Рішення № 97549475, 31.05.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

31.05.2021 року

Єдиний унікальний номер 448/1508/20

Провадження № 2/448/192/21

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддя Білоус Ю.Б.,

за участі секретаря судового засідання Романченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська (81300, Львівська область, м.Мостиська, вул.Грушевського, 1/9) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», про розірвання кредитного договору,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Билень Т.Я. (ордер серії ЛВ №133239),

представник відповідача АТ «Альфа-Банк» - адвокатка Ружицька О.В. (довіреність №014368/20 від 17.12.2020 року),

в с т а н о в и в:

І. Короткий виклад позовних вимог:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Билень Т.Я., звернувся в суд з позовом до АТ «Альфа-Банк» про розірвання кредитного договору, мотивуючи свої вимоги тим, що між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») було укладено кредитний договір № 600/02.2-09/064 від 15 травня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 , отримав грошові кошти в сумі 5 000 доларів США, що виражається за офіційним курсом НБУ на дату укладення договору в розмірі 25 250,00 грн., на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності на поточні потреби, з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 14.11.2009 року.

Стверджує, що на виконання умов Договору на ім`я позивача було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 та надано кредитні кошти в розмірі 5000 доларів США.

Зазначає, що 28.11.2008 року Мостиським районним судом Львівської області винесено судовий наказ №2н-87, згідно якого вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» в особі Львівської обласної філії «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 30278,59 грн., яка складається з: 4165,03 доларів США – заборгованість за кредитом; 691,02 грн. – пеня за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту; 288,49 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 51,58 грн. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту; 100 грн. - штрафні санкції за порушення зобов`язання) згідно договору кредиту №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року, 151 грн. 39 коп. судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Крім цього, заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.04.2014 року у справі №448/171/14-ц вирішено стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” 58 220 гривень 09 копійок заборгованості за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008року, а також 582 гривні 20 копійок витрат зі сплати судового збору, а всього 58 802 гривні 29 копійок.

Стверджує, що під час розгляду вказаної справи, відповідач просив суд стягнути заборгованість не в іноземній валюті, а в її еквіваленті у національній грошовій одиниці в розмірі 58 220,09 грн.

Зазначає, що 16.01.2019 року згідно квитанції №19, рішення Мостиського районного суду Львівської області у справі №448/171/14-ц, - виконано в повному обсязі.

Наголошує, що у зв`язку з повним виконанням зобов`язання, рішенням Мостиського районного суду Львівської області у справі №448/857/18 від 11.12.2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року.

Переконує суд, що відповідач змінив строк та умови виконання Кредитного Договору. Так, пред`явивши позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором, відповідач змінив умови Кредитного Договору в частині строку його виконання з 14.11.2009 року на 28.11.2008 року – тобто дати прийняття Судового наказу №2н-87 по даному ж Кредитному Договору. Вказана позиція підтверджується правовими висновками Верховного Суду України у справі №6-106цс14 від 24.09.2014 року, №6-2251цс16 від 09.11.2016 року та №6-368цс16 від 22.06.2016 року.

Наголошує, що зобов`язання за кредитним договором позивачем виконано в повному обсязі, а тому в судовому порядку порушує питання про розірвання Кредитного Договору, посилаючись на норми статей 529, 530, 651, 652, 1048, 1050 ЦК України, а також Закону України «Про захист прав споживачів».

ІІ. Позиція учасників справи:

Позивач в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься повноваження представника, згідно яких його інтереси представлятиме адвокат Билень Т.Я. (ордер серії ЛВ №133239).

Представник позивача - адвокат Билень Т.Я., в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях на заперечення від 24.02.2021 року. Зазначив, що однією з умов розірвання кредитного договору зазначено зміна умов та строку виконання за ініціативи самого відповідача. Так, сам відповідач під час розгляду справи Мостиським районним судом Львівської області №448/171/14-ц просив суд стягнути заборгованість не в іноземній валюті, а в її еквіваленті у національній грошовій одиниці в розмірі 58 220,09 грн. Дана сума була визначена саме відповідачем як дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, тому у позовній заяві і міститься в описовій частині посилання на зміну строку та умов виконання зобов`язань за кредитним договором. Отже, позивачем, виконавши рішення Мостиського районного суду Львівської області у справі №448/171/14-ц в повному обсязі – виконано і умови кредитного договору в повному обсязі, що слугує підставою для розірвання кредитного договору. Крім цього, позивач, здійснивши оплату 16.01.2019 року перервав і строк позовної давності і у відповідності до норм ст. 264 ЦК України, починаючи від 17.01.2019 року перебіг строку позовної давності розпочався заново. А тому, звернувшись з позовними вимогами 01.12.2020 року, позивач не пропустив загального строку позовної давності у три роки для звернення із даними позовними вимогами.

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» - адвокатка Ружицька О.В. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, посилаючись на письмові заперечення на позовну заяву про розірвання кредитного договору та на заперечення на письмові пояснення ОСОБА_2 . Зазначила, що по – перше, п.1.1 Кредитного Договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що грошові кошти надаються позивачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності. При цьому зазначає, що позивачеві були відомі та зрозумілі умови п.1.1. Кредитного Договору. З додатку №3 до Кредитного договору вбачається, що позивач був зобов`язаний здійснювати повернення грошових коштів частинами протягом строку кредитування. Тобто така умова Кредитного договору, як повернення та строковість є взаємопов`язані та випливають одна з одної. При цьому, з огляду на поетапне повернення кредитних коштів, умова Кредитного договору щодо повернення кредитних коштів мала б виконуватися протягом всього строку кредитування. Прострочивши внесення чергового платежу для погашення кредитної заборгованості позивач в односторонньому порядку порушив умови Кредитного договору. Пред`явлення відповідачем вимоги про дострокове виконання зобов`язання за Договором викликане не за особистим бажанням відповідача, а об`єктивною необхідністю захисту своїх порушених прав та інтересів, адже, якщо б позивачем не було порушено умов Договору, відповідач не був би змушений пред`являти вимогу про дострокове погашення заборгованості. Оскільки пред`явлення відповідачем вимоги про дострокове виконання зобов`язання безпосередньо пов`язане з порушенням позивачем умов Договору, то така вимога не може вважатись істотною зміною умов Договору, а відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства України. Виконання рішення суду про стягнення заборгованості, на думку сторони відповідача, не є доказом припинення договору. По – друге, просить суд застосувати до позовної заяви про розірвання кредитного договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року положення ч.4 ст.267 ЦК України, посилаючись на те, що судовий наказ №2н-87 було винесено Мостиським районним судом Львівської області 28.11.2008 року, отже саме з цього моменту відповідачеві стало відомо про можливе порушення свого права. Враховуючи приписи статей 257 та 261 ЦК України, строк позовної давності для пред`явлення позову про розірвання кредитного договору закінчився 28.11.2011 року, однак позивач звернувся до суду лише 01.12.2020 року, тобто через 9 років після спливу строку позовної давності, тому просить суд застосувати до позовної заяви про розірвання кредитного договору положення ч.4 ст.267 ЦК України. Підсумовуючи, зробила висновок, що кредитний договір №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року не підлягає розірванню, оскільки відповідачем його істотні умови змінено не було, а вимога про дострокове виконання зобов`язання в даному випадку є об`єктивною необхідністю та способом захисту своїх порушених прав та інтересів.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою суду від 11.12.2020 року постановлено ухвалу про прийняття цивільної справи до провадження судді та проведення розгляду справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 08.02.2021року залучено до участі в справі правонаступника відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк».

Ухвалою судді від 23.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

ІV. Обставини справи, встановлені судом:

15 травня 2008 року між АКБ « Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та громадянином ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 600/02.2-09/064 відповідно до ст.1.1 якого кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, на поточні потреби грошові кошти в сумі 5 000 доларів США зі сплатою 21 відсотків річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку №2 та Додатку №1 «Детальний розпис сукупної вартості кредиту» до цього Договору, з кінцевим терміном повернення заборгованості не пізніше 14.11.2009 року, на умовах визначених договором. Кредит надається позичальнику на поточні потреби.

Даний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими на те посадовими особами АКБ “Укрсоцбанк”, особисто відповідачем ОСОБА_1 , зміст правочину не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, і на підставі ст.629 ЦК України цей договір є обов`язковим до виконання. Крім цього, ОСОБА_1 підтвердив, що з умовами вказаного договору ознайомлений, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень не має, про що підтвердив своїми підписами на кожному аркуші договору.

Відповідно до умов Договору, Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 5 000 доларів США на поточний рахунок позичальника, а останній зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 3 «Графіком погашення кредиту».

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору погоджено і строк його дії – 14.11.2009 року.

На виконання умов Договору на ім`я позивача було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 в ЛОФ АКБ «Укрсоцбанк» та надано кредитні кошти у розмірі 5000,00 доларів США.

В порушення умов Кредитного договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року ОСОБА_1 свої зобов`язання перед банком не виконав, в результаті чого, станом на 08.01.2014 року у нього утворилась заборгованість на загальну суму 7283,88 доларів США, що становить 58220,09 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом – 4165,03 доларів США, що становить - 33291,08 гривню, та заборгованості за відсотками на суму 31 18,85 доларів США, що становить 24 929,01 гривень.

Заборгованість позивачем у добровільному порядку сплачена не була, у зв`язку з чим Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Матеріалами справи також встановлено, що 28.11.2008 року Мостиський районний суд Львівської області видав судовий наказ у справі №2н-87/2008, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» заборгованість згідно вищевказаного Договору кредиту №600/02.2-09/064 від 15.05.2008року у розмірі 30 278,59 грн.

Крім того, заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.04.2014 року у цивільній справі №448/171/14-ц, яке набрало законної сили, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ПАТ “Укрсоцбанк” 58 220,09грн заборгованості за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008року, а також 582,20 грн. витрат зі сплати судового збору, а всього 58 802,29 грн.

Як вбачається із вище зазначеного рішення суду, дана заборгованість виникла у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов вищевказаного кредитного договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року.

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись до суду із судовим наказом та позовом до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних їй на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору.

На час звернення з судовим наказом і позовом вважається, що настав строк виконання Кредитного Договору в повному обсязі.

Судовим наказом від 28.11.2008 року та рішенням суду від 03 квітня 2014 року було засвідчено такі зміни.

Із долученої до матеріалів справи копії квитанції ТВБВ №10013/315 філії ЛОУ АТ «Ощадбанк» №19 від 16.01.2019 року підтверджується те, що позивачем ОСОБА_1 , на виконання вищевказаного рішення суду №448/171/14-ц від 03.04.2014року сплачено на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму у розмірі 58802,29 гривень. Вказана обставина встановлена і рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 11.12.2019 року у справі №448/857/18, провадження №2/448/392/19.

Незважаючи на вищевикладене та наявність судових рішень про стягнення заборгованості з позивача ОСОБА_1 , в повному обсязі, 20.06.2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» повторно звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 7 282,53 дол. США, а саме 4165,03 дол. США - тіло кредиту та 3 117,50 дол. США - відсотки. Згідно позовних вимог дана заборгованість по договору кредиту №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року нарахована ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 31.05.2018року.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 11.12.2019 року у справі №448/857/18, яке набрало законної сили та ніким із сторін не оскаржувалося, у задоволенні позову АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року відмовлено у зв`язку з тим, що під час слухання справи ОСОБА_1 сплатив заборгованість в розмірі 58802, 29 грн.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У своєму позові, як на підставу задоволення позовних вимог позивач посилається на ту обставину, що рішення Мостиського районного суду Львівської області від 03 квітня 2014 року про стягнення з позивача заборгованості за спірним кредитним договором погашено у повному обсязі, набрало законної сили ще у 2014 році, а тому кредитний договір має бути розірваний.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до такого.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом:

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

У відповідності до положень ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Предметом позову у даній справі є розірвання кредитного договору у зв`язку із повним його виконанням.

Договір (contractus) - двостороння угода, в якій висловлено волю двох сторін, спрямована на досягнення певного правового результату-виникнення, зміну або припинення прав і обов`язків.

Договір- це вольовий акт. Він не може виникнути всупереч волі сторін, однак це сам акт, дія, внаслідок якої виникає зобов`язання , одна з підстав виникнення зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Головна мета будь-якого зобов`язання-задовольнити вимоги кредиторів. Виконання зобов`язання полягає у здійсненні зобов`язаною особою (боржником) дій, що становлять зміст зобов`язання. Предметом виконання зобов`язання за загальним правилом є об`єкт зобов`язання, який без згоди сторін не може бути змінений іншим предметом. Саме по собі виконання має багато різних нюансів, елементів, вимог тощо. В практиці часто виникають спори про характер виконання, його повноту, відповідальність умовам договору. Інколи те, що на думку боржника вважається виконанням, на погляд кредитора не відповідає умовам договору і не може бути визнаним як виконаним, а тому є певні критерії. Яким має відповідати виконання зобов`язання.

Будь-яке зобов`язання – це тимчасові правовідносини. Нормальний спосіб його припинення-виконання (платіж). До цього моменту боржник пов`язаний зобов`язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі, аж поки не виконає зобов`язання.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір є договором консенсуальним, платним, двосторонньо зобов`язальним. Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно частини першої, другої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Важливим є право позичальника на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, у тому числі про усі платежі, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зазначила, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, тому з моменту розірвання кредитного договору кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Відповідно, із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов`язання було виконано реально. У разі його невиконання боржником кредитор має право на звернення.

Нормальним чи навіть «ідеальним» способом припинення зобов`язань є його виконання.

Так, виходячи із підстав заявленої вимоги, позивач вважає, що у зв`язку з виконанням ним рішення суду, існують правові підстави для розірвання кредитного договору.

Ураховуючи, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачем ОСОБА_1 було сплачено заборгованість за кредитним договором в повному обсязі, суд вважає, що позов Позивача до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», про розірвання кредитного договору - підлягає задоволенню.

Щодо стосується клопотання представника відповідача АТ «Альфа-Банк» про застосування строків позовної давності, то з даного приводу суд зазначає наступне.

Поміж часово-правових категорій у судочинстві найбільшого значення має позовна давність-встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Встановлення жорстких строків позовної давності потребує точного визначення початку перебігу, що залежить від характеру правовідносин.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У строкових договорах початком перебігу позовної давності вважається наступний день після закінчення договірного строку

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Європейський суд з прав людини наголошує і на тому, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

Нормальний перебіг позовної давності може перериватися й призупинятися. Перерва настає з двох підстав: підтвердження боргу і звернення з позовом у встановленому порядку.

Призупинення на певний строк перебігу позовної давності може бути обумовлений певними обставинами.

Сплив строку позовної давності тягне погашення права на позов, однак не припиняє права вимоги. Спірне право продовжує існувати. Виконання зобов`язань після спливу строку позовної давності (повернення боргу) вважається виконанням належним. В даному випадку йдеться про спірне зобов`язання, а відповідно воно зберігає силу вимоги.

Між тим, позивач ОСОБА_1 , 16.01.2019 року здійснивши оплату заборгованості та виконавши рішення суду у повному обсязі перервав строк позовної давності, і у відповідності до норм ст.264 ЦК України, починаючи з 17.01.2019 року перебіг строку позовної давності розпочався заново.

А тому, звернувшись із позовними вимогами 01.12.2020 року, позивач не пропустив загального строку позовної давності у три роки для звернення із даними позовними вимогами.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені у сукупності, обставини свідчать про те, що у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог.

VI. Судові витрати:

З статті 141 ЦПК України вбачається, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушеннями їх прав. Правова позиція про звільнення позивачів від сплати судового збору висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі №761/24881/16-ц.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, в якій містяться вимоги щодо розірвання кредитного договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року, згідно якого йому як споживачу надано кредит на поточні потреби, тому суд вважає, що з відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» слід стягнути судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. в дохід держави (судовий збір станом на момент подачі даного позову).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», про розірвання кредитного договору – задовольнити.

Розірвати кредитний договір №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Уксоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (м.Київ, вул. Велика Васильківська 100, код ЄДРПОУ 23494714) у дохід держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Мостиський районний суд Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», місцезнаходження: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714.

Повний текст судового рішення складено 09.06.2021року.

Суддя Ю.Б. Білоус

Рішення набрало законної сили «___»______ 20 р.

Суддя Ю.Б. Білоус