Рішення № 97650898, 15.06.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/9317/20

Справа № 591/6539/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2021 м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю: секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федорова Ернста, 3) та Державної казначейської служби України /далі - Казначейська служба/ (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позов та його обґрунтування

22.10.2020 від ОСОБА_1 до Зарічного районного суду міста Суми надійшла позовна заява до Департаменту патрульної поліції та Казначейської служби, в якій позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку через Казначейську службу на свою користь 8 500,00 грн. моральної шкоди та 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою капрала поліції УПП в Сумській області Денисенко Н.С. серії EAM № 2599874 від 28.05.2020 на позивача було накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у виді штрафу в розмірі 255,00 грн. Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми № 592/7185/20 від 20.07.2020 вказану постанову скасовано із закриттям справи про адміністративне правопорушення, таке рішення залишене без змін постановою апеляційного суду від 22.09.2020.

Позивач доводить, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 8 500,00 грн.

Завдана моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього. Так, внаслідок зупинки його поліцейським з надуманих підстав, розгляд відносно нього адміністративної справи та складення постанови про накладення адміністративного стягнення, позивача було незаконно затримано, через що він запізнився на святкування дня народження доньки. Крім того, внаслідок стресу від затримки та спілкування з поліцейськими, позивач рознервувався, та як наслідок, не придбав всіх продуктів, які потрібно було придбати до святкового столу. Через запізнення на день народження доньки та не придбання всіх необхідних продуктів до святкового столу, був зіпсований настрій доньки, дружини позивача та самого позивача.

Крім того, внаслідок, незаконного накладення на нього адміністративного стягнення, позивач мусив оскаржувати його до суду та в подальшому відстоювати свої права в апеляційному суді, що поклало на позивача обов`язки нести судові витрати (сплату судового збору та послуг адвоката). Як наслідок, позивач був вимушений докладати зусиль для організації свого життя - нести незаплановані витрати, зокрема судові.

З огляду на тривалість, з 28.05.2020 по 22.09.2020, та характер страждань, позивач вважає, що стягнення на його користь 8 500,00 грн. буде справедливою та розумною компенсацією його душевних страждань.

Рух справи

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Зарічного районного суду міста Суми від 23.10.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви було визначено суддю Сидоренко А.П. (а.с. 26).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11.11.2020 справу № 591/6539/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Казначейської служби про відшкодування моральної шкоди передано на розгляд Солом`янського районного суду міста Києва (а.с. 29).

13.11.2020 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 11.11.2020 (а.с. 31-35).

Постановою Сумського апеляційного суду від 17.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 11.11.2020 - без змін (а.с. 48-49).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Солом`янського районного суду міста Києва від 28.12.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. (а.с. 61).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31.12.2020 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Щодо правової позиції відповідачів

01.02.2021 від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відзив на позов обґрунтований тим, що згідно з ст. 13 Закону України «Про національну поліцію» патрульна поліція є однією із структур, що функціонує у складі Національної поліції, відтак департамент патрульної поліції не є органом, до дій якого підлягають застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на який посилається ОСОБА_1 у позові. Отже, у разі встановлення факту заподіяння шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органів патрульної поліції, відшкодування такої шкоди здійснюється на загальних засадах.

Вказує на те, що позивач у позовній заяві не наводить жодного доказу, яким б позовні вимоги могли б бути підтверджені хоча у відповідності до вимог ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Крім того, зазначає, що витрати на правову допомогу у сумі 3 000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом послугами та затраченим ним часом, їх розмір не відповідає критерію реальності та розумності.

03.02.2021 надійшов відзив на позовну заяву від Казначейської служби в якому ставиться питання про відмову у задоволенні позову в частині стягнення шкоди з державного бюджету.

Такі вимоги Казначейської служби обґрунтовані тим, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Крім того, зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а вказана сума шкоди є завищеною і не відповідає дійсності.

Також, зазначає, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу немає, оскільки належними і допустимими доказами не доведено її фактичної оплати позивачем адвокату.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 20.07.2020 у справі № 592/7185/20 за позовом ОСОБА_1 до інспектора батальйону №1 роти №3 Управління патрульної поліції в Сумській області Денисенко Наталії Сергіївни про скасування постанови про адміністративне правопорушення, позовні вимоги задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2599874 від 28.05.2020, винесену поліцейським роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Денисенко Наталією Сергіївною про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП - скасовано, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління патрульної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи: на професійну правничу допомогу - у розмірі 2 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 420,40 грн. (а.с. 8-11)

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 592/7185/20 апеляційну скаргу інспектора батальйону № 1 роти № 3 Управління патрульної поліції в Сумській області Денисенко Наталії Сергіївни залишено без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 20.07.2020 у справі № 592/7185/20 залишено без змін; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн. (а.с. 12-16).

Позивач стверджує, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому завдано моральну шкоду, яка проявилась у стражданнях через порушення звичних для нього життєвих зв`язків, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема оспорювати незаконну постанову, ходити по судах та доводити свою невинуватість у вчиненні інкримінованих правопорушень.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом..

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Подібний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26.02.2020 у справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19).

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

Разом з тим, суд враховує, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.ч. 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує, що рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 20.07.2020 у справі № 592/7185/20 (а.с. 8-11), яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 (а.с. 12-16) справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, факт незаконного провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за результатами якого на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в межах розгляду даної цивільної справи, яка стосується цивільно-правових наслідків незаконних дій.

Отже, підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили, порушення законного порядку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому було спричинено душевні страждання.

У цьому випадку застосовуються визначені ст. 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення ст. 1167 ЦК України.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18).

Отже, оскільки судовим рішенням встановлено факт неправомірності дій посадової особи патрульної поліції під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності, це, поза розумним сумнівом, свідчить про те, що позивач від таких дій переніс негативні емоції, був вимушений доводити свою правоту у суд.

В даному конкретному випадку суд вважає, що позивачем доведено, що пережиті ним негативні емоції досягли певного рівня «страждань». Зокрема, доведено, що незаконне притягнення до адміністративної відповідальності мало місце в день народження доньки позивача - «28» травня, що підтверджується копією відповідної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності від 28.05.2020 (а.с. 7) та свідоцтвом про народження ОСОБА_2 (а.с. 17).

З огляду на встановлене, у даній справі слід визнати обґрунтованими доводи позивача про завдання йому моральної шкоди незаконним рішенням уповноваженої особи державного органу.

Водночас, при ухваленні даного рішення, суд враховує правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, та вважає, що в даному випадку спричинена позивачу моральна шкода повинна відшкодовуватись на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а не на підставі ст. 1176 ЦК України, на яку посилається позивач.

Так, ст. 1176 ЦК України визначає спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173,1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Виходячи з положень Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінального процесуального кодексу України, Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділі, до функцій якого належить, зокрема, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, прийняття рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечення їх виконання, не є органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування.

У зв`язку з цим підстав для застосування в даному випадку положень ст. 1176 ЦК України немає.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Керуючись приписами ст.ст. 23, 1174 ЦК України суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.

В ситуації, що склалась, крім вже зазначеного, суд враховує тривалість переживань позивача, а саме що від дня притягнення позивача до адміністративної відповідальності 28.05.2020 до дня ухвалення судового рішення про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення 20.07.2020 та набрання ним законної сили, враховуючи його оскарження - 22.09.2020.

На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню грошова сума в розмірі 2 000,00 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.

Визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 8 500,00 грн суд вважає завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. В порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не надано суду доказів та розрахунків, які б підтверджували/пояснювали понесення ним моральних втрат у визначеному ним розмірі.

Доводи відповідачів про те, що позивач не надав жодних доказів щодо завдання йому моральної шкоди та що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються сукупністю обставин та доказів у даній конкретній справі, які вже наведені судом.

Визначаючи порядок стягнення з держави моральної шкоди, яка спричинена незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, суд виходить з наступного.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19):

«Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».

З огляду на наведену правову позицію суд відхиляє доводи про те, що Казначейська служба України не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється Казначейською службою не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Подібна правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2021 у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Таким чином, спричинена позивачу моральна шкода підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання Казначейською службою з єдиного казначейського розрахунку.

Висновок суду

На підставі викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 2 000,00 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У даній справі на підтвердження надання послуг адвоката позивачем надано: копію ордера серія ВМ №1009247 (а.с. 6), копію договору про надання правової допомоги від 21.10.2020 (а.с. 18-19), копію квитанції № 58 від 21.10.2020 (а.с. 20), копію опису робіт виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 21.10.2020 (а.с. 21), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 24).

Враховуючи викладене, а також приписи ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 705,00 грн.

Оскільки відповідачами не надано будь-яких доказів, які б доводили не співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд не оцінює дані витрати на предмет їх співмірності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Щодо доводів про те, що позивачем не надано документального підтвердження оплати правничої допомоги суд зазначає, що по-перше, такі докази надані, а саме копія квитанції № 58 від 21.10.2020 (а.с. 20), а по-друге відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов`язану зі справою, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Отже, відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства. Саме такий висновок у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 2 000,00 грн (дві тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди та 705,00 грн (сімсот п`ять гривень) витрат на правову допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич