Ухвала суду № 97588697, 10.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5011/21

У Х В А Л А

про залучення співвідповідача

10 червня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув на стадії підготовчого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2021 на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; далі – ОСОБА_1 , позивачка) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (79005, Львівська область, м. Львів, вул. Драгоманова, буд.25; ідентифікаційний код 26306742, далі – ТУ ДСА України у Львівській області, відповідач) з вимогою стягнути суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 164797,81 грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 повідомила, що працює суддею Галицького районного суду міста Львова. Зазначає, що в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року відповідач нарахував та виплатив суддівську винагороду в розмірі меншому, ніж це передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Позивачка стверджує, що відповідач порушив її право на отримання суддівської винагороди у встановленому законом розмірі, тому звернулася до суду з цим позовом.

До суду надійшов відзив ТУ ДСА України у Львівській області на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не погоджується з цим позовом та просить суд відмовити в його задоволенні. Відповідач також клопоче про залучення до участі у справі Державної судової адміністрації України в якості співвідповідача, оскільки ТУ ДСА України у Львівській області не є розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів” (розпорядником є Державна судова адміністрація України).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На стадії підготовчого провадження з`ясовано наявність таких висновків Верховного Суду, висловлених у постанові № 340/1916/20 від 03.03.2021 при скеруванні на новий розгляд до суду першої інстанції аналогічної за обставинами судової справи за позовом судді до апеляційного суду про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду без застосування обмеження, що передбачені Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”:

“[…] 72. Участь Кропивницького апеляційного суду […] в окресленому законодавчому механізмі фінансового забезпечення суддів на рівні відповідного суду полягає у виконанні функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (у системі головного розпорядника).

73. Колегія суддів погоджується з доводами ДСА України про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.

74. Повторимо, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

75. Щодо останнього зауважимо, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

76. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

77. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, до яких апелює ДСА України у касаційній скарзі, правильними є доводи останньої, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Кропивницького апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

78. В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів не має підстав у категоричній формі стверджувати, що обсяг асигнувань відповідачу було зменшено після набрання чинності Законом № 553-ІХ, адже суди попередніх інстанцій не досліджували обставин справи в цій площині. Водночас згадане правове регулювання у поєднанні з аргументами ДСА України щодо виплати суддівської винагороди в межах видатків державного бюджету (на ці потреби) дає підстави вважати, що застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, могло бути обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає безпосередню участь також і ДСА України у цьому процесі (мається на увазі виділення відповідному суду бюджетних коштів на виплату суддівської винагороди).

79. Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (як-от у цій справі) чи відповідач (другий відповідач).

80. У цьому зв`язку потрібно пояснити, що з огляду на доводи ДСА України, викладені у касаційній скарзі, причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

81. Воднораз у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

82. Нагадаємо, що в цій справі позивач заявив позов до Кропивницького апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

83. В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.

84. Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Кропивницького апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

85. У цьому зв`язку зауважимо, що вимоги про “стягнення” заборгованості з виплати суддівської винагороди та “зобов`язання нарахувати та виплатити” суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації).

86. Позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).”.

Враховуючи наведені правові висновки суду касаційної інстанції, суд на підставі статті 48 КАС України залучає Державну судову адміністрацію України до участі у цій справі в якості співвідповідача, а також витребує у відповідачів пояснення та докази, необхідні для встановлення об`єктивної істини. З огляду на прийняте рішення строк підготовчого провадження слід продовжити з ініціативи суду.

Керуючись ст.ст. 48, 80, 173, 180, 243, 248, 256, 260, 294 КАС України, суд –

У Х В А Л И В:

1. Продовжити строк підготовки справи для розгляду по суті на тридцять днів.

2. Залучити Державну судову адміністрацію України (01021, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5; ідентифікаційний код 26255795) до участі у справі у якості співвідповідача.

3. Запропонувати Державній судовій адміністрації України у десятиденний строк з дня одержання копії цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог. Вимоги до змісту та форми відзиву викладено в статті 162 КАС України. До відзиву в т.ч. додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України та ТУ ДСА України в Львівській області надати суду належні відомості (а також належні копії документів, що підтверджують такі відомості) про те, чи:

- чи виділила Державна судова адміністрація України в 2020 році для ТУ ДСА у Львівській області кошти, достатні для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII, в т.ч. затвердивши відповідний кошторис на 2020 рік?

- хто з відповідачів - Державна судова адміністрація України чи ТУ ДСА України в Львівській області - прийняв рішення щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в квітні-серпні 2020 року з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ)?

- чи вносилися в 2020 році зміни до кошторису та щомісячних розписів видатків Галицького районного суду міста Львова щодо зменшення розміру коштів, призначених для виплати суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року?

5. Відкласти підготовче засідання на 05 липня 2021 року о 11:00 в приміщенні Львівського окружного адміністративного суду (м. Львів, вул. Чоловського, 2, перший поверх, зал засідань №8)

6. Надіслати копію цієї ухвали учасникам справи.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.

Суддя Москаль Р.М.