Рішення № 97685409, 14.06.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1954/21

Номер провадження2/711/1622/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.,

при секретарі Кофановій А.О.,

за участі: представник відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що від проходив службу в ГУНП в Черкаській області в період з 07.11.2015 по 01.03.2019. Звільнений на підставі п.2 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію» (через хворобу). Також вказує, що він є пенсіонером, інвалідом ІІ групи, захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №580/2298/19 визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85грн. Стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_2 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №580/2298/19, апеляційну скаргу ГУНП в Черкаській області залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 – без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №580/2298/19 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №580/2298/19.

Так, позивач вказує, що судовим рішенням підтверджено протиправність та незаконність прийнятого відповідачем рішення. Незаконною невиплатою заробітної плати починаючи з березня 2016 року позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях. Порушення його прав на заробітну плату, спричинили у нього негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Позивач зазначає, що незаконною невиплатою заробітної плати на протязі 42 місяців йому було завдано моральної шкоди в розмірі 252000грн., яку він розраховує наступним чином.

За кожен місяць порушення права на вчасну виплату заробітної плати, позивач оцінює у розмірі мінімальної заробітної плати, на момент звернення до суду, а саме в розмірі 6000грн. Отже, з березня 2016 року по грудень 2019 року минуло 42 місяці, тобто 6000грн * 42 місяців = 252 000грн.

З огляду на викладене вище, позивач просив стягнути з ГУНП в Черкаській області на його користь моральну шкоду в розмірі 252000грн., тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

20.04.2021 відповідачем ГУНП в Черкаській області подано відзив на позовну заяву. З даного позову вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне. Так, вважають, що ГУНП в Черкаській області є неналежним відповідачем у справі, оскільки вимоги про стягнення коштів з Державного бюджету України пред`являються до ДКСУ. Щодо стягнення моральної шкоди, зазначають, що позивачем не зазначено якими конкретно діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду. Так, визнання протиправної бездіяльності ГУНП в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення не є єдиною й безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльності моральної шкоди. ОСОБА_2 належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди, протиправності дій чи бездіяльності відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між ними не надано. Вважають, що позивач не довів, що внаслідок бездіяльності ГУНП в Черкаській області, йому було завдано моральної шкоди.

В судове засіданні позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Проте надав суду письмову заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі. Позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача – ГУНП в Черкаській області - Желізняк Ю.В., в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на обставини викладенні у наданому відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши зміст позовних вимог, відзиву та надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №580/2298/19 позов ОСОБА_2 до ГУНП в Черкаській області про стягнення коштів задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85грн. Стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_2 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №580/2298/19, апеляційну скаргу ГУНП в Черкаській області залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 – без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №580/2298/19.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

З огляду на статті 1166, 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювача шкоди. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна та/або орган державної влади.

В даному випадку, відповідач ГУНП в Черкаській області (код ЄДРПОУ 40108667) є юридичною особою, органом державної влади.

Отже, в даному випадку, суд вважає, безпідставними доводи відповідача про те, що ГУ НП в Черкаській області є неналежним відповідачем. Відповідно, позивачем вірно пред`явлені позовні вимоги до ГУ НП в Черкаській області.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування — це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви №33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_2 обґрунтував свої вимоги тим, що у зв`язку із вчиненням відповідачем протиправних дій з невиплати йому грошової індексації, завдано моральної шкоди, яке полягає у спричиненні негативних переживань, стану постійної психоемоційної напруги, важкості виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, зниженню й нестійкості настрою, нервозності, дратівливості, порушення сну, гіпертонічного кризу, побоювання про майбутній стан здоров`я.

Вказує, що завдана моральна шкода, полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що йому довелося присвятити багато часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права. Зазначає, що йому, як позивачу притаманні особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду його запиту на добровільну виплату заборгованості із заробітної плати в позасудовому порядку, сприймалося ним, як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самопочуття, емоційного хвилювання. Внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено його стан душевної рівноваги, для відновлення якого, йому доводилося докладати вольові та психологічні зусилля, у зв`язку із чим, він був позбавлений можливості повноцінно насолоджуватися життям, працювати, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою.

Слід зазначити, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що невиплата грошових коштів вплинула на його стан здоров`я, зокрема призвела до гіпертонічного кризу, та як наслідок призвела до душевних страждань та постійної тривоги за стан здоров`я тощо.

При цьому, суд вважає, що позивачу відповідачем завдано моральної шкоди, яка свідчить про завдання йому душевних страждань, внаслідок невиплати грошових коштів за обставин, встановлених судовим рішенням від 12.09.2019р.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує практику ЄСПЛ, принципи розумності, виваженості та справедливості, і вважає обґрунтованим розмір 200,00 грн., а не 252000грн., як просить позивач.

При цьому, суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що відсутні підстави для визначення розміру моральної шкоди 252000грн., який не є доведеним та обґрунтованим і явно завищеним.

Отже, наявні підстави для покладення на державу в особі органу державної влади – ГУ НП в Черкаській області обов`язку відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду у зв`язку з порушенням права позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 30.10.2017р., яка визначена судовим рішенням від 12.09.2019р. у розмірі 2718грн. 85коп.. Підставою для відшкодування моральної шкоди у цій справі є бездіяльність посадових осіб ГУ НП в Черкаській області в частині невиконання своїх службових обов`язків.

При цьому, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення (позивачу було неправомірно не виплачено індексацію грошового забезпечення); глибину душевних страждань (наявність негативних наслідків – негативні емоції, які досягли рівня страждань). Справедливим слід визначити розмір морального відшкодування – 200грн. 00коп. Жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували більший розмір моральної шкоди, позивачем до суду не надано. Крім того, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в судовому засіданні представником, жодним чином не спростовують ряд доводів позивача. Крім того, сама лише констатація у судовому рішенні від 12.09.2019р. порушення прав позивача не може бути достатньою для того, щоб визначити запропонований ним розмір морального відшкодування.

Таким чином, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме слід стягнути з ГУ НП в Черкаській області на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 200грн. 00коп. В іншій частині позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2грн. 00коп., враховуючи, що судом задоволені позовні вимоги на 0,08%. При цьому, слід звернути увагу, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Паро судовий збір», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (2 група інвалідності довічно).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (ЄДРПОУ 40108667, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 57) про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 200 (двісті) грн.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь держави судовий збір в розмірі 2 (дві) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В. Демчик

Повне судове рішення складено 14.06.2021 року.

Головуючий: Р. В. Демчик