Рішення № 97486237, 08.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2021 року № 320/3802/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Файчак В.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання неправомірною відмову Управління соціального захисту населення та зобов`язання надати статус інваліда війни,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, а саме: відмову, викладену у листі від 22.03.2021 № 188, щодо визнання за ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (юридична адреса: вул. Головатого, 4 м. Бориспіль, Київської області, 08300, код ЄДРПОУ 03193778) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни встановленого зразку та нагрудний знак.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1. Згідно експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по становленню причинного зв`язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 353 від 23.05.2006, захворювання позивача пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З цих підстав позивач вважає, що на підставі статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідних виплат за таким статусом. В березні 2021 року позивач звернувся до Яготинського відділу соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Проте листом від 22.03.2021 № 188 Яготинський відділ соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», вказавши на відсутність відповідних підтверджуючих документів, які б свідчили про залучення позивача на роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від формувань Цивільної оборони.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Витребувано докази у справі від відповідача:

- копію Положення про Управління соціального захисту населення Бориспільської райдержадміністрації Київської області;

- копію заяви позивача про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з усіма доданими до неї документами та надану відповідь.

Ухвалою суду від 07.05.2021 витребувано у відповідача докази реорганізації.

На виконання вимог вказаної ухвали суду відповідач направив до суду копію розпорядження Яготинської районної державної адміністрації Київської області від 11.01.2021 № 06, відповідно до якого реорганізовано шляхом приєднання до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193608).

Також копію розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 26.03.2021 № 84 «Про затвердження Положення про управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області в новій редакції».

Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Від голови комісії з реорганізації Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації до суду надійшов відзив, з проханням повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову. Свої доводи заявник мотивує тим, що право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони за умовами надання відповідних підтверджуючих документів. Тому перелік документів, що були надані позивачем до заяви про набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з його участю у зазначених заходах. Проте, документального підтвердження своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони останнім надано не було.

Відповіді на відзив до Київського окружного адміністративного суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Київською облдержадміністрацією 09.07.2020, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році категорії 1.

Відповідно до експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по становленню причинного зв`язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 353 від 23.05.2006, захворювання позивача пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За даними виписки до акта огляду МСЕК серії КИО-І № 260762 про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, позивачу з 02.06.2006 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80%.

Згідно витягу із акту огляду МСЕК до довідки Серії КИО-І № 260762, позивачу з 02.06.2006 встановлено другу групу інвалідності по причині захворювання пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У березні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Проте листом від 22.03.2021 № 188 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», посилаючись на відсутність відповідних підтверджуючих документів, які б свідчили про залучення позивача на роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від формувань Цивільної оборони.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Як уже зазначалося, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, що підтверджується наявною в справі копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Київською облдержадміністрацією 09.07.2020.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Частиною другою статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать:

- військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами (пункт 1);

- особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (пункт 2);

- особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (пункт 9).

Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12.05.1994 № 302, визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті за місцем реєстрації громадянина.

В силу пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Натомість, статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Так за даними експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по становленню причинного зв`язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 353 від 23.05.2006, захворювання позивача пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому, як вбачається з наявної в справі копії наказу Будівельно-монтажного управління № 10 від 11.06.1986 № 14-К, позивач був відряджений згідно розпорядження тресту «Броварипромжилбуд» в Чорнобильський район з 11.06.1986 по 15.06.1986 за рахунок БМУ № 10.

Зазначене свідчить про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон передбачає також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Проте в матеріалах даної справи не міститься належних та допустимих доказів того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, внаслідок чого отримав інвалідність під час виконання обов`язків військової служби як військовослужбовець чи особа вільнонайманого складу, чи під час виконання службових обов`язків, будучи в складі органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 27.02.2020 у справі № 537/5039/16-а, від 27.04.2020 у справі № 826/15761/17, від 06.05.2020 у справі № 751/1484/17, від 14.05.2020 № 686/20301/16-а, від 14.08.2020 № 620/2995/19, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, доводи позивача про те, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони, не приймаються судом до уваги, оскільки крім формувань Цивільної оборони у ліквідації таких наслідків брали участь формування, які створювались в іншому, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони, порядку.

Що ж стосується посилання позивача на пункт 1 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, то, на переконання суду, вказана норма не поширюється на позивача, оскільки набуття інвалідності внаслідок участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи стосується власне спеціальних суб`єктів: військовослужбовців чи осіб вільнонайманого складу під час виконання обов`язків військової служби.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що підставою для відмови у задоволенні даного адміністративного позову є відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Відтак, у разі зібрання додаткових доказів позивач не позбавлений права повторно звернутись до органу праці та соціального захисту населення із заявою про визнання за ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Файчак В.О.