Рішення № 97556662, 02.06.2021, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/261/2021 Справа № 641/5005/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі :

головуючого – судді Чайка І.В.

за участю секретаря судового засідання – Дрокіної С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 641/5005/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора , Державної казначейської служби України , третя особа : Президент України ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив стягнути з Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора України на його користь 2 000 000 гривень як компенсацію за моральну шкоду, спричинену злочинною діяльністю посадових осіб Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора України в рамках проведення перевірок його заяви від 20.04.2020 року; зобов`язати Державну казначейську службу України перерахувати 2 000 000 гривень як компенсацію за моральну шкоду, спричинену йому злочинною бездіяльністю посадових осіб Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора України в рамках проведення перевірок його заяв від 28.01.2020 та від 20.04.2020 на рахунок громади Ікони Єрусалимської Божої Матері Української православної церкви Московського патріархату , для використання їх у будівництві храму на честь Ікони Різдва Пресвятої Богородиці й Святителя Миколая, який будується за адресою: АДРЕСА_1 . Надати ОСОБА_1 оригінал платіжної квитанції, який буде свідчити про виконання позовної вимоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.01.2020 він звернувся на адресу Державного бюро розслідувань із заявою, де мова йде про багаточисельні злочини, які вчиняють працівники правоохоронних органів, в тому числі працівники Територіального управлінця Державного бюро розслідувань, яке розміщено в м. Полтава. В якості доказів до звернення від 28.01.2020 він посилався на конкретні обставини справи, зазначав номера кримінальних проваджень, інші офіційні документи. Так, кримінальне провадження № 42012220030000010 від 26.12.2012 було відкрито прокуратурою Харківської області після того як працівники прокуратури Комінтернівського району м. Харкова чисельно виносили незаконні постанови, які скасовував суд за його зверненням від 23.04.2008 року. Нічого не змінилось та після передачі справи до прокуратури Харківської області. Всі постанови прокуратури Харківської області в рамках кримінального провадження № 42012220030000010 скасовані судом. Таким чином більше 12,5 років здійснюється перевірка за його заявою від 23.04.2008 року. В листі від 08.02.2020 № В-1612/15-02-2-20 Директор ТУ ОСОБА_3 повідомляє про відсутність підстав для притягнення до відповідальності слідчих ТУ за його заявою від 28.01.2020 та звісно не вносить відомості із його заяви від 28.01.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань. В листа ДБР від 13.02.2020 № 3009-20/10-01-05-1237/20 його інформують про те, що перенаправили його заяву від 28.01.2020 до ТУ, тобто до органу дії якого оскаржуються і тим самим грубо порушити вимоги ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян». Співробітники ДБР не внесли відомості викладені в його заяві до ЄРДР. 11.03.2020 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 761/6826/20 зобов`язали уповноважених осіб ДБР внести відомості із його заяви від 28.01.2020 до ЄРДР. В листі ДБР від 09.04.2020 його знов інформують про те, що його заява перенаправлена до ТУ. Таким чином в діях посадових осіб знову вбачається порушення ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян», а також злісне невиконання ухвали суду, тобто посадові особи ДБР вчинили кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 382 КК України. В зв`язку з чим він звернувся до Генерального прокурора України Венедиктової І.В. з заявою про злочин від 20.04.2020 року. Посадові особи Генеральної прокуратури України незаконно відмовили йому у внесені відомостей викладених у заяві до ЄРДП та переправили її до ДБР. 12.05.2020 року Печерський районний суд м. Києва зобов`язав уповноважених осіб ГПУ внести його заяву від 20.04.2020 до ЄРДР. На виконання ухвали суду від 12.05.2020 у справ № 757/16869/20-к уповноважені особи ГПУ внесли відомості про злочини, викладені у його заяві від 20.04.2020 до ЄРДР від 04.05.2020 № 42020000000001012. Своєю злочинною бездіяльністю відповідачі змусили його знову звернутися з заявою про злочин, де він знову в своїй заяві від 04.11.2020 в ДБР акцентує увагу, що триває злочинна практика «кришування» правопорушників, приховування злочинів. У заяві від 04.11.2020 він вказує ті ж номери кримінальних проваджень, що і в заяві в ДБР від 28.01.2020, знову повідомляє про злочинну бездіяльність при проведення перевірок зазначених кримінальних проваджень. Посадові особи ДБР під процесуальним керівництвом працівників прокуратури не внесли в ЄРДР відомості з його заяви від 04.11.2020 р. 05.02.2021 р. Шевченківський районний суд м. Києва виніс ухвалу у справі № 761/36345/20, якою зобов`язав уповноважених осіб ДБР внести в ЄРДР відомості з його заяви від 04.11.2020 року. До теперішнього часу він не отримав з ДБР відомості про виконання зазначеної ухвали суду.

Позивач вказує, що відповідачі незаконного та систематично не вносять відомості про злочини до ЄРДР, які викладені в його заявах про злочини і які попадають до них на розгляд. Більш того, до теперішнього часу відповідачі не вчинили будь-яких дій, які будуть свідчити про їх наміри проводити розслідування, йому не вручена пам`ятка як потерпілому, з ним ніхто не спілкувався, що посилює вину відповідачів. Через злочинну бездіяльність відповідачів в рамках багатьох кримінальних проваджень про які іде мова в його заяві від 28.01.2020, бездіяльність, яка вимусила його звернутись до ГПУ 20.04.2020 і повторно звернутись до ДБР 04.11.2020, не відновлені його порушені права, порушення Закону не припинені, особи, які вчинили правопорушення, до відповідальності не притягнуті а тому, щоб відновити свої порушені права, захистити свою честь і гідність, ділову репутацію, змусити відповідача виконувати покладені на Законом дії, позивач змушений звертатися до суду, що займає велику кількість часу, завдає шкоди здоров`ю, порушує життєві ритми і зв`язку, для відновлення яких йому необхідні додатковий час і зусилля, і, тим самим, йому наноситься відповідачем моральна шкода.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 липня 2020 року позовну заяву було прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

31.07.2020 представником відповідача Державного бюро розслідувань подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що ДБР заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що позов не містить доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювачів та шкодою, на яку посилається позивач. Оскарження позивачем бездіяльності органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР на підставі його заяв свідчать про реалізацію позивачем права на оспорювання процесуальної діяльності цих органів і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України. Таким чином, відсутні дії з боку Державного бюро розслідувань, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому шкоди на підставі статей 1173,1174, 1176 ЦК України.

03.08.2020 року представником відповідача Генеральної прокуратури України подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що 22.04.2020 до Офісу Генерального прокурора надійшла заява позивача від 20.04.2020, в якій останній просив внести відомості до ЄРДР відносно посадових осіб Державного бюро розслідувань у зв`язку з невиконанням останніми ухвали Печерського районного суду м. Києва. Оскільки заявником до заяви не було додано жодних підтверджуючих документів та матеріалів, зокрема копії вищезазначеної ухвали, то заява позивача була надіслана до ДБР для організації перевірки доводів заявника. У зв`язку з незгодою заявника з діями Офісу Генерального прокурора, останній реалізував своє право на оскарження рішення прокурора. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2020 зобов`язано компетентну особу внести відомості до ЄРДР за повідомленням ОСОБА_1 від 20.04.2020. Офісом Генерального прокурора ухвала суду виконана, розпочате досудове розслідування. Оскарження позивачем бездіяльності органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР на підставі його заяв свідчать про реалізацію позивачем права на оспорювання процесуальної діяльності цих органів і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України. Таким чином, відсутні дії з боку Генеральної прокуратури України, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому шкоди на підставі статей 1173,1174, 1176 ЦК України.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.08.2020 року відмовлено у передачі справи до Великої Палати Верховного Суду. Клопотання представника ДБР про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

17.08.2020 року позивачем подано відповідь на відзиви відповідачів в якій зазначено, що обставини викладені у відзивах протирічать їх же твердженням. ДБР повідомляє, що він 20.04.2020 він звернувся з заявою на адресу ГПУ, яку перенаправили до ДБР. ДБР неодноразово повідомляє, що в його заяві від 20.04.2020 не міститься інформація про вчинення кримінальних правопорушень, які відносяться до підслідності ДБР, тобто протирічать ч.1 ст. 214 КПК України. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2020 зобов`язано внести до ЄРДР його заяву від 20.04.2020, зазначене підтверджує, що відповідачі незаконного відмовляють у внесенні відомостей про злочини, викладених в його заяві. Відповідачі не спростовують той факт, що через їх злочинну бездіяльність його заява від 23.04.2008 не розглядається по суті вже більше 12 років. Вважає свої вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

Позивач в судове засідання не з`явився надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача Державного бюро розслідувань у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову , зазначивши, що позов не містить доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювачів та шкодою, на яку посилається позивач.

Представник відповідача Офісу генерального прокурора у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову , та зазначила, що оскарження позивачем бездіяльності органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР на підставі його заяв свідчать про реалізацію позивачем права на оспорювання процесуальної діяльності цих органів і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не заявився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки в судове засідання не відомі.

Третя особа в судове засідання не заявилась, про день та час розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, причини неявки в судове засідання не відомі.

Суд, заслухавши пояснення представників Державного бюро розслідувань та Офісу генерального прокурора , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

20.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою про вчинення злочинів та просив внести викладені ним в заяві обставини до ЄРДР, провести перевірку викладених фактів та притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності.

Листом Державного бюро розслідувань від 14.05.2020 року № 2829зкп/10-5-02-03-6202/20 ОСОБА_1 повідомлено, що із отриманого звернення не вбачається ознак вчинення кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності ДБР та на даний час відсутні підстави для внесення відомостей до ЄРДР.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 , зобов`язано компетентну особу на внесення відомостей до ЄРДР Офісу генерального прокурора внести відомості до ЄРДР за повідомленням ОСОБА_1 від 20.04.2020 року про вчинення кримінального правопорушення.

28.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою в якій просив об`єднати кримінальні провадження в одне. Надіслати матеріали в порядку ч. 5 ст. 216 КПК України до Національного антикорупційного бюро України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.03.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 28.01.2020, яка була направлена засобами електронного зв`язку, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

04.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою про вчинення злочинів та просив внести викладені ним в заяві обставинами до ЄРДР, провести перевірку викладених фактів та притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів ; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994р. підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Відповідно до норм діючого кримінально-процесуального законодавства, процесуальний керівник і слідчий під час досудового слідства здійснюють свої процесуальні права і виконують покладені на них обов`язки у відповідності до вимог закону.

Прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення по кримінальному провадженню, яке в подальшому скасовується компетентною особою у встановленому законом порядку, саме по собі не тягне за собою настання відповідальності з боку вказаних суб`єктів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 303 КПК України встановлено право оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Слід зауважити, що існує законодавчо визначений механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового слідства при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

У випадку, якщо помилки посадової особи органу досудового слідства (в даному випадку слідчого) неможливо виправити в такий спосіб, такі порушення повинні вирішуватися поданням позову незадоволеної особи проти держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань треба доводити як наявність шкоди так і її заподіяння внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

Зазначені ОСОБА_1 обставини не вказують на наявність в діях працівників органів прокуратури та державного бюро розслідувань ознак заподіяння йому майнової та (або) моральної шкоди, відповідальність за яку повинна нести держава.

Права ОСОБА_1 , на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури та державного бюро розслідувань в порядку, визначеному КПК України.

Сам по собі факт, що ухвалами суду задоволено скарги ОСОБА_1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури та працівників державного бюро розслідувань, не підтверджують заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю працівників прокуратури та працівників державного бюро розслідувань настанням шкоди.

Такий висновок є аналогічним висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24232/17 предметом розгляду якого була позовна заява про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією та бездіяльністю органів державної влади.

Як зазначено в ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої (окрім незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт) незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України і само по собі не тягне за собою будь-якої відповідальності. Така відповідальність має настати лише за умови вчинення відповідною особою дисциплінарного проступку, адміністративного правопорушення чи кримінального злочину.

Посилання позивача на навмисні злочинні дії та бездіяльність відповідачів оцінюються судом лише як незгода з процесуальними рішеннями, прийнятими в рамках вищевказаних кримінальних проваджень, та ґрунтуються на його особистих висновках і не підтверджуються належними доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.. ст.. 12, 81, 141, 247, 263-265, ЦК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державне бюро розслідувань, місце знаходження: м. Київ, вул. Петлюри 15.

Відповідач: Офіс генерального прокурора м. Київ вул. Резницька, 13/15, код ЄДРПОУ 0034051.

Відповідач: Державної казначейської служби України, місце знаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Третя особа Президент України Зеленський Володимир Олександрович, адреса: м. Київ, вул. Банкова, 11.

Повний текст рішення складено 10.06.2021 року.

Суддя: І. В. Чайка