Рішення № 97385226, 24.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2021Справа № 910/21120/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Княжий Затон»провизнання недійсним договору поставкиСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:не з`явивсявід відповідача:Лазоренко Ю.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» (надалі - ТОВ «Дніпровська плодоовочева база») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Княжий Затон» (надалі - ТОВ «Княжий Затон») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору поставки від 08.12.2016, укладеного з відповідачем, оскільки від імені позивача такий договір підписав представник з перевищенням наданого йому обсягу повноважень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

29.01.2021 представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог у даній справі.

Також 29.01.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем не доведено суду обізнаності уповноваженого представника відповідача, який підписав оскаржуваний договір, з обмеженням повноважень представника позивача, а також наступним схваленням такого договору в порядку ст. 241 Цивільного кодексу України.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує на те, що під час підписання спірного договору представник відповідача був обізнаний з положеннями статуту ТОВ «Дніпровська плодоовочева база», а саме в частині повноважень його керівника, а подальшого схвалення такого договору у належному порядку не відбулося. Крім того, щодо строку позовної давності позивач стверджує, що йому стало відомо про його укладення тільки в лютому 2020 року, у зв`язку з чим просить суд визнати поважною причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Протокольною ухвалою суду від 14.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2021.

В судовому засіданні 28.04.2021 представником позивача надано пояснення по суті спору, в яких позивач просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.04.2021 заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 19.05.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2016 між ТОВ «Княжий Затон» (постачальник) та ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» (покупець) був укладений договір поставки (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю товар, що є предметом поставки за цим договором, а саме: будівельні матеріали, збірні-розбірні конструкції павільйону Тимчасового оптово-роздрібного ринку та торгового павільйону « Поляна » в розібраному вигляді, характеристики якого наведено в робочій документації по об`єкту «тимчасовий оптово-роздрібний ринок», як додаток до договору, що є його невід`ємною частиною, а також обладнання згідно специфікації, яка є додатком до договору (товар), а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти вказаний товар та оплатити його.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що товаром, що є предметом поставки за цим договором, є будівельні матеріали, конструктивні елементи, фасади, крівля, вікна, двері, ворота та являють собою конструкцію Тимчасового оптово-роздрібного ринку та торгового павільйону « Поляна », в тому числі обладнання, що вказане в специфікації (додаток №1 до договору).

За змістом п. 3.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар, що є предметом поставки за цим договором, за ціною 3 400 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4.2 Договору термін оплати за товар: не пізніше 08.12.206 - оплата в розмірі 1 400 000,00 грн.; не пізніше 16.12.2016 - оплата в розмірі 1 000 000,00 грн.; не пізніше 17.01.2017 - оплата в розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору поставка товару за цим договором здійснюється на умовах само вивозу. Тобто товар забирається/вивозиться покупцем і за його рахунок зі складу постачальника, що знаходиться за наступною адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 18 та/або ЖРК «Конча-Заспа», Водозабірний вузол.

Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності Договору.

Відповідно до статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначеними нормами передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що від імені ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» такий договір був підписаний директором Маркович Г.Ф. з перевищенням наданих їй Статутом повноважень.

Враховуючи підстави визнання оспорюваного договору недійсним, на які посилається позивач, предметом дослідження у цій справі є наявність чи відсутність повноважень у директора ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» на підписання такого договору.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України). За системним аналізом норм Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 Цивільного кодексу України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Судом встановлено, що згідно п. 8.2 Статуту ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) директор не має права без попередньої згоди загальних зборів учасників товариства вчиняти правочини (укладати угоди, договори) на суму, що перевищує 3 000,00 грн., а також вчиняти будь-які юридичні дії щодо відмови та/або припинення будь-яких майнових прав товариства, в тому числі і прав користування землею, надрами та іншими природними ресурсами. Така згода повинна бути підтверджена письмово і оформлена протоколом загальних зборів учасників товариства.

Відтак, Статут позивача містив обмеження директора щодо представництва цієї юридичної особи, зокрема, встановлював необхідність попереднього затвердження правочинів (договорів, контрактів) суму, що перевищує 3 000,00 грн.

З урахуванням того, що предметом оспорюваного договору є придбання товару на суму 3 400 000,00 грн., то укладенню такого договору мало перебувати попереднє затвердження його загальними зборами. Відповідні рішення загальних зборів ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» в матеріалах справи відсутні, а позивачем заперечується їх існування.

Таким чином, оскільки укладення Договору відбулось за відсутності попереднього затвердження загальними зборами товариства позивача, вказаний правочин є таким, що вчинений директором ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» з перевищенням повноважень.

В той же час, правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17 зазначено, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Як вбачається із матеріалів справи (банківська виписка з рахунку позивача), на виконання умов спірного Договору 09.12.2016 позивачем були перераховані на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 280 000,00 грн.

Вподальшому, ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ «Княжий Затон» про розірвання Договору та стягнення суми перерахованих на його виконання коштів. В свою чергу, ТОВ «Княжий затон» подано зустрічну позовну заяву до ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» про стягнення 1 292 300,98 грн., у тому числі: 760 300,98 грн. на відшкодування витрат, пов`язаних з виконанням умов договору; 121 000,00 грн. штрафних санкцій за порушення строків оплати; 411 000,00 грн. штрафних санкцій за порушення строків вивозу товару.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.06.2017 у справі №927/447/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018, у первісному позові відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» на користь ТОВ «Княжий затон» 760 300,98 грн. як відшкодування витрат, пов`язаних з демонтажем та вивозом товару, 121 000,00 грн. штрафу за порушення кінцевого строку оплати товару, 309 000,00 грн. штрафу за порушення строків вивозу товару та 17 854,51 грн. на відшкодування оплати судового збору, відмовивши в решті вимог.

За таких обставин можна стверджувати, що перерахувавши грошові кошти на рахунок ТОВ «Княжий Затон» на виконання умов Договору, юридична особа позивача фактично вчинила дії щодо наступного схвалення такого правочину.

Більш того, позивач ініціював господарський спір щодо розірвання Договору з підстав неналежного, на його думку, виконання ТОВ «Княжий Затон» умов такого договору, що саме по собі свідчить про факт прийняття його до виконання, а також обізнаність позивача із його укладання на викладених в такому договорі умовах.

В той же час, під час розгляду такої справи в судах першої та апеляційної інстанції, ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» жодного разу не поставило під сумнів недійсність його укладення у зв`язку з перевищенням повноважень директором такого товариства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, судом встановлено, що відповідач міг та повинен був бути обізнаний із відсутністю у його директора повноважень на укладання оспорюваного Договору від імені ТОВ «Дніпровська плодоовочева база».

Дії позивача, який не заперечував проти наявності повноважень директора під час укладання Договору та звернувся до суду Господарського суду Чернігівської області за його розірванням, і, отримавши рішення про стягнення з нього грошових коштів на користь відповідача, згодом звертається з вимогою про визнання договору недійсним з підставі перевищення повноважень своїм керівником в даній справі, є такими, що суперечить його попередній поведінці та є недобросовісними.

Наведені обставини, на переконання суду, в будь-якому випадку свідчать про схвалення позивачем оспорюваного договору, що унеможливлює визнання вказаного договору недійсним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд відзначає, що позивачем не доведено допустимими і достовірними доказами наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного Договору .

В той же час суд відзначає, що у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. За відсутністю доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, підстави для задоволення позову про стягнення з неї збитків відсутні. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України на позивача покладений обов`язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

У постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

З огляду на викладене суд відзначає, що позивач в силу закріплених норм законодавства не позбавлений можливості звернутись з позовом до посадової особи (директора) ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» (у тому числі, навіть якщо його повноваження припинені), якою було вчинено відповідний правочин, про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи.

Щодо позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зокрема, зазначено, що до вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому судом взято до уваги, що відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд дійшов до висновку про відсутність порушення прав позивача при зверненні з даним позовом до суду, суд відмовляє в позові по суті з підстав його необґрунтованості, тому суд не застосовує наслідки пропуску позивачем строку позовної давності у даній справі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.06.2021.

Суддя В.П. Босий