Рішення № 97691634, 26.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 травня 2021 року Справа № 280/2339/21 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

представника позивача – Єренко Д.В.

представника відповідачів – Усатенко Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а, код ЄДРПОУ 02909973),

до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Запорізької обласної прокуратури, до Київської міської прокуратури, в якій просила суд:

- визнати бездіяльність Запорізької обласної прокуратури, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати їй частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 02.08.2016 р. протиправною та зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 169 463,88 (сто шістдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят три гривні 88 копійок) гривень;

- визнати бездіяльність Київської міської прокуратури, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати їй частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 03.08.2016 р. по 12.03.2021 р. протиправною та зобов`язати Київську міську прокуратуру сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 1 065 593,95 (один мільйон шістдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто три гривні 95 копійок) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у період з 14.01.2015 р. по 12.03.2021 р. працювала в органах прокуратури України, а саме з 14.01.2015 р. по 02.08.2016 р. в органах прокуратури Запорізької області (прокуратурі Заводського району м. Запоріжжя) та з 03.08.2016 р. по 12.03.2021 р. в органах прокуратури м. Києва (Київській місцевій прокуратурі № 1 м. Києва). При цьому, заробітна плата у період з 01.07.2015 р. по 12.03.2021 р. виплачувалась позивачу всупереч положенням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок чого позивачеві була спричинена матеріальна шкода у вигляді неотриманої частини заробітної плати. Як на підставу даного посилається на рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансування ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового соціального страхування.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 р. відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22.04.2021 р.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.04.2021 р. відкладено розгляд справи до 26.05.2021 р.

На адресу суду від представника Київської міської прокуратури надійшов відзив від 27.04.2021 р. № 15/2-5783-21, в якому останній наголошував про відсутність підстав для задоволення позову, зазначаючи, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Крім того, відсутні підстави і для нарахування позивачу посадового окладу визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 26.03.2020 р. по 12.03.2021 р., оскільки Закон України «Про прокуратуру» (із змінами передбаченими Законом від 19.09.2019 р. № 113-ІХ) передбачає оплату праці, зокрема прокурорів місцевих прокуратур на період їх реформування, відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 № 505.

11.05.2021 року представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якому останній заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві, посилаючись на те, що позивачка має право на відшкодування заявленої нею матеріальної шкоди за період дії неконституційного акту тобто за минулий період до визнання його неконституційним, оскільки положеннями ч. 3 ст. 152 Конституції України закріплено право на відшкодування шкоди вже завданої відповідним неконституційним актом. Крім того, зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

26.05.2021 року сторонами у підготовчому судовому засіданні заявлено клопотання про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті, яке задоволено судом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.01.2015 по 12.03.2021 працювала в органах прокуратури, що підтверджується копією трудової книжки наявної в матеріалах справи.

Згідно наказу Прокуратури Запорізької області № 14к від 14.01.2015 призначено ОСОБА_1 стажистом на посаду прокурора прокуратури Заводського району м. Запоріжжя, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 зі строком стажування до одного року.

Наказом Прокуратури Запорізької області № 125к від 24.03.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора прокуратури Заводського району м. Запоріжжя, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 .

Згідно наказу Прокуратури міста Києва № 1821к від 03.08.2016 р. ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 м. Києва в порядку переведення з органів прокуратури Запорізької області.

Наказом Київської міської прокуратури № 356к від 04.03.2021 р. ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 міста Києва та органів прокуратури з 12.03.2021 р.

З наявних в матеріалах справи розрахункових листів з Запорізької обласної прокуратури та Київської міської прокуратури, судом встановлено наступні розміри посадового окладу, що були виплачені позивачеві:

за розрахунковим листом за 2015 рік.: за липень – 1 319,04 грн., за серпень – 1 310,05 грн., за вересень – 1 190,95 грн., за жовтень – 328,33 грн., за листопад – 1 390,72 грн., грудень – 1 229,57 грн.

за розрахунковим листом за 2016 рік: за січень – 1 724,63 грн., за лютий – 2 048 грн., за березень – 1 675,64 грн., за квітень – 2 048 грн., за травень – 1 940,21 грн., за червень – 431,16 грн., за липень – 1 861,82 грн., за серпень – 1 861,82 грн., за вересень – 2 048 грн., за жовтень – 2 048 грн., за листопад – 2 048 грн., грудень – 2 048 грн.

за розрахунковим листом за 2017 рік: за січень – 1 638,40 грн., за лютий – 2 048 грн., за березень – 2 048 грн., за квітень – 2 048 грн., за травень – 2 048 грн., за червень – 2 048 грн., за липень – 487,62 грн., за серпень – 1 396,36 грн., за вересень – 5 144 грн., за жовтень – 5 660 грн., за листопад – 5 660 грн., грудень – 5 660 грн.

за розрахунковим листом за 2018 рік: за січень – 4 581,90 грн., за лютий – 5 660 грн., за березень – 4 312,38 грн., за квітень – 5 660 грн., за травень – 5 660 грн., за червень –5 660 грн., за липень – 4 373,64 грн., за серпень – 5 660 грн., за вересень – 5 660 грн., за жовтень – 3 087,27 грн., за листопад – 5 660 грн., грудень – 5 660 грн.

за розрахунковим листом за 2019 рік: за січень – 5 660 грн., за лютий – 4 811 грн., за березень – 5 377 грн., за квітень – 5 660 грн., за травень – 5 660 грн., за червень – 5 031,11 грн., за липень – 5 660 грн., за серпень – 4 581,90 грн., за вересень – 2 964,76 грн., за жовтень – 5 660 грн., за листопад – 5 660 грн., грудень – 5 660 грн.

за розрахунковим листом за 2020 рік: за січень – 5 660 грн., за лютий – 5 660 грн., за березень – 5 660 грн., за квітень – 5 660 грн., за травень – 5 660 грн., за червень – 4 245 грн., за липень – 738,26 грн., за серпень – 4 245 грн., за вересень – 5 660 грн., за жовтень – 5 660 грн., за листопад – 2 695,24 грн., грудень – 5 929,52 грн.

за розрахунковим листом за 2021 рік: за січень – 4 766,32 грн., за лютий – 5 660 грн., за березень – 3 061,55 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідачів в частині нарахування та виплати посадових окладів у розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», що призвело до завдання матеріальної шкоди у вигляді неотримання частини заробітної плати позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

В частині 4 ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Вказаний Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Згідно п. 4-5 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується: установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

За змістом ч. 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок.

Розмір посадового окладу прокурора закріплено в ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Судом встановлено, що редакція ч. 3 ст. 81 вказаного Закону протягом часу перебування позивача на посаді прокурора зазнавала змін та містила наступні її положення.

Так, в період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

З 01 січня 2017 року по 24 вересня 2019 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 25 вересня 2019 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28 грудня 2014 року (дата набрання чинності - 01 січня 2015 року) було внесено зміни до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак, рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Приписами ч. 3 ст. 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий, у зв`язку з чим суд погоджується з позицією позивача, що у спірних правовідносинах норми Конституції України повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08 вересня 2016 року № 6-рп/2016).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» ("C. G. and Others v. BULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини 1948 року проголосила право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Враховуючи те, що за даних правовідносин ч. 3 ст. 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, суд приходить до висновку, що право позивача на відшкодування шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати підлягає захисту у судовому порядку, шляхом відшкодування такої шкоди.

При цьому суд зауважує, що у спірних правовідносинах щодо компенсації шкоди завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, за період коли позивач працював на посаді прокурора, має покладатися на такі державні органи, в яких така особа отримувала відповідне матеріальне забезпечення (плюралістична модель участі держави у майнових відносинах, коли держава здійснює права і обов`язки через відповідні органи державної влади).

Перевіряючи заявлений позивачем розрахунок недоотриманого посадового окладу, визначеного згідно ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням вже виплачених сум, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» було установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури:

з 1 січня - 1600 гривень.

Таким чином, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури у відповідності до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням виплачених сум, який підлягає стягненню з відповідачів має становити:

за липень 2015 р. – 1 218 х 10 – 1319,04 = 10 860,96 грн.

за серпень 2015 р. – 1 218 х 10 – 1 310,05 = 10 969,95 грн.

за вересень 2015 р. – 1 378 х 10 – 1 190,95 = 12 589,05 грн.

за жовтень 2015 р. - 1 378 х 10 – 328 = 13 451,67 грн.

за листопад 2015 р. – 1 378 х 10 – 1 390,72 = 12 389,28 грн.

за грудень 2015 р. – 1 378 х 10 – 1 229,57 = 12 550,43 грн.

за січень 2016 р. – 1 378 х 11 – 1 724,63 = 13 433 грн.

за лютий 2016 р. – 1 378 х 11 – 2 048 = 13 110 грн.

за березень 2016 р. – 1 378 х 11 – 1 675,64 = 13 482,36 грн.

за квітень 2016 р. – 1 378 х 11 – 2 048 = 13 110 грн.

за травень 2016 р. – 1450 х 11 – 1 940,21 = 14 009,79 грн.

за червень 2016 р. – 1450 х 11 – 431,16 = 15 518,84 грн.

за липень 2016 р. – 1450 х 11 – 1 816,82 = 14 088,18 грн.

за серпень 2016 р. – 1450 х 11 – 1 816,82 = 14 088,18

за вересень 2016 р. – 1450 х 11 – 2 048 = 13 902 грн.

за жовтень 2016 р. – 1450 х 11 – 2 048 = 13 902 грн.

за листопад 2016 р. – 1450 х 11 – 2 048 = 13 902 грн.

за грудень 2016 р. – 1 600 х 11 – 2 048 = 15 552 грн.

за січень 2017 р. – 1 600 х 12 – 1 638,40 = 17 561,60 грн.

за лютий 2017 р. – 1 600 х 12 – 2 048 = 17 152 грн.

за березень 2017 р. – 1 600 х 12 - 2 048 = 17 152 грн.

за квітень 2017 р. – 1 600 х 12 - 2 048 = 17 152 грн.

за травень 2017 р. – 1 600 х 12 - 2 048 = 17 152 грн.

за червень 2017 р. – 1 600 х 12 - 2 048 = 17 152 грн.

за липень 2017 р. – 1 600 х 12 – 487,62 = 18 712,38 грн.

за серпень 2017 р. – 1 600 х 12 – 1 396,36 = 17 803,64 грн.

за вересень 2017 р. – 1 600 х 12 – 5 144 = 14 056 грн.

за жовтень 2017 р. – 1 600 х 12 – 5 660 = 13 540 грн.

за листопад 2017 р. – 1 600 х 12 – 5 660 = 13 540 грн.

за грудень 2017 р. – 1 600 х 12 – 5 660 = 13 540 грн.

за січень 2018 р – 1 762 х 12 – 4 581,90 = 16 562,10 грн.

за лютий 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за березень 2018 р – 1 762 х 12 – 4 312,38 = 16 831,62 грн.

за квітень 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за травень 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за червень 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за липень 2018 р – 1 762 х 12 – 4 373,64 = 16 770,36 грн.

за серпень 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за вересень 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за жовтень 2018 р – 1 762 х 12 – 3 087,27 = 18 056,73 грн.

за листопад 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за грудень 2018 р – 1 762 х 12 – 5 660 = 15 484 грн.

за січень 2019 р – 1921 х 12 – 5 660 = 17 392 грн.

за лютий 2019 р – 1921 х 12 – 4 811 = 18 241 грн.

за березень 2019 р – 1921 х 12 – 5 377 = 17 675 грн.

за квітень 2019 р – 1921 х 12 – 5 660 = 17 392 грн.

за травень 2019 р – 1921 х 12 – 5 660 = 17 392 грн.

за червень 2019 р – 1921 х 12 – 5 031,11 = 18 020,89 грн.

за липень 2019 р – 1921 х 12 – 5 660 = 17 392 грн.

за серпень 2019 р – 1921 х 12 – 4 581,90 = 18 470,10 грн.

за вересень 2019 р – 1921 х 12 – 2 964,76 = 20 087,24 грн.

за жовтень 2019 р – 1921 х 15 – 5 660 = 23 155 грн.

за листопад 2019 р – 1921 х 15 – 5 660 = 23 155 грн.

за грудень 2019 р – 1921 х 15 – 5 660 = 23 155 грн.

за січень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за лютий 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за березень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за квітень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за травень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за червень 2020 р – 2 102 х 15 – 4 245 = 27 285 грн.

за липень 2020 р – 2 102 х 15 - 738,26 = 30 791,74 грн.

за серпень 2020 р – 2 102 х 15 – 4 245 = 27 285 грн.

за вересень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за жовтень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 660 = 25 870 грн.

за листопад 2020 р – 2 102 х 15 – 2 695,24 = 28 834,76 грн.

за грудень 2020 р – 2 102 х 15 – 5 929,52 = 25 600,48 грн.

за січень 2021 р – 1 600 х 20 – 4 766,32 = 27 233,68 грн.

за лютий 2021 р. – 1 600 х 20 – 5 660 = 26 340 грн.

за березень 2021 р. – 1600 х 20 – 3 061,55 = 28 938,45 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що розмір недоотриманого посадового окладу позивачем у 2015 році становить 72 711,34 грн., у 2016 році – 168 098,72 грн., у 2017 році – 194 513,62 грн., 2018 році – 192 092,81 грн., у 2019 році – 231 527,23 грн., у 2020 році – 293 601,98 грн., у 2021 році – 82 512,13 грн., а разом за вказані періоди 1 235 057,83 грн.

Відповідачами іншого розрахунку суду надано не було.

Таким чином, суд погоджується з розрахунком розміру матеріальної шкоди, заявленого позивачем, яку спричинено ОСОБА_1 , у вигляді недоотриманої нею частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 12 березня 2021 року.

У зв`язку з чим констатується порушення Запорізькою обласною прокуратурою її обов`язку у нарахуванні та виплаті позивачу належного посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01.07.2015 року по 02.08.2016 року у розмірі 169 463,88 грн., та Київською міською прокуратурою за період з 03.08.2016 року по 12.03.2021 року у розмірі 1 065 593,95 грн.

Що стосується доводів відповідачів стосовно непоширення дії рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року на правовідносини, що виникли до 26.03.2020 р., суд зазначає таке.

Як слідує з п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року, положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Проте, втрата нормативно-правовим актом (або його частиною) чинності не тотожна його неконституційності. Конституційним Судом України визнано факт неконституційності положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що вказує на те, що такі положення суперечили нормам Конституції України з моменту їх прийняття.

Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності нормативно-правового акту, а встановлює наявність чи відсутність такого юридичного факту. Отже, положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, були неконституційними і до 26 березня 2020 року.

Неконституційність закону - це помилка держави, що й встановлює Конституційний Суд України. Конституційний Суд України не робить закон неконституційним, а тільки виявляє цей факт, у зв`язку з чим суд вважає, що поняття ретроактивної дії рішення до рішень Конституційного Суду України незастосовне, оскільки останні нормативними актами не являються. Акти Конституційного Суду України мають досить складну правову природу, вони є правовими актами, в певних передбачених законодавством випадках мають нормативний зміст, але не є нормативно-правовими актами в повному їх розумінні.

Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено саме ст. 152 Конституції України, а захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначений саме прямою нормою ч. 3 ст. 152 Конституції України, яка й застосовується до даних правовідносин.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що не можна нанести шкоду неконституційним актом після винесення рішення Конституційним Судом України про неконституційність акта, оскільки даний акт вже втрачає чинність. Шкода виникає до виявлення факту неконституційності, у період коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним.

За таких обставин доводи відповідачів в частині даного не є спроможними та відхиляються судом.

Крім того, суд також вважає безпідставними доводи відповідачів щодо застосування до даних правовідносин після 26.03.2020 року положень абз. 3 п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 р. № 113-ІХ, якими передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

В частині даного, суд зазначає, що Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, і саме ним визначаються правові засади організації і діяльності прокуратури України та статус прокурорів.

Частиною 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» закріплено положення про те, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Вказаним положенням передбачено імперативний припис щодо неможливості визначення заробітної плати іншими нормативно-правовим актами, аніж Закон України «Про прокуратуру». Вказане положення є чинним не визнане неконституційним, а тому має застосовуватися до правовідносин, що виникають з приводу оплати праці прокурорів.

Крім того, суд констатує, що в рішенні Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 р., КСУ зазначив, що Конституційний Суд України відповідно до своїх юридичних позицій, за якими метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури; питання пенсійного забезпечення прокурорів має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом (абзаци шостий, восьмий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019).

Таким чином, однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об`єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.

Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

А тому, суд зазначає про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Оскільки у іншому випадку таке застосування спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Закону України «Про прокуратуру» та вказаної постанови КМУ, а отже, суперечить принципу верховенства права, передбаченого ч. 1 ст. 8 Конституції України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 було наголошено, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а, код ЄДРПОУ 02909973), до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Запорізької обласної прокуратури, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати їй частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, за період з 01.07.2015 по 02.08.2016 протиправною.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 169 463,88 (сто шістдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят три гривні 88 копійок) гривень.

Визнати бездіяльність Київської міської прокуратури, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати їй частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України “Про прокуратуру”, за період з 03.08.2016 р. по 12.03.2021 протиправною.

Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у розмірі 1 065 593,95 (один мільйон шістдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто три гривні 95 копійок) гривень.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 16.06.2021.

Суддя А.В. Сіпака