Рішення № 97379940, 27.05.2021, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/281/21

Провадження № 2/209/527/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Замкової Я.В.

за участі секретаря – Погрібної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кам`янської міської ради, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до Кам`янської міської ради, в якій просять визнати за ними право власності по Ѕ частині за кожною на гараж № НОМЕР_1 , розташований у дворі будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , площею 32,2 кв.м. За життя ОСОБА_3 було зроблено заповіт, згідно якого він заповідав усе належне йому майно позивачам. У встановленому законом порядку, позивачі звернулись до Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті батька. Але, постановою державного нотаріуса їм було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, у зв`язку з тим, що в Свідоцтві про право власності не визначені частки квартири за учасниками приватизації і для вирішення цього питання було рекомендовано звернутись до суду. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2012 року (справа №2-975/2012) позов позивачів було задоволено у повному обсязі і визначено спадкову частку після смерті ОСОБА_3 , внаслідок чого позивачі отримали свідоцтва про право власності на частку квартири. Також, постановою державного нотаріуса Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори від 20 вересня 2011 року позивачам було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Згідно листа ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» №1355 від 31 травня 2011 року право власності на гараж за ОСОБА_3 не зареєстровано. В 1993 році батьком позивачів самовільно було збудовано гараж з підвалом у дворі будинку АДРЕСА_1 . Гараж знаходиться у блоці гаражів та зазначений за №8. Після завершення будівництва гаражу, 09 жовтня 1995 року Обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт. Рішенням Дніпровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області №88 від 10 квітня 1996 року «Про прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, прибудов і реконструкцій домоволодінь» було дозволено ОСОБА_3 подальшу експлуатацію гаражу, яке було погоджено з Головним архітектором міста і додаток до рішення, план забудови гаража є невід`ємною частиною рішення. Батько позивачів вважав, що рішення є правовстановлюючим документом і не потребує будь-якого подальшого оформлення, протягом багатьох років користувався гаражем за призначенням і важав себе його повноправним власником, тому позивачі просять суд визнати за ними право власності на даний гараж в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання (а.с. 43).

17.03.2021 року від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позову та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази правовстановлюючих документів за позивачами, що підтверджували б права власності на нерухоме майно, а саме гараж АДРЕСА_2 . Крім того, зазначив що позивачами не надано до суду доказів, що спадкодавцем вчинялися будь-які дії, які б свідчили про його бажання за життя оформити право власності на гараж. Посилаючись на п. 6 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №6 зазначив, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Також зазначив, що відповідно п.8 Постанови право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі, особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст.1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав. Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених ст. 26-32 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Наголосивши, що у відповідності з п.10,12 вищевказаної постанови, позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред`явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними (а.с. 54-56).

Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 65).

Позивачі в судове засідання не з`явилися, надав заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та просили їх задовільнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, в відзиві на позовну заяву просив розглянути справу без часті їх представника та відмовити у позові з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи Другої кам`янської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, надіслали клопотання про розгляд справи за відсутністю їх представника.

Виходячи з наведеного, суд ухвалив провести судове засідання за відсутності сторін на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів, ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 04 жовтня 2010 року Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 835 (а.с.14).

Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_3 , площею 32,2 кв.м.

За життя ОСОБА_3 було зроблено заповіт від 20 лютого 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Жидковим В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 287, згідно якого він заповідав усе належне йому майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 15).

У встановленому законом порядку, позивачі звернулись до Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті батька.

19 жовтня 2010 року згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі в Третій дніпродзержинській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа № 589/2010 після померлого, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с. 13, 72-77).

20 вересня 2011 року постановою державного нотаріуса Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Посипанко А.А. за № 3575/02-14 позивачам було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж б/н, який розташований в АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів (а.с. 16, 92).

Згідно листа ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» №1355 від 31 травня 2011 року право власності на гараж, розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 право власності на зазначений гараж не зареєстровано (а.с. 17).

09 жовтня 1995 року Обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на самовільно зведений гараж АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_3 (а.с. 22-23).

Відповідно до виписки з Рішення Дніпровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області №88 від 10 квітня 1996 року «Про прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, прибудов і реконструкцій домоволодінь» було дозволено ОСОБА_3 подальшу експлуатацію гаражу по АДРЕСА_4 (а.с. 25). Згідно додатку до рішення № 88 від 10.04.1996 року, погоджено з Головним архітектором міста, відображено план забудови гаража (а.с. 24).

09 червня 2020 року ТОВ «Бізнес-Сервіс «Нерухомість» було виговлено новий технічний паспорт на гараж (машино-місце) АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого площа основи (забудови) складає 32,2 кв. м. (а.с. 26-28).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 1234, 1235 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; право на заповіт здійснюється особисто; заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Таким чином, згідно заповіту ОСОБА_3 від 20 лютого 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Жидковим В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 287, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини другої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17).

Правом на пред`явлення позову про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини, володіє спадкоємець стосовно будинку, збудованого за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376, 1218 ЦК України, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується з частинами третьою і п`ятою статті 376 ЦК України і нормами про спадкування та склад спадщини (статті 1216, 1218 ЦК України).

Якщо право звернутися з вимогою про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства (частини третьої і п`ятої статті 376 ЦК України) належало спадкодавцеві, воно також належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину.

Право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин 3 третьої і п`ятої статті 376 ЦК України є суб`єктивним цивільним правом, яке переходить у порядку спадкування відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України.

Рішення суду про визнання права власності на самочинно зведені будівлі та споруди за спадкоємцями має ґрунтуватись на оцінюванні наявних у матеріалах справи документів та інших доказів на підтвердження обставин, за наявності яких можливе задоволення таких вимог, зокрема: рішення компетентного органу про надання земельної ділянки для забудови; ступінь готовності самочинного будівництва; чи порушуються цим будівництвом права та законні інтереси інших осіб; в якому році було зведено самочинні будівлі; відповідність самочинно зведених будівель архітектурним, будівельним, санітарним, протипожежним правилам та нормам; наявність акта приймання в експлуатацію або сертифікату відповідності.

Відповідно до пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 березня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації. Експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється (пункти 10, 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Зазначені висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 0541/3459/12 (провадження № 61-10017св18).

Частиною 2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Аналіз наведених положень у системному зв`язку з нормами статей 177-179,182 ЦК України, ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Отже, саме із моменту прийняття в експлуатацію новостворене майно з категорії побудови переходить до категорії майна як об`єкта цивільного права.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

У даній справі встановлено, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, а також доказів того, що спадкодавець в установленому законом порядку звертався до компетентних органів за вирішенням питання про введення збудованого об`єкта до експлуатації або що йому в цьому було безпідставно відмовлено.

Отже, на наведених обставин спірний гараж не набув статусу нерухомого майна, як об`єкта цивільного права.

Матеріали справи не містять рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, яким позивачам або спадкодавцю було відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на гараж

Позивачами не поданий до позовної заяви документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, який згідно п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127, є обов`язковим документом для проведення державної реєстрації на новозбудований об`єкт.

Крім того, відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"( документи, що посвідчують право на земельну ділянку; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону).

Проте, матеріали справи не місять належних та допустимих доказів того, що спадкодавець був володільцем чи користувачем земельної ділянки, на якій збудовано гараж. Позивачами не надано суду доказів того, що спадкодавець звертався до компетентних державних органів щодо узаконення самочинно збудованого гаражу, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

При застосуванні приписів земельного законодавства щодо спадкування земельних ділянок у яких відсутні кадастрові номери, доцільно виходити із розширювального тлумачення норм п. 2 та п. З Розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр», поширюючи на спадкоємців, які прийняли спадщину, право звернутися із заявою про реєстрацію земельних ділянок, права на які було набуто до 2004 року, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Крім цього, у ч. 3 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки або уповноваженої особи. Такою особою може бути спадкоємець земельної ділянки, який прийняв спадщину.

Одночасно, згідно відповідно до ч.1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу (ч.4 ст. 375 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст. 376 ЦК України).

Крім того, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.376 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно п.9 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та у передбачених законом чи договором випадках - з моменту його прийняття до експлуатації та державної реєстрації.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

У зв`язку із цим, звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України, зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації з моменту такої реєстрації. У разі необхідності право власності на незавершене будівництво, за наявності визначених законом умов, може бути зареєстровано органом, який здійснює державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 331 ЦК). З такого ж моменту виникає право власності на перероблену річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу).

Суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.

Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

Судам слід мати на увазі, що у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи (частина четверта статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

При розгляді та вирішенні спорів про визнання права власності на самочинне будівництво суди повинні керуватися нормами ЦК, відповідним законодавством і враховувати роз`яснення, надані у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

У судовій практиці поширеними є випадки звернень до суду громадян, яким у встановленому законом порядку надано земельні ділянки для будівництва житлових будинків. Фактично збудувавши їх до 1992 року, громадяни своєчасно не оформили право власності на них. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року "Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт" було передбачено, що підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки, дачні та садові будинки, споруджені до 5 серпня 1992 року, є складений БТІ висновок про технічний стан будівлі та документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Зазначена постанова втратила чинність 2 червня 2011 року. Законом України від 17 лютого 2011 року "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що прийняття в експлуатацію зведених до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об`єктів за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Отже, дослідивши докази зібрані у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає, оскільки позивачі неправильно визначилися з предметом захисту своїх прав та, відповідно неправильно обрали спосіб захисту. Збудований гараж є самочинним будівництвом, права власності (користування) у спадкодавця на земельну ділянку, на якій здійснювалося будівництво також відсуне, в матеріалах справи відсутні також докази того, що будівництво гаражу здійснювалося за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту. Крім того позивачами не поданий до позовної заяви документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, який, є обов`язковим документом для проведення державної реєстрації на новозбудований об`єкт.

Судові витрати залишаються за позивачами оскільки суд в позові відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_5 до Кам`янської міської ради, ЄДРПОУ 24604168 ,місцезнаходження за адресою: пл. П. Калнишевського, буд. 2, м Кам`янське, 51909, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора, місцезнаходження за адресою: пр. Наддніпрянський, буд. 1Г, м Кам`янське, 51937, ЄДРПОУ 03102853, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 03 червня 2021 року.

Суддя Я.В. Замкова