Рішення № 97593106, 19.05.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7529/20

(2/199/1007/21)

РІШЕННЯ

іменем України

19.05.2021

м. Дніпро

справа №199/7529/20

провадження № 2/199/1007/21

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

секретаря судового засідання Столяренко А.І.

учасники справи:

позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» в особі Генерального директора Іжаковського Олега Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту,

за відсутності учасників справи, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту.

В обгрунутування позову зазначивши, що 06.09.2007 між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений договір про надання споживчого кредиту №11210345000 за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 28500,00 доларів США зі сплатою 10,7 % річних.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, Банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки №11210345000/2 від 06.09.2007.

За умовами вказаного договору поруки, поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед Банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом.

20.04.2012 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кредекс Фінанс" було укладено Договір факторингу, відповідно до якого ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кредекс Фінанс", а ТОВ "Кредекс Фінанс" набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №11210345000 від 06.09.2007 та договором поруки №11210345000/2 від 06.09.2007.

Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" за №01/08-2018 від 01.08.2018 "Про перейменування ТОВ "Кредекс Фінанс" на ТОВ "Вердикт Капітал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", у зв`язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" виступає правонаступником прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс". Таким чином, ТОВ "Вердикт Капітал" наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ПАТ "УкрСиббанк" втратив такі права.

Загальний розмір заборгованості за кредитним договором №11210345000 від 06.09.2007, станом на 06.10.2020, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 203 976,60 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року відкрито провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» в особі Генерального директора ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту та визначено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 19 травня 2021 року закрито провадження по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» в особі Генерального директора Іжаковського Олега Валерійовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» в особі Генерального директора ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту.

19 травня 2021 року справу розглянуто по суті та ухвалення рішення.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надавши відповідь на відзив, у якому просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, відмовити представнику відповідача ОСОБА_6 адвокату Погребняк Г.О. в частині стягнення з позивача витрат на правову допомогу, а також розглянути справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 06.09.2007 між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений договір про надання споживчого кредиту №11210345000 за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 28 500,00 доларів США зі сплатою 10,7 % річних.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, Банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки №11210345000/2 від 06.09.2007.

17.06.2014 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_1 , про встановлення нікчемності договору поруки, яким первісний позов задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» заборгованість за кредитним договором №11210345000 від 06.09.2007 на загальну суму 215 292,24 грн., зустрічний позов задоволено та встановлено нікчемність правочину – договору поруки №11210345000/2 від 06.09.2007, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , в забезпечення зобов`язань за кредитним договором №11210345000 від 06.09.2007, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.11.2014, рішення амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2014 по справі №2-1667/11 залишено без змін.

20.04.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» був укладений договір факторингу №05/12, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило на ТОВ «Кредекс Фінанс», а ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за вищевказаним договором кредиту №11210345000 від 06.09.2007.

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс» за №01/08-2018 від 01.08.2018 «Про перейменування ТОВ «Кредекс Фінанс» на ТОВ «Вердикт Капітал», ТОВ «Кредекс Фінанс» змінило назву на ТОВ «Вердикт Капітал» у зв`язку з чим, ТОВ «Вердикт Капітал» виступає правонаступником прав та обов`язків ТОВ «Кредекс Фінанс».

Згідно розрахунку заборгованості, розрахунок 3 % річних здійснюється на суму боргу у розмірі 24510,29 доларів США, що становить 696114,30 грн., сума заборгованості за кредитом (тіло кредиту) за період з 06.10.2017 по 06.10.2020 та становить 62720,95 грн., розрахунок пені здійснюється у розмірі подвійної ставки НБУ з 06.10.2017 по 06.10.2020 з суми боргу у розмірі 141255,65 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, сума наданого кредиту, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України (норми про договір позики застосовуються до кредитних правовідносин в силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений висновок зроблений з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 в справі N 175/4753/15-ц.

Строк дії кредитного договору №11210345000 від 06.09.2007 відповідно до п. 1.2.2 визначений до 06.09.2014.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Банк скористався наданим йому правом вимоги дострокового повернення кредиту та ззвернувся з позовом до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, за результатами розгляду якої суд стягнув із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» заборгованості за договором про надання спожитого кредиту №11210345000 від 06.09.2007 в сумі 215292, 24 грн.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, суд доходить висновку, що у зв`язку із пред`явленням вимоги до відповідача банком, позивач, у відповідності до приписів ст. 1048 ЦК України, втратив право нараховувати договірні проценти та неустойку. Зважаючи на вказане суд доходить висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача пені за подвійною обліковою ставкою НБУ відсутні, а тому в позові в цій частині слід відмовити.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи норми частини 2 статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, суд враховує сталу практику Верховного Суду щодо застосування цієї статті, зокрема, висновки, наведені у таких постановах Верховного Суду.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020, справа N 912/1120/16).

Тобто грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Зазначений висновок зроблений на основі правової позиції, викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018, справа N 686/21962/15-ц.

Судом встановлено, що зобов`язання із повернення боргу за кредитним договором трансформувалось в зобов`язання із виконання судового рішення про стягнення боргу, оскільки договір про надання споживчого кредиту №11210345000 від 06.09.2007 був припинений достроково за ініціативою банку.

Суд також враховує правову позицію, викладену в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі N 127/15672/16-ц, згідно якої до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2014 визначено розмір заборгованості за вказаним кредитним договором, а саме 215292,24 грн., на яку і слід було нараховувати 3% річних згідно приписів статті 625 ЦК України.

Натомість, як вбачається з витягу з Додатку №1 до договору факторингу №05/12 від 20.04.2012 позивачу відступлено вимогу на суму 24510,29 доларів США - заборгованість за основною сумою боргу (у валюті кредиту) станом на 11.06.2012 та 849,46 доларів США - заборгованість за відсотками (у валюті кредиту) станом на 11.06.2012.

Отже вбачається, що після прийняття наведеного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості відбулось додаткове нарахування заборгованості на підставі умов договору кредиту, що не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

За таких умов суд вважає, що нарахування трьох відсотків річних від простроченої суми має відбуватись за вказаний позивачем період на суму боргу визначену рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2014 в розмірі 215292,24 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття "спосіб захисту права та/або інтересу" не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі N 917/1739/17.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позивачем обраний невірний спосіб захисту свого порушеного права, адже позивач здійснив розрахунок 3% річних не з суми боргу за рішенням суду у національній валюті, а з суми боргу у іноземній валюті, що є невірним.

При цьому, з наданого суду ТОВ «Вердикт Капітал» розрахунку заборгованості відповідача не можливо встановити дійсний розмір 3% річних, а суд не в праві за принципом змагальності та диспозитивності самостійно здійснювати розрахунок таких сум без наявності достатніх вихідних даних та сум.

Також, позивачем не долучено жодного доказу та не заявлено клопотання про витребування доказів на підтвердження того, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.06.2014, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» заборгованості за договором про надання спожитого кредиту №11210345000 від 06.09.2007 в сумі 215292,24 грн. не виконується або виконується неналежним чином, тобто доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача 3% річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010).

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" відмовлено, суд відносить судові витрати на рахунок позивача, підстави для їх перерозподілу між сторонами справи відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, з огляду на те, що у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відмовлено в повному обсязі, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» в особі Генерального директора Іжаковського Олега Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 травня 2021 року.

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ЄДРПОУ 36799749, місце знаходження – вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, м. Київ, 04053.

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації – АДРЕСА_1 .

Суддя О.Б.Подорець