Рішення № 97604526, 04.06.2021, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №945/1519/20

Провадження №2/487/939/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2021 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Ященко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2020 до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором 135 731,98 грн.

Свій позов банк обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 18.05.2010. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до укладеного договору б/н від 18.05.2010, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено до 3 300,00 грн.

Отримавши кредитні кошти, відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, яка станом на 11.08.2020 становить 494 153,45 грн, що складається з: - 2 900,35 гривень заборгованість за кредитом; - 488 189,56 гривень заборгованість за відсотками за користування кредитом; - 3 063,54 гривень заборгованість за пенею. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 135 731,98 гривень, яка складається з наступного: - 2 900,35 гривень заборгованість за кредитом; 132 831,63 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом з 18.05.2010 по 31.01.2018, яку представник позивача просив суд стягнути з відповідача.

Ухвалою судді Миколаївського районного суду Миколаївської області Терентьєва Г.В. від 26.10.2020 матеріали позовної заяви передано для розгляду за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

04.12.2020 матеріали позову надійшли до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою судді від 09.12.2020 відкрито провадження у справі призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

26.01.2021 від представника відповідача по справі адвоката Куценка Ю.О., надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в травні 2010 звернулася до банку з метою отримання кредитної картки. В результаті чого вона отримала кредит у розмірі 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У відзиві зазначено, що позивач заперечує факт наявності заборгованості, оскільки позивач неправомірно змінював 11 разів кредитний ліміт, а розрахунок, наданий позивачем не відповідає виписці з рахунку. Крім того, зазначено, що відповідно до розрахунку станом на 30.03.2012 (останній день дії кредитної картки) прострочена заборгованість відповідача склала «0,00 грн», а заборгованість з`являється з квітня 2012, коли термін дії картки сплинув, тому банк самостійно, штучно нарахував зазначену суму заборгованості.

Також, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності та зазначив, що оскільки позовна заява надійшла до суду 23.09.2021, позивачем пропущено загальну позовну давність на звернення до суду з даним позовом, так як з моменту закінчення терміну дії картки і до подання позову пройшло понад три роки.

На підставі викладеного, як вказує відповідач, АТ КБ «ПриватБанк» було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 .

Крім того, у відзиві представник позивача посилався на позицію Верховного суду, викладену у постанові №342/180/17 від 02.07.2019, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

04.03.2021 року від позивача по справі, надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 18.05.2021, з якої чітко вбачається персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що відповідач висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що ця заява, разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських а також Тарифами становить між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг. Також до матеріалів позовної заяви було надано витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та довідку про умови кредитування, з яких чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3% (36,00 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо.

Крім того, представник позивача зазначає, що відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання Відповідачем кредитного рахунку починаючи із 02.06.2011 закінчуючи 12.09.2017 - автоматичне погашення простроченої заборгованості. Вказані операції підтверджують надання банком кредитного ліміту, його використання Відповідачем та сплату відсотків за його користування.

Щодо строків застосування позовної давності представник позивача зазначає, що відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Відповідно по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

На підставі вищезазначеного, представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

07.04.2021 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до яких відповідач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість в розмірі 45 050,39 гривень, проте згідно доданого розрахунку вбачається, що позивач просить стягнути 12 164,65 грн, яка складається з: - 2 900,35 гривень заборгованості за тілом кредиту, 2 805,84 гривень заборгованості за простроченими відсотками, 6 458,46 гривень пені.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак в матеріалах справи наявне клопотання, в якому просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши докази в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 18.05.2010 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

При укладенні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Заявою Відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які згідно до заяви отримані Відповідачем для ознайомлення в письмовій формі. Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору.

Вказану обставину не заперечував і представник відповідача.

Як зазначено в п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, серед іншого, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з частинами 1, 2 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а Відповідачу надано у користування кредитну картку.

Також судом встановлено, що з розмір кредитного ліміту неодноразово збільшувався, а саме: 19.05.2010 – 500 грн; 17.01.2011 – 1 300 грн; 18.01.2011 – 1 300 грн; 25.02.2011 – 1 500 грн; 20.03.2011 – 1 700 грн; 27.04.2011 – 1 900 грн; 27.05.2011 – 2 100 грн; 24.06.2011 – 2 500 грн; 29.07.2011 – 2 900 грн; 19.09.2011 – 3 300 грн; 04.10.2011 – 2 780 грн; 30.10.2019 – 0,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , яка додається до позовної заяви /а. с. 14/.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку. Таким чином, банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором. Але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку, яка додається до позовної заяви.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом.

Таким чином, відповідач порушила зобов`язання за даним договором, прострочена заборгованість виникла у зв`язку з несплатою мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, тому зобов`язання відповідача вважаються простроченими.

За такого, судом встановлено, що відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором.

Згідно наданого розрахунку, в зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість за кредитом, яка з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, становить - 12 164,65 гривень, а саме: - 2 900,35 гривень заборгованості за тілом кредиту, 2 805,84 гривень заборгованості за простроченими відсотками, 6 458,46 гривень пені.

Представник відповідача заявив клопотання про застосування строків позовної давності.

Щодо строків позовної давності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За правилом статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Верховний суд України висловив правову позицію відносно строку виконання зобов`язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме: в постановах від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14 та від 18.06.2014 у справі №6-61цс14 Верховний суд України зазначає, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таки договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як з`ясовано судом, згідно наданого позивачем розрахунку, відповідач будь-яких операцій з 23.02.2012 не вчиняла, строк дії кредитної картки, яка була видана відповідачу - до останнього дня березня 2012. Інші картки відповідачу не видавались, що підтверджується довідкою /а. с. 13/.

Вбачається, що анкета-заява позичальника не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту, за таких обставин, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності за вказаним кредитним договором виник з моменту, коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, а саме з наступного дня, після закінчення строку дії кредитної картки (березень 2012), що узгоджується з висновком викладеними в Постанові КЦС ВС від 15.01.2021 по справі №494/366/19 (61-2084св20).

Отже, у цій справі, станом на день подання позову – 23.09.2020 (дата надходження позову до суду), загальний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України) сплив ще 01.04.2015.

Суд критично відноситься до посилання представника позивача стосовно того, що строк позовної давності не було пропущено, через активне користування відповідачем кредитною карткою, зокрема те, що 12.09.2017 остання здійснила погашення кредиту у сумі 4 311,01 грн, оскільки вказане погашення було здійснено автоматично банком без волевиявлення ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: С.М. Афоніна

Повний текст рішення складено 11.06.2021.