону, які були б підставою для визнання цього правочину в частині пунктів 1.2 та 4 недійсними, не відбулось, а, відтак, Позивачем не доведено існування підстав для визнання вказаних пунктів договору недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст. 15, 16, 203, 204, 215, 638 ЦК України, ст. 1,8,9 Закону України «Про споживче кредитування, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.06.2021 року.

Суддя Домбровська Г.В.