Рішення № 97557932, 02.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2021Справа № 910/4908/21Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Дочірнього підприємства "КМ Техно" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, код ЄДРПОУ 13681467)

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775)

про стягнення 3 829 684,31 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Мостовий О.В., Відловська І.Я.

Від відповідача: Шляхетський А.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "КМ Техно" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 1 185 850,72 грн трьох відсотків річних та 2 643 833,59 грн інфляційних втрат за договором № УГВ6757/19-12 від 12.12.2012 про надання послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 21.04.2021.

21.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку по договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012, крім основного боргу у розмірі 13 187 109, 18 грн , AT «Укргазвидобування» сплатило на користь позивача, передбачені договором заходи відповідальності, які становлять 18 880 454, 88 грн, що значно перевищує розмір основного боргу. Відповідач зазначає, що у випадку задоволення даного позову, загальна відповідальність AT «Укргазвидобування» за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку по договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012 становите 22 710 139,19 грн, що майже в два рази перевищує розмір основного боргу (13 187 109,18 грн) та з точки зору справедливості, добросовісності, розумності це порушує розумний баланс пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 3 829 684,31 грн є надмірними, задоволення даного позову призведе до істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін у спорі та буде необґрунтованим та безпідставним джерелом надмірних доходів позивача, а тому є всі підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 0 грн та відмови в задоволенні позову.

У підготовчому засіданні 21.04.2021 представник позивача заявив клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні для підготовки відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача заперечень не навів.

Суд на місці ухвалив залучити відзив на позовну заяву до матеріалів справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Суд розглянувши клопотання представника позивача, задовольнив його та оголосив перерву у підготовчому засіданні на 19.05.2021.

Через відділ діловодства суду 11.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що єдине на чому ґрунтується відзив AT «Укргазвидобування», так це на його суб`єктивному уявленні про засади добросовісності, розумності та справедливості, які начебто йдуть у розріз із заявленими позовними вимогами, а також на посиланні на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, проте які не мають ніякого відношення до спірних правовідносин, оскільки сформовані за результатами дослідження касаційним судом інших фактичних обставин, що не є подібними до фактичних обставин цієї справи. Крім того, позивач зазначає, що перше прострочення оплати за договором про надання послуг з боку AT «Укргазвидобування» мало місце ще 20.12.2012 (встановлено судами під час розгляду справи № 910/13245/14), а остаточне погашення заборгованості за договором відбулося лише 30.11.2020. Таким чином, у відповіді на відзив позивач зазначає, що задоволення позовних вимог ДП «КМ Техно» не тільки не створить дисбалансу інтересів сторін, а й навпаки забезпечить дію тих засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність та розумність), що були грубо знехтувані відповідачем.

13.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 19.05.2021 суд на місці ухвалив залучити документи, подані сторонами до матеріалів справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 19.05.2021 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2021.

Представники позивача у судовому засіданні 02.06.2021 підтримали заявлені позовні вимоги.

Відповідач у засіданні суду 02.06.2021 проти позовних вимог заперечив в повному обсязі.

02.06.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2012 між Дочірньої компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (замовник) та Дочірнім підприємством «КМ Техно» (виконавець) було укладено Договір №УГВ6757/19-12 про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по реалізації проекту по побудові комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати ці послуги відповідно до умов цього договору (п. 1.1. Договору).

Водночас при укладенні договору сторонами були підписані Додаток № 1, яким сторони визначили перелік та опис послуг, Додаток № 2, яким погоджено етапи проекту та строк їх виконання, а також Додатки № 3 та № 4, якими сторонами визначено вартість кожної фази кожного етапу послуг, надання яких є предметом договору.

У подальшому сторонами вносились зміни та доповнення до договору та додатків до нього шляхом підписання вказаних нижче додаткових угод:

- Додаткова угода № 1 від 25.01.2013;

- Додаткова угода № 2 від 07.03.2013;

- Додаткова угода № 3 від 18.03.2013;

- Додаткова угода № 4 від 27.05.2013;

- Додаткова угода № 5 від 13.06.2013;

- Додаткова угода № 6 від 25.09.2013;

- Додаткова угода № 7 від 04.11.2013;

- Додаткова угода № 8 від 17.12.2013;

- Додаткова угода № 9 від 20.01.2014.

18.03.2013 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, за умовами якої внесено зміни до пункту 1.2. Договору шляхом доповнення Додатком № 5 до Договору; до пункту 2.2. Договору, за яким сторони визначили, що замовник має оплатити загальну вартість послуг, визначену у пункті 2.1. Договору згідно з графіком проведення платежів, що є Додатком № 5 до цього Договору. При цьому, якщо акт передачі-приймання наданих послуг сторонами не підписаний, відповідна дата оплати, зазначена в Додатку № 5, продовжується до підписання сторонами такого акту передачі-приймання наданих послуг. Виключено з Договору підпункти 2.2.1., 2.3.1. та пункт 2.4. Договору.

Згідно з пунктом 1.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 18.03.2013 сторони визначають перелік, опис, етапність, строки надання та вартість послуг, які надаються за Договором, у Додатку № 1, Додатку № 2, Додатку № 3, Додатку № 4, Додатку № 5 до Договору, що складають його невід`ємну частину.

Відповідно до пункту 4.1. Договору послуги надаються пофазно відповідно до етапів, визначених у Додатку № 2 до Договору. Передача та приймання наданих послуг по відповідній фазі здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання відповідного акту передачі-приймання наданих послуг.

Згідно з пунктом 2.1. Договору у редакції Додаткової угоди № 5 від 13.06.2013 загальна вартість послуг Позивача за Договором становить 58 986 155,70 грн, у тому числі ПДВ за діючою ставкою 20% - 9 831 025,95 грн, яка включає в себе вартість Етапу № 1 та вартість Етапу № 2. Розрахунки за Договором здійснюються у гривнях у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Позивача.

Підпунктами 2.1.1. та 2.1.2. пункту 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 7 від 04.11.2013 сторонами погоджено, що загальна вартість послуг Етапу № 1 за Договором становить 34 506 739, 41 грн, а загальна вартість послуг Етапу № 2 за Договором - 24 479 416, 29 грн.

У Додатку № 5 до Договору сторони погодили графік проведення платежів за Договором у цілому та визначили дату сплати Відповідачем вартості послуг, чітко обумовивши розмір платежу на вказану дату, що складається з певного відсотку від вартості Договору, та посиланням на акт передачі-приймання.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги за Етапом № 1 на загальну суму 29 788 928,91 грн, що підтверджується актами передачі- приймання наданих послуг, а саме:

-актом № УГВ6757/19-12-1 від 20.02.2013 на суму 5 078 766,00 грн;

-актом № УГВ6757/19-12-2 від 12.03.2013 на суму 2 728 977,96 грн;

-актом № УГВ6757/19-12-3 від 12.07.2013 на суму 2 433 412,80 грн;

-актом № УГВ6757/19-12-4 від 11.11.2013 на суму 7 689 962,46 грн;

-актом № УГВ6757/19-12-4 від 03.03.2014 на суму 11 857 809,69 грн.

Вказані акти підписані без зауважень та застережень уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Позивач у позовній заяві зазначає, що загальна сума коштів, які AT «Укргазвидобування» були сплачені ДП «КМ Техно» в рахунок оплати наданих послуг за Договором до моменту звернення ДП «КМ Техно» до суду становила 16 601 819,73 грн. Неоплаченими AT «Укргазвидобування» залишалися надані послуги на загальну суму 13 187 109,18 грн за актом № УГВ6757/19-12-4 від 11.11.2013 та актом № УГВ6757/19-12-4 від 03.03.2014.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору щодо оплати вартості наданих послуг, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом своїх прав із позовом про стягнення заборгованості за Договором, в тому числі суми основного боргу у розмірі 13 187 109,18 грн, суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя Васильченко Т.В., судді Марченко О.В., Ломака В.С.) від 06.04.2015 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Дочірнього підприємства "КМ Техно" 13 187 109,18 грн основного боргу, 1 256 682,65 грн пені, 391 701,29 грн 3% річних, 3 351 258,29 грн інфляційних втрат та 72 743,35 грн судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 змінено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Дочірнього підприємства "КМ Техно" основний борг в сумі 13 187 109,18 грн, пеню в сумі 1 243 824,93 грн, 3 % річних в сумі 391 701,29 грн, збитки від інфляції в сумі 3 351 258,29 грнта витрати по сплаті судового збору в сумі 72 691,92 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя Сташків Р.Б., судді Балац С.В. та Спичак О.М.) від 05.12.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі №910/13245/14 ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнуто з AT «Укргазвидобування» на користь ДП «КМ Техно» 13 187 109,18 грн основного боргу, 1 393 154,92 грн пені, 1 505 618,43 грн - 3% річних та 15 981 681,53 грн - інфляційних втрат.

14.01.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу у справі № 910/13245/14, якою закрив касаційне провадження за касаційною скаргою AT «Укргазвидобування».

30.11.2020 відповідач виконав постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі № 910/13245/14 та сплатив на рахунок позивача заборгованість у розмірі 32 427 326,92 грн, з яких:

13 187 109,18 грн - сума основного боргу;

1 393 154,92 грн - сума пені;

1 505 618,43 грн - сума 3% річних;

15 981 681,53 грн - сума інфляційних втрат.

Позивач у позовній заяві зазначає, що розрахунки суми 3% річних та інфляційних втрат при розгляді справи № 910/13245/14 здійснювалися за відповідні періоди прострочення до 30.11.2017, що встановлено Північним апеляційним господарським судом у постанові від 05.11.2020 у справі № 910/13245/14.

30.11.2020 AT «Укргазвидобування» повністю сплатило заборгованість на користь ДП «КМ Техно», а тому 30.11.2020 є датою, коли зобов`язання AT «Укргазвидобування» перед ДП «КМ Техно» за договором припинилося.

Однак, позивач зазначає, що до 30.11.2020 AT «Укргазвидобування» не виконувало своїх зобов`язань з оплати наданих послуг за Договором, а це, в свою чергу, є порушенням грошових зобов`язань, тому наявні всі підстави для застосування відповідальності, встановленої ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за увесь період прострочення, починаючи з 01.12.2017 до дня виконання зобов`язання - 30.11.2020, тобто період, що не був охоплений позовними вимогами у справі № 910/13245/14.

17.02.2021 позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу № 515 щодо сплати сум 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання зобов`язання (з 01.12.2017 по 29.11.2020) за Договором, в якій було повідомлено про необхідність сплати заборгованості, яка виникла внаслідок прострочення виконання зобов`язання.

Відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, заборгованість не погасив.

Звертаючись до суду з даним позовом, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати наданих послуг за Договором №УГВ6757/19-12, позивач просить стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 3% річних у розмірі 1 185 850,72 грн та 2 643 833, 59 грн інфляційних втрат в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Дочірнього підприємства "КМ Техно" підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги за Етапом № 1 на загальну суму 29 788 928,91 грн, що підтверджується вказаними вище актами передачі- приймання наданих послуг.

Загальна сума коштів, які AT «Укргазвидобування» були сплачені ДП «КМ Техно» в рахунок оплати наданих послуг за Договором до моменту звернення ДП «КМ Техно» до суду становила 16 601 819,73 грн.

Неоплаченими AT «Укргазвидобування» залишалися надані послуги на загальну суму 13 187 109,18 грн за актом № УГВ6757/19-12-4 від 11.11.2013 та актом № УГВ6757/19-12-4 від 03.03.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя Сташків Р.Б., судді Балац С.В. та Спичак О.М.) від 05.12.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі №910/13245/14 рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Дочірнього підприємства КМ «Техно» 13 187 109,18 грн - основного боргу, 1 393 154,92 грн - пені, 1 505 618,43 грн - 3% річних, 15 981 681,53 грн - інфляційних втрат; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/13245/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт невиконання AT «Укргазвидобування» умов Договору, порядку розрахунків між сторонами та розміру заборгованості, вже встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі №910/13245/14 та мають преюдиційне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, до 30.11.2020 AT «Укргазвидобування» не виконувало своїх зобов`язань з оплати за Договором, що є підставою для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних за увесь період прострочення, починаючи з 01.12.2017 до дня виконання зобов`язання - 30.11.2020, тобто період, що не був охоплений позовними вимогами у справі № 910/13245/14.

При цьому суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Датою погашення заборгованості, стягнутої за вказаним вище судовим рішенням є 30.11.2020, що підтверджується випискою з банківського рахунка ДП «КМ Техно» в AT «Креді Агріколь Банк».

Період, за який ДП «КМ Техно» просить стягнути суми 3% річних та інфляційних втрат, починається з 01.12.2017 та закінчується 29.11.2020 включно (день, що передує дню погашення заборгованості 30.11.2020).

При зверненні з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму 3% річних за період з 01.12.2017 по 29.11.2020, що становить 1 185 850,72 грн, з яких:

- 119 537,25 грн за актом № УГВ6757/19-12-4 від 11.11.2013 від простроченої заборгованості у розмірі 1 329 299,49 грн;

- 183 627,35 грн за актом № УГВ6757/19-12-4 від 03.03.2014 від простроченої заборгованості у розмірі 2 042 005,73 грн та 882 686,12 грн від простроченої заборгованості у розмірі 9 815 803,96 грн.

Сума інфляційних втрат за період з 01.12.2017 по 29.11.2020 становить 2 643 833,59 грн, з яких:

- 266 506,22 грн за актом № УГВ6757/19-12-4 від 11.11.2013 від простроченої заборгованості у розмірі 1 329 299,49 грн;

- 409 394,00 грн за актом № УГВ6757/19-12-4 від 03.03.2014 від простроченої заборгованості у розмірі 2 042 005,73 грн та 1 967 933,37 грн від простроченої заборгованості у розмірі 9 815 803,96 грн.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, а отже до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних за загальний період заборгованості з 01.12.2017 по 29.11.2020 у розмірі 1 185 850,72 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання за загальний період прострочки з грудня 2017 по листопад 2020 року у розмірі 2 643 833,59 грн, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві вказує на підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 0 грн та відмови в задоволенні позову.

Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 0 грн з огляду на наступне.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Відповідно до сталої судової практики вбачається, що «не існує двох однакових справ» як за фактично-доказовою базою (обставин справи та зібраних у них доказів), так і за істотними правовими ознаками (в частині стягнення пені), що свідчить про неподібність правовідносин у них, а отже суд виходячи з дискреційних повноважень, самостійно вирішує питання щодо зменшення (в кількісних характеристиках) розміру штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 24 вересня 2020 року по справі №915/2095/19.

Зокрема, у даній справі ДП «КМ Техно» просить суд стягнути суму інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченого зобов`язання, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, є передбаченою законом мінімальною гарантією прав кредитора у випадку прострочення боржником грошових зобов`язань.

Отже, така міра відповідальності, в силу своєї правової природи та фактичних обставин справи, не може покладати надмірного тягаря на відповідача, адже спрямована саме на відновлення справедливої рівноваги інтересів сторін.

Таким чином, доводи AT «Укргазвидобування» щодо необхідності зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 0 грн, є помилковими та безпідставними.

Отже, зважаючи на вищевикладене та те, що AT «Укргазвидобування» не виконувало належним чином своїх зобов`язань з оплати наданих послуг за Договором до 30.11.2020, то у ДП «КМ Техно» виникло право на стягнення з AT «Укргазвидобування» суми 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення сплати основного боргу, що не був охоплений позовними вимогами у справі № 910/13245/14, а саме: починаючи з 01.12.2017 до 29.11.2020 включно.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, позовні вимоги Дочірнього підприємства "КМ Техно" про стягнення з відповідача 1 185 850,72 грн трьох відсотків річних та 2 643 833,59 грн інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосудця, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"' (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) на користь Дочірнього підприємства "КМ Техно" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, код ЄДРПОУ 13681467) 3 % річних у розмірі 1 185 850 (один мільйон сто вісімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 643 833 (два мільйони шістсот сорок три тисячі вісімсот тридцять три) грн 59 коп. та судовий збір в розмірі 57 445 (п`ятдесят сім тисяч чотириста сорок п`ять) грн 27 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2021

Суддя І.О. Андреїшина