Рішення № 97682263, 04.06.2021, Свалявський районний суд Закарпатської області

Справа № 306/2026/20

Провадження № 2/306/226/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2021 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Тхір О.А.

за участі секретаря Дичка О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» з вимогами визнати протиправним та скасувати наказ Директора ДП «Сонячне Закарпаття» від 01.10.2018 року за № 100, щодо його звільнення, зобов`язати директора ДП Санаторію «Сонячне Закарпаття» поновити його на посаді та стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що він є учасником бойових дій, з відповідачем перебував у трудових відносинах, згідно з записом в трудовій книжці №8 від 05.11.2013 року прийнятий на посаду охоронником. Зауважує, що з 11 серпня 2016 року він прийнятий на військову службу за контрактом, а 02 жовтня 2018 року, згідно з записом у трудовій книжці його звільнено у зв`язку з призивом або вступом на військову службу на підставі п. 3 ст.36 КЗпП України. Таке звільнення позивач вважає неправомірним, оскільки, стверджує, що в період з 2016 року до жовтня 2018 року відповідач зберігав робоче місце за ним на час проходження військової служби та виплачував середньомісячну заробітну плату, а у жовтні 2018 року без попередження звільнив з посади всупереч вимогам Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якими визначено обв`язок роботодавця зберігати робоче місце та виплачувати середній заробіток працівникам призваним на військову службу. Разом з цим вважає дії відповідача незаконними, такими, що порушують його право на працю, зокрема, посилаючись на ст. 119 КЗпП, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», просить визнати протиправним та скасувати наказ №100 від 01 жовтня 2018 року про звільнення його з посади охоронника 1 кл. на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України та зобов`язати керівництво ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» виконати гарантії для працівників на час виконання ними службових обов`язків, а саме: поновити його на роботі та стягнути середньомісячний заробіток з моменту незаконного звільнення до поновлення на роботі. Стверджує, що роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову, та, зауважує, що в даному випадку він проходив військову службу під час мобілізації в умовах особливого періоду.

Крім того, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2018 року до 01.05.2021 року у розмірі 143 029,00 грн. Додатково зауважує, що про звільнення йому стало відомо 01.12.2020 року, після звернення до відповідача та отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки. Зауважує, що лист, яким його повідомляли про звільнення, надісланий та, нібито, вручений комусь 12.10.2018 року, він не отримував, про звільнення йому не було відомо. Разом з цим зазначає, що згідно з свідоцтвом про хворобу № 253 від 30.10.2018 року він перебував на обстеженні і лікуванні у військовому госпіталі та фізично не міг отримати листа, тому, стверджує, що строк звернення до суду не пропустив.

16.02.2021 року до канцелярії суду надійшов відзив від представника відповідача ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» з дотриманням вимог та строків, встановлених ЦПК України. В поданому відзиві відповідач повністю заперечує позовні вимоги, посилаючись на те, що, дійсно, позивач працював в ДП « Санаторій «Сонячне Закарпаття» на посаді охоронника 1-го класу з 05.11.2013 року. Зауважує, що 20 квітня 2015 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію». Стверджує, що згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року було затверджено Указ Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію, а 20 січня 2015 року Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року було опубліковано в газетах «Урядовий кур`єр» №9 та «Голос України» №8. Таким чином, вважає, що в України було оголошено мобілізацію, і тим самим відбулося настання особливого періоду, на 210 діб, починаючи з 21 січня 2015 року по 18 серпня 2015 року. Та посилаючись на відповідні норми законодавства, стверджує, що з 18 серпня 2015 року закінчилася дія особливого періоду та час проведення мобілізації в Україні, тому, за їх позицією, на військовослужбовців-контрактників не розповсюджуються вимоги п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та після 18 серпня 2015 року звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, відбувається з підстав визначених у ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у т.ч. відповідно до п. «а» цієї ж частини - контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Тому, зауважує, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв`язку із оголошенням демобілізації 31.07.2016 року та до роботи приступив 02.08.2016 року, а з 11 серпня 2016 року продовжив військову службу у зв`язку із прийняттям на військову службу за контрактом. Зазначає, що відповідно до наказу № 47-к від 01.10.2016 року ОСОБА_1 з 11 серпня 2016 року увільнений від роботи у зв`язку із прийняттям на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку. Зауважує, що на їх запит від 16.09.2016 року Воловецький райвійськкомат надав інформацію, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за контрактом, із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, а 22 вересня 2018 року засобами електронного зв`язку позивач надіслав відповідачу копію укладеного ним контракту із Збройними Силами України строком на три роки із 11 серпня 2016 року. Вважає, що укладення добровільного контракту після закінчення проведення мобілізації зі Збройними Силами України не передбачає збереження гарантій, визначених ст. 119 КЗпП України, оскільки позивачем укладено контракт іншого виду, то вважає правомірною підставу для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із вступом на військову службу - п. 3 ст. 36 КЗпП України. Тобто, зауважує, що продовження військової служби на умовах контракту з перервою у часі після звільнення з військової служби під час мобілізації не передбачає гарантій передбачених ст. 119 КЗпП України, так як діє контракт іншого виду вступ на військову службу на професійній основі, тому 01 жовтня 2018 року директором ДП « Санаторій « Сонячне Закарпаття» видано наказ № 100 про звільнення з 02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 охоронника 1 - го класу у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом (п.3 ст. 36 КЗпП України), та 02 жовтня 2018 року з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок при звільненні особи з роботи. Стверджує, що листами №1447 та №1448 від 02 жовтня 2018 року на домашню адресу та на адресу військової частини, в якій ОСОБА_1 проходив військову службу, відповідачем направлено повідомлення про звільнення його з роботи у зв`язку із добровільним вступом на військову службу за контрактом та про необхідністю отримати трудову книжку. Зазначає, що 12 жовтня 2018 року відповідно до рекомендованого поштового вручення позивач ОСОБА_1 особисто отримав у в/ч 4673 м. Мукачево повідомлення про звільнення та необхідність отримання трудової книжки. Разом з цим посилається на порушення строків звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи 01 жовтня 2018 року відповідно до наказу № 100 про звільнення з 02 жовтня 2018 року, та 12 жовтня 2018 року дізнався про порушення свого права, то звернення з позовом до суду про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснено з порушенням строків звернення до суду, оскільки, передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Щодо вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу зауважує, що підлягає застосуванню ст. 235 КЗпП України щодо обмеження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік. На підставі цього просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності до позовної заяви позивача ОСОБА_1 до ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплати заробітної плати на час вимушеного прогулу, та просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Крім того, у відзиві на уточнені позовні вимоги, заперечує розрахунок позивача щодо суми середнього заробітку та порядку обчислення такого, вважає, що слід застосовувати середньогодинний показник заробітку, про що надає відповідний розрахунок, та не більше як за один рік, як і заперечує обставину, щодо того, що під час перебування на лікуванні позивач не міг дізнатись про своє звільнення та отримати листа з повідомленням про звільнення.

Сторони та їх представники скористались правом на відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, в яких відстоюють свої позиції, викладені в заявах по суті спору.

Відповідно до ухвали суду від 22.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, з підстав зазначених в позовній заяві. Крім того, позивач та його представник, зауважили, що відсутні докази про вручення у жовтні 2018 року саме позивачу повідомлення про звільнення, просять врахувати, що лише після закінчення служби та з`явлення до відповідача йому стало відомо про звільнення та він отримав копію наказу та трудову книжку, в зв`язку з чим не пропустив строки звернення до суду. Разом з цим щодо розміру середнього заробітку, то просять врахувати встановлені законодавчо розміри мінімальної заробітної плати у відповідні періоди, та ту обставину, що заробіток за місяць не може бути меншим як встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, додатково зауваживши, що позивача звільнено із роботи відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, за наявності для цього законних підстав і з дотриманням встановленого порядку, просив в задоволенні позову відмовити в тому числі, і застосувати строки позовної давності, оскільки підприємство повністю виконало вимоги трудового законодавства та вжило всіх заходів для вручення позивачу повідомлення про звільнення, про отримання якого свідчить підпис у зворотному поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Заслухавши сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи та повно, всебічно дослідивши надані сторонами докази, оцінивши кожний доказ окремо, а також докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому бере до уваги такі обставини.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що відповідно до наказу № 177-к від 05.11.2013 ОСОБА_4 прийнятий на роботу у ДП сан. «Сонячне Закарпаття» охоронником, з випробувальним терміном 1 міс., на умовах основної роботи, тривалість робочого тижня 40 год., з окладом 1300 грн.

Відповідно до штатних розписів схема посадових окладів на підприємстві змінювалась. Так, станом на 01.01.2014 року оклад охоронника 1 кл. визначений у розмірі 1300 грн., станом на 01.01.2015 – 1300 грн., станом на 01.01.2016 – 1378 грн., на 01.07.2017 – 1802 грн., на 01.02.2017 – 2072 грн., на 001.01.2018 – 2410 грн., станом на 01.11.2018 – 3723 грн. Так, станом на 01.11.2018 – оклад охоронника став відповідати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавчо на 2018 рік.

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив ім`я ІНФОРМАЦІЯ_2 , та після державної реєстрації зміни імені його прізвище, ім`я, по батькові: ОСОБА_1 .

Відповідно до повідомлення військового комісара Воловецького РВК від 27.09.2016 № 791, та повідомлення від 19.02.2018 вих. № 144, встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний на військову службу за контрактом у в/ч В4742. Крім цього, дана обставина підтверджується і копією укладеного контракту від 11.08.2016 між ОСОБА_6 та ТВО командира військової частини польова пошта В4742 капітан ОСОБА_7 , та копією військового квитка серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 з відповідними записами.

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч польова пошта В4742 від 11.08.2016 №167 ОСОБА_1 , солдат запасу, який призначений на посаду стрільця, зарахований з 11.08.2016 року до списків особового складу частини.

Відповідно до наказу ДП Сан.«Сонячне Закарпаття» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 01.10.2016 № 147-к про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із продовженням військової служби за контрактом, встановлено, що останній був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з 20.04.2015 року та був звільнений з військової служби 31.07.2016, до роботи приступив 02.08.2016, а з 11.08.2016 року продовжив військову службу за контрактом, на підставі чого його увільнено від роботи на посаді охоронника 1 кл. зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.

Відповідно до наказу № 100 від01.10.2018 ДП сан «Сонячне Закарпаття» про припинення трудового договору, встановлено, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади охоронника 1 кл. з 02.10.2018 року, зв`язку із вступом на військову службу за контрактом (п. 3 ст. 36 КЗпП).

Відомості про прийняття на роботу охоронником та звільнення з роботи охоронника ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» підтверджуються також відповідними записами в трудовій книжці на ім`я позивача.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач, отримавши трудову книжку та копію наказу 01.12.2020, вважаючи такий наказ незаконним, 30.12.2020 року звернувся до суду з позовною заявою про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ту обставину, що трудову книжку та наказ про звільнення позивач отримав 01.12.2020, представник відповідача не заперечує, однак, за його твердженнями, ОСОБА_1 отримав особисто повідомлення про звільнення та необхідність отримання трудової книжки ще 12.10.2018, відповідно до відмітки в поштовому відправленні.

Трудові спори розглядаються районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України)

Статтею 233КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Дослідивши докази, судом встановлено, що позивач не пропустив визначений законом (статтею 233 КЗпП України) строк звернення до суду, оскільки проходив військову службу, за контрактом, та на підставі витягу з наказу № 263 від 23.11.2020 року, та 01.12.2020 року з`явився на робоче місце, де і був ознайомлений із наказом про звільнення та отримав трудову книжку 01.12.2020 року. Стверджує, що до цього часу про звільнення йому не було відомо, докази протилежного у відповідача відсутні, а посилання на зворотне поштове відправлення про вручення повідомлення про звільнення за адресою польової пошти в/ч не відповідає належному доказу такого.

Так судом встановлено, що не надано належних та допустимих доказів про отримання наказу про звільнення або трудової книжки ОСОБА_1 раніше, ніж 01.12.2020 року, зворотне поштове відправлення про отримання повідомлення від ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» про звільнення 12.10.2018 року, з підписом по вручення, судом оцінюється як неналежний доказ, оскільки не містить інформації про те кому вручено таке поштове відправлення, хто підписався за його отримання, крім того, з наданих документів позивачем, встановлено, що останній в той час перебував на лікуванні у військовому госпіталі (свідоцтво про хворобу № 253 від 23.10.2018, та витяг з медичної картки стаціонарного хворого №2390 в період з 28.10.2018 по 23.10.2018).

Разом з цим, за відсутності доказів отримання ОСОБА_1 такого повідомлення, з самого повідомлення про звільнення ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» від 02.10.2018 № 1448 встановлено, що його зміст містить інформацію про звільнення та підставу звільнення ОСОБА_1 з посади, та про необхідність отримати трудову книжку, однак копії самого наказу до повідомлення не додано, що свідчить, про те, що навіть в разі і отримання такого повідомлення позивач все ж не мав би змоги оскаржити наказ в разі незгоди з таким звільненням.

Тому суд вважає, не доведеною обставину, на яку посилається відповідач – щодо пропуску строку звернення до суду з даними позовними вимогами.

Щодо висновку про незаконність звільнення позивача, суд виходить з такого.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Згідно із Законом України від 17 березня 2014 року затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.

Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 «Щодо особливого періоду», від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації без прийняття рішення щодо проведення демобілізації не припиняє особливий період.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене у дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьої та четвертої статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Ураховуючи наведене та те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час укладення контракту із Міністерством оборони України, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведення, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Для розрахунку суми середнього заробітку, що слід стягнути з відповідача, суд бере період з 03 жовтня 2018 року (а саме: 02 жовтня 2018 року - день звільнення, вважається останнім робочим днем, а отже не включається до розрахунку), до 04 червня 2019 року (до дня прийняття судового рішення у справі) тобто за 667 робочих днів (5319 робочих годин при 40 годинному робочому тижні).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, який затверджений Постановою КМ України від 08 лютого 1995 року (надалі Порядок), передбачено що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з наданою в судовому засіданні довідкою про середній заробіток номер ОСОБА_1 за період серпень -вересень 2018 року склав: 4820 грн (по 2410 грн на місяць згідно з окладом визначеним у штатному розписі станом на 01.01.2018 року), а згідно з штатним розписом станом на 01.11.2018 року посадовий оклад для охоронника 1 кл. визначено у розмірі 3723 грн. – що відповідає розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 2018 рік, тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача та його представника в необхідності нарахувати середній заробіток відповідно до Порядку, але з врахуванням того, що оплата праці не може бути меншою законодавчо встановлено мінімуму.

Згідно з п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У своєму розрахунку відповідач не навів підстав, за яких розрахував середній заробіток позивача беручи за основу середньогодинний показник, або ж у довідці про середній заробіток, який розраховано шляхом ділення суми заробітку на календарні дні, тому такі розрахунки є необгрунтованими. Відомості про те, як змінювався оклад охоронника за період з жовтня 2018 року (з моменту звільнення) і до розгляду справи судом, відсутні.

В зв`язку з цим, суд до розрахунку для компенсації середнього заробітку бере за основу розмір мінімальної заробітної плати на відповідний рік. Крім того, судом встановлено, що для охоронника 1 кл. з 01.11.2018 року штатним розписом визначено оклад, що відповідає розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розрахунок заробітної плати за період з 03.10.2018 до 04.06.2021 за час вимушеного прогулу у період з складає:

03.10.2018 по 31.10.2018 = 3372:22 х 20 р.дн. = 3384,60

01.11.2018 по 31.1218 = 3723,00 х 2 місяці = 6774,00 грн;

01.01.2019 по 31.12.2019 = 4173,00 х12 місяців = 50 076,00 грн.;

01.01.2020 по 31.08.2020 = 4723,00 х 8 місяців = 37 784,00 грн.;

01.09.2020 по 31.12.2020 = 5000,00 х 4 місяці = 20 000,00 грн.;

01.01.2021 до 31.05.2021 = 6000,00 х 5 місяці = 30 000,00 грн.;

01.06.2021 до 03.06.2021 = 6000:20 х 3 р.дн. = 900,00

Разом за період з 03 жовтня 2018 року по 03 червня 2021 року з відповідача на користь позивача слід стягнути 148 918, 60 грн.

При цьому суд бере до уваги, що у грудні 2020 року внесеними змінами до Порядку № 100, виключено підпункт 10 пункту 4, яким передбачалось застосування коефіцієнту при розрахунку середнього заробітку (до виключення діяв пункт 10 у такій редакції: у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей).

В зв`язку із задоволенням позовних вимог, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, підлягають стягненню з відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви, то з відповідача на користь держави слід стягнути за немайнову вимогу 908,00 грн., та за майнову вимогу 1405,15 грн. на користь держави.

Суд також вважає необхідним допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання протиправним та скасування наказу Директора ДП «Сонячне Закарпаття» від 01.10.2018 року за № 100, про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного, - задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати наказ № 100 від 01.10.2018 директора ДП сан. «Сонячне Закарпаття» «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із вступом на військову службу.

Поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника 1 кл. ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Стягнути з ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2018 року до 04 червня 2021 року у розмірі 148 918 (сто сорок вісім тисяч дев`ятсот вісімнадцять) гривень 60 коп., за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути на користь держави з ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» судовий збір у розмірі 2313,15 грн.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Відомості про учасників справи:

Ім`я позивача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (на даний час Мукачівського району), Закарпатської області.

Представник позивача ОСОБА_2 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 443 від 08.12.2017 року

Найменування відповідача: ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», с. Поляна, вул. Курортна 1а, Свалявського району (на даний час Мукачівського району), ЄДРПОУ 02649977

Представник відповідача: Преділя Віктор Павлович, довіреність № 51 від 15.02.2021 року.

Суддя Свалявського районного суду

Закарпатської області О.А.Тхір

Рішення в повному обсязі складено та підписано 14.06.2021 року.