Рішення № 97681974, 14.06.2021, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/6263/21

Провадження № 2/263/1856/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 року м. Маріуполь Донецької області

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі: головуючого судді Федоренко Т.І., при секретарі Кирилюк В.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) про зняття арешту з частки нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Жовтневого районного суду м.Маріуполя з позовною заявою до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зобов`язання відповідача зняти арешт з частки нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , накладеного постановою б/н від 23.04.2001 року виконавцем Державної виконавчої служби Жовтневого району міста Маріуполя (нині - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 має у власності 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що 29.07.2005 року Першою Маріупольською державною нотаріальною конторою за № 2237046 накладено обтяження на нерухоме майно яке належить ОСОБА_3 на праві власності, а саме на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови б/н від 23.04.2001 року Державної виконавчої служби Жовтневого району м. Маріуполя Федорченко. 22 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до керівника Центрального відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою, відповідно до якої просила надати інформацію стосовно наявності відкритого виконавчого провадження, в яких вона має статус боржника; якщо такі виконавчі провадження існують, надати вичерпну інформацію про хід виконавчого провадження, зокрема копію постанови б/н від 23.04.2001 року, та інші процесуальні документи, якщо такі були.

Листом № 9967 від 04.02.2020 року Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполь Східного міжрегіонального управління (м. Харків) повідомив позивача про те, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження та спец розділу АСВП на примусовому виконанні виконавчі провадження у відношенні боржника ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) не перебувають та не перебували. Надати більш детальну інформацію не мають можливості, у зв`язку з закінченням строків зберігання виконавчих проваджень. Переданих до архіву органу державної виконавчої служби, які передбачені п. 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватного виконавця, які затверджені наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 .

13 березня 2020 року позивач звернулась до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою, відповідно до якої просила винести постанову про зняття арешту, накладеного постановою б/н від 23.01.2001 року на частку нерухомого майна, яке належить їй на праві власності, однак її заява залишена без відповіді, тому вона вимушена звернутись із позовом до суду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.05.2021 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача надав заяву в якій просив розглянути справу за відсутності позивача та її представника, заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідач у судове засідання не з`явився, про причину своєї неявки суд не повідомив, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином. Враховуючи те, що по справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до актового запису№ 4305 про реєстрацію шлюбу від 02.04.2010, зареєстрованого міським відділом року ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4

Судом установлено, що 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 .

Згідно із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що 29.07.2005 року Першою Маріупольською державною нотаріальною конторою за № 2237046 накладено обтяження на нерухоме майно яке належить ОСОБА_3 на праві власності, а саме на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови б/н від 23.04.2001 року Державної виконавчої служби Жовтневого району м. Маріуполя Федорченко .

22 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до керівника Центрального відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою, відповідно до якої просила надати інформацію стосовно наявності відкритого виконавчого провадження, в яких вона має статус боржника; якщо такі виконавчі провадження існують, надати вичерпну інформацію про хід виконавчого провадження, зокрема копію постанови б/н від 23.04.2001 року, та інші процесуальні документи, якщо такі були.

Листом № 9967 від 04.02.2020 року Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполь Східного міжрегіонального управління (м. Харків) повідомив позивача про те, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження та спец розділу АСВП на примусовому виконанні виконавчі провадження у відношенні боржника ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) не перебувають та не перебували. Надати більш детальну інформацію не мають можливості, у зв`язку з закінченням строків зберігання виконавчих проваджень. Переданих до архіву органу державної виконавчої служби, які передбачені п. 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватного виконавця, які затверджені наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 .

Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Також ч.1,2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Викладене вище дозволяє дійти висновку, що наявність арешту на Ѕ частку квартири, перешкоджає позивачу реалізувати свої права власника щодо вказаного нерухомого майна.

Відсутність боргових зобов`язань позивача свідчить про втрату актуальності існування такого обтяження, наявність даної заборони порушує законні права та інтереси позивача. Викладені факти свідчать про втрату актуальності існування такого обтяження, наявність даної заборони майна порушує законні права та інтереси позивача і таку слід скасувати в судовому порядку.

Таким чином, суд зазначає, що обставини, які були підставою для арешту зазначеного майна - відпали, що підтверджено доказами, дослідженими судом і тому, з метою реалізації права власності, арешт з нерухомого майна необхідно зняти.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем обраний спосіб захисту, що відповідає положенням ст.15,16 ЦПК України та позиції Верховного Суду України, якій в своїй постанові від 12 грудня 2018 року по справі №399/142/16-ц зазначив, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

До цього ж суд також зазначає, що підстави для зняття арешту визначені положеннями ЗУ «Про виконавче провадження» і може бути знятий за рішенням суду і в певних випадках ( ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Вирішуючи позов таким чином, суд також застосовує положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, що передбачено положеннями ст. 10 ЦПК України.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено Право на ефективний засіб юридичного захисту та передбачено, що Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

В рішенні ЄСПЛ «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (№ 38722/02, п.75) зазначено, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею (ст.13 Конвенції) повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

А тому, оскільки іншого способу захисту, ніж зняття арешту з нерухомого майна позивача не має, обраний спосіб захисту права власності позивача в даному випадку суд вважає правильним, таким що не порушує інтереси сторін та третіх осіб в даному провадженні, таким, що не суперечить закону, в зв`язку з чим поданий позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

У справі судовими витратами є сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908 грн., який пов`язаний із розглядом справи, відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про судовий збір», зокрема щодо розміру його сплати при подачі позову, тому з урахуванням висновку суду про задоволення позову, підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,18,81,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) про зняття арешту з частки нерухомого майна - задовольнити. Скасувати арешт з частки нерухомого майна, а саме 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 , накладеного постановою б/н від 23.04.2001 року виконавцем Державної виконавчої служби Жовтневого району міста Маріуполя (нині - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 гривень. Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.І.Федоренко