Рішення № 97533477, 08.06.2021, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/512/21

2/296/383/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Анциборенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Гонгало Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз" про визнання письмової форми Типового договору розподілу з Додатками недійсними, ЕІС-коду не встановленим,-

В С Т А Н О В И В:

22.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира з позовом до АТ "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз" і просить визнати письмову форму Типового договору розподілу природного газу з Додатками недійсними, ЕІС-коду не встановленим.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 04.08.2001 зареєстрований та прописаний Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після відповідних проектних погоджень власника відбулось приєднання будинку до газорозподільчої системи сертифікованими працівниками газопостачального підприємства, змонтовано та опломбовано прилад обліку природного газу G6 РЛ "Арсенал" та встановлено газоспоживне обладнання в будинку.

01.10.2015 року прийнято Закон України "Про ринок природного газу", який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, незалежного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі, шляхом створення регіонального ринку природного газу.

Законом встановлено вимоги відокремлення функцій транспортування, розподілу та постачання природного газу. Відповідно до п.39 ч.1 ст.1 Закону Українии "Про ринок природного газу" суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Провадження господарської діяльності з постачання та розподілу природного газу підлягає ліцензуванню та затверджується відповідними постановами Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг.

Законом та ліцензійними умовами затвердженими Регулятором встановлено обов`язок постачальника в реалізації товару (природного газу) безпосередньо споживачам на підставі укладених договорів.

Порядок укладання договорів розподілу природного газу здійснюється відповідно до ст.40 Закону України "Про ринок природного газу", положень розділу VI Кодексу газорозподільчих систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824 (Кодекс ГРМ), та Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829.

Договір розподілу природного газу є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, яку в установленому порядку оператор газорозподільної системи (далі-Оператор ГРМ) направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до договору розподілу, та/або сплата рахунка оператора газорозподільної системи, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

У Договорі та Додатках до нього повинні бути встановлені персоніфіковані дані споживача послуг, що мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об`єму споживання природного газу, зокрема мають містити: 1) присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку (п.1.4 Типового договору); 2) величину приєднаної потужності об`єкта споживача; 3) акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що складається з урахуванням вимог Кодексу ГРМ; 4) групу споживання та планові місячні об`єми споживання побутового споживача у розмірі 12 календарних місяців, що визначаються відповідно до вимог цього Кодексу (норма застосовується щодо побутових споживачів з лічильником газу).

Згідно п.2 постанови НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 Операторам газорозподільчих систем протягом десяти днів з дня набрання чинності цією постановою шляхом звернення до оператора газотранспортної системи необхідно було в місячний строк присвоїти персональний ЕІС-код всім споживачам підключеним до газорозподільчих систем та передати їх Оператору ГТС. У випадку відмови побутового споживача від присвоєння персоніфікованого коду Оператором ГРМ має бути здійснено присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживача (об`єкту побутового споживача).

Відповідно до постанови НКРЕП №811 від 19.03.2015 ліцензовану діяльність з розподілу природного, нафтового і газу (метану) вугільних родовищ на території міста Житомир у зоні розташування розподільчих газопроводів, що перебувають у власності та користування ліцензіата, здійснює ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", яке було перейменовано в АТ "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз".

З 24.12.2019 Нацкомісія з регулювання енергетики та комунальних послуг своїм рішенням змінила порядок оплати послуг з доставки (розподілу) газу, тому з січня 2020 року плата за доставку була вилучена з рахунків за газ. Всі споживачі відповідно до вище встановлених норм Закону та розпоряджень Регулятора зобов`язані були отримувати окремі рахунки від двох незалежних суб`єктів господарювання відповідно до їх ліцензійних умов щодо відокремлення функцій транспортування, розподілу та постачання природного газу встановлених Законом.

Як вбачається з подальших отриманих рахунків споживачем послуг ОСОБА_1 за розподіл природного газу та плати за газ рахунок виставляється для оплати фактично однією юридичною особою - Оператором, що засвідчується двома рахунками на одному аркуші паперу з однією юридичною адресою місцезнаходження суб`єкта господарювання та одним банком.

Аналогічне підтвердження фактичної діяльності щодо розподілу та постачання газу виключно за участі одного суб`єкта господарювання наявне на офіційному сайті Міністерства юстиції України, відповідно до якого ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (код ЄДРПОУ 03344071, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, буд. 35), тобто, Оператор, є засновником з розміром статутного фонду 1000000,00 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" (код ЄДРПОУ 39577504, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, буд. 35).

28.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Цей Закон України вніс зміни в процедуру розкриття кінцевих бенефіціарних власників юридичних осіб. Зокрема, юридичні особи, зареєстровані до набрання чинності Закону, зобов`язані подати державному реєстратору інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності протягом 3 місяців з дня набрання чинності нормативно-правовим актом.

Незважаючи на вищевказані положення Законів України на офіційному сайті Міністерства юстиції України станом на 20.01.2021 не розкрито інформацію про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Оператора, вказано керівника - ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 .

Звертає увагу, що відповідно до пункту 35 статті 1 розділу І розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.

Після введення в дію Закону України "Про ринок природного газу" споживачем послуг ОСОБА_1 не було отримано від Оператора персоніфікованих даних точки комерційного обліку або як споживача, не було запропоновано укласти письмову форму та будь-які Додатки до Договору розподілу природного газу.

При особистому письмовому зверненні до постачальника природного газу в м. Житомирі ТОВ "Житомиргаз Збут" позивачем була отримана негативна відповідь та вказано, що присвоєння ЕIС-коду належить виключно до компетенції АТ "Житомиргаз".

26.11.2020 позивач звернувся до Оператора та просив надіслати письмову форму Договору розподілу природного газу разом з необхідними персоніфікованими даними та достовірним актом розмежування балансової належності та 21.12.2020 року АТ "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз" було надіслано два примірника Акту № 0400117086 розмежування балансової належності та відповідальності сторін до Договору розподілу природного газу, недостовірно вказано діаметр газопроводу низького тиску та інші типорозміри труб, ЕІС-код не встановлено.

Також зазначає, що отриманий примірник Типового договору розподілу природного газу не містить підпису посадової юридичної особи Регулятора, що прямо передбачено установчими документами - статутом (п.24 ст.1 ч.1 Закону), не вказано жодних персоніфікованих даних споживача включно з ЕІС-кодом.

Крім того, необхідність узгодження точок розмежування балансової належності між ліцензіатом (суб`єктом господарювання, який одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу газу) та іншими власниками газорозподільних мереж передбачена положеннями пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Кодексу газорозподільчих мереж та пункту 3.4 глави 3 розділу V "Правил безпеки системи газопостачання", затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 285 від 15.05.2015 року, що є певною гарантією надійності функціонування всіх ланок системи газопостачання, експлуатаційної відповідальності власників газових мереж, безпеки життя та здоров`я населення.

У листі Оператора від 21.12.2020 вказано про наявність проектно-технічної документації за адресою: АДРЕСА_1 тільки за 2004 рік. Проте, відповідно до Акту (п.1.1) вказано про газифікацію з підземного газопроводу низького тиску по вул. Б. Тена , що свідчить про чітке розуміння Оператора щодо конкретної газифікації приватного будинку саме з вул. Б. Тена , а не з вул. Партизанської .

Вищевказане підтверджується Планом дворового вводу газопроводу до трьохповерхового приватного будинку (на схемі - 3 КЖ) діаметром труби 32, діаметра якої навіть не вказано у запропонованому Акті, копія якого наявна у Оператора.

Відповідно до отриманого позивачем листа від Державної архітектурної інспекції у Житомирській області №1006-6-20/1/345/20 від 10.02.2020 року засвідчено здійснення реконструкції багатофункціонального комплексу за рахунок прибудови магазину за адресою: АДРЕСА_4 .

Оскільки відповідно до листа заступника директора Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради від 24.04.2019 року №2273/13 прибудову здійсненого без проектних умов та відповідних погоджень з державними установами ("Департаментом містобудування та земельних відносин міської ради містобудівні умови і обмеження на реконструкцію торговельного комплексу " Східний " за адресою: АДРЕСА_4 не надавалися"), то покладання обов`язків за подальшу безпечну експлуатацію газової труби до вул. Бориса Тена змонтовану над прибудованим магазином та згідно до запропонованого Акту саме на ОСОБА_1 є абсурдним і незаконним з боку Оператора.

Оскільки відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, тому вважає за неприпустиме підписувати безграмотні отримані документи разом з отриманим Договором, незатверджених посадовою, визначених статутом Оператора ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).

22.01.2021 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Рожковій О.С. (а.с.30).

01.02.2021 ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира Рожкової О.С. у справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (а.с.31-32).

22.02.2021 ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира Рожкової О.С. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено (а.с.57).

25.02.2021 представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с.58-64), згідно якого позовні вимоги не визнає повністю, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, які не підлягають задоволенню.

Зазначає, що за договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

Абзацом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" законодавцем надано визначення поняттю Регулятора, а саме зазначено: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаних законодавчих актів Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 30.09.2015 року Постановою за № 2498 було затвердила публічний Типовий договір на розподіл природного газу з додатками, що є однаковий для всіх споживачів.

Зміни і доповнення до даного договору можуть вноситися лише Регулятором.

Вважає, що оскільки згідно ст.19 ЦПК України в порядку цивільного судочинства загальними судами можуть розглядатися лише спори, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, тому визнання недійсним Типового договору на розподіл природного газу, що затверджувався Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за №2498, відноситься до компетенції окружних судів, а відтак позов позивач мав би подавати до Київського окружного адміністративного суду в порядку КАСУ. Тобто, позивачем подано позов до неналежного відповідача.

Також зазначає, що відповідно до ст.203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Розділом VI Глави 3 Кодексу ГРМ визначено порядок укладання договору розподілу природного газу. Так, положеннями п.1 Глави 3 Розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що Договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

На виконання п.5 Глави 3 Розділу VI Кодексу ГРМ та Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 ПАТ "Житомиргаз" в грудні 2015 року було сформовано та направлено всім споживачам, об`єкти яких фактично були підключені до ГРМ, заяви приєднання з додатками. Крім того, зміст Типового договору на розподіл природного газу було оприлюднено на сайтах Регулятора (НКРЕКП) та Оператора ГРМ, а також в друкованих виданнях.

Абзацом 11 п.5 Глави 3 Розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Однак, АТ "Житомиргаз" не отримувало від позивача заяви про бажання не приєднуватися до умов публічного Типового договору розподілу природного газу.

Також зазначає, що умови Типового договору на розподіл природного газу однакові для всіх споживачів України та розроблені НКРЕКП відповідно до Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу ГРМ.

Умовами Типової форми договору визначено, що даний Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до положень ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Отже, укладення договору на основі типового договору або договору приєднання передбачає, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору.

Пунктом 1 розділу ІІІ Правил визначено, що підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є:наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об`єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального EIC-коду як суб`єкту ринку природного газу.

Враховуючи вищевикладене АТ "Житомиргаз" відповідно до отриманої ліцензії надавало послуги з розподілу природного газу позивачу виступаючи як Оператор ГРМ. Правовідносини між позивачем і газорозподільним підприємством регулюються Типовим договором на розподіл природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015, а також Кодексом ГРМ, затвердженим постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015.

Згідно п.7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ та /або документально підтвердження споживання природного газу.

Враховуючи оплати та фактичне споживання позивач приєднався до умов Типового договору на розподіл природного газу, що підтверджується фінансовим станом по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий на ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, між ОСОБА_1 як споживачем послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 та АТ "Житомиргаз" існує укладений Типовий договір на розподіл природного газу, по якому споживач отримує, а Оператор ГРМ надає визначені умовами договору послуги.

Враховуючи вищевикладене представник відповідача вважає, що у позивача відсутні правові підстави визнавати діючий договір на розподіл природного газу з додатками недійсним.

Щодо вимоги позивача про визнання ЕІС-коду не встановленим зазначає, що порядок присвоєння ЕІС - кодів регулюється главою 4 розділу VІ Кодексу ГРМ, де визначено, що з метою уніфікації та однозначної ідентифікації споживачів, у тому числі побутових споживачів, та за необхідності їх точок комерційного обліку, а також для забезпечення спрощення процедури зміни постачальника природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем.

Визначення персоніфікованого ЕІС - коду для кожного суб`єкта ринку природного газу, у тому числі для споживачів, підключених до газорозподільних систем, здійснюється у порядку, встановленому Кодексом ГТС.

Оператор ГРМ здійснює визначення та присвоєння всім споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до ГРМ персоніфікованих EIC-кодів та за необхідності відповідних ЕІС-кодів їх точкам комерційного обліку;інформує кожного споживача, який підключений до ГРМ про присвоєння йому EIC-коду як суб`єкту ринку природного газу та (у разі присвоєння) відповідних EIC-кодів його точкам комерційного обліку;на постійній основі в особистих кабінетах (за наявності) та щомісячно в платіжному документі побутового споживача зазначає його EIC-код та EIC-код (за наявності) його точки комерційного обліку;протягом п`яти робочих днів після присвоєння споживачу, у тому числі побутовому споживачу персоніфікованого ЕІС-коду передає його Оператору ГТС у порядку, визначеному Кодексом ГТС.

Присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживача здійснюється Оператором ГРМ за наявності у споживача більше однієї точки комерційного обліку згідно з договором розподілу природного газу за умови:розміщення точок комерційного обліку споживача на територіях відокремлених підрозділів (філій) Оператора ГРМ, що потребує окремого обліку природного газу;письмової вимоги споживача щодо можливості постачання природного газу на його окремі об`єкти (точки комерційного обліку) різними постачальниками.

У разі якщо за релігійними переконаннями споживач заперечує проти присвоєння йому персоніфікованого ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу, що підтверджується заявою про відмову, зазначений ЕІС-код присвоюється Оператором ГРМ точці комерційного обліку споживача.

Оператор ГРМ відповідає за збереження ЕІС-кодів присвоєних споживачам та відповідним точкам комерційного обліку.

Споживач самостійно визначає коло осіб (інших суб`єктів ринку природного газу), яким надає інформацію про власний EIC-код та іншу інформацію, яка може бути використана у договірних відносинах на ринку природного газу.

Отже, визначення персоніфікованого EIC-коду для кожного суб`єкта ринку природного газу, у тому числі для споживачів, підключених до газорозподільних систем здійснюється у порядку, встановленому Кодексом ГТС, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823.

Згідно положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС EIC-код - код енергетичної ідентифікації суб`єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу.

Пунктом 4 глави 2 розділу ІV Кодексу ГТС визначено, що Оператор газотранспортної системи відповідає за організацію правильного та коректного розподілу EIC-кодів суб`єктами ринку природного газу України.

За заявою оператора газорозподільної системи оператор газотранспортної системи протягом двох робочих днів з моменту надання заяви відповідно до вимог цієї глави присвоює кожному оператору газорозподільної системи унікальний EIC-код і код групи (позиції з 04 по 05 EIC-кодів).

Оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних EIC-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності). Оператор газорозподільної системи після присвоєння EIC-кодів споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних EIC-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності) передає їх оператору газотранспортної системи протягом 5 робочих днів з моменту присвоєння за формою оператора газотранспортної системи.

Згідно з пунктом 2 постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем" Операторам газорозподільних систем необхідно отримати персональні EIC-коди (Energy Identification Code) як суб`єктам ринку природного газу протягом десяти днів з дня набрання чинності цією постановою шляхом звернення до оператора газотранспортної системи, а також присвоїти в місячний строк з дня отримання персонального EIC-коду всім споживачам (у тому числі побутовим), підключеним до газорозподільних систем, персональних EIC-кодів та передати їх оператору газотранспортної системи.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до норм Кодексів ГРМ та ГТС Регулятор передбачив необхідність наявності у побутових споживачів природного газу присвоєних персональних EIC-кодів як суб`єктів ринку природного газу, що є однією з підстав для постачання природного газу побутовому споживачу.

При цьому, у випадку відмови побутових споживачів природного газу від присвоєння їм персоніфікованих EIC-кодів, Оператором ГРМ має бути здійснено присвоєння EIC-коду окремій точці комерційного обліку споживача (об`єкту побутового споживача).

Отже, вимоги норм Кодексу ГТС, Кодексу ГРМ та Правил щодо необхідності наявності у побутового споживача присвоєного Оператором ГРМ персонального EIC-коду жодним чином не порушують права осіб, які через релігійні переконання відмовляються від присвоєння їм Оператором ГРМ персонального EIC-коду як суб`єкту ринку природного газу.

Крім того, п.2 Глави 3 Розділу VІ Кодексу ГРМ визначено, що на підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ:1) присвоює споживачу (у тому числі побутовому споживачу) персональний EIC-код як суб`єкту ринку природного газу та в установленому законодавством порядку передає його Оператору ГТС для можливості ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни постачальника.

Типова форма договору на розподіл природного газу передбачає ЕІС- код, що присвоюється об`єктам всіх споживачів.

Також зазначає, що відповідно до законодавства об`єкту позивача за адресою: АДРЕСА_1 було присвоєно EIC-код НОМЕР_2 .

Вважає, що позивачем заявлені необґрунтовані вимоги, які не доведені належними та допустимими доказами.

03.03.2021 ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира Рожкової О.С. задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Рожкової О.С. від розгляду справи №296/512/21 (а.с.90-91).

05.03.2021 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Анциборенко Н.М. (а.с.93).

10.03.2021 ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира Анциборенко Н.М. справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.94).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 77, 79, 80 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак, відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття "спосіб захисту права та/або інтересу" не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

У свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Водночас вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положень ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Разом з тим, у позовній заяві жодним чином не обґрунтовано порушення відповідачем прав позивача саме письмовою формою Типового договору розподілу природного газу та не зазначено, недодержання яких саме вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 ЦК України, позивач вважає підставою недійсності Типового договору розподілу природного газу в цілому.

При цьому, враховуючи оплату та фактичне споживання газу, позивач добровільно приєднався до умов Типового договору на розподіл природного газу. У такому випадку, як зазначалось вище, договір приєднання за наявності визначених чинним законодавством підстав може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася.

Також, як вбачається з матеріалів справи, споживачу за адресою: АДРЕСА_1 присвоєно EIC-код 56ХМ11А02925495В і підстави вважати такий EIC-код невстановленим позивачем не зазначено.

Крім того, згідно ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами п.2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій належать до компетенції адміністративних судів.

Тобто, оскільки Типовий договір розподілу природного газу з додатками затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829, тому у разі наявності спору з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо визнання недійсним Типового договору на розподіл природного газу такий спір є публічно-правовим і підпадає під юрисдикцію адміністративного суду та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Таким чином, саме в межах заявлених до відповідача вимог про визнання письмової форми Типового договору розподілу з Додатками недійсними та ЕІС-коду не встановленим суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки у позові відмовлено, однак, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про захист прав споживачів"; докази понесення відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, у справі відсутні, тому відповідно до ст.141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись ст.ст.4, 81, 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач :

ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1

Відповідач:

АТ "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз",

м.Житомир, вул. Ф.Чопівського, буд.35

Головуючий суддя Н. М. Анциборенко