Постанова № 9755009, 31.05.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2010 року Справа № 2а-2309/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: судді Смішливої Т.В.

при секретарі судового засідання Лейбенко О.Д., Попові М.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Рибальченко Д.В., дов. №14-257д від 26.12.2007

від відповідача: Алейніков О.В., дов. № 5 від 11.01.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про визнання дій щодо розподілу сум, сплачених як податок на додану вартість, не за призначенням платежу незаконними, скасування податкових повідомлень про розподіл сум, зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

30 березня 2010 року Державне підприємство «Свердловантрацит» (далі ДП «Свердловантрацит») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області (далі ДПІ в м. Свердловську) у якому зазначило, що позивач є платником податку на додану вартість. 28.07.2006 між позивачем та відповідачем укладено договір про реструктуризацію податкового боргу з податку на додану вартість, який обліковувався станом на 01.01.2005 на загальну суму 12216919 грн. терміном на 10 років з дня укладання цього договору, тобто з 28 липня 2006 року до 28 липня 2016 року з відстрочкою погашення на перші два токи та сплатою протягом наступних років з 28 липня 2008 року щомісячно рівними частками згідно графіку. Позивач своєчасно сплачує реструктуризований борг, однак відповідач постійно змінював призначення платежу та спрямовував сплачені суми на погашення заборгованості, яка виникла у минулі роки та не є реструктуризованою. Зокрема, це стосується сплати боргу платіжним дорученням № 1074 від 09.03.2010 на суму 102420,43 грн.

Такі дії відповідача позивач вважав незаконними, такими, що порушують його права, тому що разом зі зміною призначення платежу відповідач також нарахував пеню, що не передбачено договором про реструктуризацію, а також через зміну призначення платежу виникає ситуація, коли за обліком відповідача виникає неповна сплата частини розстроченої суми та є загроза розірвання договору реструктуризації за ініціативою відповідача, що створить негативні наслідки для позивача.

Позивач просив суд визнати незаконними дії відповідача щодо розподілу сплачених сум та винесення повідомлень № 112130026323012 від 09.03.2010, зобовязати відповідача суму, сплачену платіжним дорученням № 1074 від 09.03.2010 у розмірі 102420,43 грн. зарахувати відповідно призначенню платежу в рахунок сплати податку на додану вартість відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу за договором розстрочки від 28 липня 2006 року № 108/1-06 у повному обсязі; скасувати податкове повідомлення відповідача № 112130026323012 від 09.03.2010; зобовязати відповідача внести відповідні зміни до карти особового рахунку платника ДП «Свердловантрацит».

У подальшому позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, якою доповнив позовні вимоги та просив суд визнати незаконними дії відповідача щодо розподілу сплачених сум та винесення повідомлень № 112130026323012 від 09.03.2010 та № 112130026347203 від 12.04.2010, зобовязати відповідача суми, сплачені платіжними дорученнями № 1074 від 09.03.2010 та № 1507 від 12.04.2010 у розмірі 102420,43 грн. зарахувати відповідно призначенню платежу в рахунок сплати податку на додану вартість відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу за договором розстрочки від 28 липня 2006 року № 108/1-06 у повному обсязі; скасувати податкові повідомлення відповідача № 112130026323012 від 09.03.2010 та № 112130026347203 від 12.04.2010; зобовязати відповідача внести відповідні зміни до карти особового рахунку платника ДП «Свердловантрацит».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав, що у випадку наявності податкового боргу за конкретним видом податку або збору він має право приймати заходи, спрямовані на його погашення, а саме у відповідності до вимог пункту 7.7 статті 7, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пункту 11.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123, підпункту 3.11.2 пункту 3.11 розділу 3 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року № 290 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за № 522/7843, сплачені позивачем суми зараховувано у порядку календарної черговості погашення податкового боргу. Право проводити розподіл сплаченої суми на погашення податкового боргу (його частини) та погашення пені надано податковому органу підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якою закріплено, що якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що позивач Державне підприємство «Свердловантрацит» (далі - ДП «Свердловантрацит») зареєстроване виконавчим комітетом Свердловської міської ради, свідоцтво про державну реєстрації 29 квітня 2003 року № 04051610Ю0010515, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32355669. (а.с. 8-10)

ДП «Свердловантрацит» взято на податковий облік до ДПІ в м. Свердловську 12.05.2003 року за № 150/278.

Як вбачається з матеріалів справи 28.07.2006 між позивачем та ДП «Свердловантрацит» укладено договір про реструктуризацію податкового боргу з податку на додану вартість № 108/1-06, який обліковувався станом на 01.01.2005 на загальну суму 12216919 грн. терміном на 10 років з дня укладання цього договору, тобто з 28 липня 2006 року до 28 липня 2016 року з відстрочкою погашення на перші два токи та сплатою протягом наступних років з 28 липня 2008 року щомісячно рівними частками згідно графіку. Відповідно п. 6.6. Договору реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховується пеня, штрафні та інші фінансові санкції, крім випадків розірвання договору. Згідно п. 2.2. при несвоєчасній сплаті реструктуризованої суми податкового боргу або її частини, орган державної податкової служби, що склав даний договір, має право направити позов до суду щодо скасування даного договору про реструктуризацію податкового боргу (а.с. 17 19)

На виконання умов вищезазначеного договору та графіку сплати розстроченого податкового боргу ДП «Свердловантрацит» платіжним дорученням № 1074 від 09.03.2010 сплатив 102420,43 грн. в рахунок погашення розстроченого податкового боргу з ПДВ згідно договору розстрочки № 108/1-06 від 28.07.2006 за березень 2010 року. (а.с. 21)

Згідно податкового повідомлення Державної податкової інспекції в м. Свердловську № 112130026323012 від 09.03.2010 сума 102420,43 грн., сплачена платіжним дорученням № 1074 від 09.03.2010 розподілено наступним чином: 102401,86 грн. направлено на погашення податкового боргу, 18,57 грн. на погашення пені. (а.с. 21-а)

Аналогічно, сума, сплачена в рахунок погашення розстрочки з податку на додану вартість за квітень 2010 року згідно договору розстрочки № 108/1-06 від 28.07.2006 платіжним дорученням № 1507 від 12.04.2010 у сумі 102420,43 грн. (а.с. 38) розподілено повідомленням Державної податкової інспекції в м. № 112130026347203 від 12.04.2010 на погашення податкового боргу 102346,76 грн. та на погашення пені 73,67 грн. (а.с. 39)

Вказані обставини також підтверджено зворотнім боком облікової картки ДП «Свердловантрацит» з податку на додану вартість. (а.с. 41-42, 44)

Доводи державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо правомірності дій відповідача по зарахуванню сплачених сум у порядку календарної черговості погашення податкового боргу їх відповідністю вимогам пункту 7.7 статті 7, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначеною нормою взагалі не визначено коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобов'язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику .

Беручи до уваги вищевикладене, позивач має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства.

За приписами статті 8 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» порядок зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів та державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону та інших законів України. Згідно статті 50 Бюджетного кодексу України, якою встановлений порядок виконання Державного бюджету України за доходами, визначено, що податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 4 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року № 131 (у редакції наказу Державного казначейства України від 03 березня 2008 року № 80) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за № 67/5258, платники перераховують платежі до державного бюджету на бюджетні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України, за місцезнаходженням (місцем проживання) платника. Платежі здійснюються платниками у безготівковій або готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку. Розрахункові документи про сплату платежів до державного бюджету мають бути оформлені платниками згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

Сплатою платником податку податкових зобов'язань вважається саме перерахування на казначейський рахунок державного бюджету відповідної суми податку. До того ж, Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Доводи заперечень відповідача щодо того, що податкові повідомлення про розподіл сплачених сум податків на погашення податкового боргу та пені мають інформаційний характер та не встановлюють для платника податків будь-яких прав або обовязків, відхиляються судом за необґрунтованістю через те, що за правилами ведення податкового обліку податкові повідомлення є актом індивідуальної дії, способом реалізації владних управлінських функцій податкового органу, на підставі яких вносяться певні відомості до облікової картки платника податків, без скасування зазначених повідомлень внесення змін в облікову картку стосовно розподілу сум є неможливим, а тому податкове повідомлення про розподіл сплачених сум податків на погашення податкового боргу та пені як правовий акт індивідуальної дії може бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права за позовними вимогами про скасування податкових повідомлень відповідача про розподіл сплачених сум податків на погашення податкового боргу та пені, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень субєкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розвязання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність (недійсність, незаконність, неправомірність) рішення субєкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень субєктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення ( вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи представником позивача подано заяву про винесення окремої ухвали в адресу відповідача щодо виявлених порушень чинного законодавства та зобовязати Державну податкову інспекцію в м. Свердловську Луганської області вжити заходи щодо усунення виявлених порушень та недопущення їх у подальшому.

Згідно статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Тобто, суд з власної ініціативи вирішує питання щодо винесення окремої ухвали відносно посадових осіб субєкта владних повноважень, а тому вимоги позивача в цій частині не можуть розглядатись у якості позовних вимог, а є по своїй суті пропозицією суду.

Суд вважає, що постановлення окремої ухвали не є імперативною нормою для суду, а є його правом.

Суд не знаходить підстав для винесення окремої ухвали за результатами розгляду даної адміністративної справи.

Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а у випадку часткового задоволення позову відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Державного підприємства «Свердловантрацит» задовольнити повністю.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо розподілу та спрямування сум податку на додану вартість, сплачених платіжними дорученнями № 1074 від 09.03.2010 на суму 102420,43 грн. та № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн. на погашення розстроченого податкового боргу за договором розстрочки № 108/1-06 від 28.07.2006, в порядку календарної черговості.

Скасувати податкові повідомлення Державної податкової інспекції в м. Свердловську про розподіл сум № 112130026323012 від 09.03.2010 та № 112130026347203 від 12.04.2010.

Зобовязати Державну податкову інспекцію в м. Свердловську зарахувати сплачені ДП «Свердловантрацит» суми платіжними дорученнями № 1074 від 09.03.2010 на суму 102420,43 грн. та № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн. відповідно призначенню платежу на погашення розстроченого податкового боргу за договором розстрочки від 28.07.2006 № 108/1-06 за березень та квітень 2010 року та внести відповідні зміни до картки особового рахунку державного підприємства «Свердловантрацит».

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Свердловантрацит» судові витрати у сумі 3,40 грн.(три грн.. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі до 04 червня 2010 року.

СуддяСмішлива Т.В.