Рішення № 97560800, 30.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 року № 320/6547/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ПКФ ТОЧМАШ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з додатковою відповідальністю "ПКФ ТОЧМАШ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0033581414 від 12.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Зокрема, позивач стверджує про реальність господарських операцій із ТОВ "Старк-Груп" та ТОВ «ОМЕГА ТОР», що підтверджується наявними у товариства належним чином складеними первинними документами які були надані податковому органу під час перевірки. Крім того позивач звертав увагу на те, що не може нести відповідальність за можливі дії інших суб`єктів господарювання та/або його керівних органів. Як зазначає позивач, відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Старк-Груп", ТОВ «ОМЕГА ТОР», а відтак вважає, що рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження на 28.01.2019.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень проти позову вказав, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Старк-Груп" та ТОВ «ОМЕГА ТОР» вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань. Наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт реальності операцій між позивачем та ТОВ "Старк-Груп", ТОВ «ОМЕГА ТОР», оскільки у вказаних товариствах відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 зупинено провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 20.03.2019.

20.03.2019 відкладено питання про поновлення провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 23.04.2019.

23.04.2019 відкладено питання про поновлення провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 21.05.2019.

21.05.2019 відкладено питання про поновлення провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 19.06.2019.

19.06.2019 відкладено питання про поновлення провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 30.07.2019.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 поновлено провадження у справі та закрито підготовче провадження у справі.

В судове засідання 30.07.2019 сторони не прибули, повідомлені належним чином, представник позивача та представник відповідача подали до суду клопотання в яких просили подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

У зв`язку поданими клопотаннями представників сторін та на підставі ст.194, 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю "ПКФ ТОЧМАШ" зареєстроване як юридична особа 12.08.2016 та як платник податків, зборів та обов`язкових платежів перебуває на обліку в Києво-Святошинській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

У період з 17.10.2018р. по 23.10.2018 року на підставі направлення від 17.10.2018 року №4281 та Наказу ГУ ДФС у Київській області від 16.10.2018р. № 2177, податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТДВ «ПКФ ТОЧМАШ» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Старк-Груп»» за період з 01.11.2016р. по 31.12.2016р. та ТОВ «ОМЕГА ТОР» за період з 01.06.2017р. по 30.06.2017р..

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 30.10.2018 №914/10-36-14-14/40743754, згідно висновків якого встановлено порушення ТДВ "ПКФ ТОЧМАШ" вимог п.44.1 п.44.3 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 п.200.2 п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 432549,00 грн., в тому числі за грудень 2016 в сумі 351555,00 грн. та червень 2017 в сумі 79994,00 грн..

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в Акті перевірки зазначив, що згідно з аналізу Єдиного державного реєстру податкових накладних ТОВ «Старк-Груп» не встановлено придбання продукції, реалізованої на ТОВ «ПКФ Точмаш». Також, в ході аналізу встановлено, що по ТОВ «Омега Тор» внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань матеріали досудового розслідування ГСУ Генеральної прокуратури України за № 320181500000000 від 04.06.2018р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205 КК України.

На письмовий запит від 17.01.2018р. службовими особами ТОВ «ПКФ Точмаш» не надано відповіді по взаємовідносинам з ТОВ «Омега Тор». Таким чином, на думку податкового органу, ТОВ «ПКФ Точмаш» не забезпечено зберігання документів визначених п 44.1 ст. 44 ПКУ в термін 1095 днів з дня подання звітності та письмово не повідомлено в п`яти денний строк контролюючий орган за місцем обліку про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів. Перевіряючий вважає, що ТОВ «ПКФ Точмаш» допущено порушення вимог п. 198.1 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення задекларованих показників у порядку 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України: з основною ставкою» всього у сумі 432 549, 00 грн..

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2018 №0033581414, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 539437 грн. з яких за основним платежем – 431549 грн. та штрафні санкції – 107888 грн..

Як встановлено під час розгляду справи, ТОВ «ПКФ ТОЧМАШ» (покупець) мало господарські відносини з контрагентом ТОВ "Старк-Груп" (постачальник) на підставі Договору поставки №05/10 від 24.10.2016, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити у власність покупця товар вказаним в специфікаціях до цього договору. До договору сторонами оформлено специфікацію №1.

При здійсненні поставки партії товару сторонами оформлено наступні документи: рахунок на оплату №50 від 11.11.2016, №49 від 10.11.2016, №48 від 10.11.2016, №47 від 10.11.2016; видаткові накладні №48 від 10.11.2016, №47 від 10.11.2016, №49 від 10.11.2016; товарно-транспортні накладні №Р48 від 10.11.2016, №Р47 від 10.11.2016, Р49 від 10.11.2016, №Р50 від 10.11.2016.

Крім того, ТОВ «ПКФ ТОЧМАШ» (покупець) мало господарські відносини з контрагентом ТОВ "Омега ТОР" (продавець) на підставі Договору №8 від 15.06.2017, за умовами якого продавець зобов`язується передати покупцю товар. До договору сторонами оформлено специфікацію №1.

При здійсненні поставки партії товару сторонами оформлено наступні документи: рахунок на оплату №51 від 16.06.2017; видаткову накладну №48 від 16.06.2017; товарно-транспортну накладну №Р48 від 16.06.2017.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Вирішення даної справи залежить від доведеності або спростування тверджень податкового органу про відсутність реальності здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Старк-Груп", ТОВ «ОМЕГА ТОР» за результатами здійснення яких податковим органом прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб`єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товару або в разі, якщо придбаний товар не призначений для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності придбання товару по тих господарських операціях, за результатами здійснення яких податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення.

З метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, формування податкового кредиту, судом досліджено факт придбання товару від продавців якими є ТОВ "Старк-Груп", ТОВ «ОМЕГА ТОР» до покупця яким є позивач.

Для цього позивачу було не раз запропановано надати всі документи до суду, які б підтверджували реальність вчинених господарських операцій із зазначеними вище контрагентами.

Суд бере до уваги приписи п.44.6 ст.44 ПК України, згідно з якими у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Проте, позивачем до суду не було надано належним чином оформлені документи які передбачені договорами укладеними з контрагаентами позивача, зокрема: податкові накладні, сертифікати якості завода-виробника, актів-передачі товару, платіжних доручень про оплату товару,

відомості щодо перевірки його кількості та якості, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо складських приміщень позивача з даними щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, документів, що засвідчують транспортування та зберігання товару, наявність відповідного місця зберігання товару, реєстрації заїзду та виїзду автомобілів до позивача тощо.

Суд враховує, що саме такі документи підлягали обов`язковому оформленню. При цьому суд визнає, що окремі з цих документів дійсно могли не складатися за відсутності для цього підстав, тому суд вважає, що установленим обставинам належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Суд також визнає, що позивачем не в повному обсязі надано документи, які підтверджують транспортування товару та у достатній мірі відображали б процедуру виконання та суть цієї господарської операції.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 22.05.2006 №493 (далі - Правила перевезення), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, підпунктом 11.1 пункту 11 вказаних Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Пунктом 11.5. пункту 11 цих Правил передбачено: товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно з підпунктом 11.7. пункту 11 Правил перевезення, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Як вбачається з матеріалів справи товариство здійснювало придбання у ТОВ «Старк-Груп» та ТОВ «Омега ТОР» товару, подальша доля якого суду не відома.

Позивач не надав суду доказів того, що придбаний товар був реалізований чи використаний у власній господарській діяльності.

Неможливість позивача пояснити, яким чином здійснювалось транспортування придбаного товару на думку суду свідчить про сумнівний характер реального виконання умов правочинів між позивачем та ТОВ «Старк-Груп» та ТОВ «Омега ТОР».

Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт отримання послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товару або в разі, якщо отримані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що на перевірку та до суду надано податкові накладні, в яких формально є передбачені чинним законодавством реквізити.

Разом з тим, як зазначалось судом, рішення про донарахування зобов`язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв`язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій, а не у зв`язку з порушенням в оформленні документів. З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення валових витрат судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, зв`язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які передбачені та підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій, відтак, наявні у справі документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Суд вважає, що встановленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Суд враховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов`язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги ту обставину, що обов`язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Як встановлено судом, факт придбання товару від контрагентів позивача - ТОВ «Старк-Груп» та ТОВ «Омега ТОР» до позивача дійсно належним чином не підтверджується документально.

Суд визнає, що позивачем ні податковому органу, ні на вимогу суду не надано інші первинні документи, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «Старк-Груп» та ТОВ «Омега ТОР», а надані докази: договори поставки, специфікації до них, видаткові накладні, рахунки на оплату та товарно-транспортні накладні є недостатніми для підтвердження цього факту.

Суд зазначає, що у разі ненадходження витребуваних судом додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв`язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Що стосується твердження податкового органу про те, що по ТОВ «Омега ТОР» внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань матеріали досудового розслідування ГСУ Генеральної прокуратури України за № 320181500000000 від 04.06.2018р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 чт. 205 КК України, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

До суду ні позивачем, ні відповідачем не надано жодної інформації щодо кримінального провадження за № 320181500000000 від 04.06.2018р. та наявності вироку суду, що набрав законної сили у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, суд не погоджується з вищезазначеним твердженням відповідача, оскільки даний факт ні як не може впливати на результат розгляду справ, оскільки судом встановлено відсутність реальності господарських операцій укладених між позивачем та ТОВ «Старк-Груп» та ТОВ «Омега ТОР».

Таким чином, збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту є правомірними і відповідають вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення відсутні.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 9, 73-78, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.