Рішення № 97407235, 03.06.2021, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/4316/15-ц

Провадження № 2/210/10/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"03" червня 2021 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Реви К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне Акціонерне Товариство «Дельта Банк» звернулось до суду 04.09.2015 року з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Позов обґрунтовано тим, що згідно з договором №0308/0708/71-211 від 25.07.2008 року, укладеним між Відкритим Акціонерним Товариством «Сведбанк», відповідачу ОСОБА_1 надані кредитні кошти у розмірі 45000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9% річних на строк до 24.07.2028 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №0308/0708/71-211-Z-1 від 25.07.2008 року передала у іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, житловою площею 43,0кв.м, загальною площею 61,7кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . В частині надання кредитних коштів Банк свої зобов`язання виконав, надавши відповідачці кредит, в розмірі та строки передбачені цим договором. 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за договором №0308/0708/71-211 від 25.07.2008 року. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 28.07.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 782886,55грн., а саме: сума заборгованості за кредитом - 694134,00грн., сума заборгованості за відсотками - 88752,13грн. У зв`язку з чим, позивач просить в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 782886,55 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем.

Провадження у справі було зупинено на підставі ухвали суду від 21.03.2016 року (а.с.70), відновлено ухвалою суду від 06.04.2020 року, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с.79).

Ухвалою суду від 08.10.2020 року залучено до участі у справі в якості позивача правонаступника АТ «Дельта Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» - (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), який на підставі договору про відступлення прав вимоги від 15.07.2020 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», набув права вимоги за кредитним договором №0308/0708/71-211 від 25/07/2008 року (а.с.181).

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, про причини неявки суд не повідомив, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с.217).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні присутньою не була, скориставшись правом представництва відповідно до ст.58 ЦПК України.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні присутнім не був, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив у позові відмовити, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIІІ внесено зміни до ЦПК України від 18.03.2004 року, які набирали законної сили з 15.12.2017 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 3 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно п.9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлено, що на підставі кредитного договору №0308/0708/71-211 від 25.07.2008 року, укладеного між Відкритим Акціонерним Товариством «Сведбанк» відповідачу надані кредитні кошти у розмірі 45000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9% річних на строк до 24.07.2028 року (а.с.4-6).

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №0308/0708/71-211-Z-1 від 25.07.2008 року передала у іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, житловою площею 43,0кв.м, загальною площею 61,7кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І.І. 25.07.2008 року в реєстрі правочинів за №3042116 (а.с.9, 10).

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором №0308/0708/71-211 від 25.07.2008 року (а.с.16-22).

27 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» направлено відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення суми заборгованості, яка станом на 28.07.2015 року становить 782886,55 гривень (а.с.13-15).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, позивач посилалось на те, що відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала та у неї утворилась заборгованість, а тому у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за рішенням суду.

Згідно із частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі – в редакції чинній на час виникнення правовідносин), іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому, право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року (справа № 6-1080цс15), та вона в силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний Кодекс України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у Постанові від 30 березня 2016 року (справа № 6-1851цс15).

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки – це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

Позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) та від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

Як вбачається із договору іпотеки №0308/0708/71-211 від 25.07.2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 предметом іпотеки є трикімнатна квартира, житловою площею 43,0 кв.м, загальною площею 61,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п.12 вказаного договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду та у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 12.3 договору іпотеки передбачено, що одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в п.12.3.1 та 12.3.2 цього договору.

Умовами п.12.3.1 договору іпотеки передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку», у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Також сторони, у п.12.3.1 договору іпотеки, засвідчили, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень п.12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав своє зобов`язання.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, визначили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Натомість, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, неможливості у позасудовий спосіб врегулювати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а також неможливості реєстрації ним права власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому п.12.3, 12.3.1 договору іпотеки від 25.07.2008 року.

Враховуючи те, що за рішенням суду можливо звернути стягнення на предмет іпотеки лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», право вибору якого, належить позивачу, відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу у межах заявлених позивачем вимог, тому приходить до висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений позивачем у позовній заяві, а саме шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки, оскільки передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, можливість застосування якого сторони передбачили в укладеному ними договорі іпотеки, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в задоволенні позову позивачу, звільненому від сплати судового збору, було відмовлено, суд вважає за необхідне винести додаткове рішення, яким судові витрати в частині сплати судового збору віднести за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 16, 335, 376, 392, 575, 589, 590, 1049 ЦК України, ст.ст.4, 5, 13, 76, 77, 81, 121, 141, 265, 354 ЦПК України, ст.ст.1, 7, 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність - відмовити.

Судові витрати в частині судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», код за ЄДРПОУ 38750239 , місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.№8;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Н. Ю. Вікторович