Рішення № 97559944, 10.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року Справа № 160/4905/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.03.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивачі просять:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення виплати пенсії за віком починаючи з 01.06.2013 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виплату пенсії за віком, включаючи надбавку дітям війни, з проведенням всіх перерахунків та індексацій пенсії, відповідно до ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV у розмірі визначеному законодавством на момент проведення перерахунку і поновлення виплати пенсії як непрацюючим особам, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, з виплатою компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії та підвищення до пенсії як дитині війни, за період з 01.12.2019 року на день фактичної виплати, та виплачувати в подальшому, з урахуванням змін у пенсійному законодавстві, на банківський рахунок, починаючи з 01.12.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що в 2012 році вони виїхали з України до Ізраїлю на постійне місце проживання та після виїзду за кордон виплата пенсії їм була припинена з 01.06.2013 року. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі № 200/16381/16-а зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком та доплати як дитині війни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як непрацюючим особам, на підставі матеріалів пенсійних справ та додатково наданих документів, відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.06.2013 року. На виконання зазначеної постанови суду поновлено виплату пенсії з 01.06.2013 року. Водночас у подальшому, у зв`язку з неотриманням за період з 01.12.2019 року по травень 2020 року на поштовому відділенні 49038 пенсій, їх виплата припинена. 24.12.2020 року представник позивачів подав до відповідача заяви про поновлення виплати пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте, відповідач листом від 23.01.2021 року повідомив про припинення виплати пенсії та відмовив у її поновленні, оскільки заяви подані позивачами не особисто. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачі звернулись до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

На виконання вимог вказаної ухвали 02.04.2021 року позивачами усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито провадження у справі № 160/4905/21 та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07.05.2021 року відповідачем надано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що згідно з Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) і свідчить про правовий зв`язок фізичної особи з державою України (громадянство України). Разом з тим, згідно з наданими документами, місцем проживання та реєстрації позивачів є Ізраїль. Оскільки позивачами не дотримано вимог Порядку № 22-1, а також враховуючи, що договір про пенсійне забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відповідач зазначив, що у Головного управлінні Пенсійного фонду відсутні правові підстави для поновлення виплати пенсії за віком.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

У 2012 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виїхали з України до Ізраїлю на постійне місце проживання та після виїзду за кордон виплата пенсії їм була припинена з 01.06.2013 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі № 200/16381/16-а визнано дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі щодо непроведення перерахунку та непоновлення виплати пенсії за віком та доплати як дитині війни ОСОБА_1 неправомірними.

Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі поновити виплату пенсії за віком та доплати як дитині війни ОСОБА_1 , та здійснити перерахунок пенсії та доплат як дитині війни ОСОБА_1 як непрацюючій особі, на підставі матеріалів пенсійної справи та додатково наданих документів, відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 червня 2013 року.

Визнано дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі щодо непроведення перерахунку та непоновлення виплати пенсії за віком та доплати як дитині війни ОСОБА_2 неправомірними.

Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі поновити виплату пенсії за віком та доплати як дитині війни ОСОБА_2 , та здійснити перерахунок пенсії та доплати як дитині війни ОСОБА_2 як непрацюючій особі, на підставі матеріалів пенсійної справи та додатково наданих документів, відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 червня 2013 року.

На виконання зазначеної постанови суду позивачам поновлено виплату пенсії з 01.06.2013 року.

У подальшому, у зв`язку з неотриманням позивачами за період з 01.12.2019 року по травень 2020 року на поштовому відділенні 49038 пенсій, їх виплата припинена.

24.12.2020 року представник позивачів подав до відповідача заяву про поновлення виплати пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте, відповідач листом від 23.01.2021 року № 2069-26425/КО-01/8-0400/21 повідомив про неможливість поновлення виплати пенсій, оскільки заяви подані позивачами не особисто.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачі через свого представника звернулись до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та положення другого речення статті 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону від 09 липня 2003 року №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Так, позивачі проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.5 Порядку № 22-1 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно з п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Аналізуючи викладені приписи законодавства суд вважає за необхідне зазначити, що позивачі звертаючись через свого представника до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами від 24.12.2020 року про поновлення виплати пенсії за віком надали копії паспортів громадянина України для виїзду за кордон та копію апостильованої довіреності.

Разом з тим, відповідач у листі від 23.01.2021 року зазначив про те, що розглянути питання щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 можливо після наданих даними особами відповідних заяв особисто.

Однак, такі доводи відповідача про те, що особисто підписані заяви пенсіонерів можуть бути подані до Пенсійного фонду тільки ними особисто не просто звужують законодавчо встановлене право на звернення через уповноваженого представника, а й порушують право пенсіонерів, які проживають за кордоном, на отримання пенсії.

Крім того, враховуючи приписи п. 1.5 Порядку № 22-1, суд робить висновок, що пенсіонер наділений правом вибору порядку звернення до органу, що призначає пенсію, або особисто, або через свого представника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі № 520/9721/16-а.

Водночас суд зауважує, що за результатами розгляду заяв позивачів відповідачем складено лист від 23.01.2021 року № 2069-26425/КО-01/8-0400/21, а не прийнято рішення, як того вимагає ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV та абз. 6 п. 4.3 Порядку № 22-1.

На думку суду, лист-відповідь ГУ ПФУ в Дніпропетровській області лише повідомляє представника позивачів про необхідність особистого звернення позивачів з відповідними заявами про поновлення пенсії, однак, фактично відповідач не розглянув заяви позивачів по суті та не виніс передбачених спеціальним законодавством рішень за результатами розгляду заяв.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не вчинено дій, передбачених Порядком № 22-1 щодо розгляду заяв про поновлення, виплату та перерахунок пенсій позивачів, у зв`язку із чим відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо неприйняття рішень за результатом розгляду заяв про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24.12.2020 року.

З огляду на встановлені обставини, оскільки відповідачем не розглядались заяви позивачів по суті, суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивачів, на підставі ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути по суті заяви про поновлення виплати пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24.12.2020 року та прийняти відповідні рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, як наслідок, позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити позивачам виплату пенсії за віком, задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

Щодо клопотання позивачів допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суми за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про поновлення виплати пенсій за віком судом відмовлено, правові підстави для застосування вказаної норми відсутні. Відтак, таке клопотання задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з огляду на часткове задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору у сумі по 454 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь кожного з позивачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неприйняття рішень за результатом розгляду заяв про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24.12.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути по суті заяви про поновлення виплати пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24.12.2020 року та прийняти відповідні рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський