Рішення № 97559996, 05.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року Справа № 160/139/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (письмове провадження) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява (з урахуванням уточнених позовних вимог) ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (з врахуванням заміни відповідача по справі), в якій просить суд:

- визнати протиправним нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім ) гривень 74 копійки за період 2017-2020 років;

- зобов`язати Головне управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області внести відомості до інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-2930-57 на суму 35 588 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок;

-скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02 лютого 2021 року №Ф-2930-57 на суму 37 788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім ) гривень 74 копійки;

-визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ – вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 8.11.2018 року №Ф-2930-57-У на суму 15 819 грн. 54 коп.;

-стягнути з Головного управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області моральну шкоду в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн.

В обґрунтування позову зазначено, що з 20.05.2008 позивач зареєстрований як фізична особа – підприємець, проте з моменту державної реєстрації як фізична особа -підприємець, позивач працював на різних посадах у різних підприємствах, як найманий працівник і господарської діяльності у якості ФОП не здійснював, відповідно доходів від господарської діяльності не отримував. 23.12.2019 позивачем було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №2930-57 від 07.11.2019 відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №160/96/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області було визнано протиправним нарахування позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539, 26 за період 2017 – 2019 роки. Визнано протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-2930-57 на суму 26539,26 грн. В решті позовних вимог – відмовити. Рішення суду набрало законної сили 25.05.2020. Крім того, позивач 13.11.2020 через електронний кабінет платника податків направив заяву до Державної податкової служби про ініціювання з боку податкової служби питання про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» , відкритого на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2930-57-У від 08.11.2018 та внесення відомостей до інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Вказана заява була отримана відповідачем та зареєстрована за вх. №112630/ФОП/екпп 16.11.2020. На момент звернення до суду з даним позовом, відповідь за вказаною заявою отримано не було, як і не проведено жодних дій. Відповідач ігнорує рішення суду по справі №160/96/20, яке набрало законної сили є обов`язковим до виконання та продовжує нараховувати позивачу заборгованість та стягнення незаконно нарахованого боргу. Так, позивачем 23.12.2020 було отримано нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2930-57 від 09.11.2020 на суму 35588,74 грн. за період 2017-2020 станом на 31.10.2020.

Ухвалою суду від 11.01.2021 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху із встановленим строком для усунення його недоліків.

18.01.2021 позивач на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2021 усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

23.04.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що законом передбачено обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Також, відповідач зазначає, що процедурні порушення не впливають на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання. Щодо рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №160/96/20 , вказано що ГУ ДПС у Дніпропетровській області скасував вимогу від 07.11.2019 №Ф-2930-57 на суму 26539,26 грн. Крім того, скасування вимоги не дає підстав податковому органу для скасування боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування та підстав на не нарахування у подальшому нарахувань з єдиного соціального внеску до моменту зняття платника податків з обліку у контролюючому органі.

Також у відзиві відповідач просив сторону по справі, а саме ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658).

28.04.2021 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав свої доводи, викладені в позовній заяві та зазначив, що відповідачем поза увагою лишився той факт, що рішенням суду від 22.04.2020 по справ №160/96/20 визнано протиправним не лише вимогу про сплату боргу, а в цілому визнано протиправним нарахування боргу зі сплати єдиного внеску за період 2017-2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 20.05.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію.

Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1

- запис №25 - 01.01.2015 прийнятий охоронцем в службу фінансового контролю та охорони КП «Швидкісний трамвай» (наказ №504-к від 31.12.2014;

- запис 26 - 12.01.2015 переведений на посаду начальника зміни служби фінансового контролю та охорони на даному підприємстві (наказ №12к від 09.01.2015);

- запис №27 – 18.08.2020 -переведений заступником начальника служби охорони (наказ №309к від 17.08.2020);

-запис №28 – 04.01.2021 переведений начальником служби охорони підприємства (наказ №567к від 29.12.2020.

Сплата страхових внесків, зокрема, за 2017 – 2020 роки, підтверджується наявною в матеріалах справи копією Індивідуальної відомісті про застраховану особу – ОСОБА_1 .

Проте, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 №Ф-2930-57 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 35588,74 грн. та вимогу від 02.02.2021 №Ф-2930-57 на суму 37 788,74 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування боргу (недоїмки) за періоди 2017-2020 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2464, дія цього закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами ч.4 ст.8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464, на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено ч.1 ст.3 Закону №2464, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464).

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 є платниками єдиного внеску.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6З Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За визначеннями, наведеними у п.4-5 ч.1 ст.1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно ч.2 ст.25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до п.1 вказаного розділу Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно п.2 роз.VI Інструкції №449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

За приписами абз.2 п.1 ч.1 ст.1 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7) частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Крім того, відповідно до ч.1-2 ст.21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом 2 цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Разом з тим, вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваних вимогих безпідставно не врахував.

При вирішенні даного спору суд звертає увагу на суть єдиного внеску, який відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-УІ не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та викладені висновки, вид приходить до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Крім того, суд зауважує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №160/96/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області було задоволено частково, а саме визнано протиправним нарахування позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539, 26 за період 2017 – 2019 роки. Визнано протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-2930-57 на суму 26539,26 грн. В решті позовних вимог – відмовити. Рішення суду набрало законної сили 25.05.2020.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період 2017-2020 є протиправними, а тому позовні вимоги про визнання протиправним нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім ) гривень 74 копійки за період 2017-2020 років підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 №Ф-2930-57 на суму 35588,74 грн. та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2021 №Ф-2930-57 на суму 37788,74 грн. є похідними, то також підлягають задоволенню.

Позовна вимога про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-2930-57-У на суму 15819 грн. 54коп., не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України розділ IV Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах статтею 374 передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Згідно положень статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, позовна вимога про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, вирішується в порядку виконання судових рішень, а не під час прийняття рішення по даній справі.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Про затвердження Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422(далі- Порядок № 422).

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку № 422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Положеннями пункту 3 розділу І Порядку № 422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Аналіз наведених положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відтак вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок сум коштів по сплаті єдиного внеску є належним способом захисту порушеного права позивача.

Враховуючи наведене, позов у цій частині необхідно задовольнити.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не доведено суду наявність моральних страждань, не визначено в чому саме вони полягають, не надано розрахунку та належного обґрунтування заявленої суми моральної шкоди щодо кожного з відповідачів та причинного зв`язку між діями відповідачів та моральною шкодою.

Враховуючи вищенаведене та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо заміни відповідача по справі, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова № 893) ліквідовано які юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби зі переліком згідно з додатком.

Поряд із цим установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій (пункт 2 Постанови № 893).

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 3 Постанови № 893).

Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Наказ № 529) було утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком (зокрема, ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ).

Відповідно до п.7 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227, ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).

Частиною першою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем є суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Відповідно до ч. 3 ст. 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до положень статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 КАС України, після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Отже, з 01.01.2021 року відбулось фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегулювали умови та порядок передання компетенції від ліквідованого ГУ ДПС у Дніпропетровській області як юридичної особи публічного права до ГУ ДПС у Дніпропетровській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Таким чином, ГУ ДПС у Дніпропетровській області як юридична особа публічного права втратило адміністративну процесуальну правоздатність органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики.

Вищенаведене узгоджується із висновком, зробленим Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (постанова від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а, адміністративне провадження № К/9901/23524/20).

Отже, для встановлення факту публічного правонаступництва суб`єкта владних повноважень визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне здійснити заміну відповідача 1 по справі на належного, а саме на Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44118658).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується матеріалами справи.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду у розмірі 454,00 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань.

У зв`язку з перебуванням судді Захарчук-Борисенко Н.В. у період з 19.04.2021 по 04.05.2021 у щорічній відпустці справу розглянуто у перший робочий день – 05.05.2021.

На підставі викладеного, керуючись статтями 77, 139, 241-246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, Код ЄДРПОУ 44118658) про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)– задовольнити частково.

Визнати протиправним нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім ) гривень 74 копійки за період 2017-2020 років.

Зобов`язати Головне управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області внести відомості до інформаційної системи органу доходів і зборів про відсутність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-2930-57 на суму 35 588 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02 лютого 2021 року №Ф-2930-57 на суму 37 788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім ) гривень 74 копійки.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України судові витрати у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко