Рішення № 97387639, 19.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2021 р. справа № 809/782/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Хорта А.Р.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Кота Р.С.,

представника відповідача - Муратової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 03.03.2016 за № 0000081701 та № 0000091701, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.03.2016 року № 0000081701 про визначення грошового зобов`язання (із урахуванням штрафних санкцій) за платежем мито у розмірі 75680,60 грн., № 0000091701 про визначення грошового зобов`язання (із урахуванням штрафних санкцій) за платежем податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (далі - ПДВ) у розмірі 15136,12 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами документальної невиїзної перевірки з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності позивачем по митних деклараціях № 206040000/2015/002652 від 03.07.2015 року, № 206040000/2015/002653 від 03.07.2015 року, № 206040000/2015/003117 від 29.07.2015 року, № 206040000/2015/003118 від 29.07.2015 року, на підставі встановлених порушень, відображених у акті перевірки № 65/09-19-17-01-15/ НОМЕР_1 від 08.02.2016 року, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: форми «Р» від 03.03.2016 року №0000081701, за платежем «Мито на товари, які ввозяться громадянами» на загальну суму 75 680,60 грн.; форми «Р» від 03.03.2016 року та №0000091701 за платежем «ПДВ з ввезених на територію України товарів» на загальну суму 15136,12 грн. Позивач вважає, що висновки контролюючого органу щодо невірного задекларованих коду автонавантажувачів марки «Manitou» згідно УКТЗЕД є необґрунтованими та такими, що суперечать податковому та митному законодавству України. Позивач вказав, що Івано-Франківською митницею ДФС не приймались класифікаційні рішення щодо зміни коду стосовно автонавантажувачів марки «Manitou», а, отже, немає правових підстав для донарахування податкових зобов`язань оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Вказує, що відсутні передбачені Митним кодексом України підстави для здійснення митного контролю шляхом проведення документальної невиїзної перевірки відносно товарів, митне оформлення яких завершено. Також ОСОБА_1 стверджує, що вказана документальна невиїзна перевірка була проведена контролюючим органом без його відома, оскільки будь-яких повідомлень про її проведення позивач не отримував. На підставі наведеного позивач вважає прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення №0000081701, №0000091701 від 03.03.2016 року протиправними та просить їх скасувати.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2016 відкрито провадження у справі № 809/782/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 03.03.2016 за № 0000081701 та № 0000091701.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення за №0000081701 та №0000091701 від 03.03.2016. Вказана постанова залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017.

Постановою Верховного Суду від 13.11.2020 касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задоволено частково: постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 постановлено розгляд адміністративної справи проводити в загальному позовному провадженні.

16.12.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову. У відзиві представник відповідача зазначив, що документальна невиїзна перевірка проведена правомірно, оскільки від Івано-Франківської митниці ДФС надійшов лист від 18.11.2015 № 1333/7/09-70-25-30, в якому повідомлено про те, що при аналізі проведених митних оформлень автонавантажувачів, які декларувалися позивачем в товарній позиції згідно УКТЗЕД за кодом 8429519900, виявлено інформацію згідно бази класифікаційних рішень АСМО про те, що митними органами приймалися рішення щодо аналогічних автонавантажувачів згідно УКТЗЕД за кодом 8427201100. Відтак, вважає відповідач, контролюючий орган вправі був провести перевірку та донарахувати позивачу відповідні грошові зобов`язання з податку на додану вартість та мита з ввезених на митну територію України товарів, за кодом згідно УКТЗЕД 8427201100. Просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 замінено відповідача у справі - Головне управління ДФС в Івано-Франківській області на правонаступника - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Позивачем та його представником надано суду відповідь на позов від 28.12.2020, письмові пояснення 09.02.2021, 18.02.2021, 15.03.2021, 08.04.2021. Позивач додатково вказав на те, що у відповідача не було права на проведення перевірки після завершення процедури митного оформлення товарів, оскільки відсутні належні та допустимі докази в підтвердження того, що позивач умисно подав недостовірні документи або недостовірну інформацію під час митного оформлення товару. Вказує, що повноваження контролюючого органу самостійно визначити код товару не є дискреційними та обумовлені виключно наявністю порушення правил класифікації з боку декларанта. Також позивач звернув увагу суду на те, що в класифікаційних рішеннях № КТ-UA-206000006-0013-2015 та КТ-UA-206000006-0014-2015 від 04.09.2015, на які посилається контролюючий орган, зазначені товари, яким відповідають зовсім інші характеристики та марки. Також, продовжує позивач, такі рішення були обов`язкові для застосування митним органом лише в період з 04.09.2015, тоді як митне оформлення позивачем товару здійснено з 03.07.2015 по 29.07.2015. Щодо класифікаційного рішення № КТ-508060000-00004-2015 від 10.04.2015, то на час проведення позивачем митного оформлення товару, митному органу було відоме вказане рішення та відповідна інформація, однак з вини посадових осіб контролюючого органу вона не була використана. В подальшому щодо позивача не приймалися рішення, якими б було встановлено умисність подання ним під час митного оформлення недостовірної інформації чи недостовірних документів. За вказаних обставин, на думку представника позивача, за відсутності правових підстав для проведення перевірки, прийняттям спірних рішень, контролюючий орган фактично переклав на платника відповідальність за неналежне виконання посадових обов`язків працівниками митного органу. Також позивач звернув увагу суду на помилковість розрахунку відповідачем в податкових повідомленнях-рішеннях донарахованих сум грошових зобов`язань.

Відповідачем подано суду письмові заперечення від 21.01.2021, письмові пояснення від 19.04.2021. У вказаних поясненнях відповідач вказав на те, що контролюючим органом виконано належним чином обов`язок щодо повідомлення позивача про дату й час проведення документальної невиїзної перевірки, шляхом направлення повідомлення про проведення перевірки за податковою адресою ОСОБА_1 . Також, щодо зауважень позивача до розрахунку грошових зобов`язань по митних платежах, представник відповідача зазначила про те, що до компетенції податкового органу не входить зміна суми коригованої митної вартості товарів під час проведення контрольно-перевірочних заходів; додатковий імпортних збір, який діяв згідно законів України від 28.12.2014 № 73-VІІІ та № 74-VІІІ, застосований при розрахунку митних платежів по даті ввезення товарів на митну територію України: 03.03.2015 та 29.07.2015.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 витребувано від Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області додаткові докази.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні 19.05.2021 підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

02.07.2015, 25.07.2015 через пункт пропуску «Краківець-Корчова» ввезено на митну територію України автонавантажувачі фронтальні, одноковшові, телескопічні марки «Manitou» моделей: «МТ 835-120 LS», «МТ 1330 SLS», « МТ 932 » та « 1235 S», що раніше були у вжитку, заводські номери: 174657, 1134570, 159425 та 224923, 2002, 1998, 2001 та 2006 років випуску відповідно, тип двигуна дизельний. Позивачем подано до митного органу митні декларації ІМ40ДЕ від 03.07.2015 № 206040000/2015/002652, ІМ40ДЕ від 03.07.2015 № 206040000/2015/002653, ІМ40ДЕ від 29.07.2015 № 206040000/2015/003117, ІМ40ДЕ від 29.07.2015 № 206040000/2015/003118. Ввезені автонавантажувачі позивачем класифіковані за кодом УКТЗЕД - 8429519900 (ставка мита на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання 0%).

25.01.2016 посадовими особами Головного управління ДФС в Івано-Франківській області проведено документальну невиїзну перевірку з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності платником податків ОСОБА_1 по митних деклараціях ІМ40ДЕ № 206040000/2015/002652 від 03.07.2015, ІМ40ДЕ № 206040000/2015/002653 від 03.07.2015, ІМ40ДЕ № 206040000/2015/003117 від 29.07.2015, ІМ40ДЕ № 206040000/2015/003118 від 29.07.2015 (далі - документальна невиїзна первірка), за результатами якої складено акт за № 65/09-19-17-01-15/ НОМЕР_1 від 08.02.2016 (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем правил класифікації товару, оформлених за митними деклараціями ІМ40ДЕ № 206040000/2015/002652 від 03.07.2015, ІМ40ДЕ № 206040000/2015/002653 від 03.07.2015, ІМ40ДЕ № 206040000/2015/003117 від 29.07.2015, ІМ40ДЕ № 206040000/2015/003118 від 29.07.2015, внаслідок чого занижено податкові зобов`язання з мита на суму 60544,48 грн та з ПДВ на суму 12108,90 грн. За результатами перевірки, контролюючим органом встановлено, що автонавантажувачі фронтальні, одноковшові, телескопічні марки «Manitou» моделей: «МТ 835-120 LS», «МТ 1330 SLS», « МТ 932 » та « 1235 S», що раніше були у вжитку, заводські номери 174657, 1134570, 159425 та 224923, 2002, 1998, 2001 та 2006 років випуску, класифіковані митним органом за кодом УКТ ЗЕД 8427201100 (ставка мита - 5 %).

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 03.03.2016:

- № 0000081701, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем мито на товари, які ввозяться (пересилаються) громадянами на загальну суму - 75680,60 грн., з яких за основним платежем - 60544,48 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15136,12 грн.;

- № 0000091701, яким платнику визначено суму податкового зобов`язання за платежем ПДВ з ввезених на територію України товарів на загальну суму 15136,12 грн, з яких за основним платежем - 12108,90 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3027,22 грн.

Норми права, якими керувався суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін. Висновки суду.

Порядок ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 428, відповідно до пункту 2 якого УКТЗЕД, є товарною номенклатурою Митного тарифу, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України", що використовується для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі, здійснення митного оформлення товарів.

Згідно із статтею 67 Митного кодексу України встановлено, що структура та застосування Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Стаття 69 Митного кодексу України регламентує питання класифікації товарів за товарною номенклатурою Митного тарифу України для цілей митного оформлення, компетенція класифікації товарів належить виключно до компетенції посадових осіб митниці, які безпосередньо здійснюють митний контроль та митне оформлення товарів.

Відповідно до частини 6 статті 69 Митного кодексу України, штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв`язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.

Згідно з частиною 1 статті 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Частина 2 статті 318 Митного кодексу України вказує, що митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Щодо доводів позивача про неповідомлення його про проведення документальної невиїзної перевірки, то суд зазначає таке.

Судом встановлено, що документальна невиїзна перевірка проведена на підставі наказу № 27 від 13.01.2016. Вказаний наказ та повідомлення про проведення перевірки № 6/09-19-17-01-15 від 13.01.2016 направлені на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення: АДРЕСА_1 , однак повернулися без вручення за терміном зберігання 16.02.2016. Позивач визнає вказану адресу належною. Суд вважає, що неотримання позивачем повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки, може становити порушення права платника податків на участь в прийнятті рішення. Однак, в спірному випадку, з огляду на те, що контролюючим органом направлено повідомлення на належну податкову адресу, а сам платник ще до прийняття податкових повідомлень-рішень дізнався про таку перевірку, та подав заперечення на акт перевірки, судом не встановлена порушення права позивача на участь в прийнятті рішення щодо нього.

Даючи оцінку обставинам справи в розрізі наявності підстав у податкового органу на здійснення митного контролю шляхом проведення документальної невиїзної перевірки відносно позивача по факту декларування товарів, митне оформлення яких завершено, суд зазначає таке.

Як встановлено з акту перевірки, контролюючим органом як підставу для проведення перевірки використано інформацію надану Івано-Франківською митницею ДФС про те, що при аналізі проведених митних оформлень автонавантажувачів, які декларувалися позивачем в товарній позиції згідно УКТЗЕД за кодом 8429519900, виявлено інформацію згідно бази класифікаційних рішень АСМО про те, що митними органами приймалися рішення щодо аналогічних автонавантажувачів згідно УКТЗЕД за кодом 8427201100, а саме: № КТ-UA206000006-0013-2015 та № КТ-UA206000006-0014-2015 від 04.09.2015, та № КТ-508060000-00004-2015 від 10.04.2015.

Відповідно до частин 1 статті 351 Митного кодексу України, предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Частиною 2 статті 351 Митного кодексу України, документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу контролюючого органу (частина 3 статті 351 Митного кодексу України).

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки (частина 4 статті 351 Митного кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 351 Митного кодексу України, присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Відповідно до частини 8 статті 351 Митного кодексу України, посадові особи контролюючого органу під час проведення перевірки не мають права: 1) перевіряти дані, які не є предметом перевірки; 2) вимагати від підприємства, що перевіряється, надання документів або інформації, що не стосуються предмета перевірки; 3) розголошувати відомості про підприємство, що перевіряється, які становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання такими особами службових обов`язків.

Оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному Митним кодексом України (частина 9 статті 351 Митного кодексу України).

З аналізу вказаних норм законодавства можна дійти висновку, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі отримання контролюючим органом інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, що свідчить про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи або у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено.

Згідно листа Івано-Франківської митниці ДФС від 18.11.2015 за вих. № 1339/7/09-70-25-30, податковому органу повідомлено, що в базі класифікаційних рішень АСМО (автоматизованої системи митних оформлень) наявні рішення, які приймалися іншими митницями, про класифікацію аналогічних телескопічних навантажувачів за кодом згідно УКТЗЕД 8427201100.

Згідно акту перевірки, листа Івано-Франківської митниці від 21.01.2016 № 93/7/09-70-25-30, відповідачем взято до уваги класифікаційні рішення Івано-Франківської митниці ДФС № КТ-UA206000006-0013-2015 від 04.09.2015, № КТ-UA206000006-0014-2015 від 04.09.2015, та Херсонської митниці Міндоходів від 10.04.2015 № КТ-508060000-00004-2015.

Суд звертає увагу на те, що згідно класифікаційного рішення № КТ-UA206000006-0013-2015 від 04.09.2015 та класифікаційного рішення № КТ-UA206000006-0014-2015 від 04.09.2015, зокрема, опису графи 31 щодо товару, предметом митного оформлення був товар: «навантажувач одноколісний, (телескопічний) самохідний чотирьохколісний, марка «JCB». Однак, відповідно до акту перевірки, поданих позивачем для митного оформлення митних декларацій від 03.07.2015 № 206040000/2015/002652, від 03.07.2015 № 206040000/2015/002653, від 29.07.2015 № 206040000/2015/003117, від 29.07.2015 № 206040000/2015/003118, позивачем імпортовано навантажувачі марки «MANITOU».

Тобто, в класифікаційних рішеннях № КТ-UA206000006-0013-2015 від 04.09.2015 та № КТ-UA206000006-0014-2015 від 04.09.2015 зазначенні товари, яким відповідають зовсім інші характеристики та марки.

Доказів протилежного суб`єктом владних повноважень в силу процесуального обов`язку доведення правомірності прийнятого ним рішення суду не подано.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 7 статті 69 Митного кодексу України, рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням органу доходів і зборів щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Виходячи з аналізу даної норми Митного кодексу України можна дійти висновку, що класифікаційні рішення № КТ-UA206000006-0013-2015 від 04.09.2015 та № КТ-UA206000006-0014-2015 від 04.09.2015, в яких вказано код товару за кодом УКТЗЕД 842720100, було обов`язковим для застосуваннями суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в зоні діяльності Івано-Франківської митниці в період з 04.09.2015. Однак згідно митних декларацій за №№ 206040000/2015/002652 206040000/2015/002653, 206040000/2015/003117 та 206040000/2015/003118, митне оформлення було здійснено в період з 03.07.2015 по 29.07.2015.

Окрім цього, відповідачем не наведено суду жодного аргументу та не подано належних та допустимих доказів щодо ідентичності чи подібності вказаних товарів за своїми характеристиками товару, ввезеного позивачем згідно вказаних вище митних декларацій.

За змістом рішення Херсонської митниці Міндоходів про визначення коду товару від 10.04.2015 № КТ-508060000-00004-2015, предметом митного оформлення був товар: автонавантажувач телескопічний ковшевий Manitou» моделі МLT 634.120 LSU. Код товару за УКТЗЕД - 8427201900.

Зазначений факт вказує на те, що під час здійснення митного контролю та митного оформлення за митними деклараціями №№ 206040000/2015/002652, 206040000/2015/002653, 206040000/2015/003117 та 206040000/2015/003118, посадові особи Івано-Франківської митниці володіли всією необхідною інформацією щодо можливого прийняття класифікаційних рішень відносно товару, який належав позивач, однак не взяли до уваги рішення Херсонської митниці ДФС № КТ-508060000-00004-2015 від 10.04.2015.

Окрім цього, податковим органом не надано оцінки тому факту, що модель автонавантажувача - «МLT 634.120 LSU», яка була предметом митного офомлення згідно рішення Херсонської митниці Міндоходів про визначення коду товару від 10.04.2015 № КТ-508060000-00004-2015, відрізняється від моделей, які були предметом митного оформлення згідно митних декларацій за №№ 206040000/2015/002652 206040000/2015/002653, 206040000/2015/003117 та 206040000/2015/003118, митне оформлення було здійснено в період з 03.07.2015 по 29.07.2015: «МТ 835-120 LS», «МТ 1330 SLS», «МТ 932» та « 1235 S».

Щодо висновку судової автотоварознавчої експертизи № 4765 від 01.06.2017, то з огляду на положення статті 345 Митного кодексу України, такий доказ не береться судом до уваги, оскільки він не був підставою для здійснення митного контролю шляхом проведення документальної невиїзної перевірки позивача.

Верховний Суд неодноразово робив висновок про те, що класифікація товарів за УКТЗЕД здійснює особа, яка подає декларацію. Орган доходів і зборів, який здійснює контроль за такою класифікацією, може самостійно визначити код задекларованого товару лише у тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта. Повноваження податкового органу щодо самостійного визначення коду товару не є дискреційними та обумовлені виключно наявністю порушення правил класифікації з боку декларанта (постанови від 20.03.2018 № К/9901/5649/17, від 03.04.2018 № К/9901/841/18, від 03.05.2018 № К/9901/11284/18).

Відповідно до частини 2 статті 69 Митного кодексу України органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД.

Відповідно до підпункту 4.5.5 пункту 4.5 розділу IV Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 за № 1360/21672, здійснюється перевірка правильності класифікації товарів. Зазначений порядок визначає вичерпний порядок дій посадових осіб митниці щодо прийняття вантажної митної декларації до оформлення та здійснення митного контролю.

Під час розгляду цієї справи відповідачем не подано належних та допустимих доказів подання позивачем недостовірних документів посадовим особам Івано-Франківської митниці ДФС під час здійснення митного оформлення за митними деклараціями №№ 206040000/2015/002652, 206040000/2015/002653, 206040000/2015/003117 та 206040000/2015/003118.

В письмових поясненнях від 19.04.2021 відповідач визнав факт того, під час проведення невиїзної документальної перевірки не складався протокол про адміністративне порушення щодо ОСОБА_1 щодо достовірності декларування відповідно до глави 68 Митного кодексу України.

Також суду не подано доказів того, що такі протоколи складалися щодо позивача митним органом, чи судом приймалися рішення щодо таких правоворушень, до проведення перевірки податковим органом.

Отже, суд погоджується з доводами позивача про те, що за обставин справи, приймаючи спірні рішення, за відсутності підстав для здійснення митного контролю щодо товару, митне офомлення якого завершене, податковий орган фактично переклав на платника податків наслідки бездіяльності посадових осіб митного органу, при недоведеності в установленому законом порядку вини платника податків в поданні недостовірної інформацій під час митного оформлення товару.

За змістом частини 6 статті 69 Митного кодексу України, донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів, можливо виключно у разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформацій під час митного оформлення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 03.04.2018 у справі № К/9901/593/17, від 15.05.2018 № К/9901/34100/18, постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі № 809/1166/18, від 17.12.2018 у справі № 809/1165/18, від 17.12.2018 у справі № 0940/1300/18.

В цій справі відповідачем не доведено належними та допустими доказами факту умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформацій під час митного оформлення товару, та, відповідно, наявності підстав для здійснення митного контролю шляхом проведення документальної невиїзної перевірки відносно товарів, митне оформлення яких завершено.

Отже, можна дійти висновку, що в ГУ ДФС в Івано-Франківській області не було підстав для здійснення митного контролю шляхом проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 відносно товарів митне оформлення яких завершене (згідно митних декларацій за №№ 206040000/2015/002652 206040000/2015/002653, 206040000/2015/003117 та 206040000/2015/003118), визначених статтею 351 Митного кодексу України.

Як наслідок, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення від 03.03.2016 за № 0000081701 та № 0000091701 винесені Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області не на підставі закону, а отже, не можуть вважатися правомірними.

Щодо інших доводів позивача в частині помилковості здійснення відповідачем розрахунків митних платежів, то, з огляду на зроблені судом висновки щодо відсутності підстав для проведення документальної невиїзної перевірки, вони не беруться судом до уваги, оскільки протиправна перевірка не тягне за собою жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з її протиправністю.

Підсумовуючи, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення від 03.03.2016 за № 0000081701 та № 0000091701 підлягають скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або, якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надав суду акт № 03/2021/03-1 від 15.03.2021, замовлення № 1 на надання юридичних послуг та правничої допомоги від 02.02.2021 та належним чином завірена копія вхідного платежу.

Згідно акту № 03/2021/03-1 від 15.03.2021, замовлення № 1 на надання юридичних послуг та правничої допомоги від 02.02.2021 та копії вхідного платежу, позивачем були понесені витрати в розмірі 9000 грн.: за участь в судових засіданнях 3000 грн. (3 год.) та за підготовку заяв по суті справи та додаткових письмових пояснень (6 год.) в розмірі 6000 грн.

В справі відбулися засідання за участі представника позивача 09.02.2021, 18.02.2021, 30.03.2021, 20.04.2021, 19.05.2021, подано письмові пояснення від 09.02.2021, 18.02.2021, від 07.02.2021, подано заяви від 02.02.2021, від 15.02.2021.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: рішення від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України",від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії", ЄСПЛ зазначав про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Продовжуючи оцінку співмірності витрат, суд вважає, що вартість юридичних послуг визначається за домовленістю сторін, та ринковими умовами. Проте, на переконання суду, вартість витрат не повинна бути завищеною, з огляду на об`єктивні обставини конкретної справи. Звичайно, що час на роботу, витрачений різними людьми (в тому числі й адвокатами), з одного і того ж питання, є індивідуальним, оскільки на нього впливають як суб`єктивні, так і об`єктивні чинники. Однак, в розрізі оцінки розумності розміру витрат та їх співмірності складності справи, об`єму фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, час затрачений адвокатом на надання правничих послуг, має бути пропорційно залежним від об`єктивних критеріїв.

Підсумовуючи свої міркування з цього приводу, а також з огляду на повне задоволення позову, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень, що буде співмірним зі складністю цієї справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а також відповідатиме критерію реальності та розумності їх розміру.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити повністю.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 03.03.2016 за № 0000081701 та № 0000091701.

Cтягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 43142559, вулиця Незалежності, 20, місто Івано-Франківськ, 76018) судові витрати, пов`язані з розглядом цієї адміністративної справи: 1450 (одну тисячу чотириста п`ятдесят) гривень судового збору та 9000 (дев`ять тисяч) гривень на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, ідентифікаційний код - 43142559, вулиця Незалежності, 20, місто Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

Рішення складене в повному обсязі 31 травня 2021 р.