Рішення № 97466182, 04.06.2021, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/1129/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Миколайчука П.В.,

із секретарем судових засідань - Довгаленко О.І., Несенюк В.В.,

представника позивача – адвоката Нестеренка М.М.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Брусилів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позову зазначив, що позивачу на праві особистої приватної власності належить житловий будинок та надвірні будівлі по АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці площею, 0,15 га., з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також поруч зі вказаним житловим будинком позивач має у власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1820955100:01:002:0643. Поруч знаходиться житловий будинок та дві земельні ділянки, які належать відповідачу ОСОБА_1 . Зокрема, земельна ділянка відповідача для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1820955100:01:002:0215, знаходиться поруч з земельною ділянкою за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643, яка належить позивачу. Не зважаючи на те, що вказані земельні ділянки не мають спільних меж і між ними ще знаходиться земля комунальної власності, відповідач самовільно захопив та обробляє на протязі тривалого часу землю комунальної власності і частину земельної ділянки позивач з кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 по всій її ширині, а також знищив межові знаки. Так, згідно звіту спеціаліста, ширина самовільно зайнятої частини земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 з південної частини становить 0,45 м., з північної сторони земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 ширина самовільно зайнятої частини земельної ділянки становить 3,2 метра, а разом площа самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 становить 0,0087 га. (по всій довжині ділянки). Також вказує, що зазначеними діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 130 000,00 гривень. Наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує душевними стражданнями пережитими у зв`язку із самим фактом самовільного зайняття земельної ділянки сусідом, його негативною поведінкою з приводу врегулювання спору. Внаслідок таких дій, похитнулася віра в інших знайомих та сусідів, а позивач був змушений тривалий час потратити на звернення в різні інстанції та до юристів з вказаного приводу, внаслідок цього з`являлися проблеми по роботі. Окрім того, він переніс певні приниження, через те, що змушений був доводити свою правоту, просити відповідача повернути його власність, якою той протиправно користується. Перенесений сильний психологічний стрес, постійне нервове напруження призвело до погіршення стосунків з односельчанами, негативно позначилося на його психічному стані та відносинах в сім`ї.

Враховуючи вказане, просив суд :

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні його земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1820955100:01:002:0643, що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення самовільно зайнятої її частини та відновлення межових знаків;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 130 000,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Процедура та позиції сторін.

Ухвалою суду від 07.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження у вказаній справі.

22.12.2021 відповідачем надано відзив на позов, у якому він проти позову заперечив у повному обсязі. Вказав, що відповідач не займав землі комунальної власності, не знищував межові знаки і тим більше - не займав землі позивача. Зазначив, що технічний звіт складений землевпорядником ОСОБА_3 щодо найняття частини земельної ділянки позивача складений з порушенням земельного законодавства, оскільки у ньому відсутні посилання на точки координат. Згідно державного акта та з публічної кадастрової карти України, земельна ділянка позивача не межує з ділянкою відповідача. Щодо моральної шкоди зазначив, що жодних дій для завдання моральної шкоди не вчиняв. Просив відмовити в задоволені позовних вимог. Також у відзиві просив здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.12.2020 розгляд вказаної цивільної справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22.01.2021 по справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області.

В підготовчому судовому засіданні 01.03.2021 оголошено перерву за клопотання представника позивача для ознайомлення з наданими відповідачем письмовими доказами та вирішення питання про ініціювання проведення судової експертизи.

Ухвалою суду від 18.03.2021 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Нестеренко М.М. позов підтримав з підстав зазначеним у ньому. Додатково зазначив, що відповідач обробляє свою ділянку і єдиним масивом захопив і частину ділянки позивача в межах, зазначених в технічному звіті сертифікованим землевпорядником. Вказав, що межею між фактично обробляємими ділянками позивача та відповідача є розора, яка на даний час вся проходить по ділянці позивача. Після приведення відповідачем у відповідність технічних даних своєї ділянки в ході розгляду справи представник позивача пояснив, що вказане не впливає на факт користування відповідачем частиною ділянки позивача, які тепер, після усунення помилки в технічній документації відповідача, межують між собою як фактично, так і по технічним документаціям та на Публічній кадастровій карті. Водночас, той факт, що відповідач обробляє всю свою ділянку та частину ділянки позивача жодним доказом не було спростовано та підтверджено доказами, зокрема – звітом землевпорядника та його поясненнями в судовому засіданні. В зв`язку з цим підтримав і позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, завданої відповідачу. Просив задовольнити позов та стягнути витрати позивача на правничу допомогу в розмір 5000 гривень, належні підтвердження яких надані з позовом.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, з підстав, зазначених у відзиві. Також вказав, що обробляє свою ділянку вже багато років у сталих межах, сусідню ділянку позивача не займав, межею між їх ділянками є розора, огорожі немає, землі комунальної власності між ділянками сторін нема, межові знаки не знищував. Повідомив, що має неприязні відносини з відповідачем, чим і пояснює подачу позову. Вказав, що з ним не погоджувались межі коли виготовлялась технічна документація на ділянку відповідача, так як у його державному акту замість позивача, як власника сусідньої ділянки, зазначено невідому йому особу. Також пояснив, що його тех.документація на дві земельні ділянки станом на подачу позову позивачем мала помилки в точках координат, в зв`язку з чим на кадастровій карті та, відповідно, і в наданому позивачем звіті землевпорядника, його ділянки позначені «зміщеними» на кілька метрів в бік від ділянок позивача, що помилково давало підстави для тверджень, що між ділянками є земля комунальної власності. На даний час помилку з відображенням ділянок усунув шляхом виготовлення нової технічної документації, тому нині ділянки і фактично, і юридично по реєстрам межують між собою. Вказав, що при виготовленні техдокументації відновлював межі своєї ділянки, однак позивач знищив межові знаки, про що відповідач має докази, однак не надав їх суду. Також вказав, що відповідач не звертався до нього з вимогами про звільнення частини його ділянки. Пояснив, що завчасно звертався до комісії місцевої ради щодо вирішення спору з позивачем, однак за його заявою комісія не оглядала ділянки, а оглядала 01.02.2021 за заявою позивача; при цьому комісія не встановила факту захоплення ділянки ОСОБА_2 , а лише констатувала неточність в техдокументації на ділянки відповідача. Просив у позові відмовити, з клопотанням про призначення експертиз, витребування чи забезпечення доказів – не звертався.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без їх участі, тому суд розглядає справу без їх участі на підставі ст. 223 ЦПК України.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, свідка, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.08.2012, витягу з Державного реєстру правочинів, з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 набув у власність будинок по АДРЕСА_1 (а.с.7,8,9).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельних ділянок від 30.08.2012, витягу з Державного реєстру правочинів, Державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 має у власності земельні ділянки: 0,1457 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1820955100:01:002:0643 та 0,15 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1820955100:01:002:0644 по АДРЕСА_1 (а.с.10,11,12,13).

Згідно інформацій Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки від 03.12.2020 ОСОБА_1 має у власності дві земельні ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,2257 га – для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 1820955100:01:002:0215 , та площею 0,15 га – для обслуговування житлового будинку кадастровий номер 1820955100:01:002:0214 (а.с.14, 15-16).

Згідно технічного звіту сертифікованого інженера землевпорядника від 02.12.2020 в ході проведення геодезичної зйомки встановлено що частина земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643, з західної сторони по всій ширині самовільно зайнята та обробляється особою, яка володіє земельною ділянкою за кадастровим номером 1820955100:01:002:0215. Частина земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 оброблена єдиним масивом із земельною ділянкою за кадастровим номером 1820955100:01:002:0215 і межа у вигляді розори проходить по земельній ділянці за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 по всій її довжині. Так, ширина самовільно зайнятої та обробленої частини земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 з південної частини (від господарських будівель і споруд) становить 0,45 м., з північної сторони земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 ширина самовільно зайнятої частини земельної ділянки становить 3,2 метра, площа самовільно зайнятої та обробленої іншою особою земельної ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 становить 0,0087 га., межові знаки відсутні. При цьому зазначено, що земельні ділянки за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 та за кадастровим номером 1820955100:01:002:0215 не мають спільних точок дотику та перетину, їх власники не являються власниками суміжних земельних ділянок і в ідеальному варіанті, при дотриманні меж земельних ділянок, які внесені в базу даних Державного земельного кадастру спорів щодо меж їх користування не може виникати. При виготовленні технічного звіту використовувалися електронні обмінні файли земельних ділянок за кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 та за кадастровим номером 1820955100:01:002:0215 з бази даних Державного земельного кадастру (а.с. 17-20).

Відповідно до копій Державних актів на право власності на земельні ділянки та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 має у власності земельні ділянки: 0,2257 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1820955100:01:002:0215 та 0,15 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1820955100:01:002:0214 по АДРЕСА_1 (а.с.35,36,37,38).

Згідно акта обстеження земельної ділянки від 01.02.2021 № 1 встановлено, що межа земельної ділянки землевласника ОСОБА_2 встановлена відповідно до державного акта (з південної сторони ділянки). Земельна ділянка землевласника ОСОБА_1 кадастровий номер 1820955100:01:002:0215 не відповідає фактичній межі в натурі на місцевості, а саме поворотні точки земельної ділянки відповідно не збігаються з фактичними наявними межами (67-69).

Згідно копії заяви 07.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до комісії по розгляду спірних земельних питань при Брусилівській селищній раді для фактичного визначення меж з сусідами та згідно відповіді на вказане звернення від 06.11.2020 № 252, йому рекомендовано звернутися до землевпорядної організації – виконавця землевпорядних робіт, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням для встановлення (відновлення) меж для земельних ділянок та мають відповідну ліцензію на виконання землевпорядних робіт (74, 75).

Згідно копії заяви 02.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області для надання роз`яснень щодо маж земельних ділянок та згідно відповіді на вказане звернення від 09.02.2021 № С-7/0-0.22-9/132-21, йому рекомендовано звернутися до землевпорядної організації виготовити технічну документацію по встановленню (відновленню) відповідно до ст.55 ЗУ «Про землеустрій» (а.с.76,95).

Відповідно копій державних актів від 09.06.2011, ОСОБА_2 придбав дві земельні ділянки, належні ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , площею 0,1457 га – для ведення особистого селянського господарства, та площею 0,15 га – для обслуговування житлового будинку. В планах ділянок, їх західна сторона межує з ділянками гр. ОСОБА_5 (а.с.24,25, 48, 49).

В судовому засідання свідок ОСОБА_3 пояснив, що є сертифікованим землевпорядником, та за заявою позивача оглядав на місцевості його земельні ділянки. Вказав, що фактично межа між ділянками, які обробляють позивач та відповідач, є розорою, яка вся проходить саме по ділянці позивача. Вказану межу він відобразив схематично на звіті з її врахуванням обчислив площу ділянки позивача, яку обробляє відповідач. Висновок, що саме відповідач обробляє частину ділянки позивача свідок зробив тому, що ділянка відповідача обробляється єдиним масивом, тобто одним користувачем. Пояснив, що на старіших фотознімках фактична межа ділянок проходить більш західніше, тобто співпадала з юридичною межею ділянки позивача. Також пояснив, що йому відомо, що раніше ділянки відповідача мали помилку в технічній документації, тому відображались на Публічній кадастрові карті дещо «зміщеними» в бік від межі з ділянками позивача, нині цю помилку усунуто. Також вказав, що якби відповідач при усуненні помилки в відображенні своїх ділянок виготовляв технічну документацію по фактичному користуванню ділянкою, то таку інформацію не могло б бути зареєстровано, оскільки ділянка відповідача б «накладалась» на ділянку позивача в частині, яка відображена в звіті як частина ділянки позивача, яка самовільно захоплена відповідачем. Також вказав, що при виготовленні звіту користувався координатами поворотних точок земельних ділянок, які наявні в Публічній кадастровій карті.

Оцінка судом доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Вбачається, що спір між сторонами виник в зв`язку з питанням самовільного використання відповідачем частини ділянки позивача по межі з ділянкою, вирішити який позивач просить шляхом усунення перешкод в користуванні частиною ділянки відновлення межових знаків та стягнення завданої моральної шкоди. При цьому сторонами визнаються ті обставини, що позивач та відповідач мають у приватній власності сусідні земельні ділянки, з приводу користування якими і виник спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України та ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні частиною земельної ділянки та відновлення межових знаків суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р., гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно визначається, як право на власність.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 126 ЗК України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно зі статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, сьомою статті 55 Закону України «Про землеустрій» Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. Виконання всіх підготовчих робіт з виготовлення документації на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Вбачається, що набуття позивачем та відповідачем права власності на свої суміжні земельні ділянки презюмує попереднє проведення комплексу робіт: проведення кадастрової зйомки землі з геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема, і, перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Частиною другою, пунктом б частини третьої статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин другої, третьої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року (справа№6-658цс15) відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,і відшкодування завданих збитків. Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до положень ст. ст. 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст. ст. 77,7 8 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Отже, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, на думку цієї особи, полягає в позбавленні її частини ділянки діями відповідача щодо обробляння її частини з порушенням межі між належними сторонам ділянками.

На підтвердження тієї обставини, що відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки позивача з кадастровим номером 1820955100:01:002:0643 позивачем надано суду копію технічного звіту сертифікованого інженера землевпорядника ОСОБА_3 та схему до нього (а.с.18, оригінал на а.с.111). Водночас, суд зауважує, що вказаний звіт та схему до нього виготовлено з врахуванням неактуальних на даний час параметрів земельної ділянки відповідача та її меж, що також підтверджено і поясненнями самого ОСОБА_3 в суді. Так, станом на час розгляду справи відповідач виготовив нову технічну документацію на свою земельну ділянку, і, як стверджує, відновив її межі шляхом встановлення межових знаків. Водночас, технічний звіт ґрунтується на параметрах і розміщенні ділянки відповідача за застарілою технічною документацією, в зв`язку з чим у звіті констатовано ряд тверджень, які не знайшли свого підтвердження в суді: зокрема, про те, що ділянки сторін не мають спільних точок дотику. Крім того, висновок у звіті про площу самовільно зайнятої ділянки не обгрунтований належними розрахунками, на доданій до звіту схемі (а.с. 18, 111) відсутні дані про координати поворотних точок ділянок, координати самовільно зайнятої ділянки та межових знаків, відсутня інформація про тривалість такого самовільного зайняття частини ділянки, про наявність чи відсутність межових знаків на межах ділянок, а твердження про самовільний захват частини ділянка саме відповідачем не підтверджено посиланнями на інші фактичні дані, тобто є лише висиновком самого ОСОБА_3 . Враховуючи вказане, суд вважає вказаний звіт від 02.12.2020 таким, що не відповідає вимогам їх належності та достовірності, а тому даний звіт не може вважатися достатнім доказом для доведення обставин самовільного зайняття відповідачем ОСОБА_1 частини земельної ділянки конкретної площі та знищення ним межових знаків.

Також і з пояснень самого ОСОБА_3 в суді вбачається, що висновок про самовільний захват частини ділянки позивача він зробив самостійно лише по факту розміщення розори між ділянками в день огляду, і на даний час дані звіту не є актуальними в частині параметрів ділянки відповідача та її меж

Оцінюючи наданий суду акт обстеження земельної ділянки від 01.02.2021 (а.с.67) суд констатує, що хоча і в зверненні ОСОБА_2 від 04.01.2021, і ОСОБА_1 від 07.10.2020 ними піднімались питання перед відповідною комісією органу місцевого самоврядування саме про вирішення спору щодо меж ділянок, однак, у висновках комісії від 01.02.2021 лише було констатовано те, що південна частина межі ділянки ОСОБА_2 встановлена відповідно його державного акту, а земельна ділянка ОСОБА_1 не відповідає фактичній межі в натурі на місцевості, а саме - не збігаються поворотні точки ділянки з фактичними межами. Тобто, вказаний акт не містить жодного висновку про те, яким саме чином та в яких розмірах наявні розбіжності щодо ділянки відповідача, також немає згадки ні про наявність межових знаків, ні тим більше – про факт заволодіння відповідачем частиною ділянки позивача, хоча такий акт складено з участю землевпорядника ОСОБА_3 вже після виготовлення ним технічного звіту 02.12.2020.

Долучені знімки спірних ділянок з Публічної кадастрової карти та схеми розміщення і меж ділянок (а.с.69, 77,78, 126) лише вказують на те, що в ході розгляду справи відповідачем приведено у відповідність параметри ділянки відповідача та нині ділянки сторін мають спільну межу. Водночас, з цих письмових доказів не вбачається ані факту зайняття ділянки позивача саме відповідачем, ані обгрунтованих розмірів такої самозайнятої ділянки.

Враховуючи вказане, суд зауважує, що результати візуального огляду однією особою ОСОБА_3 меж земельних ділянок та порівняння їх зображень на кількох схем-викопіювань спірних ділянок не надають суду тієї сукупності достатніх та належних доказів, які б давали можливість зробити безсумнівний висновок про доведеність факту самовільно зайняття земельної ділянки, враховуючи категоричне заперечення відповідачем такої обставини. Такими доказами могли б бути відомості про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки, акти відповідних комісій з чіткими висновками про факт зайняття саме відповідачем частини ділянки позивача та їх площу, або висновки чи експертні заключення за результатами проведення відповідних експертних досліджень, однак жодного з цих доказів позивачем суду не було надано, а в ході підготовчого провадження позивач та його представник не звернулися до суду з клопотанням про призначення судової експертизи, хоч і розглядали це питання, а суд самостійно не в праві витребувати докази чи призначати експертизи.

Інших доказів на підтвердження факту самовільного зайняття ділянки відповідачем - суду не надано. Наявні письмові матеріали, надані сторонам, лише підтверджують обставини, які ними ж не оспорються: про перебування у власності сторін ділянок, про звернення них до органів місцевого самоврядуванні, про виготовлення відповідачем нової технічної документації для приведення у відповідність параметрів своєї земельної ділянки після виявлення недоліків. Тобто сукупність письмових доказів по справі не доводить наявність обставин, які підлягають доказуванню позивачем, а саме – безсумнівного факту самовільного зайняття відповідачем частин його земельної ділянки №1820955100:01:002:0643, обгрунтованих розмірів такого зайняття та зниження відповідачем межових знаків, які позивач просить зобов`язати відновити.

Також при оцінці сукупності письмових доказів вирішуючи позовну вимогу в частині зобов`язання відповідача поновити межі суд окремо зазначає наступне.

В матеріали справи відсутні докази встановлення межових знаків на межах ділянки позивача, їх місця розташування на місцевості та доказів щодо їх знищення відповідачем. Водночас, заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що він не погоджував жодних меж щодо ділянки позивача, оскільки з копії державного акту за 2011 рік серії ЯЛ № 576676 ( а с. 13) вбачається, що суміжним користувачем ділянки № 1820955100:01:002:0643 зі сторони, де наявна раніше сформована ділянка відповідача, зазначено як суміжного користувача не ОСОБА_1 , а невідому особу ОСОБА_5 , тобто очевидно, що з ОСОБА_1 не погоджувались межі ділянки, яка нині у власності позивача. В свою чергу, згідно державного акту самого ОСОБА_1 за 2005 рік серії ЯА № 457224 (а.с.37), з відповідної сторони ділянки вказано як суміжного користувача ОСОБА_6 , попереднього власника ділянки, належної нині позивачу, з якою, очевидно, відповідач і погоджував межі при виготовленні оформлення права на свою земельну ділянку. При цьому на державних актах наявні різна довжина однієї і тієї ж спільної межі ділянок, які нині належать сторонам. Тобто з наданих доказів не вбачається, що з відповідачем погоджувались межі ділянки позивача, де саме були встановлені межові знаки на цій ділянці чи що вони знищені та що саме відповідач їх знищив. Відтак, вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_1 саме про відновлення межових знаків не є обгрунтованою.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про те, що після усунення ним помилок в технічній документації щодо своїх земельних ділянок, що здійснено ним в ході розгляду справи, відпав предмет спору, адже спір у даній праві стосується не саме ділянок відповідача чи їх параметрів, а обставини використання відповідачем частини земельної ділянки позивача.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені обставини, суд вважає не доведеними обставини порушення прав ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, ОСОБА_1 , як суміжним землекористувачем, тому у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п.5 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода, в чому вона проявилась та оцінити розмір страждань, обґрунтувань чому позовна заява не містить.

Суд констатує, що позивач не надав суду жодних доказів того, що спір з відповідачем щодо користування частиною земельної ділянки позивача завдав йому моральну шкоду. Суд зауважує, що відповідач ще до звернення позивача до суду вживав дій по приведенню у відповідність своїх технічних документів, з якими і пов`язує виникнення спору, крім того, відсутні докази ігнорування відповідачем будь-яких звернень позивача про звільненню самозайнятої частини ділянки, жодних доказів на підтвердження настання будь-яких негативних наслідків для позивача в зв`язку зі спором з відповідачем щодо меж своїх земельних ділянок.

Враховуючи вказане, суд відмовляє і у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації за завдану моральну шкоду в розмірі 130 000 гривень.

Крім того, самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині є і те, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди ґрунтується на твердженні про протиправність дій відповідача щодо самовільного зайняття ним земельної ділянки позивача та негативними наслідками, які з таких дій виникли, тобто така позовна вимога є похідною від основної. Відтак, оскільки судом не встановлено підстав для задоволення вимоги про усунення перешкод в зв`язку з не доведенням позивачем факту самовільного зайняття частини його земельної ділянки, то і похідна позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди також не підлягає задоволенню на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 188 ЦПК України.

На підставі ч.4 ст. 263 ЦПК України при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені Верховним Судом у постанові від Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, у постановах Верховного Суду від 27.01.20 у справі № 621/3138/18, від 24.03.2021 у справі № 390/1239/17 від 24.05.2021 у справі №278/3370/19 та від 16.06.2020 у справі №285/1018/18.

Висновки суду за результатами розгляду позову.

Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди є безпідставні, необґрунтовані та такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, та враховуючи, що рішенням суду у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на державу. Також, хоч позивачем і надано суду належні докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на правничу допомогу адвоката у даній справі, однак у зв`язку з відмовою в задоволенні позову вказані витрати покладаються на позивача.

Заяв про розподіл інших судових витрат від учасників справи не надійшло.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 91, 103, 107, 108, 152 ЗК України та на підставі ст. ст. 10, 12, 13, 81, 82, 89, 200, 206, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Брусилівський районний суд Житомирської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 07.06.2021.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, юридична адреса: 12601, Житомирська область, Житомирський район, смт. Брусилів, вул. Митрополита Іларіона, 50, ЄДРПОУ – 04348504.

Суддя П.В. Миколайчук