Рішення № 97665416, 14.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 року м. Київ №640/2806/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурорапровизнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо своєчасного непоновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України за період часу з 19.09.2020 по 26.01.2020 у розмірі 779 740,80 грн.

На думку суду, що позивачем помилково вказана дата «по 26.01.2020» як технічна помилка і є вірним «по 26.01.2021».

Ухвалою суду від 10.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправну бездіяльність відповідача щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість. Зокрема зазначив, що постанова державного виконавця про примусове виконання рішення суду, постановленого на користь ОСОБА_1 , надійшла до Офісу Генерального прокурора 05.01.2021 і на виконання вказаної постанови та згаданого судового рішення відповідачем в установленому порядку видано наказ про поновлення позивача на посаді. Зауважив, що затримка з виконання рішення суду зумовлена тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач станом на 05.01.2021 здійснював адвокатську діяльність (отримав у Раді адвокатів Закарпатської області свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №21/2650), право на зайняття якою зупинене лише з 22.01.2021.

Відповідно до повідомлення Державної казначейської служби України від 04.03.2021 №48313-21 з рахунку Офісу Генерального прокурора в безспірному порядку списані кошти на користь ОСОБА_1 в сумі 1 046 358,64 грн. відповідно до виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2020 у справі №640/1219/20.

Водночас відповідач повідомив про оскарження в касаційному порядку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 у справі №640/1219/20 та звернення до Державної казначейської служби України щодо відтермінування безспірного списання коштів з його рахунку на користь ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження у справі.

У судовому засіданні позивач та представник відповідача свої позиції, викладені письмово, підтримали.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора.

Зокрема суд:

- визнав протиправним і скасував наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №1237ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України;

- поновив з 25.12.2019 ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

- стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 18.09.2020 в сумі 1 077 328,24 грн.;

- в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30 789,60 грн. рішення суду допущено до негайного виконання.

24.09.2020 та 30.09.2020 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою від 30.09.2020, в якій повідомив про ухвалення судом вищевказаного судового рішення, яке оприлюднене судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91639015, та просив виконати його в частині, допущеній до негайного виконання.

Листом від 30.10.2020 №07-22925-16 Офіс Генерального прокурора відмовив ОСОБА_1 у виконанні судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30 789,60 грн., мотивуючи тим, що питання його поновлення перебуває на вирішенні у керівництва, а рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. При цьому відповідне судове рішення не набрало законної сили та Офісом Генерального прокурора на нього подано апеляційну скаргу.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 03.12.2020 Окружний адміністративний суд видав йому виконавчий лист від 03.12.2020 щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20.

На виконання цього виконавчого документа державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрив виконавче провадження ВП №63974669 щодо примусового виконання вищевказаного судового рішення, зокрема в частині, допущеній судом до негайного виконання про поновлення позивача на посаді.

15.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора Венедиктової І.В. зі зверненням, в якому просив виконати вищевказане рішення суду, повідомивши про набрання ним законної сили за наслідками апеляційного розгляду.

Листом від 12.01.2020 Офіс Генерального прокурора повідомив ОСОБА_1 , що питання поновлення його на посаді перебуває на розгляді у керівництва. Зауважено про наявність перешкод щодо належного вирішення питання щодо його поновлення на посаді прокурора у зв`язку із тим, що він займається адвокатською діяльністю. Зазначено, що рішення про стягнення на його користь середнього заробітку виконуються органами Казначейства. Повідомлено про наміри оскарження в касаційному порядку апеляційного суду у справі про його поновлення на посаді.

Наказом від 27.01.2021 №89ц Офіс Генерального прокурора України на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20, постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 23.12.2020 ВП №63974669:

- скасував наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №1237ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

- поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019;

- вирішив виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи даний спір суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Аналогічна за змістом норма міститься в пункті 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинствка України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.04.2021 у справі №461/1303/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.

Як встановлено судом, рішення Окружного адміністративного суду міста від 18.09.2020 у справі №640/1219/20, в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30 789,60 грн., допущено до негайного виконання.

Зі змісту указаного судового рішення вбачається, що воно ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Таким чином, обов`язок виконання Офісом Генерального прокурора цього рішення виникнув з того часу, відколи останній в установленому порядку дізнався про ухвалення судом цього рішення.

Учасниками справи не надано суду доказів стосовно дати отримання Офісом Генерального прокурора копії рішення від 18.09.2020 у справі №640/1219/20, направленого Окружним адміністративним судом міста Києва.

Разом з тим судом встановлено, що про прийняття зазначеного рішення та його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91639015 відповідач дізнався із заяв ОСОБА_1 від 24.09.2020 та 30.09.2020, зареєстрованих в Офісі Генерального прокурора 30.09.2020 відповідно за №190485-20 та №190959-20. Отже, саме з 30.09.2020 у відповідача виник обов`язок його виконання в частині, допущеній до негайного виконання, зокрема щодо поновлення позивача на роботі.

Суд звертає увагу, що навіть володіючи інформацією про судовий розгляд вищевказаної адміністративної справи, який суд здійснював у порядку спрощеного позовного провадження, у відповідача відсутній обов`язок відслідковувати в Єдиному державному реєстрі судових рішень прийняття судом рішення у цій справі. Тому суд не бере до уваги доводи позивача, викладені в позовній заяві, що обов`язок відповідача щодо виконання вищевказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва виник у нього 19.09.2020.

Проте, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду видано відповідачем лише 27.01.2021.

Тобто, у період з 30.09.2020 по 26.01.2021 рішення суду відповідачем не було виконане.

Як встановлено судом вище, листом від 30.10.2020 №07-22925-16 відповідач повідомив позивача про те, що питання поновлення його на посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора, водночас повідомивши про апеляційне оскарження вищевказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.

16.12.2020 до Офісу Генерального прокурора України надійшла та зареєстрована за №253952-20 заява ОСОБА_1 від 15.12.2020 про його поновлення на роботі на виконання рішення суду, а також про те, що це рішення набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020.

Як встановлено судом, в листі від 12.01.2021 №07-22925-16 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що питання його поновлення на роботі перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора, зазначивши, що зайняття позивачем адвокатською діяльністю перешкоджає належному вирішенню питання поновлення на посаді, оскільки на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначеними Законом України «Про запобігання корупції». Також повідомлено про касаційне оскарження рішення суду про його поновлення на посаді.

Дійсно, після протиправного звільнення із займаної посади в Генеральній прокуратурі України на підставі наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц ОСОБА_1 в установленому порядку отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 31.07.2020 №9314/10 та здійснював адвокатську діяльність, що підтверджується інформацією, що у відкритому доступі міститься в Єдиному реєстрі адвокатів України за посиланням https://erau.unba.org.ua/profile/78903.

Проте, суд не бере до уваги твердження відповідача про неможливість виконання рішення суду щодо поновлення позивача на посаді саме через вищевказану обставину, що обґрунтовується наступним.

Згідно з пунктом 1 частини першої та пунктом 1 частини третьої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Тобто, позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а отже міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема й у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді. Тобто, таке зупинення адвокатської діяльності є безпосереднім наслідком виконання органом прокуратури рішення суду про поновлення позивача на роботі.

При цьому судом встановлено, що отримавши лист Офісу Генерального прокурора із застереженнями щодо неможливості позивача поновити на посаді прокурора через зайняття ним адвокатською діяльністю, позивач 22.01.2021 подав заяву про зупинення адвокатської діяльності та його адвокатську діяльність на підставі указаної заяви було зупинено у цей же день, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України за посиланням https://erau.unba.org.ua/profile/78903.

Відтак, вина позивача щодо невиконання відповідачем рішення суду про його поновлення на роботі, допущене до негайного виконання, відсутня.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що в період з 30.09.2020 до 26.01.2021 відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Зазначене також є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.

Згідно з наданим позивачем розрахунком середній заробіток за весь період затримки невиконання рішення суду становить 779 740,80 грн.

Однак, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з огляду на те, що позивачем:

- невірно визначено період затримки виконання рішення суду, а саме з 19.09.2020 по 26.01.2021, тоді як судом встановлено, що цей період тривав з 30.09.2020 по 26.01.2021; та відповідно кількість робочих днів 88, тоді як судом встановлено - 81 (зокрема: у вересні 2020 року 1 р.д.; у жовтні 2020 року - 21 р.д.; у листопаді 2020 року - 21 р.д., у грудні 2020 року - 22 р.д., у січні 2021 року - 16 р.д.);

- невірно визначено розмір середньоденного заробітку із застосуванням до нього коефіцієнта коригування відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), що обґрунтовується наступним.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №6401219/20 встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Генеральної прокуратури України від 27.12.2019, в останні 2 місяці роботи, що передували звільненню позивача, а саме у жовтні-листопаді 2019 року, ним отримано заробітну плату в розмірі 16 421,12 грн. та 32 842,24 грн. відповідно. Кількість відпрацьованих днів відповідно 11 та 21, всього 32. Отже, середньоденний заробіток складає 1 539,48 грн.

Вказана обставина не підлягає доказуванню у даній справі відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з указаною правовою нормою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому до вищевказаного середньоденного заробітку позивача, за висновком суду не підлягає застосуванню коефіцієнт коригування, передбачений пунктом 10 Порядку №100, у зв`язку із підвищенням посадових окладів прокурорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів».

Так, пунктом 10 Порядку №100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.

При цьому, якщо протягом періоду вимушеного прогулу в установі, організації були підвищені посадові оклади відповідно до актів законодавства (в тому числі і за посадою незаконно звільненого працівника), то проводиться коригування заробітної плати за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що Порядок №100 не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення.

Застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В той же час жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулось після звільнення позивача із займаної посади, немає.

На переконання суду, оклади, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», можуть виплачуватись лише прокурорам, які призначені на посади в Офісі Генерального прокурора за наслідками успішного проходження атестації або за результатами відкритого конкурсу. Оскільки позивач таким чином на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора не призначався, то стосовно нього не підлягають застосуванню норми постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів».

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» виключено пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, тому, починаючи з 12.12.2020 цей пункт не підлягає застосуванню.

Відповідно до приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України:

- обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята);

- правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома).

Беручи до уваги викладені вище правові норми, суд також не бере до уваги, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20 обставини щодо розміру середньоденного заробітку позивача, починаючи з 16.01.2020, визначеного із застосування судом постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» та пункту 10 Порядку №100.

З огляду на вищевикладене сума середнього заробітку позивача за 81 робочий день затримки невиконання рішення суду про негайне поновлення його на роботі, який підлягає стягненню з відповідача, становить 43 697,88 грн. (81 р.д. х 1 539,48 грн. = 43 697,88 грн.), тоді як позивач помилково визначив 779 740,80 грн.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають до часткового задоволення судом.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат наразі у суду відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №640/1219/20 в розмірі 43697,88 грн. (сорок три тисячі шістсот дев`яносто сім гривень 88 коп.).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 )

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко