Рішення № 97551286, 24.05.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2105/21

Провадження № 2/204/1182/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Легостаєвої А.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», про припинення права власності та поновлення права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-банк», про припинення права власності та поновлення права власності, у якій просила припинити право власності Акціонерного товариства «Альфа Банк» на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 14.04.2021 – поновити за позивачем право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 17 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про надання кредиту у розмірі 57600,00 доларів США. Відповідно до умов договору, кредитні кошти були призначені для придбання Позичальником квартири АДРЕСА_2 . Того ж дня, між вказаними сторонами був також укладений Іпотечний договір, предметом якого стала іпотека вказаної квартири. Відповідно до п.12.3. Договору іпотеки передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги №937 від 15.06.2012 року новим кредитором та іпотекодержателем замість ВАТ «Сведбанк» стало АТ «Альфа-банк». В січні 2019 року позивач дізналася, що 26 листопада 2018 року державним реєстратором Васеніним Ю.В. Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області було зареєстровано право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, внаслідок чого, власником квартири було зареєстровано AT «Альфа-банк». Підставою внесення запису №29197663 про право власності Банку на предмет іпотеки є рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 4434554 від 30.11.2018 року 12:44:26, прийняте на підставі Іпотечного договору №0301/0908/771-174-Z-1 від 17.09.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 . Проте, із вищевказаним рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Позивачка не погодилася та у березні 2019 року, враховуючи чинні на момент звернення до суду норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», звернулась до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» державного реєстратора Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Васеніна Юрія Володимировича, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, у якій просила: «Скасувати рішення індексний номер: 44345554 від 30.11.2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Васеніним Ю.В.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 07 жовтня 2019 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська у цивільній справі №204/1810/19 за вказаним позовом ОСОБА_1 , було ухвалено рішення, яким позов було задоволено вирішено: скасувати рішення індексний номер: 44345554 про державну реєстрацію прав та обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Васеніним Ю.В.; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №29197663 і державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа банк», на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 23 червня 2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задоволено частково: рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 20 року – скасоване та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства. «Альфа-Банк» в частині скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно задоволено: скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №291976 про державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа банк» на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. З метою виконання зазначеного судового рішення про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №29197663 про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-банк» на квартиру, Позивачка звернулась до держреєстратора, натомість їй було повідомлено, що у проведенні державної реєстрації її права власності на квартиру буде відмовлено, оскільки резолютивна частина постанови не містить відомостей про припинення права власності на квартиру за відповідачем, як це передбачено ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». 27 листопада 2020 року Позивачка звернулась до Дніпровського апеляційного суду про роз`яснення порядку виконання постанови від 23.06.2020 року, натомість ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02.02.2021 року у задоволенні клопотання було відмовлено у зв`язку з тим, що суд розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та зміни, внесені до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для роз`яснення рішення, у зв`язку з чим, позивач вимушена звернутись до суду із зазначеною позовною заявою.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 05.04.2021 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 17 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №0301/0908/71-174. Згідно п.1.1 зазначеного договору банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 57600,00 доларів США на строк з 17 вересня 2008 року по 20 листопада 2036 року включно. Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з метою придбання квартири АДРЕСА_2 .

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, в цей же день, між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір №0301/0908/71-174-Z-1, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2 . Предмет іпотеки має загальну площу 51.4 кв.м., житлову площу 34.5 кв.м. і складається з 1-коридор, 2-туалет, 3-ванна, 4-кухня, 5,6,7-житлова, І-балкон. Інвентаризаційна оцінка предмета іпотеки згідно з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно виданого Комунальним підприємством «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» №19461927 від 09 липня 2008 року становить 7933,82 грн. 82 коп.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20600424 від 16.10.2008 року квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу на праві приватної власності у частці 1/1 належала ОСОБА_4 .

Встановлено, що 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.

15.06.2012 року між ПАТ «Альфа Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги. Згідно умов цього договору, продавець погоджується продати права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. Також, згідно умов цього договору, права вимоги переходять від продавця до покупця, та обов`язки передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Отже, внаслідок укладання вказаних договорів відбулась заміна кредитора, а саме ПАТ «Альфа Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором та має право вимоги заборгованості по кредитному договору №0301/0908/71-174 від 17.09.2008 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2016 року по справі №623/2553/2015, залишеного в силі ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2016 року, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 869048 грн. 32 коп., за відсотками 15264 грн. 16 коп., пеню у розмірі 2984 грн. 86 коп., судові витрати по справі у розмірі 3654 грн., а всього 920951 грн. 34 коп.(арк.с.22,23).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 26.11.2018 року рішенням державного реєстратора Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Васеніна Юрія Володимировича, індексний номер: 44345554 на підставі іпотечного договору №0301/0908/71-174-Z-1 право власності на нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_2 було перереєстровано на нового власника – АТ «Альфа Банк».

Підставою внесення запису №29197663 про право власності Банку на предмет іпотеки було рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 4434554 від 30.11.2018 року 12:44:26, прийняте на підставі Іпотечного договору №0301/0908/771-174-Z-1 від 17.09.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 .

Позивач із вищевказаним рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не погодилася та у березні 2019 року звернулась до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Васеніна Юрія Володимировича, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про реєстрацію права власності і нерухоме майно.

07 жовтня 2019 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №204/1810/19 за вказаним позовом ОСОБА_1 було ухвалено рішення, яким позов було задоволено та вирішено: «Скасувати рішення індексний номер: 44345554 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Васеніним Юрієм Володимировичем. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №29197663 про державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа банк», код ЄДРПОУ 23494714 на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ “Альфа-Банк” задоволено частково: рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Альфа-Банк” в частині скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно задовольнити; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №29197663 про державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2 ; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн.

27 листопада 2020 року Позивачка звернулась до Дніпровського апеляційного суду про роз`яснення порядку виконання постанови від 23.06.2020 року, натомість ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02.02.2021 року у задоволенні клопотання було відмовлено у зв`язку з тим, що суд розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та зміни, внесені до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для роз`яснення рішення.

В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначає, що з метою виконання зазначеного судового рішення про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №29197663 про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-банк» на квартиру, Позивачка звернулась до держреєстратора, натомість їй було повідомлено, що у проведенні державної реєстрації її права власності на квартиру буде відмовлено, оскільки резолютивна частина постанови не містить відомостей про припинення права власності на квартиру за відповідачем, як це передбачено ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження».

Апеляційний суд, ухвалюючи постанову від 23.06.2020, послався на висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, правову позицію про те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (яке оспорювалося у справі) із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому, після внесення такого запису скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача. За певних умов таким належним способом захисту права могло б бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній до 16.01.2020).

Таким чином, при вирішенні спору, апеляційний суд фактично застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини 2 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній до 16.01.2020), відповідно до якого у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

В свою чергу, позивач вважає, що наведені посилання та висновки суду апеляційної інстанції не можуть призвести до відновлення її порушеного права, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом, шляхом заявлення позовних вимог про припинення права власності на квартиру за Банком та поновлення права власності.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак застосування позивачем такого способу судового захисту, як скасування самого запису не може забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права.

Крім того, суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування самого запису про проведену державну реєстрацію права.

Зважаючи на те, що рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року у справі 204/1810/19 скасовано апеляційним судом 23.06.2020, тобто після 16.01.2020, суд не виключає наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивача буде позбавлено можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в постанові апеляційного суду, а саме шляхом скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на квартиру.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України №1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", з 16.01.2020 року вже не визначає такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.

В свою чергу, суд зазначає, що відповідно до норм Конституції України, ЦПК України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», місцевий суд позбавлений повноважень надавати оцінку судовому рішенню, яке ухвалене будь-яким іншим судом, в тому числі судом апеляційної інстанції, таке виключне право, відповідно до норм Глави 2 Розділу V ЦПК України надано Верховному Суду, в порядку здійснення касаційного провадження за відповідними касаційними скаргами осіб, права та обов`язки яких, вирішені таким судовим рішенням. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не скористалася своїм правом на оскарження постанови апеляційного суду, таким чином, погодившись з висновками, що у ньому наведені.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15 та від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Як було встановлено судом, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.11.2018 року була здійснена державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем, підставами для внесення до реєстру відповідного запису про Акціонерне товариство «Альфа-банк» як власника спірного майна був Іпотечний договір №0301/0908/771-174-Z-1 від 17.09.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 .

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації) записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вирішенні питань, пов`язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №917/553/17, від 03.04.2018 у справі №922/1645/18.

Однак, позивачем не враховано, що реєстрація права власності в Державному реєстрі за АТ «Альфа-банк» була проведена саме на підставі умов Іпотечного договору. В свою чергу, обґрунтування позову ОСОБА_1 про припинення права власності відповідача на спірне майно ґрунтується лише на відомостях про державну реєстрацію права власності, що містяться у Державному реєстрі, та є передчасним.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.4 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1-4 ст.37 вказаного Закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Презумпція може бути спростована у двох випадках: якщо правочини за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються недійсними законом з моменту їх вчинення (нікчемні правочини) або недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).

Згідно з частиною 2 статті 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаних норм, порядок можливого переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя врегульовується нормами спеціального Закону та умовами укладеного між сторонами Іпотечного договору.

В свою чергу, обставини дотримання відповідачем його умов (Іпотечного договору, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 ), який був підставою реєстрації відповідачем права власності на спірне майно та підставою внесення до Державного реєстру запису про право власності на спірне майно, були предметом дослідження судів в межах розгляду справи 204/1810/19, за позовом ОСОБА_1 . Зокрема апеляційним судом, в постанові від 23 червня 2020 року, встановлено, що банком не дотримано положень ч.5 ст.37 Закону України “Про іпотеку” під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судовим рішенням по справі 204/1810/19 судом було з`ясовано обставини того, що відповідач, як іпотекодержатель, незаконно здійснив за собою реєстрацію права власності на спірне майно за цим правочином, оскільки не дотримався спеціальних норм Закону України «Про іпотеку» та умов Іпотечного договору, тобто у законному порядку не набув права власності на предмет іпотеки, законним власником якого залишається іпотекодавець, у зв`язку з чим, судом апеляційної інстанції і було скасовано запис про державну реєстрацію права власності банку на предмет іпотеки.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, з урахуванням того, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має та як наслідок, лише визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, які були спростовані під час розгляду справи 204/1810/19, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , про припинення права власності Банку на предмет іпотеки, оскільки, ОСОБА_1 була та є законним власником спірної квартири, як іпотекодавець, в свою чергу, банк не мав правових підстав для набуття та перереєстрації права власності на зазначене нерухоме майно за умовами Іпотечного договору, що і було встановлено судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначалося судом, пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 зроблено висновок про те, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 визначено про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

На думку суду, наявність самого речового права є необхідною передумовою для їх державної реєстрації у Державному реєстрі прав.

Як з`ясовано судом під час розгляду справи, права Банку на нерухоме майно не були визнані судом під час розгляду спору у справі 204/1810/19, більше того, запис про державну реєстрацію було скасовано, будь-яких інших правових підстав (правочинів, судових рішень, тощо), щодо припинення речових прав на спірну квартиру у позивачки чи виникнення цих прав у Банку та як наслідок, наявності підстав для державної реєстрації таких прав, судом не встановлено.

Оскільки у Банку фактично відсутнє право власності (чи навіть окремі його складові – володіння чи користування) на зазначену квартиру, вимоги позову, щодо «припинення права власності» на майно за відповідачем та з метою повторної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 – відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд зазначає, що при розгляді цієї справи має бути враховано рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Так, у п. 70 зазначеного рішення ЄСПЛ наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В сенсі п. 71 наведеного рішення потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Загалом, належне урядування, тобто процес прийняття рішення та подальше його впровадження/невпровадження, має декілька основних характеристик і означає: врахування потреб найбільш вразливих верств суспільства під час прийняття рішень; вимагає повного захисту прав людини; прозорість прийняття рішень, тобто інформація є у наявності у достатній кількості, у зрозумілій формі та є вільно доступною для тих, кого може стосуватись це рішення, чи його введення в дію; підвищення обізнаності громадян про їхні права під час звернення за одержанням послуг, покращення спроможності органів публічної влади та державних установ на місцях оцінювати свої послуги з погляду принципів верховенства права й належного врядування, зменшення прогалин і недоліків у цій сфері; відкритість, тобто державні органи мають працювати відкрито і також викладати мовою, яка є доступною для всіх громадян; відповідність (узгодженість) - політика та усі заходи мають бути взаємоузгодженими та зрозумілими.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини зазначає, що вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, від 02 грудня 2011 року).

Одним із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Окрім встановлених обставин, суд зазначає, що право власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки – квартиру ніким не оспорюється, зокрема сам Банк у письмових поясненнях прохав суд під час розгляду справи врахувати згадану постанову апеляційного суду, якою скасовано запис про державну реєстрацію права власності Банку на квартиру, окрім того, Позивач не надав суду будь-яких доказів, власне звернення до державного реєстратора з відповідною заявою, згідно абз.4, ч.5 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та існування рішення держреєстратора про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру прав. В свою чергу, у випадку наявності такого рішення, позивач не позбавлена права на звернення до суду з позовом із застосуванням одного з належних способів захисту, передбачених частиною 2 статті 26 Закону України № 1952 у чинній редакції, або у випадку оспорювання права власності позивача на квартиру з боку іншої особи – звернутися з позовом в порядку ст.392 ЦК України.

Тому, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються, відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 16, 204,328 ЦК України, ст.ст.1,33,37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 12, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 174, 235, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», про припинення права власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар