Рішення № 97623258, 12.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2021 року справа №320/1557/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенка Вадима Олексійовича від 26.12.2019 ВП №60843461 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов`язати Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) вирішити питання щодо закінчення виконавчого провадження ВП №60843461, з урахуванням обставин, передбачених п.5 ч.1 ст.39 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII;

- стягнути з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 16.12.2019 головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенком Вадимом Олексійовичем булі прийняті постанова про відкриття виконавчого провадження №60843461 з виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 13.05.2019 №Ф-152577-54 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 25853,29 грн., а також постанова про накладення арешту на грошових коштів позивача.

26.12.2019 головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенком Вадимом Олексійовичем була прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Однак, позивач зауважив, що 29.09.2019 Державною податковою службою України було прийнято рішення №279016/99-00-08-06-01, яким скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 13.05.2019 №Ф-152577-54, що в силу вимог статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для закінчення виконавчого провадження.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження та скасування арешту, проте Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області безпідставно не вчинив жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження №60843461.

Позивач зауважив, що закінчення виконавчого провадження №60843461 та скасування арешту можливе лише за умови скасування спірної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 26.12.2019, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом про захист його порушених прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням “Діловодство спеціалізованого суду”.

Крім того, про відкриття провадження у цій справі відповідача повідомив і сам позивач рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідного до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.06.2021 до реєстру було внесено запис №1003391070015004332 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (зміна найменування юридичної особи), на підставі якого було змінено найменування юридичної особи з Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (ідентифікаційний код 34903037) на Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (ідентифікаційний код 34903037).

Оскільки зміна найменування юридичної особи не є формою реорганізації, підстави для правонаступництва відсутні, проте подальший розгляд справи має здійснюватися з урахуванням зміненого найменування відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

13.05.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-152577-54, якою ОСОБА_1 визначений до сплати борг з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 25853,29 грн. (а.с.16).

16.12.2019 головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенком Вадимом Олексійовичем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №60843461 з виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 13.05.2019 №Ф-152577-54 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 25853,29 грн. (а.с.24).

Також головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенком Вадимом Олексійовичем в рамках виконавчого провадження №60843461 було прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено, що належать боржнику ОСОБА_1 у межах звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 28807,61 грн. (а.с.25).

Судом встановлено, що рішенням Державної податкової служби України від 23.09.2019 №2790/6/99-00-08-06-01 задоволено скаргу позивача, скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області та встановлено вважати її відкликаною (а.с.19-22).

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління ДПС у Київській області звернулось до відповідача з листом від 08.12.2020 №33149/9/10-36-13-09, в якому, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" просило повернути вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф152557-54 без виконання (а.с.138).

26.12.2019 головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенком Вадимом Олексійовичем було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою виконавчий документ - вимогу Головного управління ДФС у Київській області №Ф-152557-54 від 13.05.2019, повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

У вказаній постанові зазначено, що заходи щодо виявлення майна боржника виявились безрезультатними: виходом державного виконавця за адресою, вказаною у виконавчому документі, боржника та належного йому майна не розшукано.

Згідно відомостей з ДФС та ПФУ боржник офіційно не працює та не перебуває на пенсійному обліку. Згідно інформаційної довідки з Реєстру нерухомого майна за боржником на праві приватної власності не зареєстровано. Згідно відомості з МВС України за боржником на праві приватної власності не зареєстровано транспорті засоби. На кошти боржника накладено арешт. Згідно ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує двадцять розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та на земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється.

У зв`язку з цим, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу з правом його повторного пред`явлення до виконання у встановлений строк (а.с.26-27).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Київ) із заявою від 12.08.2020 про закінчення виконавчого провадження та скасування арешту, у якій позивач просив відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №60843461 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на скасування Державною податковою службою України вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-5257-54.

Також у вказаній заяві позивач просив відповідача скасувати постанову про арешт коштів боржника від 16.12.2019 ВП №60843461 та виключити відомості про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників та автоматизованої системи виконавчого провадження у ВП №60843461 (а.с.32-33).

Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Київ) листом від 18.09.2020 №5412 повідомив позивачу, що копія рішення ДПС №2790/6/99-00-08-06-01 від 23.09.2019 не є заявою стягувача про повернення без виконання чи скасування виконавчого документа, який адресовано до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в разі надходження від стягувача відповідної заяви державним виконавцем буде вчинено виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.41).

Судом встановлено, що позивачем було подано до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) скаргу від 24.09.2020, у якій просив: винести постанову про закінчення виконавчого провадження №60843461 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; скасувати постанову про арешт коштів боржника від 16.12.2019 у ВП №60843461; виключити відомості про позивача як боржника з Єдиного реєстру боржників та Автоматизованої системи виконавчого провадження ВП №60843461 (а.с.35-36).

Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) листом від 26.10.2020 №К-3873 повідомило, що 18.09.2020 Києво-Святошинським районним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Київ) направлено на адресу позивача відповідь, в якій роз`яснено, що для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" необхідна відповідна заява стягувача разом із оригіналом відповідного рішення (а.с.39-40).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Київській області із заявою від 02.11.2020, у якій просив звернутись до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження №60843461, скасування постанови про арешт коштів боржника від 16.12.2019 у ВП №60843461 та виключення відомостей про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників та Автоматизованої системи виконавчого провадження у ВП №60843461 (а.с.42-43).

Вказана заява була отримана Головним управлінням ДФС у Київській області 04.11.2020, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням з відміткою про вручення (а.с.45).

Судом встановлено, що представник позивача, адвокат Любинецький В.В., звернувся до Головного управління ДФС у Київській області із адвокатським запитом від 30.12.2020, у якому просив надати інформацію про розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.11.2020, а саме: чи зверталось Головне управління ДФС у Київській області до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з відповідною заявою для закінчення виконавчого провадження №60843461, скасування постанови про арешт коштів боржника від 16.12.2019 №ВП №60843461 та виключення відомостей про ОСОБА_1 , як боржника, з Єдиного реєстру боржників та автоматизованої системи виконавчого провадження у ВП №60843461 (а.с.46-47).

Головне управління ДПС у Київській області листом від 11.01.2021 №119/Адв/10-36-13-01 повідомило позивачу, що Головним управлінням ДПС у Київській області листом від 02.12.2020 №39644/ФОП/10-36-13-09 надало відповідь на лист позивача від 02.11.2020 (а.с.48).

Так, у листі від 02.12.2020 №39644/ФОП/10-36-13-09 Головне управління ДПС у Київській області повідомило, що після опрацювання рішення ДПС України від 23.09.2019 №2790/6/99-00-08-06-01 про результати розгляду скарги, ГУ ДПС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-152577-54 скасовано, інтегровану картку проведено у відповідність.

Станом на 03.12.2020 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску в сумі 18361,69 грн.

До Києво-Святошинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02.12.2020 за вих. №32666/9/10-36-13-08 направлено лист про повернення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-1525754 на суму 25853,29 грн. без виконання (а.с.51).

Судом встановлено, що позивач звернувся до Києв-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) із заявою від 21.01.2021 про: закінчення виконавчого провадження №60843461 на підставі пункту 5 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження"; скасування постанови про арешт коштів боржника від 16.12.2019 у ВП №60843461; виключення відомостей про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників та Автоматизованої системи виконавчого провадження у ВП №60843461 (а.с.57-58).

Проте, відповідач відповіді на вказану заяву позивачу не надав.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі-Закон №1404, в редакції, яка була чинна на момент прийняття спірної постанови) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Частиною першою статті 26 Закону №1404 визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону №1404).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

Частиною другою статті 37 Закону №1404 встановлено, що про наявність обставин, зазначених у пунктах 2 - 6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина четверта статті 37 Закону №1404).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2019 головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенком Вадимом Олексійовичем було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою встановлено вимогу Головного управління ДФС у Київській області №Ф-152557-54 від 13.05.2019 повернути стягувачу саме на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону №1404 постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина третя статті 39 Закону №1404).

Частинами першою та другою статті 40 Закону №1404 передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Державної податкової служби України від 23.09.2019 №2790/6/99-00-08-06-01 було скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області №Ф-152577 від 13.05.2019, який є виконавчим документом у виконавчому провадженні №60843461.

Матеріали справи свідчать про те, що про факт скасування вимоги Головного управління ДФС у Київській області №Ф-152577 від 13.05.2019, який в силу вимог ст.39 Закону №1404 є підставою для закінчення виконавчого провадження, відповідачу стало відомо із заяви ОСОБА_1 від 12.08.2020 про закінчення виконавчого провадження, до якої було додано рішення Державної податкової служби України від 23.09.2019 №2790/6/99-00-08-06-01.

Проте, відповідач відмовив позивачу у закінченні виконавчого провадження №60843461, посилаючись на відсутність заяви стягувача (Головного управління ДФС у Київській області) про закінчення виконавчого провадження.

Однак суд наголошує на тому, що Закон №1404 не містить норм, які б встановлювали, що закінчення виконавчого провадження здійснюється виключно за заявою стягувача.

Так, ст.39 Закону №1404 визначає обов`язок державного виконавця прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження виключно за умови настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про обставини, які є підставами для закінчення виконавчого провадження.

У зв`язку з цим, суд вважає, що Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) безпідставно проігнорував вказану заяву позивача та не вчинив дій щодо закінчення провадження №60843461.

Суд зазначає, що зі змісту положень Закону №1404 слідує, що така стадія виконавчого провадження як його закінчення, на відміну від повернення виконавчого документа, передбачає настання наслідків у вигляді скасування усіх заходів, які були вжиті в ході здійснення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна (коштів) боржника та виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

При цьому, закінчення виконавчого провадження не передбачає можливості повторного звернення стягувача для пред`явлення цього ж самого виконавчого документу (у даному випадку – скасованого) до виконання.

Суд зазначає, що неприйняття відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження за наявності відповідної підстави та наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 26.12.2019 зумовлює настання для позивача негативних наслідків у вигляді продовження дії арешту, накладеного на його кошти на підставі постанови від 16.12.2019 та наявності відомостей про позивача як боржника в Єдиному реєстрі боржників, що істотно обмежує права позивача.

У зв`язку з цим, враховуючи наявність підстав для закінчення виконавчого провадження, суд вважає, що ефективним способом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку є скасування постанови головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенка Вадима Олексійовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 26.12.2019 ВП №60843461.

При цьому, оскільки на момент прийняття спірної постанови відповідачу не було відомо про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження №60843461, суд вважає, що вказана постанова станом на 26.12.2019 була прийнята правомірно, а тому підстави для визнання її протиправною відсутні. Однак захист порушених прав позивача потребує її скасування (без визнання протиправною).

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) вирішити питання щодо закінчення виконавчого провадження ВП №60843461, з урахуванням обставин, передбачених п.5 ч.1 ст.39 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки скасування виконавчого документа, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, є безумовною підставою для його закінчення.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у прийняті постанови про закінчення виконавчого провадження, суд, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне зобов`язати Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавче провадження №60843461.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ч.2 ст.25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 01.12.2020 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Любинецьким Володимиром Володимировичем (Адвокат) було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надати клієнту правничу допомогу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору факт надання правничої допомоги оформлюється сторонами шляхом підписання відповідного протоколу погодження договірної ціни.

Відповідно до пункту 2.1 договору адвокат зобов`язується, зокрема, представляти інтереси клієнта в органах державної влади, зокрема, в будь-яких судах системи судоустрою України.

Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість послуг по даному договору може визначатися цим договором та/або протоколом погодження договірної ціни.

Протокол погодження договірної ціни у разі його підписання складає невід`ємну частину договору та являється Додатком №1 до даного договору (а.с.64-66).

01.12.2020 між сторонами було підписано протокол погодження договірної ціни (а.с.67).

Позивачем в якості доказів наданих адвокатом Любинецьким В.В. послуг додано до матеріалів справи: акт приймання-передачі наданих послуг (а.с.70) та звіт про надані послуги від 03.02.2021 (а.с.71,73), з яких вбачається, що позивачу були надані наступні послуги:

- юридичне консультування (тривалість - 12 год. 15 хв.) - 10348,19 грн.;

- вчинення дій щодо оплати судового збору (тривалість - 2 год.15 хв.) - 1901,03 грн.;

- підготовка проекту позовної заяви, додатків та інших документів, необхідних для відправки поштою позовної заяви, відправка до суду (тривалість - 11 год.) - 37169,00 грн.;

- підготовка та відправка адвокатських запитів (запиту до Головного управління ДФС у Київській області від 30.12.2020 №2020/12/30 та запиту до Головного управління ДФС у Київській області від 03.02.2021 №2021/02/03) (тривалість - 3 год.) - 7433,80 грн.

Позивачем в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу у розмірі грн. додано до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордера №02/03 від 03.02.2021 №02/03 (а.с.69).

Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом цієї справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам «неминучості» такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу:

- юридичне консультування (тривалість - 12 год. 15 хв.) - 10348,19 грн.;

- вчинення дій щодо оплати судового збору (тривалість - 2 год.15 хв.) - 1901,03 грн.;

- підготовка та відправка адвокатських запитів (запиту до Головного управління ДФС у Київській області від 30.12.2020 №2020/12/30 та запиту до Головного управління ДФС у Київській області від 03.02.2021 №2021/02/03) (тривалість - 3 год.) - 7433,80 грн.

Такі дії представника не були обов`язковими для розгляду та вирішення цієї справи, та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких консультацій та підготовчих дій, зокрема, підготовка та написання позовної заяви до суду (тривалість - 11 год., вартість 37169,00 грн.).

Зокрема, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, на загальну суму 19683,02 грн. не відповідають критерію «неминучості», охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не підлягають розподілу.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача виключно витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з підготовкою проекту позовної заяви, додатків та інших документів, необхідних для відправки поштою позовної заяви, тривалістю 11 год., у сумі 37169,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанцією від 03.02.2021 №N1EZQ5780M (а.с.15). Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), становить 38985,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати постанову головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тарасенка Вадима Олексійовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 26.12.2019 №60843461.

3. Зобов`язати Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавче провадження №60843461.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 38985,00 грн. (тридцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального територіального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (ідентифікаційний код 34903037, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Вишневе, вул.Лесі Українки, буд.86).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.