Рішення № 97632658, 10.06.2021, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/244/21

Провадження №2/377/195/21

10 червня 2021 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої – судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання – Щуковської А.М.,

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів та відшкодування моральної шкоди,-

У С Т А Н О В И В:

27 квітня 2021 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на ст. ст. 22, 43, 48, 55 Конституції України, ст. ст. 47, 97, 115-116, 237-1 КЗпП України, ст. 614 ЦК України, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 112 906,17 гривень, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 2 342,06 гривень та на відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач 22.06.2015 року за наказом № 69-К від 19.06.2015 року була прийнята на роботу за безстроковим трудовим договором до відповідача. Наприкінці 2019 року та у 2020 році відповідач виплачував заробітну плату з порушенням строків її виплати. У зв`язку з тим, що починаючи з лютого 2020 року виплата заробітної плати припинилася повністю, позивач була змушена звільнитися. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать їй від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Порушуючи встановлений законом порядок, розрахунок при звільненні відповідачем проведений не був. Заборгованість відповідача із заробітної плати та розрахунку при звільненні складає 33 163,05 гривень, а саме: за лютий 2020 року – 10 848,61 гривень, за березень 2020 року – 7893,00 гривні, за квітень 2020 року – 14 421,44 гривень. Після тривалих прохань розрахуватись в добровільному порядку, позивач була змушена офіційно направити заяву від 07.08.2020 року з вимогою припинити порушення її прав, провести повний розрахунок, видати довідки про заборгованість із заробітної плати та про середню заробітну плату. Враховуючи, що законна вимога позивача відповідачем не була виконана, позивач звернулася до суду. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28.12.2020 року у справі № 377/587/20 позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати були задоволені в повному обсязі. Але навіть, незважаючи на рішення суду відповідач не поспішав проводити розрахунок, перерахування позивачу повної суми заборгованості відбулось 29.03.2021 року на підставі примусового стягнення органом ДВС у виконавчому провадженні ВП № 64420253. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України). Враховуючи дату звільнення позивача – 01.04.2020 року, прострочення розрахунку при звільненні розпочинається з 02.04.2020 року. Згідно розрахунку позовних вимог від 26.04.2021 року розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 112 906,17 гривень. Середній заробіток визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Компенсація втрати частини грошових доходів відповідачем не перерахована до часу звернення позивача з даною позовною заявою до суду. За таких умов, стягнення такої компенсації має бути проведено на підставі рішення суду. Згідно розрахунку позовних вимог від 26.04.2021 року розмір компенсації складає 2342,06 гривні. Порушення відповідачем прав позивача на отримання оплати за виконану роботу призвело до того, що позивач та її сім`я були позбавлені значної частини бюджету, був порушений звичний для позивача уклад життя, у зв`язку з чим, позивач була змушена звільнитися для пошуку іншого джерела доходу. Однак, в умовах карантину знайти роботу було досить проблематично, у зв`язку з тим, що позивач має забезпечувати двох неповнолітніх дочок, їй довелось погодитися на менш оплачувану роботу, але зі стабільними виплатами. Поряд з цим, позивач не втрачала надії, що відповідач виконає свої зобов`язання і сплатить вкрай необхідні позивачу та її сім`ї грошові кошти. Позивач систематично телефонувала до офісу відповідача, просила увійти в її положення, що виявилося марним. Неотримання коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладати додаткові зусилля для утримання себе та своєї сім`ї – все це завдало позивачу моральні страждання, позивач зазнала принижень, адже змушена була умовляти відповідача віддати, те, що їй і так належить, їй довелось витрачати час на захист порушених прав, звертатись до фахівців, консультуватись та готувати позов до суду. Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких позивач зазнала, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості позивач оцінила завдану їй моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень.

Ухвалою судді від 30 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судовий розгляд справи на 26 травня 2021 року.

Ухвалою суду від 26 травня 2021 року було відкладено судовий розгляд справи на 10 червня 2021 року на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила задовольнити, посилаючись на те, що в період з 22.06.2015 року по 01.04.2020 року працювала на посаді інженера з організації праці у ПрАТ «Укренергомонтаж» з п`ятиденним робочим графіком з двома вихідними днями. З кінця 2019 року відповідач почав затримувати виплату заробітної плати, у зв`язку з чим вона була змушена звільнитися. В останній робочий день, 01 квітня 2020 року, відповідач з нею розрахунок не провів. Лише 29.03.2021 року державною виконавчою службою було здійснено примусове стягнення заборгованості по заробітній платі згідно з рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2020 року, тому відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Порушення відповідачем її прав на отримання оплати за виконану роботу призвело до того, що вона та її сім`я були позбавлені значної частини бюджету, був порушений звичний для неї спосіб життя, у зв`язку з чим вона вимушена була звільнитися для пошуку іншого джерела доходу. Такими неправомірними діями відповідача заподіяна їй моральна шкода, розмір якої вона визначила, виходячи із характеру та тривалості моральних страждань в сумі 15000 гривень. Позов про відшкодування моральної шкоди не був поданий нею раніше, оскільки вона вважала, що має право подати такий позов після виплати заборгованості по заробітній платі в повному обсязі.

Відповідач свого представника в судове засідання повторно не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином відповідно до вимог ст.128-130 ЦПК України за адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відзив на позов відповідач до суду не надав. Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України заяву про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву, в зв`язку з неможливістю вчинення цієї процесуальної дії у визначений строк, зумовленої обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, Приватне акціонерне товариство «Укренергомонтаж» не подало. Клопотання про відкладення розгляду справи суду не подано. Заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

За наявності умов, передбачених ст. ст. 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 10 червня 2021 року суд ухвалив заочне рішення у справі.

Суд, вислухавши вступне слово позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом з витягу трудової книжки позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія якої долучена до матеріалів справи, встановлено, що вона згідно наказу № 69-К від 19.06.2015 року була прийнята на роботу в ПрАТ «Укренергомонтаж» на посаду інженера з 22 червня 2015 року та згідно з наказом № 62-К від 01.04.2020 року була звільнена з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 22-23).

Відповідно до довідки про доходи, виданої ПрАТ «Укренергомонтаж», загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2019 року по 30 квітня 2020 року без урахування аліментів становить 63 955,02 гривень. За лютий 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 10 848,61 гривень, у березні 2020 року – 7893,00 гривень, у квітні 2020 року – 14 421,44 гривень (а. с. 5).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 , наданих Пенсійним Фондом України, на Приватному акціонерному товаристві «Укренергомонтаж» позивачу в лютому 2020 року (кількість днів -31), було нараховано заробітну плату в сумі 10 848,81 гривень, в березні 2020 року ( кількість днів 29)– 7893,00 гривні, в квітні 2020 року ( кількість днів -1) – 14 421,44 гривень (а. с. 6-7).

Позивачем 07.08.2020 року відповідачу було направлено заяву, відповідно до якої вона просила відповідача терміново виплатити належні їй суми: заборгованість по заробітній платі, розрахунок при звільненні; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку; компенсацію втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати; завдану моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень. Додатково позивач просила надіслати на її адресу належним чином оформлені довідки про заборгованість із заробітної плати та про середню заробітну плату (із зазначенням середньоденної заробітної плати). Факт направлення вказаної заяви підтверджується наданими суду копією опису вкладення у цінний лист та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 07.08.2020 року (а. с. 12).

Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2020 року, що набрало законної сили 28 січня 2021 року, у справі № 377/587/20, провадження № 2/377/299/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» про стягнення заборгованості по заробітній платі, позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 33 163 гривні 05 копійок без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів ( а. с. 24-27).

Відповідно до постанови старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи О.М. від 12 лютого 2021 року, було відкрито виконавче провадження ВП № 64420253 з виконання виконавчого листа № 377/587/20, виданого 04 лютого 2021 року Славутицьким міським судом Київської області про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в сумі 33 163 гривні 05 копійок без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів (а. с. 10).

Як вбачається з довідки про рух коштів по картці ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , з 29.03.2021 року по 29.03.2021 року, Деснянським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 29 березня 2021 року було здійснено безготівкове зарахування коштів, стягнутих на користь стягувача у виконавчому провадженні № 64420253 у розмірі 33 163,05 гривень (а. с. 11).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення вказаної норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

У пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та

умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

За змістом пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацами першим, четвертим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З трудової книжки позивача встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи в ПрАТ «Укренергомонтаж» 01.04.2020 року, тому двома календарними місяцями роботи, що передували звільненню, є лютий та березень 2020 року. Як вбачається з довідки про доходи, виданої ПрАТ «Укренергомонтаж», за лютий-березень 2020 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату в такій сумі: у лютому 2020 року - 10 848,61 гривень, у березні 2020 року - 7893,00 гривні (без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів).

Обчислюючи середньоденну заробітну плату позивача відповідно до п. 8 Порядку, суд виходить з такого розрахунку.

Заробітна плата позивача ОСОБА_1 за лютий та березень 2020 року становить 18 741,61 гривень (10 848,61+7893). Кількість робочих днів позивача за вказаний період, виходячи із п`ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, становить 41 день (у лютому 2020 року – 20 робочих днів; у березні 2020 року – 21 робочий день).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 457,11 гривень (18 741,61 : 41 день = 457,11 гривень).

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що позивач була звільнена з роботи 01 квітня 2020 року, який був її останнім робочим днем, про що повідомила вона в судовому засіданні, та підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 , наданих Пенсійним Фондом України, а остаточний розрахунок належних сум при звільненні було проведено з нею лише 29 березня 2021 року, то на підставі ст. 117 КЗпП суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з наступного дня після звільнення позивача, а саме з 02.04.2021 року, та по 28 березня 2021 року включно. Кількість робочих днів за період затримки у виплаті позивачу заробітної плати (з 02 квітня 2020 року по 28 березня 2021 року) складає 246 днів.

Враховуючи зазначене, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 112 449 гривень 06 копійок (457 гривень 11 копійок х 246 днів).

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, при цьому незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 60 000 гривень (без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 33 вказаного Закону в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Як вбачається зі ст. 34 цього Закону, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №708/0/4-13 від 07.05.2013 роз`яснено, що індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати здійснюється у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як вбачається з п. 3 цього Порядку, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Пунктами 4-5 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

В судовому засіданні з наданих позивачем доказів встановлено, що заробітна плата за лютий-квітень 2020 року була виплачена їй у березні 2021 року.

При обчисленні суми компенсації втрати частини грошових доходів позивачу у зв`язку з порушенням термінів їх виплати суд враховує індекс інфляції за період з березня 2020 року по лютий 2021 року. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) в Україні за період з березня 2020 року по лютий 2021 року становив: у березні 2020 року – 100,8%; у квітні 2020 року – 100,8%; у травні 2020 року – 100,3%; у червні 2020 року – 100,2%; у липні 2020 року – 99,4%; у серпні 2020 року – 99,8%; у вересні 2020 року - 100,5%; у жовтні 2020 року – 101,0%; у листопаді 2020 року – 101,3%; у грудні 2020 року – 100,9%; у січні 2021 року – 101,3%; у лютому 2021 року – 101,0%. Для обчислення компенсації суд використовує суму невиплаченого грошового доходу позивачу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів: за лютий 2020 року – 8733,13 гривень (10 848,61 гривень - 18% (податок на доходи фізичних осіб) – 1,5% (військовий збір)); за березень 2020 року – 6353,87 гривень ( 7893,00 гривень - 18% (податок на доходи фізичних осіб) – 1,5% (військовий збір)); за квітень 2020 року - 11 609,26 гривень (14 421,44 гривень- 18% (податок на доходи фізичних осіб) – 1,5% (військовий збір)).

Компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивачу за лютий 2020 року становить: 657 гривень 52 копійки ((8 733,13 грн. х 1,008 х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 х 1,013 х 1,01) – 8 733,13 грн..

Компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивачу за березень 2020 року становить: 424 гривні 16 копійок ((6 353,87 грн. х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 х 1,013 х 1,01) – 6 353,87 грн..

Компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивачу за квітень 2020 року становить: 676 гривень 70 копійок ((11 609,26 грн. х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 х 1,013 х 1,01) – 11 609,26 грн..

Таким чином, загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивачу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1758 гривень 38 копійок (657,52 грн.+ 424, 16 грн. + 676,70 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.

Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується установлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, а позивач пов`язувала своє право на компенсацію такої шкоди саме з незаконною невиплатою роботодавцем належної їй заробітної плати, тобто з порушенням прав у сфері трудових відносин, то перебіг строку звернення до суду про відшкодування роботодавцем моральної шкоди почався з того моменту, коли позивач дізналася про порушення її прав, що пов`язані з невиплатою їй заробітної плати у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України. Враховуючи той факт, що позивач була звільнена з роботи 01 квітня 2020 року, то перебіг тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди розпочався 02 квітня 2020 року та закінчився 02 липня 2020 року. Враховуючи викладене, у суда відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15 000 гривень, оскільки позивачем був пропущений строк звернення до суду про стягнення такої шкоди, передбачений ст. 233 КЗпП України, а позивачем під час розгляду справи не наведені поважні причини пропуску такого строку і обставини, які б позбавили її можливості подати заяву про відшкодування моральної шкоди у визначений законом строк, та не підтверджено відповідними доказами їх наявність.

За правилами ст. 141 ЦПК України, ст. ст. 1-4 Закону України «Про судовий збір» стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір, від сплати якого звільнена позивач на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». З урахуванням часткового задоволення позову стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, виходячи з наступного розрахунку: 61 758,38 грн. х 100:130248,23 грн. = 47,42 % (відсоток розміру задоволеного позову); 1302,48 х 47,42 % :100 = 617,64 грн. (сума судових витрат, пропорційна відсотку задоволеного позову).

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-281 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2020 року по 28 березня 2021 року в сумі 60 000 гривень без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів, суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 1758 гривень 38 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на користь держави судовий збір в сумі 617 гривень 64 копійки.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається через Славутицький міський суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Укенергомонтаж», код ЄДРПОУ 16403289, адреса місцезнаходження: м. Київ, проспект Лісовий, буд. 39.

Повне заочне рішення суду складено 14 червня 2021 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька