Рішення № 97588210, 11.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2021 року м.Київ №320/4930/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №104650006181 від 10.03.2021 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з урахуванням наявного на день звернення за призначенням пенсії за вислугу років стажу роботи за вислугу років 22 роки 4 місяці 5 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 21 рік 1 місяць 13 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до вислуги років, що дає право на пенсію згідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» час навчання в Національній академії імені Ярослава Мудрого у період з 01.09.1994 по 30.06.1999;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити призначення ОСОБА_1 з 03.03.2021 пенсії за вислугу років без обмеження її граничного розміру, згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХП ( у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111), з урахуванням наявного стажу роботи за вислугу років 26 років 8 місяців 10 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів - 21 рік 10 місяців 10 днів, з розрахунку 90% від суми складових заробітної плати, зазначених в довідках Київської міської прокуратури №21/550 від 15.12.2020 про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та №21/551 від 15.12.2020 про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), та виплачувати призначену пенсію без обмеження її максимальним розміром.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років, до якої були додані документи, які підтверджують наявність у нього стажу роботи в органах прокуратури 26 років 8 місяців та 10 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 21 рік 10 місяців та 10 днів. Проте, відповідач спірним рішенням відмовив йому в призначенні пенсії з підстав відсутності у нього необхідної вислуги років, передбаченої Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, оскільки відповідач безпідставно не зарахував весь період його навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого до стажу роботи. Також, позивач зазначив, що відповідач безпідставно не врахував його доводи щодо порушення законодавцем наданої йому під час працевлаштування соціальної гарантії шляхом прийняття нових законів, якими збільшено загальний та спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років. Для обґрунтування своєї позиції позивач посилається на неможливість звуження обсягу його прав, гарантованих Конституцією України, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, що також підтверджується численними рішеннями Конституційного Суду України від 20.03.2002 у справі №1-15/2002, від 11.10.2005 у справі №1-21/2005, від 09.07.2007 у справі №6-рп/2007, від 18.06.2007 у справі №4-рп/2007.

Ухвалою суду від 13.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у зв`язку із прийняттям Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015, втратили чинність положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, які регулювали порядок призначення пенсії за вислугу років. Зазначив, що статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності не день звернення з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Відповідач зазначив, що за наданими документами вислуга років відповідно до ч.6 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" становить 24 роки 2 місяці 7 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 21 рік 1 місяць 13 днів. Тому, на думку відповідача, за наданими документами станом на 03.03.2021 позивач не набув необхідної вислуги років та підстави для призначення пенсії відсутні. У зв`язку з викладеним, відповідач наголосив, що у позивача недостатньо стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, а тому спірне рішення було прийнято правомірно та обґрунтовано.

Позивач, не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у на відзові на позовну заяву, надав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" до вислуги років, що дає право на пенсію, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 цього закону, зокрема, строк навчання у вищих юридичних навчальних закладах. Враховуючи положення ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", записи в його трудовій книжці повністю підтверджують наявність у нього трудового стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру". Також, позивач просив суд врахувати правові висновки Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 11.10.2005 у справі №8-рп/2005, від 09.07.2007 у справі №6-рп/2007, від 18.06.2007 у справі №4-рп/2007 з приводу того, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається. Тому, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, є юридично доведеним факт, що ним упродовж тривалого періоду - понад 21 рік (час роботи в органах прокуратури), сплачувався та сплачується понині єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування у втричі збільшеному розмірі. Тому скасування законодавчих гарантій пенсійного забезпечення прокурорів за спеціальним законом, а саме ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" є обмеженням його соціальних прав, що є недопустимим. Також, позивач наголосив, що на день його звернення до відповідача, тобто на 03.03.2021, його стаж роботи (вислуга років) становив 26 років 8 місяців та 10 днів, у тому числі на посаді прокурора - 21 рік 10 місяців 10 днів, що безпосередньо підтверджується записами його трудової книжки та копією диплому. Таким чином, він має право на призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дати звернення, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським РУ ГУ МВС України в м.Києві 21.03.2003 (а.с. 29).

Згідно довідки Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 26.02.2021 №163 позивач проживає без реєстрації у с.Чайки, Бучанського району, Київської області (а.с. 30).

Як вбачається з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 14.06.1992 позивач у період з 01.09.1994 по 30.06.1999 навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого на денній формі навчання і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста з врученням диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1999 і додатку до диплома спеціаліста, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 28, 30, 31, 32-35).

Також, з трудової книжки вбачається, що позивач з 24.04.1999 по дату звернення до пенсійного органу проходив службу в органах прокуратури, а саме:

- з 24.04.1999 - призначений помічником прокурора Радянського району м.Києва- стажистом;

- з 25.11.1999 - переведений стажистом на вакантну посаду помічника прокурора Радянського району м.Києва;

- з 29.12.1999 - призначений помічником прокурора Радянського району м.Києва;

- з 02.10.2001 - у зв`язку з ліквідацією з 1 жовтня 2001 року в штатному розписі органів прокуратури м.Києва прокуратури Радянського району, звільнений з посади помічника прокурора Радянського району м.Києва та призначений старшим помічником прокурора Деснянського району м.Києва;

- з 19.09.2002 - призначений старшим помічником прокурора Шевченківського району м.Києва;

- з 11.07.2003 - призначений помічником прокурора Деснянського району на час відпустки основного працівника ;

- з 24.10.2003 - призначений старшим помічником прокурора Деснянського району м.Києва;

- з 21.05.2007 - призначений помічником прокурора Деснянського району м.Києва;

- з 12.06.2007 - призначений старшим помічником прокурора Деснянського району м.Києва;

- з 10.02.2011 - прийняв Присягу працівника прокуратури;

- з 12.06.2012 - у зв`язку зі зміною у структурі призначений старшим прокурором прокуратури Деснянського району м.Києва;

- з 10.10.2014 - переведений заступником прокурора Шевченківського району м.Києва;

- з 27.03.2015 - переведений першим заступником прокурора Шевченківського району м.Києва;

- з 15.12.2015 - призначений керівником Київської місцевої прокуратури №10 м.Києва строком на п`ять років;

- з 16.12.2020 - призначений прокурором Київської місцевої прокуратури №10 м.Києва на час відпустки основного працівника.

03.03.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до розписки-повідомлення вказана заява була зареєстрована в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м.Києві (Шевченківський район) 03.03.2021 за №1793 (а.с. 73).

Із вказаної розписки-повідомлення вбачається, що до своєї заяви позивач додав наступні копії документів: довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорту; трудової книжки; диплому; довідки із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення; довідки про заробітну плату (спецпенсії) (21/551); довідки про заробітну плату (спецпенсії) (18/170); довідки про заробітну плату (спецпенсії) (18/169); документ про місце проживання (а.с. 73).

Відповідно до довідки Київської міської прокуратури №21/550 від 15.12.2021 про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням надбавки за вислугу років) заробітна плата позивача на посаді керівника Київської місцевої прокуратури №10 станом на 11.12.2020 становить 11200 грн. (а.с. 90).

У довідці Київської міської прокуратури від 15.12.2020 №21/551 зазначені складові заробітної плати ОСОБА_1 за період з грудня 2015 року по листопад 2020 року (а.с. 22-24).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.03.2021 №10465000618 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, оскільки станом на день звернення заявник не набув необхідної вислуги років (а.с. 70).

Так, у вказаному рішенні відповідач зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

У рішенні вказано, що за наданими документами вислуга років відповідно до частини 6 статті 86 Закону 1697 становить 24 роки 2 місяці 7 днів, стаж роботи на посадах прокурорів - 21 рік 1 місяць 13 днів.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 7 Закону №1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 1.6 Порядку №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

За пунктом 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (абзац другий пункту 4.7 Порядку №22-1).

Отже, одним із видів трудової пенсії є пенсія за вислугу років, яка встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

У цьому контексті, суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії у рішенні від 10.03.2021 №104650006181 зазначило про те, що у позивача недостатньо вислуги років, передбаченої статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII для призначення пенсії.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що він має право на призначення пенсій, оскільки він отримав необхідну вислугу років ще під час дії Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, який був чинний до 15.07.2015, тобто до набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

Проаналізувавши доводи сторін щодо предмету позову, суд сформував наступний висновок.

Судом встановлено, що на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначався відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (далі по тексту - Закон №1789-XII), який був чинним до 14.07.2015.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII (в редакції станом на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури), працівники прокуратури, яким присвоєно класні чини, із стажем роботи в органах прокуратури 20 років і більше, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

Згідно частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною другою статті 50-1 Закону №1789 (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) встановлювалось, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються у заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії (частина третя статті 50-1 Закону №1789 в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Верховною Радою України 08.07.2011 прийнято Закон України №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011.

Підпунктом 4 пункту 6 розділу IІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України №3668-VI внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", а саме частину першу статті 50-1 замінено двома частинами наступного змісту: "Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років (частинаперша статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" із змінами, внесеними Законом України №3668-VI).

Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії" (частина друга статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" із змінами, внесеними Законом України №3668-VI).

Отже, з 01.10.2011 до 01.10.2020 державою запроваджено поступове збільшення вислуги років, яка дає право на пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури незалежно від віку.

В подальшому, Верховною Радою України прийнято 14.10.2010 Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697), який набрав чинності з 15.07.2015.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Згідно частини другої статті 86 Закону №1697, пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною третьою статті 86 Закону №1697 встановлено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Посадовий оклад, надбавки за вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах за останньою займаною посадою прокурора, встановлених на момент виникнення права на перерахунок пенсії за вислугу років (частина четверта статті 86 Закону №1697).

Підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону №1697 визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, відповідно до положень статті 50-1 Закону №1789, право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми, мали прокурори та слідчі прокуратури зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Водночас, відповідно до статті 86 Закону №1697, право на пенсійне забезпечення за вислугу років виникло у позивача за умови наявності на день звернення (03.03.2021) вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.03.2021 №104650006181 вбачається, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки станом на день звірення (03.03.2021) заявник не набув необхідної вислуги років. При цьому за наданими документами вислуга років позивача становить 24 роки 2 місяці 7 днів, стаж роботи на посадах прокурорів - 21 рік 1 місяць 13 днів.

Перевіряючи вказані доводи відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Як було встановлено судом, у період з 01.09.1994 по 30.06.1999 включно позивач навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого та здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю "Правознавство" з врученням диплому серії ХА №11782922 від 30.06.1999 і додатку до диплома спеціаліста, копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказаний період навчання позивача в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого також підтверджується записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 №14.06.1992 за №№4-8 (а.с. 97).

Також, з трудової книжки вбачається, що позивач працював безперервно в органах прокуратури України, а саме: з 24.04.1999 по день звернення до органу Пенсійного фонду (записи №№9-23).

При цьому, до вказаного трудового стажу позивача за вислугою років входить повний строк навчання з 01.09.1994 по 30.06.1999 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю "Правознавство".

Вирішуючи даний спір, суд зазначає, що застосовуючи положення Закону №1789 у часі, слід виходити з того, що згідно статті 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Втім, застосування Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, яким збільшено стаж роботи, що надає право на пенсію за вислугу років, та Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI, фактично є звуженням прав позивача, оскільки таке право ним набуто відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII, за умови наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Суд зауважує, що вимога про призначення пенсії обґрунтована позивачем тим, що саме на час дії статті 50-1 Закону №1789 він вступив на службу до органів прокуратури з урахуванням всіх гарантій, які надаються державою працівникам органів прокуратури (в тому числі гарантій щодо пенсійного забезпечення). Зазначена норма Закону №1789 передбачала, що відпрацювавши в органах прокуратури понад 20 років на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, позивач матиме право на призначення пенсії в розмірі 90% від заробітної плати. Гарантію реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково було закріплено статтею 22 Конституції України, якою передбачалось, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про прокуратуру", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до наведеного Закону, не може перевищувати 10740 гривень.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII частину п`ятнадцяту статті 86 Закону України "Про прокуратуру" доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII у Законі України "Про прокуратуру" у частині п`ятнадцятій статті 86 в абзаці шостому слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Тобто, чинним законодавством встановлено лише тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії по 31.12.2017.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено Верховним судом України в постанові від 10.02.2015 у справі №21-630а14.

В силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосувати положення статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", у редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, на які посилається відповідач, на порушення статті 22 Конституції України звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Згідно з частиною 6 цієї статті Закону до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття "вислуги років, що дає право на пенсію" і "стажу роботи на прокурорських посадах". При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. У той же час, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Тобто, за вищенаведених положень до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Проте, суд вважає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2018 року у справі №428/11348/16-а.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.

Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.

Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом – відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання виконання таких зобов`язань, в даному випадку, у сфері пенсійного забезпечення.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, пункт 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" ( рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та проти Греції" та "Малама проти Греції". "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі "Ганс-Адам 11 проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словачини").

У пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію, згідно якої право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічну правову позицію щодо права власності особи сформульовано Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності не менше 20 років стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції до 01.10.2011), які в подальшому було звужено Законом від 08.07.2011 №3668-VI, та продубльовано Законом від 14.10.2014 №1697-VII.

Таким чином, враховуючи наведене правове регулювання, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно та необґрунтовано відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, а тому рішення від 10.03.2021 №104650006181 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, час навчання в Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого у період з 01.09.1994 по 30.06.1999, призначити та виплачувати пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) з 03.03.2021 без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розміру 90 відсотків від суми щомісячного заробітку на підставі довідок Київської міської прокуратури №21/550 від 15.12.20201 "Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)" та №21/551 від 15.12.2020 «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)» та виплачувати призначену пенсію без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до довідки Київської міської прокуратури №21/550 від 15.12.20201 року «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» заробітна плата позивача відповідно станом на 11.12.2020 становить 11200 грн. Довідкою №21/551 від 15.12.2020 року «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)» визначено складові заробітної плати позивача за період з грудня 2015 року по листопад 2020 року.

З урахуванням тієї обставини, що прийняття відповідачем оскаржуваного рішення у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає, що порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до вислуги років, що дає право на пенсію згідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» час навчання позивача в Національній академії імені Ярослава Мудрого у період часу з 01.09.1994 року по 30.06.1999 та призначити ОСОБА_1 з 03.03.2021 пенсію за вислугу років, без обмеження її граничного розміру, згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХП ( у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111), з урахуванням наявного стажу роботи за вислугу років 26 років 8 місяців 10 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів - 21 рік 10 місяців 10 днів, з розрахунку 90% від суми складових заробітної плати, зазначених в довідках Київської міської прокуратури №21/550 від 15.12.20201 року «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та №21/551 від 15.12.2020 року «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)» та виплачувати призначену пенсію без обмеження її максимальним розміром.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Втім, відповідачем належних доказів, які б спростовували твердження позивача, до суду не надано.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанціями від 01.05.2021 №24083 та від 07.05.2021 №41891 (а.с. 15-16).

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №104650006181 від 10.03.2021 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з урахуванням наявного на день звернення за призначенням пенсії за вислугу років, стажу роботи за вислугу років 22 роки 4 місяці 5 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 21 рік 1 місяць 13 днів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_5 ), що дає йому право на пенсію згідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» час навчання в Національній академії імені Ярослава Мудрого у період з 01.09.1994 по 30.06.1999.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) призначити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_5 ) з 03.03.2021 пенсію за вислугу років, без обмеження її граничного розміру, згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111), з урахуванням наявного стажу роботи за вислугу років 26 років 8 місяців 10 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів - 21 рік 10 місяців 10 днів, з розрахунку 90% від суми складових заробітної плати, зазначених в довідках Київської міської прокуратури №21/550 від 15.12.2020 про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та №21/551 від 15.12.2020 про складові заробітної плати (за період з грудня 2015 року по листопад 2020 року), та виплачувати призначену пенсію без обмеження її максимальним розміром.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 коп. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.