Постанова № 9762019, 27.05.2010, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 травня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-1948/10/2470

10:20 хв.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ковалюка Я.Ю.,

секретар судового засідання Василик Григорій Васильович ,

за участю представників: позивачів - Бишки М.Є., Габовди Я.М.;відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ,

розглянувши в м. Чернівці у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції доприватного підприємства з іноземними інвестиціями "Земі-транс" про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення від 12.04.2010 року №262/23 та згідно з актом перевірки №303/23/32626146 від 19.04.2010 р. „Про результати планової виїзної перевірки приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс», код ЄДРПОУ 3266146 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року» (надалі акт) позивачем прийнято рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін №278/ 23 від 20 квітня 2010 року, яким з посиланням на п.4.1 ст.4, п.п.7.5.2, п.п.7.7.1,7.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємству донараховано 74116,30 грн. податку на додану вартість, в т.ч. 51395 грн. за основним платежем та 22721,30 грн. штрафних санкцій.

В добровільному порядку зазначена сума підконтрольною установою не сплачена до Державного бюджету, що змусило контролюючий орган звернутися до суду для її примусового стягнення.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені до суду позовні вимоги й просили суд їх задовольнити.

Сторона відповідача заперечила проти позову й просила відмовити у його задоволенні.

Суд, вислухавши доводи кожної з сторін, проаналізувавши матеріали справи й законодавство, що регулює вказані правовідносини, вважає позов неналежним до задоволення з наступних підстав.

Так, приватне підприємство “Земі-транс” (далі - ПП «Земі-транс») у 2009 році імпортувало автотранспортні засоби і реалізовувало їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами.

Контролюючий орган в акті (ст.16) зазначив, що при реалізації імпортного товару податкові зобовязання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна вартість) буде нижча за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням витрат та податків, зборів (обовязкових платежів), у тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно рішення начальника Новоселицької МДПІ про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань №262/23 від 12.04.2010 року та відповідно до п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 ВР (із змінами та доповненнями), п.п. 4.3.5. ЗУ «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.200 року та п.4.1 ст.4 ЗУ «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) при подальшій реалізації імпортного товару ПП з ІІ «Земі-транс» податкові зобовязання визначатимуться за правилами , встановленими п.4.1 ст.4 Закону, а саме у разі якщо договірна (контрактна) вартість буде нижчою за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості».

На підставі зазначеного рішення контролюючий орган приходить до висновку про заниження бази оподаткування за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року за рахунок реалізації товарів нижче за звичайні ціни, а саме нижче митної вартості, до заниження податкового зобовязання по податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року на 2720077 грн., і як наслідок до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 44184 грн та завищення сум податку на додану вартість, заявленого на рахунок платника у банку в сумі 7211 грн., разом 51395 грн.

Проте з такими висновками суд не може погодитися з наступних міркувань.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.18 ст.1 цього Закону встановлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України автотранспортних засобів згідно вимог п.1.20 (п.п.1.20.1, 1.20.2) ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Перевіряючі прийшли до висновку, що митна вартість товару є його звичайною ціною. Однак, чинне законодавство не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації товару на території України.

Як зясовано в судовому засіданні між сторонами по справі вже мав місце подібний судовий спір, з приводу якого ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 року задоволена касаційна скарга приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» та зазначено, що при визначенні рівня звичайних цін реалізованих автомобілів податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Незважаючи на те, що судовим органом касаційної інстанції дана недвозначна оцінка позиції податкового органу, як незаконній, за результатами планової виїзної перевірки підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року у акті №303/23/32626146 від 19.04.2010 року рішенням про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань начальника Новоселицької МДПІ №262/23 від 12.04.2010 року та рішенням про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін №278/23 від 20.04.2010 року відповідачу донарахований податок на додану вартість якраз внаслідок застосування митної вартості товарів, які були імпортовані та реалізовувались на внутрішньому ринку, у якості їх звичайної ціни.

Довідкою Вищого адміністративного суду України про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість » від 15 квітня 2010 року однозначно підсумовано наступне:

Судам слід урахувати, що застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, зокрема положень Митного кодексу України не передбачено чинним законодавством. Відповідно до наведеного митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України.

Посилання позивача на висновки експертного дослідження спеціаліста-товарознавця, які надавались під час ввезення автомобілів не мають юридичного значення, тому що такі висновки здійснювались саме для цілей визначення митної вартості імпортованих автомобілів.

За правилами підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною вважається ціна договору, про що власне, і окремо наголошено у довідці ВАСУ.

Позивач не довів наявність на внутрішньому ринку України, де власне і здійснювалась реалізація уживаних автомобілів відповідачем, ідентичних або аналогічних товарів, а інформація про ціну таких товарів відсутня та недосліджена, таким чином звичайною є ціна автомобілів визначена у договорах.

Отже, на думку суду, докази, які б підтверджували правомірність дій податкового органу при прийнятті рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань начальника Новоселицької МДПІ №262/23 від 12.04.2010 року та рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін №278/23 від 20.04.2010 року , відсутні, а факт невиконання підприємством вимог Закону не доведений. Виходячи з встановлених обставин, норм права, що їх регулюють, та приведених висновків, суд вважає що позов як необґрунтований та безпідставний не підлягає задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач не надав суд достатніх та належних доказів позову, а тому слід відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розподіл судових витрат відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України суд не проводить, оскільки позивачу, звільненому від сплати судових витрат відмовлено у задоволенні позовних вимог, а відповідач не надав відповідних доказів про понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного керуючись п.4.1 ст.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п.1.18, 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та керуючись ст.ст.2,11,69-71,86,94,158-163,167,254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» про стягнення податкових зобовязань відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає закон ної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, пятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня її складання. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для її подання.

Суддя Я.Ю. Ковалюк