Рішення № 97560801, 30.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 року № 320/6611/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

-рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року визнати незаконним та скасувати;

-зобов`язати Одеську митницю ДФС вчинити дії щодо визначення митної вартості товару, щодо якого Одеською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року згідно підпункту ґ пункту 1 частини 1 статті 57 Митного кодексу України за ціною 5060,00 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним придбано на аукціоні «Майнхейм» (США) транспортний засіб марки MAZDA моделі 6. З метою митного оформлення транспортного засобу для вільного обігу на митній території України в порядку, передбаченому Митним кодексом України подано митну декларацію з усіма необхідними документами на придбаний автомобіль, які відповідали чинному законодавству та не містили ніяких розбіжностей, ознак підробки, а також містили повністю всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару (Транспортного засобу), чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена ним. Проте, за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів відповідачем було прийняте рішення про коригування митної вартості яке було обґрунтоване тим, що декларант відмовився виконувати вимогу митниці про надання додаткових документів. Позивач вважає, що таке рішення є протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 13.01.2020.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 відмовлено в задоволенні заяви про участь у судовому засіданні у режимі відео конференції, зупиненні провадження та заміни сторони на правонаступника.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначив, що при прийнятті рішення відповідач дія відповідно до норм чинного законодавства та у спосіб визначений Законом.

Судове засідання призначене на 13.01.2020 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Лиска І.Г. на лікарняному та наступне судове засідання призначене на 18.02.2020.

В судове засідання 18.02.2020 сторони не прибули, представником позивача подано до суду клопотання в якому останній просив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, відповідач та третя особа жодних заяв чи клопотань до суду не надали, явку свої представників не забезпечили.

У зв`язку з поданим клопотанням та на підставі ст.205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно договору купівлі-продажу, придбав на аукціоні «Майнхейм» (США) за 4300,00 доларів США транспортний засіб марки MAZDA моделі 6, номер кузова: НОМЕР_1 , що підтверджується випискою з особистого кабінету аукціону, а також договором купівлі-продажу (Bill of Sale) від 13 лютого 2019 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу (Bill of Sale) був виданий інвойс № 17038113 від 13 лютого 2019 року, відповідно до якого вартість транспортного засобу склала 4 300,00 доларів США, збори аукціону 50 та 310 доларів США.

Транспортні витрати відповідно до договору купівлі-продажу становили 400 доларів США, що загалом, відповідно договору купівлі-продажу (Vehicle bill of sale) № 636 від 18 лютого 2019 року, витрати за Транспортний засіб становили 5060 доларів США.

Транспортний засіб був доставлений до Одеської митниці ДФС. Після чого була подана митна декларація UA500650/2019/023960 із визначенням митної вартості товару за резервним методом за ціною 5060,00 доларів США. Сума митних платежів, що передбачалась до сплати становила 47 892 грн. 99 коп.

Разом з тим, декларантом була визначена ціна транспортного засобу з урахуванням зборів аукціону та фрахт, відповідно до договору купівлі-продажу від 18 лютого 2019 р. № 636, у якому зазначено, що ціна транспортного засобу (включаючи збори аукціону) становила 4660 доларів США та транспортування 400 доларів США, що разом становить 5060 доларів США.

В підтвердження заявленої митної вартості декларантом були надані всі відповідно до частини 2 статті Митного кодексу України документи (графа 18 рішення про коригування вартості товарів), а саме: свідоцтво на транспортний засіб; договір купівлі-продажу Транспортного засобу від 13 лютого 2019 року (Bill of Sale); копія договору купівлі - продажу № 636 від 18 лютого 2019 року (Vechile Bill of Sale); інвойс від 13 лютого 2019 року № 17038113; фотографії (скрін) з особистого кабінету аукціону, що підтверджує факт придбання транспортного засобу включаючи збори аукціону за вказаною (4660 USD) ціною.

Позивачем були надані всі необхідні та можливі документи згідно частини 2 статті 53 Митного кодексу України в підтвердження митної вартості: декларація митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа.

Одеською митницею ДФС було запропоновано декларанту (за наявності) надати додаткові документи, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення); рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); копію митної декларації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Декларант повідомив Одеську митницю ДФС, що надати документи немає можливості.

30 травня 2019 року Одеською митницею ДФС було протиправно прийнято рішення про коригування вартості товарів № UА500000/2019/000370/2, відповідно до якого Одеська митниця ДФС підвищила митну вартість товару з 5060,00 доларів США до 9580,00 доларів США. Дане рішення було обґрунтоване тим, що декларант відмовився виконувати вимогу митниці про надання додаткових документів.

У зв`язку з підвищенням митної вартості на транспортний засіб, позивач був вимушений перерахувати на рахунок Одеської митниці ДФС оплату за митне оформлення транспортного засобу у сумі 86649 грн. 41 коп..

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (далі – МК України) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, – це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК).

Відповідно до положень статті 53 МК України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Як передбачено статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Одеська митниця ДФС, приймаючи рішення про корегування митної вартості № UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року зазначила, що подані декларантом документи не містять належних, об`єктивних та достовірних відомостей про числове значення заявленої митної вартості, тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо відповідно до статті 64 Митного кодексу України.

Також в рішенні вказано на те, що було проведено аналіз баз даних ЄАІС та наявної у митного органу довідкової інформації щодо аналогічних транспортних засобів.

Відповідно до розділу 5 методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарі, які переміщуються через митний кордон України, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України від 11 вересня 2015 року № 689 «Джерела довідкової інформації, які можуть бути використані під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків» під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть бути використані спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку, інформація отримана з мережі Інтернет.

Тобто, відповідач без належного обґрунтування взяв до уваги цінову інформацію, наявну в мережі Інтернеті та митної бази щодо аналогічних транспортних засобів, яка не відповідає характеристикам оформлюваного Транспортного засобу, зокрема щодо пошкоджень, слідів використання тощо.

Інспектори митниці в ході контролю правильності визначення митної вартості транспортних засобів, послалися на пункт 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митниці з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України від 11 вересня 2015 року № 689 та використовували таке джерело інформації, як інформація отримана з мережі Інтернет.

Разом з цим, наказ ДФС № 689 від 11 вересня 2015 року, всупереч Положенню про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, не пройшов необхідну державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Окрім того, наказ ДФС № 780 «Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні», що використовував Відповідач при здійсненні митного контролю також не пройшов необхідну державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Саме відповідно до наказу ДФС № 780 створена робоча група з аналізу митного оформлення транспортних засобів з використанням модуля «Моніторинг оформлення транспортних засобів» АСМО «Інспектор».

Відповідно пункту 15 Положення № 731 Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Тобто, у базі митниці відсутня визначена митницею ціна транспортного засобу 9580,0 доларів США.

Також. 28 листопада 2018 року Державна фіскальна служба України прийняла наказ № 780 «Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні».

Даним наказом були створені робочі групи з аналізу митного оформлення транспортних засобів з використанням модуля «Моніторинг оформлення транспортних засобів» АСМО «Інспектор» (далі - Робочі групи) із наданням посадовим особам митниць ДФС, залученим до Робочих груп, відповідних прав доступу.

11 вересня 2015 року Державна фіскальна служба України наказом № 689 затвердила Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб митниці з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Інспектори Робочої групи в ході контролю правильності визначення митної вартості транспортних засобів, посилаючись на пункт 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митниці з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України від 11 вересня 2015 року № 689, під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків використовують таке джерело інформації, як інформація отримана з мережі Інтернет.

Зокрема інспектори Робочої групи використовують наступні додаткові відкриті джерела інформації-довідники: “Superschwake”, “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, видавництво “Eurotax”, a також джерела з мережі Інтернет “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ”, “ ІНФОРМАЦІЯ_5 ”, “ ІНФОРМАЦІЯ_6 ”, “ ІНФОРМАЦІЯ_7 ” тощо. Також інспектори Робочої групи використовують інформацію, яка міститься на сайтах ІНФОРМАЦІЯ_8 , www.autoastat.com,www.autoauctions.io.

Вказані джерела з мережі Інтернет носять лише довідковий, консультаційний характер та в будь-якому випадку не містять точних даних щодо ціни заявленого до митного оформлення транспортного засобу.

Як передбачено пунктами 1 -3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, що затверджене постановою Кабінету міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (далі - Положення №731) державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб`єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та цього Положення.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis СС), антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», « ІНФОРМАЦІЯ_9 » та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Відповідно до підпункту «а» пункту 4 Положення № 731 Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням зобов`язань України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis ЄС), практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади здійснює Мін`юст (пункт 6 Положення № 731).

Згідно пункту 8 Положення №731 нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати вимогам законодавства про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами і викладатися згідно з правописом та з дотриманням правил нормопроектувальної техніки.

Відповідно до пункту 15 Положення №731 міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Оскільки накази Державної фіскальної служби України від 11 вересня 2015 року № 689 та від 28 листопада 2018 року № 780 «Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні», всупереч Положенню 731, не пройшли державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України, а тому згідно пункту 15 Положення 731 не могли бути застосовані, а тому вказівки інспектора Робочої групи про обов`язкове оформлення транспортного засобу за ціною 6683 доларів США є незаконними, а тому доплата ОСОБА_3 суми митних платежів в розмірі 31 637 грн. 60 коп. є надмірною.

Відповідно до частини 2 статті 301 Митного кодексу України у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів.

Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку (частина 4 статті 301 Митного кодексу України).

Згідно частини 3 статті 301 Митного кодексу України помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року № 643 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 р. за № 976/30844) затверджений Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів (далі - Порядок).

Розділом III Порядку визначений порядок повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені.

Пунктом 1 Розділу III Порядку передбачено, що повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Суд зазначає, що подані декларантом документи до Одеської митниці ДФС в повній мірі підтверджують митну вартість транспортного засобу відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України.

Разом з цим, Одеська митниця ДФС запропонувала надати (за наявності) додаткові документи з тих підстав, що подані декларантом документи в повній мірі підтверджують заявлену митну вартість.

В оскаржуваному рішенні Одеська митниця ДФС не вказала конкретні обставини, що викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на основі поданих декларантом документів, а також обґрунтування необхідності перевірки спірних відомостей та не зазначили документи, надання яких може усунути розбіжності.

Разом з тим, є копія SWIFT-переказу коштів за транспортний засіб у сумі 4660 доларів США, що беззаперечно підтверджує факт вартості транспортного засобу.

Враховуючи вищевикладене, твердження митного органу про те, що надані декларантом документи не містили відомості, які підтверджують числове значення митної вартості, не відповідають фактичним обставинам.

Тобто, у Одеської митниці ДФС не було правових підстав для збільшення митної вартості транспортного засобу, оскільки митна вартість товару була підтверджена належним чином.

З огляду на викладене, Одеською митницею ДФС протиправно та необґрунтовано було прийнято рішення про коригування митної вартості транспортного засобу у більшу сторону, що призвело до переплати позивачем платежів за митне оформлення транспортного засобу.

Також суд зазначає, що суд касаційної інстанції сформував правову позицію про те, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом (ухвала від 7 травня 2014 року у справі № 826/6249/13-а); нижчий рівень митної вартості імпортованого товару, порівняно із задекларованим раніше, сам собою не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості і не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості (ухвала від 15 травня 2014 року у справі № 806/5104/13-а).

Крім того, Одеська митниця ДФС не обґрунтувала підставність і правомірність використання у спірному випадку відомостей оціночної діяльності з Інтернет ресурсів.

Зокрема, за змістом пункту 5 «Джерела довідкової інформації, які можуть бути використані під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків» Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДФС України від 11.09.2015 за №689, визначено, що під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об`єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація отримана з мережі Інтернет.

У спірних відносинах інформація із програмних продуктів, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку є висновком про якісні та вартісні характеристики товару.

Однак, Одеська митниця ДФС жодним чином не аргументувала наявність у своїх даних з Інтернет ресурсів ліцензії на право здійснення оціночної діяльності із визначення вартості транспортних засобів, в тому числі тих, які продаються чи придбаються на території США. Не посилався відповідач на будь який нормативно-правовий акт, відомчий наказ, міжурядову угоду чи міжнародний договір, які надають права митним органам Державної фіскальної служби України замовляти і використовувати відповідну оцінку автомобілів.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення слідує, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню транспортного засобу за ціною, визначеною позивачем.

За таких обставин вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Одеську митницю ДФС вчинити дії щодо визначення митної вартості товару, щодо якого Одеською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року згідно підпункту ґ пункту 1 частини 1 статті 57 Митного кодексу України за ціною 5060,00 доларів США, суд зазначає, що вона є похідною від першої вимоги, а тому також підлягає задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на суму 768 грн. 40 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768 грн. 40 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

За приписами, наведеними у частинах 1-3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною другою статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Разом з цим, суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем суду надано: договір №08-10/19 про надання правової допомоги від 04.10.2019 та додаткову угоду №1 до нього; акт приймання-передачі наданих послуг до договору від 10.10.2019.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу (оплати заявлених витрат, виписка по рахунку адвокатського об`єднання чи квитанції), позивачем не надано до суду, Суд зазначає, що позивачем в додатку до позовної заяви вказано дублікат виписки з банку від 10.10.2019 про оплату 6000 грн. правової допомоги, разом з тим, даної виписки до позову долучено не було.

Враховуючи встановлені обставини, висновки Великої Палати Верховного Суду та відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують оплату заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку про безпідставність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року.

Зобов`язання Одеську митницю ДФС вчинити дії щодо визначення митної вартості товару, щодо якого Одеською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000370/2 від 30 травня 2019 року згідно підпункту ґ пункту 1 частини 1 статті 57 Митного кодексу України за ціною 5060,00 доларів США.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС (код 39441717) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.