Постанова № 9759612, 26.05.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

26 травня 2010 р. № 2-а- 3996/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Смоляр Є.А.

за участю:

представника позивача Ткаченко С.В.,

представника відповідача Христофорова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Борівського комунального підприємства теплових мереж

до Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області

провизнання неправомірними дій та скасування рішення встановив:

Позивач,Борівське комунальне підприємство теплових мереж, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом доІзюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, в якому просить суд визнати неправомірними дії відповідача та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість від 19.03.2009 року №0000141501/0 на суму 9263,01 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив суд застосувати положення ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Головним державним податковим інспектором Борівського відділення Ізюмської ОДПІ Костенко В.С. проведена перевірка карток особових рахунків позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань по податку на додану вартість за період з 03.03.2008 року по 18.03.2009 року.

Результати проведення перевірки оформленні актом № 8/1520/32468926 від 19.03.2009 року, яким зафіксовані порушення пп.5.31. п.5.3. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року несвоєчасне перерахування узгоджених податкових зобовязань по податку на додану вартість в сумі 18526,01 грн.

За результатами перевірки на підставі зазначеного акту прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000141501/0 від 19.03.2009 року, яким позивачу нараховані штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у розмірі 9263,01 грн.

В судовому засіданні представник позивача зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте із порушенням норм діючого податкового законодавства, з тих підстав, що працівниками податкової інспекції не враховано факту сплати платіжними дорученнями від 13.02.2008 року № 276 та № 326 від 29.02.2008 року податкових зобовязань за січень 2008 року (а.с.14-15), які відповідно до пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України № 2181-ІІІ податкові зобовязання вважаються сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначенням у ньому призначення платежу на сплату відповідних податкових зобовязань. Також представник позивача звернула увагу на те, що працівниками відповідача не враховано право позивача самостійно визначати призначення платежу та на власний розсуд здійснено розподіл сплачених зобовязань.

З цього приводу суд зазначає, що Згідно п. 5.3.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000 р. (далі - Закон N 2181) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як визначено пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Беручи до уваги вищевикладене, позивач має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

Із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень вбачається, що позивач самостійно визначив призначення платежу з вказівкою конкретного періоду-січень 2008 року, тобто його дії не суперечать вимогам вказаного закону. Сплата вказаного збору призначалась саме за ті періоді, які вказані в платіжних дорученнях.

В судовому засіданні представник відповідача наполягав на застосуванні до спірних правовідносин ст.ст. 99,100 КАС України, як підставу для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Так, ч.2 ст.99 КАС України, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 08.04.2010 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду, тобто з пропуском річного строку звернення до суду, з дня коли він дізнався про наявність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представник позивача проти застосування приписів зазначеної норми заперечував посилаючись на ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та зазначила, що позивач має право оскаржити до суду податкове повідомлення - рішення протягом 1095 днів з дня його отримання.

Проте суд не приймає до уваги посилання позивача на зазначену норму закону виходячи з наступного.

Частинами 1,2 ст.99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано до суду в межах річного строку з того моменту, як особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Крім того ч. 3 ст. 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Строки давності, визначені ст.15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", регулюють строки протягом яких: податковий орган може самостійно визначити податкове зобов'язання (п.п.15.1.1), стягнути податковий борг (п.п.15.2), а платник податку звернутися з заявою на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (п.п.15.3), - тобто регулюють строки, що застосовуються у податкових відносинах з приводу обрахування, сплати або повернення податкових внесків.

Аналіз положень зазначеної статті дозволяє зробити висновок, що Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не визначено строків, що регулюють право звернення платника податків до суду для оскарження рішення податкового органу. Строки звернення до суду за захистом порушених прав визначені ст.99 КАС України.

Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для застосування ч. 3 ст.99 КАС України не має.

Пунктом 14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.

Виходячи із вищевикладеного, та враховуючи, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку звернення до суду та відповідач наполягає на застосуванні судом норм ст. ст. 99, 100 КАС України, а саме, відмови у задоволенні адміністративного позову у звязку з пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст.71,94,99,100,160-163,167,185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Борівського комунального підприємства теплових мереж до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

У повному обсязі постанова виготовлена 28.05.2010 року

Суддя Зоркіна Ю.В.