Рішення № 97686261, 10.06.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/17505/20

Провадження № 2/234/1779/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області

у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Каліберда А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 234/17505/20 за позовом

ОСОБА_1

до

ТОВ «Мілоан»,

про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

29 грудня 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить: визнати недійсними договір позики, укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Вимоги обгрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір відповідно до якого позивачем було отримано позику, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 5600,00 грн. строком на 30 дні з 30.04.2020 року по 30.05.2020 року зі сплатою комісії за надання кредиту в сумі 560,00 грн. та сплатою процентів за користування кредитом 1344,00 грн., які нараховуються за ставкою 0,80 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Проте позивач вважає, що кредитний договір не був підписаний з його боку, сторони не домовились про всі істотні умови визначені законодавством, а сам договір містить умови які є несправедливими в цілому, суперечить принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язківна погіршення становища споживача.

Також позивач зазначає, що кошти за договором йому не передавались, а тому договір є неукладеним.

Крім того, сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, зокрема в порушення вимог ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.16 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в договорі не зазначено інформацію, яку ці закони визначають як обов`язкову. А тому відсутність численних істотних умов договору, що впливають на можливість виконання сторонами договору, свідчать що договір є неукладеним.

Також позивач зазначає, що договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, а тому у відповідності до положень статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» такий договір є недійсним. Так при укладені договору порушені положення статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» та статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

В порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в договорі, а саме п.1.5.1 була встановлена комісія яку відповідач не мав права встановлювати за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» і така умова договору є нікчемною.

Крім того, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» в договорі взагалі не передбачена відповідальність кредитодавця за невиконання зобов`язань. Такий істотний дисбаланс встановлених договором прав та обов`язків сторін є несправедливими по відношенню до позичальника, а тому зазначені положення договору мають бути визнані недійсними а договір визнаний недійсним в цілому.

19.04.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в яких представник просить відмовити в їх задоволенні на тій підставі, що даний спір підсудний Шевченківському районному суду м. Києва, за місцезнаходженням відповідача та кредитний договір є підписаний позивачем у відповідності до положень ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» - за допомогою електронного підпису позивача одноразовим ідентифікатором. Кошти були перераховані на рахунок позивача. Безпідставне посилання позивача на порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування», оскільки у відповідності до положень п.1 ч.2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов кредитування. Також представник зазначає, що в п.5.1 Кредитного договору позивач підтвердив, що інформація надана позивачу з дотриманням законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Щодо нарахування комісії представник зазначає, що Закон України «Про захист прав споживачів» як і стаття 11 не містять заборони щодо нарахування комісій. Правилами надання фінансового кредиту передбачена відповідальність посадових осіб відповідача, а тому посилання позивача на несправедливі умови є безпідставним.

Позивач та відповідач в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце слухання справи. Від позивача надійшла заява про слухання справи в його відсутність, в якій він просив задовольнити заявлені вимоги.

А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину. За змістом частин 2-3 статті 215 ЦК України порушення умови дійсності правочину може мати наслідком його недійсність у силу закону (нікчемність) або бути підставою для визнання його недійсним у випадку оскарження до суду (оспорюваність).

Визнання договору недійсним означає визнання його недійсним як юридичного факту, наслідком чого є також недійсність зобов`язань сторін, які виникли на підставі такого договору. Відповідно до норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин. Договір як документ не може бути визнано недійсним.

Неукладений договір не є юридичним фактом, не може бути визнаний недійсним та не тягне жодних правових наслідків. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1568068, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту становить 5600,00 грн. у валюті: українській гривні.

Відповідно до п. 1.3, 1.4 Договору кредит надається строком на 30 днів з 30.04.2020 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 30.05.2020 року.

Відповідно до п. 1.5 Договору сукупна вартість кредиту складає 1 904,00 грн. в грошовому виразі та 414,00 відсотків річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2. Договору.

Згідно п.1.5.1. Договору комісія за надання кредиту 560,00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом 1344,00 грн., які нараховуються за ставкою 0.80 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 6.1. Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.

Відповідно до п. 6.2. Договору, розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними Позичальником під час реєстрації Особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника.

Зі змісту п. 6.3. Договору вбачається, що приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у тому числі правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщений на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.6.4 Договору, укладення Товариством кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника. У зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Зі змісту п.6.5 Договору, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» - електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст.12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Основними ознаками договору є: є домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.

Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.

Згідно із цитованою вище статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, в даному випадку є заінтересовані (внутрішня воля) в укладенні договору суб"єкти, які для мети завершення укладення договору повинні досягти згоди (зовнішній прояв волі) з усіх істотних умов, а також у визначених законом випадках здійснити реєстрацію договору. Отже в обставинах, коли договір не було укладено, наявний такий елемент як відсутність волевиявлення на вчинення правочину.

Різновидом договору є кредитний договір, який укладається в письмові формі ст.ст.1054, 1055 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається із наданої роздруківки з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Мілоан», позивач підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Після підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті позивача та перераховані кошти, відповідно до умов договору на її картку, що підтверджується платіжним дорученням № 18894478 від 30.04.2020 року.

Позивач не надав доказів що він повернув позивачу отримані кошти, як і не довів що він відмовився від укладення кредитного договору в порядку, передбаченому ч.2 ст.1056 ЦК України.

Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, під час слухання справи судом було встановлено, що договір підписаний позивачем з врахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та є укладеним у відповідності до положень статті 1046 ЦК України, так як на виконання умов Кредитного договору позивач отримав кошти в сумі 5600,00 грн.

Враховуючи, що на підставі досліджених доказів у справі встановлено, що ОСОБА_1 , зареєструвавшись на сайті та направивши заяву на укладення договору, підтвердивши свою згоду на його укладення, будучи ознайомленим з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту, отримавши кредитні кошти на банківський рахунок та в належний спосіб пройшовши електронну ідентифікацію, уклала договір в порядку, передбаченому чинним законодавством та фактично договір розпочав виконуватись сторонами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Згідно зі ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

При зверненні до суду з позовом позивач посилався на порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування», як на підставу визнання кредитного договору недійсним.

В той же час варто зазначити, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Як вбачається з умов Договору, строк погашення кредиту встановлений до одного місяця - 22 дні, а тому суд вважає, що на правовідносини які виникли між сторонами не поширюються вимоги Закону України «Про споживче кредитування».

Стаття 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання;

3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

Проте проаналізувавши умови оспорюваного договору можна зробити висновок, що договір підписаний (з використанням положень Закону України «Про електронну комерцію»), строк дії договору визначений в п.7.1 Договору, відповідальність сторін - визначена розділом 4 Договору, порядок зміни та припинення договору визначено розділом 7 Договору, строк внесення фінансового активу та умови взаєморозрахунків - визначені п.1,3, 1.6 та Графіком розрахунків, який є невід`ємним додатком до договору.

Позивач зазначає, що договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, а тому у відповідності до положень статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» такий договір є недійсним.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Також позивач зазначав, що при укладені договору порушені положення статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» так як відповідач не виконав вимоги Закону та не надав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент а також про її виробника.

Проте варто заначити, що позивач не придбавав продукцію для задоволення своїх особистих потреб та на договори кредиту положення статті 4 Закону України "Про захиист прав споживачів" не поширюються.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами ведення відповідачем нечесної підприємницької практики.

Крім того, позивач в позові зазначає, що в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в договорі взагалі не передбачена відповідальність кредитодавця за невиконання зобов`язань та такий істотний дисбаланс встановлених договором прав та обов`язків сторін є несправедливими по відношенню до позичальника, а тому зазначені положення договору мають бути визнані недійсними, а договір визнаний недійсним в цілому.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначала, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв`язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Як вбачається з умов Кредитного договору, розділ 4 (індивідуальна частина) містить положення про відповідальність Позичальника. В той же час, Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» (з якими позивач ознайомився про що зазначено в п.5.1 Кредитного договору) в Розділі 9 передбачає відповідальність посадових осіб Товариства, до посадових обов`язків яких належать безпосередньо робота з клієнтами, укладення та виконання договорів.

Згідно правового висновку Верховного Суду України по справі № 6-80цс12 від 12.09.2012 р. Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указан их норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Проаналізувавши зміст спірного договору, суд встановив, що кредитний договір № 1568068 від 30 квітня 2020 року містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується електронним підписом позивача про прийняття пропозиції укласти договір,оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» про захист прав споживачів - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений суддею 10.06.2021 року.

Суддя Краматорського міського суду А. О. Михальченко