Ухвала суду № 97584586, 08.06.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 932/2384/21

Номер провадження 1-кп/201/616/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року м. Дніпро

вул. Паторжинського, 18 а

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Ополинської І.Г.,

суддів – Антонюка О.А., Батманової В.В.,

при секретарі судового засідання – Горностаєвої О.М.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Талдикіна О.О.,

представника потерпілих Мільцева А.В., ОСОБА_1 – адвоката Собко С.Ю.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

обвинуваченого – ОСОБА_2 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Борисової Ю.В.,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 28 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040640002103 за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 28 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040640002103 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

Під час підготовчого провадження за вказаним обвинувальним актом захисником обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокатом Борисовою Ю.В. подане письмове клопотання про повернення обвинувального акту прокурору з підстав його невідповідності вимогам статті 291 Кримінального процесуального Кодексу України, зокрема, пред`явлення її підзахисному неконкретного обвинувачення, чим суттєво порушено право останнього на захист.

Так, в обґрунтування поданого клопотання захисник Борисова Ю.В. зазначила, що обвинувальний акт відносно її підзахисного ОСОБА_2 підлягає поверненню прокурору з тих підстав, що фактичні обставини та формулювання обвинувачення, викладені непослідовно та вибірково, без зазначення важливих для формулювання обвинувачення обставин, зокрема, моменту та підстав виникнення конфлікту, поведінки потерпілих, що передувала цьому конфлікту, які суттєво впливають, як на умисел, мотив, мету, так і на емоційний стан її підзахисного, а тому таке обвинувачення є неконкретним, суперечливим та таким, що не містять розкриття об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_2 злочину. Наведені обставини позбавляють сторону захисту підготуватися до адекватного захисту проти такого неконкретного обвинувачення та визначити обсяг висунутого обвинувачення, свідчать про порушення органом досудового розслідування вимог ст. ст. 3, 91, 291 КПК України та є підставою для повернення обвинувального акту прокурору. Також посилалася на той факт, що потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є підозрюваними в іншому кримінальному провадженні, а її підзахисний ОСОБА_2 є потерпілим за одними і тими ж подіями, що викладені у наданому суду обвинувальному акті. На підтвердження таких доводів до письмового клопотання додала копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, протоколів допиту підозрюваних ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , заяви потерпілого ОСОБА_2 про надання згоди прокурору на укладання угоди про визнання винуватості з підозрюваним ОСОБА_3 тощо, які просила дослідити і врахувати при вирішенні клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав у повному обсязі клопотання свого захисника Борисової Ю.В.

Представник потерпілих Петросяна Р.В. та ОСОБА_3 – адвокат Собко С.Ю. залишив вирішення поданого стороною захисту клопотання про повернення обвинувального акту прокурору на розсуд суду.

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав позицію свого представника Собко С.Ю.

Прокурор Талдикін О.О. заперечував проти задоволення поданого захисником Борисовою Ю.В. клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, мотивуючи тим, що наданий суду обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, в ньому викладені фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_2 злочину, які прокурор вважає встановленими, а доводи сторони захисту фактично зводяться до незгоди із висунутим обвинуваченням і підлягають перевірці судом під час судового розгляду вказаного кримінального провадження. За наведених обставин вважав за можливе призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом.

Вислухавши доводи захисника Борисової Ю.В. в обґрунтування поданого нею клопотання та обвинуваченого ОСОБА_2 , позиції представника потерпілих – Собко С.Ю., потерпілого ОСОБА_1 , заперечення прокурора Талдикіна О.О., дослідивши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання сторони захисту ґрунтується на вимогах закону і обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 підлягає поверненню прокурору, з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Відпові дно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Виходячи з тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Така позиція, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.

Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити наступні відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно ч. 2 ст. 1 КПК України, є частиною національного кримінального процесуального законодавства України, визначено, що обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення повинен бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52).

Отже, виходячи із змісту наданого суду обвинувального акту, вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прокурором не були виконані належним чином, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню до предмету доказування входять, в тому числі, подія злочину (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно до наданого суду обвинувального акту обвинуваченому ОСОБА_2 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 ПК України, а саме закінченого замаху на умисне вбивство двох або більше осіб, з хуліганських мотивів.

При цьому, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан є ознаками, за якими диференційовано відповідальність за посягання на життя.

Так, виходячи з викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, наведених в обвинувальному акті, ОСОБА_2 інкримінується, що він, 28 листопада 2020 року, приблизно о 04 годині 30 хвилин, будучи у стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на умисне вбивство двох або більше осіб, з хуліганських мотивів, у громадському місці - на дворі біля приміщення кафе «Черчилль», розташованому по вул. Короленко, 10 у м. Дніпро, використовуючи незначний привід, вийшов з приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з раніше заготовленим для заподіяння смерті іншій людині, ножом.

«Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел направлений на умисне вбивство двох або більше осіб, з хуліганських мотивів та з мотивів явної неповаги до установлених норм поведінки, нехтуючи елементарними правилами моральності та добропристойності, ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що перебуває в громадському місці, діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, під надуманим, дріб`язковим приводом вчинив конфлікт з ОСОБА_1 , в ході якого висловлюючись нецензурною лайкою в його сторону та до інших осіб, які знаходились поруч і робили йому зауваження, підійшов до потерпілого ОСОБА_1 та умисно заздалегідь заготовленим ножом наніс останньому чотири удари в область голови, шиї та життєво важливих органів…».

Проте, кваліфікуючі дії обвинуваченого саме за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, орган досудового розслідування не розкрив мотив та мету вбивства, обмежившись лише загальним посиланням на вчинення ОСОБА_2 конфлікту із потерпілим ОСОБА_1 під надуманим, дріб`язковим приводом, що, у свою чергу, вказує на певні прогалини при викладі фактичних обставин злочину, адже в обвинувальному акті не відображені важливі та суттєві для правильної кваліфікації дій особи саме за цим пунктом та частиною статті 115 КК України обставини, а саме яким чином всі учасники події ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) опинилися біля кафе «Черчилль», чи були вказані особи раніше знайомі та їх стосунки, а, головне, момент та причини виникнення конфлікту, який, за версією слідства, вчинив ОСОБА_2 , у тому числі, які події (дії або висловлювання тощо) передували виникненню цього конфлікту.

Більш того, висунуте ОСОБА_2 обвинувачення є неконкретним та суперечливим в частині виникнення умислу на вбивство двох та більше осіб, що є суттєвим для правильної кваліфікації дій ОСОБА_2 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки дії особи можуть бути кваліфіковані за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України лише у випадку, якщо на момент вбивства (замаху на вбивство) першого потерпілого у суб`єкта злочину вже існував умисел на вбивство індивідуально та кількісно визначеного кола інших осіб, незалежно від того, чи позбавлення життя цих потерпілих відбувалось одночасно, чи з незначним або з великим розривом у часі.

А, виходячи саме з такого викладу фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_2 обвинувачення, у останнього виник умисел на вбивство потерпілого ОСОБА_3 вже після того, як обвинувачений, вчинивши дії, спрямовані на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_1 , побачив потерпілого ОСОБА_3 , який з`явився в полі його зору лише тоді, коли намагався надати допомогу ОСОБА_1 , що, у свою чергу, за таких обставин, виключає підстави для кваліфікації дій ОСОБА_2 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.

До того ж, постає питання, яким чином у ОСОБА_2 міг одночасно виникнути умисел на вбивство потерпілого ОСОБА_1 , з яким обвинувачений, за версією слідства, вчинив конфлікт, та потерпілого ОСОБА_3 , якого до конфлікту із ОСОБА_1 , обвинувачений взагалі не бачив, що теж вказує на непослідовність та суперечливість висунутого обвинувачення в цій частині.

Окрім того, виходячи саме з такого викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, не зрозуміло яким чином у ОСОБА_2 на місці події опинилася помпова рушниця «ESCORT» № НОМЕР_1 , кому саме належала вказана рушниця, чи була вказана рушниця заздалегідь заготовлена обвинуваченим для вчинення, за версією слідства, умисного вбивства, а, головне – що орган досудового розслідування мав на увазі, зазначивши в обвинувальному акті про те, що «….. ОСОБА_2 ….. намагався здійснити постріл у потерпілого ОСОБА_1 , ….оскільки постріл з помпової рушниці «ESCORT» № НОМЕР_1 , не відбувся з незалежних від нього причин…», зокрема, вказана помпова рушниця виявилася несправною, під час пострілу сталася осічка або протиправні дії обвинуваченого були припинені іншими особами тощо, встановлення яких має суттєве значення для правильної кваліфікації дій обвинуваченого.

Більш того, у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, органом досудового розслідування не відображений спосіб вчинення замаху на умисне вбивство, зокрема, взагалі не вказано місце розташування злочинця та потерпілих в момент нападу, механізм спричинення тілесних ушкоджень не відповідає локалізації та характеру виявлених у потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

Так, у формулюванні обвинувачення вказано, що «…. ОСОБА_2 ….. підійшов до потерпілого ОСОБА_1 та умисно заздалегідь заготовленим ножом наніс останньому чотири удари в область голови, шиї та життєво важливих органів…», тобто обвинувачення у цій частині викладено у стверджувальній формі, як обставина нібито встановлена органом досудового розслідування.

Однак, по-перше, органом досудового розслідування взагалі не конкретизовано в які саме життєво важливі органи, окрім, голови та шиї потерпілого ОСОБА_1 , наніс удари ОСОБА_2 , по-друге, у ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження лише на голові у вигляді скальповано-різаної рани та грудній клітині у вигляді проникаючого колото-різаного поранення, що не відповідає визначеному в обвинувальному акті механізму спричинення тілесних ушкоджень, адже у разі нанесення, по версії слідства, чотирьох ударів ножом, в тому числі, і в область шиї, мають бути певні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень у тих областях тіла (шиї), куди був нанесений удар.

Крім того, з викладу фактичних обставин кримінального правопорушення слідує, що «… ОСОБА_2 …..підійшов до потерпілого ОСОБА_3 та умисно заздалегідь заготовленим ножом наніс останньому один удар в область шиї, яка виконує життєво важливі функції та є особливо вразливим місцем…», тобто обвинувачення у цій частині викладено у стверджувальній формі, як обставина нібито встановлена органом досудового розслідування.

Проте, виходячи з того ж викладу фактичних обставин злочину, наслідки від таких протиправних дій ОСОБА_2 у вигляді тілесних ушкоджень в області шиї потерпілого ОСОБА_3 , куди, за версією слідства, обвинувачений наніс удар ножом, не знайшли свого відображення в обвинувальному акті.

Також з формулювання обвинувачення слідує, що «… ОСОБА_2 з метою доведення свого умислу до кінця, направленого на умисне вбивство двох або більше осіб, не зважаючи на безпорадний стан потерпілого ОСОБА_1 , у якого відкрилась кровотеча від отриманих тяжких тілесних ушкоджень життєво-важливих органів, умисно заздалегідь заготовленим ножом наніс останньому три удари в область голови….», тобто обвинувачення у цій частині викладено у стверджувальній формі, як обставина нібито встановлена органом досудового розслідування.

Натомість, виходячи з викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, наслідки від таких протиправних дій ОСОБА_2 у вигляді тілесних ушкоджень в області голови потерпілого ОСОБА_4 , куди, за версією слідства, обвинувачений наніс три удари ножом, в обвинувальному акті не відображені.

Окрім цього, у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення зазначено, що «…Таким чином, ОСОБА_2 , виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, тобто заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_1 та потерпілому ОСОБА_3 , але не зміг його закінчити з причин, які не залежали від його волі».

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Отже, підсумовуючи наведене, виходячи саме з такого викладу фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, залишається не зрозумілим які саме дії, за версією слідства, обвинувачений вважав необхідними для доведення злочину до кінця, тобто заподіяння смерті потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та які з них виконав, а, головне, з яких саме причин, що не залежали від його волі, останній не зміг довести свій злочинний умисел до кінця, оскільки в обвинувальному акті такі обставини взагалі відсутні.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що формулювання обвинувачення, яке містить вочевидь суперечливі відомості щодо моменту виникнення умислу на вбивство двох і більше осіб, способу вчинення злочину (механізму спричинення тілесних ушкоджень), що має суттєве значення для визначення правильної кваліфікації дій ОСОБА_2 , і не містить таких суттєвих обставин, що підлягають встановленню та доказуванню у кримінальному провадженні, як мотив та мета вчинення злочину, не може бути визнане конкретним, зрозумілим та детальним, як того передбачають наведені вище вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Викладені факти свідчать про неналежне встановлення органом досудового розслідування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що зумовило всупереч вимогам закону пред`явлення ОСОБА_2 неконкретного обвинувачення, чим суттєво порушено право останнього на захист.

При цьому, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню судового розгляду і не можуть бути усунені під час судового розгляду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів позбавлена можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушене право обвинуваченого на захист під час досудового розслідування не може бути поновлене судом.

Таким чином, колегія суддів дістається висновку, що доводи сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону є обґрунтованими, а тому клопотання захисника Борисової Ю.А. про повернення обвинувального акту прокурору з цих підстав підлягають задоволенню.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання сторони захисту на наявність іншого кримінального провадження, в якому потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають процесуальний статус підозрюваних, а ОСОБА_2 – процесуальний статус потерпілого нібито за одними і тими ж обставинами, що відбулися 28 листопада 2020 року біля кафе «Черчилль» та необхідність дослідження на підтвердження таких доводів захисника копій долучених останньою протоколів допиту підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тощо, не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні клопотання про повернення обвинувального акту прокурору та не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки виходячи із змісту положень ст. ст. 291, 314 КПК України, єдині процесуальні документи, що підлягають дослідженню судом під час підготовчого провадження, є обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, відповідність яких вимогам кримінального процесуального закону має перевірити суд, надання суду інших документів, окрім означених вище, до початку судового розгляду забороняється, а, відтак, дослідження поданих стороною захисту документів, у разі визначення такої необхідності, та надання їм правової оцінки, має відбуватися лише під час судового розгляду даного кримінального провадження.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання захисника Борисової Ю.В. підлягає задоволенню з наведених в ухвалі підстав, і вважає за необхідне обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 28 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040640002103 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України повернути прокурору Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Талдикіну О.О. з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

У той же час, дійшовши до висновку про повернення даного обвинувального акту прокурору, з підстав його невідповідності вимогам кримінального процесуального закону, подане представником третьої особи ОСОБА_5 – адвокатом Собко С.Ю. клопотання про зняття арешту майна в порядку ст. 174 КПК України, не підлягає розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 9, 42, 91, 291, 314, 369-372 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого – адвоката Борисової Ю.В. про повернення обвинувального акту прокурору – задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 28 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040640002103 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України повернути прокурору Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Талдикіну О.О. з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її проголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 12 годині 45 хвилин 10 червня 2021 року.

Головуючий суддя: І.Г. Ополинська

Суддя: О.А. Антонюк

Суддя: В.В. Батманова