Ухвала суду № 9738961, 19.06.2009, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2009 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С. М.,

суддів: Гайворонського С. П.,

Кононенко Н.А., за участю секретаря Шкрабак В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2009 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, позбавлення батьківських прав, стягнення моральної шкоди та судових витрат, за участю в якості третьої особи органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

встановила:

17 жовтня 2002 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, яку в подальшому неодноразово уточнювала та в якій просила позбавити відповідача батьківських прав щодо сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнути з ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі, починаючи з 16 жовтня 2002 року до досягнення дитиною повноліття на загальну суму 67298, 05 грн., за період з 16 жовтня 1999 року до 16 жовтня 2002 року у розмірі 11794, 04 грн., а також на період продовження навчання до 23 років у сумі 36000 грн., відшкодувати моральну шкоду на користь дитини у розмірі 30000 грн., стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 47282 грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7500 грн., також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, повязані з розглядом справи, судовий збір та витрати на ІТЗ розгляду справи покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син ОСОБА_5 З серпня 1994 року відповідач разом із сімєю не проживав, а 29 січня 1997 року шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідач спочатку надавав допомогу у розмірі 50 доларів США щомісячно, останній раз надав 50 доларів США в травні 1997 року, після чого перестав надавати будь-яке матеріальне забезпечення сину.

В 2004 році, в той час, коли справа перебувала на розгляді у Верховному Суді України, ОСОБА_4 виїхав на постійне місце проживання в США, не виконавши перед сином своїх аліментних зобовязань. Своїх батьківських обовязків ОСОБА_4 не виконує по теперішній час, за час проживання за кордоном сина до себе не запрошував, та до нього не приїздив. Своїми діями ОСОБА_4 змусив позивача ОСОБА_3 та її матір ОСОБА_2 звертатися до суду за захистом цивільних прав дитини. З моменту звернення до суду із позовом про стягнення аліментів, а саме з 2002 року по теперішній час, відповідач не намагався вирішити питання про врегулювання аліментних зобовязань мирним шляхом.

Позивач посилається на те, що внаслідок зазначених дій відповідача неповнолітньому ОСОБА_5, його мамі і бабусі завдано значної моральної шкоди.

Головуючий у першій інстанції: Ярош А.І.

Справа № 22ц- 2617/09

Доповідач: Сегеда С. М. Категорія: ЦП: 48, 50

Вищезазначеними обставинами позивачка мотивувала вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав та відшкодування моральної шкоди. Крім того зазначала, що без позбавлення батьківських прав вона не має можливості поїхати із сином за кордон для оздоровлення та в гості, оскільки необхідний дозвіл батька, який не бажає його надавати.

Вимоги про стягнення аліментів за минулий час, тобто за 3 роки до звернення до суду мотивувала тим, що відповідач злісно ухилявся від сплати аліментів.

Вимоги про стягнення аліментів до досягнення дитиною 23 років мотивувала тим, що дитина після закінчення середньої школи буде навчатись у вищому навчальному закладі, а оскільки відповідач перебуває на постійному місці проживання в США, розгляд справи та виконання судового рішення після досягнення дитиною 18 років буде неможливим.

Додаткові витрати на утримання дитини мотивувала тим, що дитина має ряд захворювань, а саме страждає сколіозом та погіршенням зору, у звязку з чим потребує постійного лікування та проходження реабілітаційних заходів, у тому числі плавання у басейні. Крім того, зазначила, що оскільки дитина позбавлена батьківської уваги, вона потребує оздоровлення по 2 сезони на рік. Також обгрунтовувала своїх вимоги тим, що у дитини є здібності до іноземних мов, та їй рекомендовано навчатись на платних трирічних курсах. Також перед вступом до вищого навчального закладу, дитина повинна пройти платні підготовчі курси, а також оплачувати 5 років навчання у вищому навчальному закладі.

Всі ці витрати разом складають 94564 грн., а тому позивач ставила питання про стягнення з відповідача половини цієї суми наперед.

Вимоги про стягнення на її користь судових витрат обгрунтовувала тим, що за час розгляду справи в судах різних рівнів, вона понесла значні судові витрати, повязані з підготовкою до розгляду справи, придбання юридичної літератури, копіювання документів, оформлення нотаріальних доручень, поштові та телеграфні витрати, витрати на технічне забезпечення та повязані з поїздкою до Верховного Суду України.

Остання редакція позовних вимог викладена в томі 3, на а.с. 8-27.

Представник відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги визнав частково, а саме щодо стягнення аліментів на суму 2397 грн., які стягнуто за рішенням від 19 грудня 2002 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року за № 146 та пояснив суду, що ОСОБА_4 ніколи не відмовлявся від сина, надавав допомогу у розмірі 50 доларів США, щомісячно, коли мав роботу та дохід. На сьогоднішній день відповідач не працює та існує за кошти, зароблені його новою родиною в США. До того ж у відповідача народилася друга дитина, про що надана незавірена копія свідоцтва про народження з перекладом на українську мову.

Також представник відповідача пояснив, що відповідач неодноразово намагався поспілкуватися з сином, але ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоджають йому у цьому, під час дзвінків сина до слухавки не кличуть. Приїздити до сина або запрошувати його до себе ОСОБА_4 поки що не має можливості, оскільки не має на це коштів. Щодо дозволу на виїзд за кордон, то ОСОБА_4 не заперечує його надати, але ОСОБА_3 ніколи не зверталася до нього з таким проханням.

У своїх письмових поясненнях, посвідчених консулом Генерального консульства України в м. Нью-Йорк (США) ОСОБА_8 29 вересня 2005 року (т.2, а.с. 47-48), ОСОБА_4 зазначив, що після розриву шлюбних відносин у серпні 1996 року згідно усної домовленості передавав позивачці щомісячно 50 доларів США. У звязку з тим, що ОСОБА_3 відмовляла йому у зустрічах з дитиною та домагалася дозволу на відмову від батьківських прав, усиновлення дитини іншим батьком, зміни прізвища дитини, ОСОБА_4 з травня 1997 року припинив постійне матеріальне забезпечення. Однак навіть після цього ще декілька разів передавав позивачці гроші. З того часу і до осені 2002 року ОСОБА_4 із ОСОБА_3 не контактували.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надав суду висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, який підтримав у ході судового розгляду.

Справа слухалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, за період з 17.10.2002 року до досягнення повноліття, тобто до 10.03.2012 року, одноразово у розмірі 43 430 (сорок три тисячі чотириста тридцять грн.) Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 7500 грн. Також позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав щодо ОСОБА_5 В іншій частині позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення, в частині незадоволених позовних вимог, із ухваленням нового про задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_3 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Рішення, в частині позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, апелянтом не оскаржується.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що судом неправомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів з відповідача за три роки до звернення позивача до суду, а також за період після досягнення дитиною повноліття і до виповнення 23 років. Зовсім без обгрунтування було відмовлено в стягненні додаткових витрат на утримання дитини і судових витрат, не в повній мірі були відшкодовані витрати на правову допомогу. Також апелянт зазначив, що суд необгрунтовано стягнув одноразово аліменти за період з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття у розмірі 43430 грн., оскільки у справі маються всі правові підстави для стягнення аліментів у розмірі 67298 грн. Крім того, апелянт вважає необгрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди у розмірі 30000 грн.

Перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за три роки до звернення до суду, суд обгрунтовано виходив із того, що позивач не довела суду, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів, але не могла їх одержати через ухилення відповідача ОСОБА_4 від їх сплати. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 до 17 жовтня 2002 року не вживала заходів по стягненню з відповідача аліментів.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на хворобу батька позивачки та неповнолітнього ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки зазначені обставини ніяким чином не можуть свідчити про ухилення відповідача від сплати аліментів до звернення позивача до суду та про поважність причин незвернення до суду протягом трьох років.

З таким висновком суду повністю погоджується судова колегія.

Також обгрунтованим є висновок суду про те, що підстав для стягнення з відповідача аліментів за період навчання ОСОБА_5 у вищому навчальному закладі в майбутньому, немає. Суд правомірно відмовив у задоволенні цих позовних вимог, оскільки ОСОБА_5 на день ухвалення судового рішення є неповнолітнім, навчається в загальноосвітній школі і його навчання у вищому навчальному закладі в майбутньому є лише припущенням позивача та її представників, а тому у відповідності до ст. 199 СК України підстави для стягнення аліментів до досягнення ОСОБА_5 23 років також відсутні.

Враховуючи викладене, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, що правових підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат, повязаних з навчанням ОСОБА_5 на підготовчих курсах та за пять років у вищому навчальному закладі в майбутньому також немає.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання неповнолітнього ОСОБА_5, які були заявлені позивачкою на суму 47282 грн. (т. 3, а.с. 25), суд взагалі не обгрунтував свій висновок, а тому судова колегія не погоджується з рішенням суду в цій частині, виходячи із наступного.

У відповідності до ст. 185 СК України той із батьків, з якого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобовязані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Як вбачається із матеріалів справи, неповнолітній ОСОБА_5 має вади зору та опірно-рухової системи (сколіоз), що потребує додаткових витрат на придбання окулярів, проходження реабілітаційних курсів лікування.

Витрати, повязані з вадами зору, та які вже понесені позивачем, склали 1654, 15 грн. (т.3, а.с. 367-371).

Витрати, повязані з лікуванням сколіозу складають 4896 грн. (816 х 2 х 3), входячи із того, що вартість одного курсу лікування 816 грн. (т.3, а.с. 374). Таких курсів необхідно проходити два рази на рік. Оскільки до повноліття ОСОБА_5 залишилось біля трьох років, судова колегія вважає за необхідне в розрахунок взяти саме три роки.

При цьому судова колегія враховує, що проходження зазначених курсів лікування є обовязковими для покращення стану здоровя неповнолітнього ОСОБА_5, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 185 СК України вважає за необхідне стягнути з відповідача половину зазначених витрат наперед.

Витрати на навчання в Одеській приватній загальноосвітній школі 1-111 ступенів Софії Русової за період з 2001 по 2007 роки, та які фактично понесені позивачем, склали 6290 грн. (т.3, а.с. 376-383).

Також позивач понесла витрати на придбання підручників та інших шкільних приналежностей на суму 592, 24 грн. (т.3, а.с. 389-397).

Крім того, судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що неповнолітній ОСОБА_5 має здібності до вивчення іноземних мов, а тому потребує додаткових витрат на навчання на трирічних курсах іноземних мов „Чкалівські", вартість яких складе 7920 грн. (т.3, а.с. 372-373).

Таким чином, загальна сума вищезазначених витрат складає (1654, 15 грн. + 4896 грн. + 6290 грн. + 592, 24 грн. + 7920 грн.) = 21352, 39 грн.

Судова колегія вважає, що всі вищезазначені витрати були і є необхідними для лікування, навчання і розвитку здібностей неповнолітнього ОСОБА_5, а тому половина їх вартості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а саме 10676, 20 грн.

Що стосується витрат на придбання ліків на загальну суму 259, 15 грн., то судова колегія відмовляє позивачу в зарахуванні їх до додаткових витрат на утримання неповнолітнього ОСОБА_5, оскільки матеріали справи не містять доказів, що ці ліки придбавались саме на лікування дитини (т. 3, а.с. 384-386).

Стосовно витрат на придбання устілок ортопедичних лікувальних, то судова колегія також вважає за необхідне відмовити у зарахуванні їх до витрат, які понесені позивачем, оскільки із довідки Центру протезно-ортопедичної допомоги „Теплус" вбачається, що ці устілки видавались дитині, та повинні видаватись до 18 років, а не придбавались за грошові кошти (т. 3, а.с. 375). Крім того, позивач не надала суду доказів, що устілки нею придбавались, а не отримувались безкоштовно.

Що стосується витрат на придбання представником позивача ОСОБА_2 юридичної літератури, на суму 559 грн. (т.3, а.с. 398-404), то ці витрати також не підлягають відшкодуванню, оскільки у справі інтереси позивача, окрім ОСОБА_2, представляв фахівець в області права ОСОБА_10 (т.3, а.с. 354-357).

При цьому ці інтереси він представляв не безкоштовно і загальні витрати на правову допомогу складають 11000 грн., які судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача (т.2, а.с. 131-136, 217, т.3, а.с. 360-366).

Підлягають відшкодуванню також і інші судові витрати позивача, які понесені нею у звязку з розглядом даної цивільної справи, а саме:

витрати на нотаріальні послуги, у сумі 140, 49 (т.3, а.с. 405-408),

витрати на послуги МБТІ за отримання довідок, у сумі 92 грн. (т.3, а.с. 409),

витрати на переклад документів та відправлення відповідачу до США, у сумі 402 грн. (т.3, а.с. 410-411),

витрати на технічне забезпечення, повязані з придбанням канцтоварів, необхідних для участі у справі представника позивача ОСОБА_2, у сумі 161, 89 грн. (т.3, а.с. 412-414),

витрати, повязані з поїздкою представників позивача до Верховного Суду України для участі у розгляді даної справи в суді касаційної інстанції 01.06.2005 року, у сумі 336, 80 грн. (т. 3, а.с. 415-417),

витрати, повязані з копіюванням судових документів та позовних матеріалів для направлення відповідачу, у сумі 458, 80 грн. (т.3, а.с. 418-441),

витрати на поштові та телеграфні відправлення, повязані з розглядом даної справи, у сумі 1089, 57 грн. (т.3, а.с. 442-462).

Таким чином, загальна сума судових витрат, які позивач понесла у звязку із розглядом даної цивільної справи, склали 2681, 55 грн. (140, 49 грн. + 92 грн. + 402 грн. + 161, 89 грн. + 336, 80 грн. + 458, 80 грн. + 1089, 57 грн.), та які у відповідності до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Судова колегія також дійшла висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення на її користь половини вартості путівок на відпочинок під час літніх канікул по дві зміни на сезон та витрат на лікувальне плавання, оскільки позивач не надала суду доказів про ці витрати, та окрім того, судова колегія не вважає їх такими, які в даному випадку можуть фінансуватися наперед.

Що стосується витрат на придбання одягу для неповнолітнього ОСОБА_5 у сумі 2119, 82 грн. (т.3, а.с. 387-388), які позивач вважає додатковими та просить половину цих витрат стягнути з відповідача, то судова колегія вважає за необхідне відмовити у визнанні цих витрат додатковими, оскільки вони є основними і повинні придбаватись позивачем як за власні кошти, так і за кошти, які вона має утримувати в якості аліментів.

Вирішуючи питання про обгрунтованість суми аліментів, які належить стягнути з відповідача на користь позивача одноразово, із розрахунку 385 грн. на місяць, починаючи з 17 жовтня 2002 року до 10 березня 2012 року, а всього 43430 грн., то судова колегія частково погоджується з таким висновком суду, виходячи із наступного.

Суд обгрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів за зазначений період у твердій грошовій сумі, однак судом не в повній мірі було враховано, що відповідач фактично майже 12 років ніяким чином не приймав участі в утриманні дитини, яка окрім витрат на своє утримання, потребувала також додаткових витрат.

Оскільки необхідні витрати в повній мірі не могла понести позивач через невеликий розмір її заробітної плати (т.3, а.с. 358), неповнолітній ОСОБА_5 фактично був позбавлений більшості матеріальних благ, які мали його ровесники.

Виходячи із цього, судова колегія дійшла висновку, що щомісячна сума аліментів 385 грн. не компенсує всіх основних витрат, які потребує дитина, у звязку з чим, судова колегія збільшує щомісячний розмір аліментів до 500 грн.

За період з 17 жовтня 2002 року до 10 березня 2012 року загальна сума аліментів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача одноразово, складе 56350 грн.

Доводи апелянта про те, що зазначену суму суд повинен проіндексувати, є безпідставними, оскільки індексації підлягає сума аліментів, яка стягнута за судовим рішенням, однак з тих чи інших підстав не виплачується боржником, у звязку чим через інфляційні процеси, частково втрачає свою платоспроможність.

В даному випадку аліменти стягуються одноразово із розрахунку щомісячних виплат на день ухвалення судового рішення, а тому підстав для індексації цієї суми на даний час немає.

Що стосується вимог апелянта про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 30000 грн., то судова колегія погоджуються з висновками суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову в цій частині, виходячи із наступного.

Суд правомірно зазначив, що тривалий розгляд справи, у тому числі через неодноразові заяви представника позивача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, а також через знаходження справи на розгляді судів всіх рівнів, не можуть бути підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Суд також обгрунтовано зазначив, що фактично ОСОБА_4 було виконано первісне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.12.2002 року, шляхом перерахування на депозит суду 2397 грн.

Та обставина, що в подальшому зазначене рішення було скасоване з направленням справи на новий судовий розгляд, також виключає можливість стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди, оскільки винних дій в цьому з боку відповідача не вбачається.

Крім того, у відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" справи про відшкодування цієї шкоди розглядаються в наступних випадках:

-якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

-у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК УРСР (з 01.01. 2004 року - ст. 23 ЦК України) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди;

-при порушенні зобовязань, які підпадають під дію Закону „Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобовязання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Оскільки ні ЦК УРСР, ні ЦК України, ні КпІПС УРСР, ні СК України не передбачають відшкодування моральної шкоди за несплату аліментів одним із батьків на користь іншого, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судова колегія зазначає, що судом допущена помилка при визначенні суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки судовий збір підлягав стягненню не в розмірі 8, 5 грн., а в розмірі 1 % від загальної суми аліментів, включаючи суму додаткових витрат.

Таким чином, оскільки загальна сума аліментів складає 56350 грн., а сума додаткових витрат - 10676, 20 грн., сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції складе 670, 26 грн. (56350 грн. + 10676, 20 грн.) х 1 %).

Сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції складе 335, 13 грн.

Крім того, ухвалюючи судове рішення, суд допустився помилки, зазначивши в резолютивній частині рішення по-батькові позивача ОСОБА_3 як „ОСОБА_3".

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зясував обставини, що мають значення для справи, однак частково допустився помилки в застосуванні норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим рішення не може бути визнано законним і обгрунтованим.

Враховуючи, що у справі немає необхідності в збиранні додаткових доказів, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення підлягає зміні.

Керуючись ст. 88, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2009 року змінити. В абзаці першому резолютивної частини рішення по-батькові позивача замість „Ісаківни" вказати „Ісааківни".

Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

„Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Одеси, на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження за період з 17 жовтня 2002 року до досягнення повноліття, тобто до 10 березня 2012 року, одноразово у розмірі 56350 грн. (пятдесят шість тисяч триста пятдесят гривень)".

„Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 11000 грн. (одинадцять тисяч гривень)".

Абзац шостий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

„Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 670, 26 грн. (шістсот сімдесят гривень 26 коп.), а також на користь Територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в суді першої інстанції в сумі 7, 50 грн. (сім гривень 50 коп.), за наступними реквізитами: код РДПОУ 22504630, банк одержувач: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, розрахунковий рахунок: 31231259700381".

Доповнити резолютивну частину рішення двома новими абзацами наступного змісту:

„Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання ОСОБА_5 у розмірі 10676, 20 грн. (десять тисяч шістсот сімдесят шість гривень 20 коп.).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені нею у звязку з розглядом справи, у розмірі 2681, 55 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят одна гривня 55 коп.)".

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 335, 13 грн. (триста тридцять пять гривень 13 коп.).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь апеляційного суду Одеської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в суді апеляційної інстанції в сумі 7, 50 грн. (сім гривень 50 коп.), за наступними реквізитами: код КБК 22050000, код ОКПО 23213460, Банк одержувач: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, розрахунковий рахунок: 31218259700007.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.