Рішення № 97479743, 14.05.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10558/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2021 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю секретаря судового засідання Волошин Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Львівської області (адреса: 79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17-19), Державної Казначейської служби України (адреса: м.Київ, вул.Бастіонна, 6, ідентифікаційний код: 37567646), Міністерства внутрішніх справ (м.Київ, вул.Академіка Богомольця, 10; ідентифікаційний код: 00032684) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

в с т а н о в и в :

15.12.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Прокуратури Львівівської області, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить: відшкодувати за рахунок державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання досудового слідства прокуратури в розімір 2 000 000,00 грн.; зобов`язати Державну казначейську службу України в безспірному порядку перерахувати з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 000 000,00 грн.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 16.12.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.03.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

В обгрунтування заявленного позову ОСОБА_1 вказує на те, що неодноразово зверталась в органи прокуратури, дізнання, слідчих, до суду щодо неналежного розслідування кримінального провадження №42018140000000329 від 07.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, які незаконно відкривали та закривали дане провадження. Зазначає, що слідчі не виконали рішення ЄСПЛ від 29.03.2018 року «Рашитов та інші проти України», яке ухвалено на користь ОСОБА_1 . Також, слідчі об`єднали в одне два кримінальні провадження: №120151400400003276 та №12012150050000124, які не є предметом в одних і тих же слідчих органів та які не могли розглядатись в одному провадженні. Жодні слідчі дії по вказаному об`єднаному кримінальному провадженнню не проводились, доказом чого, є ухвала Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2020 року. Позивач вважає, що своєю бездіяльністю, тортурами та свавіллям, слідчі, працівники прокуратури та суди, які виносили незаконні рішення, нанесли великої шкоди її здоров`ю, що підтверджується доказом – довідкою МСЕК про кардіологічне захворювання. Факт перебування позивача під слідством та судом, очевидно завдав позивачу моральної шкоди, внаслідок психічного впливу, пред`явлення обвинувачення, позбавлення можливостей в повній мірі реалізовувати свої звички і бажання, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків та вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку можливих способів захисту своїх порушених прав, інших негативних наслідків морального характеру, зниження репутації. Сам по собі, такий факт є травмуючим для будь-якої людини, яка зазнала незаконних дій правоохоронних органів та суду. Слідчі прокуратури до сьогоднішнього часу не виконали усіх клопотань позивача про визнання потерпілою та постанов про визнання такою не надали. Жодні слідчі та прокурори після рішення Європейського суду з прав людини за фальсифікацію та підробку документів у вказаних кримінальних провадженнях не притягнуті до відповідальності. Відтак, держава Україна повинна виплатити компенсацію за моральну шкоду.

05.02.2021 року представником відповідача – Державної казначейської служби України – Можаєвою Н.В. скеровано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю, з огляду на наступне. Так, законом визначені правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність дій посадових осіб. Право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб вказаних органів. При цьому, як вбачається з матеріалів позову, судове рішення про визнання незаконними дій вищевказаних органів - відсутнє. Також зазначає, що з долучених позивачем доказів, не можливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (розслідування кримінального провадження №42018140000000329 від 07.12.2018 року) та наявними захворюваннями позивача, які виникли в неї ще у 2014 році. Вказує, що з даного приводу позивач обмежується загальними фразами, які не підтверджуються жодними доказами: «позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань», «порушення нормальних життєвих зв`язків», «застосування додаткових зусиль» для організації свого життя», «пошук можливих способів захисту своїх порушених прав», «інших негативних наслідків морального характеру». Однак, позивачем не надано будь-яких належних та беззаперечних доказів заподіяння їй моральних страждань, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких стосунків. Наявність шкоди, її характер та розмір повинні бути обґрунтовані та доведені. Так само має бути доведений і причинний зв`язок між незаконними діями заподіювача шкоди та настанням шкоди. Крім того, представник відповідача заперечує щодо зазначеного позивачем розміру відшкодування моральної шкоди та вважає такий значно завищеним і таким, що не відповідає обставинам справи. Розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Також, вважає, що Казначейство не може бути залучено до участі в справі в якості відповідача, оскільки на таке безпідставно покладається тягар понесення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Державна казначейська служба є юридичною особою, має самостійний кошторис видатків та здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 року №215 та не несе відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність фізичних осіб, а відшкодування шкоди, завданої останніми, здійснюється з врахуванням норм Цивільного кодексу України.

08.02.2021 року відповідач ОСОБА_1 скерувала на адресу суду заперечення на відзив Державної казначейської служби України, в якому зазначає, що посилання відповідача на те, що являючись інвалідом 2 групи кардіологічних захворювань, стенокардії, перенесеного інфаркту міокарда, а також маючи гіпертонічну хворобу протягом 8-10 років, неможливо встановити причину її захворювання - не відповідають дійсності, оскільки внаслідок тортур, постійних незаконних оперативно-розшукових дій, розшуків у період перебування всіх справ у львівських судах щодо поновлення позивача на попередній роботі та неприйняття заяв про напад групою осіб, суди не реагували та незаконно проводили оперативно-розшукові дії стосовно позивача, що призвело до постійних стресів, страждань та стало причиною і наслідком між неправомірними діями відповідачів до стану її здоров`я і здобуттям інвалідності пожиттєво, завданою моральною шкодою. Надані суду документи безпосередньо підтверджують бездіяльність правоохоронних органів, органів дізнання, прокуратури, суддів. Рішенням Європейського суду з прав людини від 29.03.2018 року, де однією із заявниць є ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зазначено, що Державою Україна порушено ст.ст.6,13 Конвенції з прав людини. В рішенні Євпропейського суду з прав людини від 17.07.2014 року «Яворовенко та інші проти України» зазначено, що органами досудового розслідування, слідчими, прокуратурою, суддями порушено ст.6 Конвенції з прав людини. Дані справи різні за змістом і не можуть бути об`єднані в одне провадження як це зробили слідчі ДБР і прокуратури. Також, згідно ст.55,56 КК України, у справі №42018140000000329 від 07.12.2018 року слідчі зобов`язані були надати постанову про визнання позивача потерпілою, однак, такої на даний час немає. Відповідно до практики ЄСПЛ, право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, презюмується що держава несе відповідальність. Крім того, просить відхили вказаний відзив, як такий, що поданий без дотримання відповідних термінів.

08.02.2021 року від представника відповідача Міністерства внутрішніх справ України – Какоркіної З.М. на адресу суду надійшов відзив на позов ОСОБА_1 , згідно якого остання просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Оскільки з позовної заяви вбачається, що позивач фактично зазначає про неправомірні дії слідчих Другого слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м.Львові, позовні вимоги помилково заявлені до Міністерства внутрішніх справ України, яке її прав та інтересів не порушувало. Міністерство внутрішніх справ України та Національна поліція є окремими центральними органами виконавчої влади, не є підпорядкованими одне одному. Законодавством України та Урядом прямо визначено, що функції та завдання, які до 06.11.2015 року здійснювали підрозділи міліції, починаючи з 07.11.2015 року, передані до підрозділів поліції, діяльність яких в свою чергу контролюється Національною поліцією України. Таким чином, Міністерство внутрішніх справ України є політичним, а не правоохоронним органом, який здійснює формування політики центральних органів влади та відповідно не несе відповідальність за дії інших центральних органів влади, зокрема – Національну поліцію України та її територіальні підрозділи. Також вказує, що матеріали справи не містять будь-яких посилань або підтверджень щодо доводів позивача про завдання їй шкоди безпосередньо діями центрального апарату МВС України. Звертає увагу суду на те, що МВС України та його службові, посадові особи або працівники жодної протиправної дії відносно позивача не вчиняли, а тим більше, позивачем не доведеною є вина саме МВС України. Також зазначає, що зі змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає спричинення позивачу моральної шкоди та з яких міркувань остання виходила, визнаючи МВС України відповідачем. Зокрема, не надано жодних доказів на підтвердження наявності моральних страждань позивача з вини Міністерства внутрішніх справ України, тобто відсутній причинний зв`язок між діяльністю відповідача та подіями, зазначеними в позовній заяві.

11.02.2021 року ОСОБА_1 скерувала на адресу суду заперечення на відзив Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд відхилити такий у зв`язку з невчасним поданням. Крім того, вказує, що МВС України безпосередньо несе відповідальність за перевищення службових повноважень, бездіяльність та юридичну безграмотність слідчих ДБР , розташованого у м.Львові та слідчих ВП ГУНП у Львівській області. Зазначає, що посилання на те, що МВС України не завдавало шкоди не відповідає дійсності, оскільки власне працівниками МВС України у Львівській області найбільше завдано шкоду її здоров`ю через їх бездіяльність, небажання допитати свідків та виконати два рішення Європейського суду з прав людини, прийнятих в користь позивача, а також внаслідок тортур, незаконного вторгнення в помешкання батьків та внаслідок тортур у лікарні. Вважає, що з вини правоохоронних органів МВС України не були притягнуті до відповідальності винні у катуванні особи. Саме працівниками МВС України були закриті кримінальні провадження по заявах позивача та її свідків. Слідчими ДБР було «покрито» злочин працівників правоохоронних органів на Львівщині з метою невиконання двох рішень Європейського суду з прав людини, в яких, згідно п.6,13 Конвенції прав людини, було визнано порушення її прав. Слідчими ДБР не виконано вказівок СБ України, згідно ст.ст.55,56 КК України у кримінальному провадженні №42018140000000329 від 07.12.2018 року, не виконано7 ухвал Личаківського районного суду м.Львова щодо визнання позивача потерпілою та не виконано рішення національних судів, зокрема, рішення Галицького районного суду м.Львова, 2 ухвали слідчих суддів та 2 рішення Європейського суду з прав людини. Також вказує, що на її заяви слідчі, прокуратура та суди не реагували та незаконно проводили оперативно – розшукові дії стосовно позивача,що призвело до постійних стресів, страждань та стало причиною і наслідком між неправомірними діями відповідачів зі станом здоров`я і здобуттям інвалідності пожиттєво, завданою їй моральною шкодою. На даний час, жоден працівник МВС у Львівській області за протиправні дії не притягнутий, що доводить замовність тортур працівниками Галицького ВП у м.Львові.

23.02.2021 року представник відповідача – Львівської обласної прокуратури – Яворський Я. скерував до суду відзив на позов, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки розмір відшкодування, наведений у позовній заяві є безпідставним, зокрема в частині застосування для розрахунку не одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як цього вимагає Закон, а такий збільшено безпідставно у кілька разів. Позивачем не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну шкоду та з чого, остання при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Крім того в матеріалах справи відсутні докази того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану її здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми та про суттєве обмеження прав і можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння їй моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань та оціненою шкодою. Звертає увагу суду на те, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, встановлено, що рішення ЄСПЛ від 29.03.2018 року «Рашитов та інші проти України», ухвалене на користь ОСОБА_1 про стягнення 4200 Євро перебувало на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України. Львівською обласною прокуратурою з даного приводу зроблено відповідний запит на предмет виконання даного рішення. У зв`язку з вказаним, 04.02.2021 року представник відповідача також просив продовжити процесуальний строк в частині подачі відзиву. Протокольною ухвалою суду від 29.03.2021 року процесуальний строк для подання відзиву продовжено, оскільки представником відповідача ОСОБА_2 надані докази щодо об`єктивних перешкод неподання Львівською обласною прокуратурою відзиву у встановлений термін з підтвердженням поважності пропуску такого.

05.03.2021 року позивач ОСОБА_1 скерувала на адресу суду заперечення на відзив Львівської обласної прокуратури та просить суд такий відхилити, оскільки позивачу поданий невчасно та такий є необ`єктивним. Вважає, що безпосередньо Львівська обласна прокуратура несе відповідальність за перевищення службових повноважень, бездіяльність та юридичну неграмотність слідчих ДБР, розташованого у м.Львові, слідчих ВП ГУНП у Львівській області та слідчих прокуратури, як місцевої, так і Львівської обласної прокуратури. Також вказує, що після звернення з вказаним позовом до Галицького районного суду м.Львова і відкриття провадження у справі, Львівська обласна прокуратура вчергове 28.01.2021 року закрила кримінальне провадження №42018140000000329 від 07.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, не провівши за клопотанням позивача жодної експертизи та не допитавши жодних свідків. На даний час, вказана постанова перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції. Вважає, що завершити досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні не має можливості, оскільки у провадженні наявне клопотання про призначення судово-економічної експертизи, яке залишається невиконаним. Слідчим Гордоном Е. не виконані рішення Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2020 року, натомість об`єднані два протилежні по суті провадження, які не стосуються одних і тих правовідносин, з метою створення тяганини і невиконання рішень Європейського суду з прав людини. Крім того, зазначає, що СБ України позивача визнано потерпілою у кримінальному провадженні №42018140000000329 від 07.12.2018 року, проте жодних постанов на заявлені нею клопотання, слідчим Гордоном надано не було. Вказує, що інше кримінальне провадження №120151400400003276 від 30.09.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України за фактом невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2008 року у справі №2а/1041/08 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови Винниківської міської ради з соціально-економічних питань, яке стосується іншого рішення Європейського суду з прав людини також не було належним чином розслідуване слідчими ТУ ДБР, розташованого у м.Львові. Посилання відповідача на те, що Львівська обласна прокуратура не завдала позивачу шкоди не відповідає дійсності, оскільки власне працівниками прокуратури завдано шкоду здоров`ю через їх бездіяльність, небажання допитати свідків та виконувати рішення Європейського суду з прав людини, а також внаслідок тортур, незаконного вторгнення в помешкання батьків позивача та її незаконного затримання. З вини правоохоронних органів не було притягнуто винних осіб у катуванні позивача. Крім того, працівниками прокуратури були закриті кримінальні провадження за заявами ОСОБА_1 та свідків злочину, останню позбавлено юридичної і медичної допомоги під час скоєння замаху на вбивство. Слідчими ДБР не виконані вказівки СБ України у кримінальному провадженні, ухвали Личаківського районного суду м.Львова щодо визнання позивача потерпілою та рішення Галицького районного суду м.Львова щодо виконання двох рішень Європейського суду з прав людини. Вважає посилання представника відповідача на те, що позивач є інвалідом 2 групи захворювання не з вини Львівської обласної прокуратури таким, що не відповідає дійсності. На даний час ніхто з працівників Львівської обласної прокуратури не покараний за вчинення злочинів та незаконних дій. Моральна шкода полягає в тому, що через бездіяльність, перевищення службових повноважень працівниками прокуратури позивача позбавлено змоги поновитись на роботі та оформити пенсію по інвалідності та отримати заробітну плату. Вказаними діями нанесено шкоду здоров`ю, що підтверджується довідками лікарів. Посилання сторони відповідача на те, що Європейським судом вже визначено суму нарахування моральної шкоди, не відповідає дійсності, оскільки Держава Україна не виконала рішень національних судів та Європейського суду з прав людини. Ненадсилання постанов про закриття кримінальних проваджень вчасно для їх оскарження в суді, є системним порушенням слідчих і Львівської обласної прокуратури, що є порушенням прав позивача на оскарження процесуальних дій та також завдає моральної шкоди.

15.04.2021 року та 21.04.2021 року представником Львівської обласної прокуратури – Яворським Я. скеровано на адресу суду письмові пояснення, в яких вказує, що згідно інформації Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України від 17.02.2021 року за №1338/2945-26-21/20.1, в провадженні відділу перебувало виконавче провадження по виконанню рішення ЄСПЛ №60085/12, виданого 29.03.2018 року у справі «Рашитов та інші проти України», де однією із заявників є ОСОБА_1 . Відповідно до вказаного рішення Суду, на користь стягувача підлягала виплата 4200 Євро в перерахунку на національну валюту держави. Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 15.06.2018 року за №577 на користь стягувача перераховано кошти в сумі 129173,86 грн. (еквівалент 4200 Євро). На підставі викладеного, у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження» та ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», державним виконавцем 19.09.2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, яку скеровано сторонам виконавчого провадження.

Позивач ОСОБА_1 згідно позовної заяви та матеріалів справи, просила проводити судові засідання без її участі. Крім того, просила суд не брати до уваги доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву, оскільки такі скеровані їй з порушенням терміну їх подання.

Суд не погоджується з доводами позивача ОСОБА_1 щодо порушення терміну скерування відповідачами відзивів на позов, оскільки такі подані у передбачені ЦПК України порядку та строки, а відтак, підлягають оцінці судом при прийнятті рішення.

Представники відповідачів - Державної казначейської служби України та Міністерства внутрішніх справ України – в судове засідання не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури – Яворський Я.Т. скерував на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі. Крім того, вказав, що письмові пояснення підтримує та просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.129 Конституції України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Нормами ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рашитов та інші проти України» від 29.03.2018 року Суд одноголосно «1. Вирішив об`єднати ці заяви; оголошує скарги на надмірну тривалість кримінального судочинства, також відсутність будь-якого ефективного засобу правового захисту в національному законодавстві прийнятними, а заяву №24048/13 – неприйнятною; 3. Вважає, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального судочинства. Постановляє (А) що держава –відповідач має сплатити заявникам протягом трьої місяців, суми зазначені в поданій таблиці, конвертовані у валюту держави – відповідача за курсом, чиним на дату виплати; (Б) що після закінчення зазначеного тримісячного строку до виплати будуть нараховуватись прості відсотки на вищевказані суми за ставкою, що дорівнює граничної кредитної ставки Європейського центрального банку протягом періоду несплати, плюс три відсоткові пункти». Згідно списку додатків відповідно до п.1 ст.3 і ст.6 Конвенції, сума компенсації за матеріальний, нематеріальний збиток і витрати на заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 становить 4200 Євро (а.с.44-45, т.1).

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. відкрито виконавче провадження №56502893 про примусове виконання рішення Європейського суду №60085/12 від 29.03.2018 року, боржник – Держава, стягувач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.140, т.1).

Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №361566 від 21.10.2020 року, ОСОБА_1 безтерміново встановлено другу групу інвалідності загального захворювання (а.с.5, т.1).

26.09.2020 року ОСОБА_1 скеровано заяву на адресу Офісу Генерального прокурора щодо невидачі постанов слідчого у кримінальних провадженнях №42018141040000193 від 07.12.2018 року та №42018140000000329 від 07.12.2018 року.

Постановою слідчого Другого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові Барковського В. від 25.04.2019 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні №42018141040000193 від 07.12.2018 року (а.с.16-17, т.1).

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/10188/20 від 23.11.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Гордона Е.С. від 29.04.2020 року про закриття кримінального провадження №42018140000000329 від 07.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, матеріали вказаного кримінального провадження направлено слідчому для продовження досудового розслідування (а.с.8-9, т.1).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 23.09.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 13.09.2019 року та зобов`язано повторно вирішити питання визнання ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. (а.с.80-82, т.1).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 04.09.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 29.08.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.78-79, т.1).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 29.05.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 25.04.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.85-86, т.1).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 17.07.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 21.06.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.87-88, т.1).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 08.08.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 31.07.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.89-90, т.1).

Згідно постанови слідчого слідчого слідчого відділу Личаківського ВП ГНП у Львівській області Клюк В.В. від 22.06.2020 року кримінальне провадження №42018141040000193 від 07.12.2018 року закрито у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування (а.с.6-7, т.2).

Постановою слідчого Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м.Львові Гордона Е.С. від 28.01.2021 року кримінальне провадження №42018141040000193 від 07.12.2018 року – закрито у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування (а.с.8-10, т.2).

З листа Заступника директора Департаменту – начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озаровського Р.Ю. від 17.02.2021 року вбачається, що в провадженні відділу перебувало виконавче провадження по виконанню рішення №60085/12, виданого 29.03.2018 року Європейським судом з прав людини у справі «Рашитов та інші проти України», де однією із заявників є ОСОБА_1 (стягувач). Відповідно до вказаного рішення Суду, на користь стягувача підлягає виплата 4200 євро в перерахунку на національну валюту держави. Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 15.06.2018 року №577 на користь стягувача перераховано кошти в розмірі 129173,86 грн. (еквівалент 4200 євро). На підставі викладеного та керуючись п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» та п.5 ст.8 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», державним виконавцем 19.09.2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, яку скеровано сторонам. Зазначено, що у відповідності до ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження», завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених законом. (а.с.5, т.2).

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно п.1 ч.1, ч.2 ст.1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з знищенням чи пошкодженням її майна.

Таким чином, норми права дають підстави вважати, що під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій чи бездіяльності, що досягло певного психологічного стану фізичних чи душевних страждань (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо).

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Зважаючи на те, що підставою для відшкодування шкоди позивач зазначила незаконні дії та бездіяльність правоохоронних органів щодо неналежного розслідування кримінальних проваджень, неналежне реагування на її заяви про визнання потерпілою та видачу копій постанов слідчих, підстави для застосування ст.1176 ЦК України - відсутні.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із п.п.3,5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому, слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого чи прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб, сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди, оскільки не підтверджує заподіяння моральної шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідачів в межах кримінальних проваджень із шкодою, яка, на її думку, настала.

Лише незгода позивача з прийнятими працівниками правоохоронних органів процесуальними рішеннями, які були оскаржені нею в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді справи №233/2582/17. Так, у постанові від 11.04.2018 Суд зазначив, що наявність судового рішення щодо визнання незаконної бездіяльності слідчого безумовно не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 199/1478/17 суд дійшов висновків, що оскарження позивачем дій прокурора свідчать про реалізацію останнім оспорювання процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст.1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду вчинити певні дії згідно з вимогами КПК України не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Також, в ухвалі Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №641/2328/17, постановленій у порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, підтверджено висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вищевказані висновки узгоджуються з мотивами, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року, у справі № 686/13212/19, провадження № 61-21982св19.

Вимогами статей 78, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

В даному випадку позивач не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди внаслідок дій уповноважених осіб Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, права ОСОБА_1 на порушення яких остання покликається, були відновлені шляхом оскарження такої бездіяльності в порядку, визначеному законом та за результатами якого були прийняті відповідні ухвали слідчими суддями, позивачем реалізовано своє право на компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету на підставі рішення Європейського суду з прав людини, а відтак, в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням тих обставин, що позивача було звільнено від сплати судового збору, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.55 Конституції України, ст.ст.16, 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст.12,13,15,16,19,141,274,276,277 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Х.М. Мисько