Рішення № 97371822, 31.05.2021, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/362/21

Провадження № 2/697/308/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Скирди Б.К.,

за участю секретаря с/з - Васянович Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Помазкіна А.Є.

розглянувши в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Канів, Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АТБ-Маркет» про визнання невірною та зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2021 позивач ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Канівський міськрайонний суд Черкаської області з позовом до ТОВ «АТБ-Маркет» (далі також - відовідач) про визнання невірною та зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач просив суд: - поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права; - визнати формулювання причини звільнення позивача по пункту 3 статті 40 КЗпП України - невірною; - змінити формулювання звільнення позивача, вказавши формулювання звільнення згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26.06.2019 по день фактичного виконання відповідачем рішення суду.

Позов мотивує тим, що 25.06.2019 його було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України, видано трудову книжку та ніким не завірений витяг з наказу про звільнення. Жодних роз`яснень та документального підтвердження підстав для звільнення не було надано.

Під час розгляду справи № 697/2951/19 Канівським міськрайонним судом Черкаської області, Черкаським апеляційним судом та Верховним Судом (Касаційним цивільним судом) встановлено, що оголошення дисциплінарних стягнень позивачу були безпідставними, звільнення незаконним, з відсутністю підстав для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, в порушення законодавства про працю та порушення його прав.

Враховуючи те, що скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі в межах національного судочинства неможливе, ОСОБА_1 звертається до суду за захистом порушеного права з клопотанням про визнання невірною та зміну формулювання причини звільнення.

Позивач також вказав, що внаслідок звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України та по сьогоднішній день не може працевлаштуватись. Звільнення за цією статею є єдиною та постійною причиною відмови у працевлаштуванні від потенційних роботодавців. Вказані обставини, на думку позивача в своїй сукупності свідчать про обґрунтованість заявлених вимог, за яких позивач просив позов задовольнити.

В ході розгляду справи проведено наступні процесуальні дії:

Ухвалою судді від 09.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 06.04.2021, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.60).

06.04.2021 судове засідання відкладено до 27.04.2021, у зв`язку з неявкою представника відповідача (а.с.64).

25.04.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив залишити без розгляду та повернути за зворотною адресою відзив на позовну заяву Помазкіна А.Є. від 16.04.2021, а також просив заяву Помазкіна А.Є. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів від 16.04.2021 - залишити без задоволення (а.с.69-86).

27.04.2021 судове засідання відкладено до 20.05.2021, в зв`язку з відсутністю відомостей про вручення представнику відповідача судової повістки про розгляд справи (а.с.87).

28.04.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, а також покласти на позивача судові витрати в частині витрат на правничу допомогу, які ТОВ «АТБ-Маркет» понесло у зв`язку з розглядом справи у розмірі, який буде встановлений судом на підставі наданих ТОВ «АТБ-Маркет» доказів таких витрат (а.с.90-118).

Ухвалою суду від 20.05.2021 прийнято відзив ТОВ «АТБ-Маркет» на позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «АТБ-Маркет» про визнання невірною та зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що надійшов до суду 28.04.2021 (а.с.169-170).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Зазначив, що під час розгляду справи № 697/2951/19 Канівським міськрайонним судом Черкаської області, Черкаським апеляційним судом та Верховним Судом (Касаційним цивільним судом) встановлено, що оголошення дисциплінарних стягнень були безпідставними, звільнення незаконним, з відсутністю підстав для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, в порушення законодавства про працю та порушення його прав. Також зазначив, що внаслідок звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України не може працевлаштуватись. Звільнення за цією статею є єдиною та постійною причиною відмови у працевлаштуванні від потенційних роботодавців. Крім цього, позивачем зазначено, що судами при розгляді справи № 697/2951/19 надано неналежну оцінку доказам, не враховано наявність поважних причин для поновлення строку звернення до суду, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, невірно застосовано практику ЄСПЛ та не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та чинній практиці ЄСПЛ. Надані позивачем медичні документи є безумовним доказом та підтвердженям факту того, що він проходив амбулаторне лікування.

Представник відповідача ТОВ «АТБ-Маркет» - адвокат Помазкін А.Є., який діє на підставі договору про надання правової допомоги № 08/02-19/1 від 08.02.2019 та довіреності від 01.12.2020 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував щодо їх задоволення. Підтвердив, що 25.06.2019 позивача було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Проте не погодився з тим, що під час існування трудових правовідносин між позивачем та відповідачем, останнім не виконувалось законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Судові рішення на які посилається позивач у своїй позовній заяві містять висновки про неналежне оформлення наказів про оголошення догани та про звільнення, а не про невиконання відповідачем законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору. Щодо зміни формулювання причини звільнення зазначив, що позивачем в позовній заяві не наведено жодної з підстав передбаченої ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому зміна формулювання причини звільнення є неможливою. В зв`язку з цим, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу також є безпідставною. Вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення. Наведені позивачем обставини не свідчать про поважність причин, жодна з наведених позивачем обставин не перешкоджала йому та не створювала труднощів для своєчасного звернення до суду. Крім цього, зазначив, що клопотання позивача про поновлення судом строку звернення до суду обґрунтоване тими самими обставинами, яким вже надано належну оцінку судами всіх інстанцій під час розгляду справи № 697/2951/19 і фактично позивач просить суд переглянути їх висновки. Вважає, що строк для звернення із заявою до суду не підлягає поновленню, а позовні вимоги задоволенню.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 30.08.2002 (а.с.25), що він з 25.06.2008 прийнятий на посаду заступника керуючого магазином ТОВ «АТБ-Маркет» м. Дніпропетровськ, з 27.11.2008 переведений на посаду керуючого магазину, а в подальшому звільнений 25 червня 2019 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст. 40 КЗпП України. Запис у трудову книжку внесено на підставі наказу відповідача №110-к від 25.06.2019.

З копії витягу з наказу ТОВ «АТБ-Маркет» (код 30487219) № 99-к від 07.06.2019 за підписом директора персоналу ОСОБА_6 (а.с.28) вбачається, що позивачу ОСОБА_1 , керуючому магазином підрозділу маг. Продукти 889, за порушення посадової інструкції, оголошено догану. Підставою зазначеного наказу вказано: Акт про порушення посадової інструкції від 14.05.2019 № 14/05/2019; письмове пояснення продавця-консультанта ОСОБА_3 від 14.05.2019; письмове пояснення ОСОБА_1 від 14.05.2019; Акт про порушення посадової інструкції від 27.05.2019 № 27/05/2019; письмове пояснення ОСОБА_1 від 27.05.2019; письмове пояснення заступника керуючого магазином ОСОБА_4 від 14.05.2019; письмове пояснення заступника керуючого магазином ОСОБА_5 від 27.05.2019.

З копії витягу з наказу ТОВ «АТБ-Маркет» № 110-к від 25.06.2019 за підписом начальника відділу кадрів Малес О.І. (а.с.29) вбачається, що ОСОБА_1 , керуючого магазином підрозділу маг. Продукти 889, 25 червня 2019 року звільнено за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП України). Вирішено виплатити грошову компенсацію за 24 невикористаних дні щорічної основної відпустки за період з 25.06.2018 по 25.06.2019. Підставою наказу вказано: службова записка заступника директора регіонального з торгівлі ОСОБА_7; Наказ № 99-к від 07.06.2019 про оголошення догани; акт перевірки посадових обов`язків від 11.06.2019; письмове пояснення ОСОБА_1 ; пояснення інших працівників магазину.

Згідно з ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Що стосується заявленої позивачем позовної вимоги щодо визнання формулювання причини звільнення по пункту 3 статті 40 КЗпП України невірною та вимоги про зміну формулювання звільнення позивача ОСОБА_1 , вказавши формулювання звільнення - згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України, які є основними вимогами позивача, суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2020 року у справі № 697/2951/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АТБ-Маркет» про визнання наказу недійсним, перерахунок заробітної плати, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди встановлено, що звільнення позивача проведено з порушенням чинного законодавства про працю, оскільки наказ про оголошення догани, який передував наказу про звільнення, є безпідставним, оскільки не містить фактичних та конкретних даних щодо допущених порушень, загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив в роботі позивач, не містять посилання на конкретні обставини вчинення порушення, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вини та умислу в діях позивача, в повній мірі не взято до уваги пояснення позивача, що свідчить про відсутність систематичних порушень та систематичного невиконання позивачем, як працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, що могло бути підставами для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за пунктом 3 частини статті 40 КЗпП. Проте, у з задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено по причині пропуску ним строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, оскільки трудову книжку він отримав 25 червня 2019 року, а з позовом до суду звернувся 19 листопада 2019 року, тобто з пропуском строку, передбаченого вказанною статтею (а.с.31-37).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 липня 2020 року рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2020 року у справі № 697/2951/19 залишено без змін (а.с.39-48).

Судом апеляційної інстанції зазначено про те, що дослідуючи копію наказу ТОВ «АТБ-Маркет» № 110-к від 25 червня 2019 року про звільнення позивача, районний суд встановив, що даний наказ підписано директором з персоналу ОСОБА_6 , тоді як витяг з цього наказу, який направлено ОСОБА_1 підписано начальником відділу кадрів Малес О.І. (а.с.17 Т.3) без належного посвідчення підпису керівника.

Крім того, перевіряючи доводи апеляційних скарг сторін з цього приводу, судом апеляційної інстанції враховано ще й ту обставину, що відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 Посадової інструкції керуючого магазину передбачено, що дана посада відноситься до категорії керівників, є штатною одиницею магазину служби управління регіонами ТОВ «АТБ-Маркет». Призначення, переміщення або відсторонення від займаної посади керуючого магазином здійснюється наказом Генерального директора ТОВ «АТБ-Маркет».

Тому, враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те, що відповідач в наказі № 110-к від 25 червня 2019 року про звільнення позивача не зазначив, у чому полягало порушення працівником трудових обов`язків, яке стало підставою для звільнення, не навів даних на підтвердження того, що невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків є систематичним. Доводи апеляційної скарги представника ТОВ «АТБ-Маркет» не спростовують встановлених обставин справи та правильності висновків районного суду в цій частині.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року, рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі № 697/2951/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АТБ-Маркет» про визнання наказу недійсним, перерахунок заробітної плати, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди - залишено без змін (а.с.49-52).

Верховим Судом зазначено, що з урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність відповідачем винної поведінки позивача та, що поведінка позивача призвела до негативних наслідків чи завдала шкоди відповідачу, що свідчить про відсутність в діях позивача складу дисциплінарного проступку.

Оцінюючи обґрунтованість накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення, судом установлено, що оскільки наказ про оголошення догани, який передував наказу про звільнення є безпідставним, а наказ про звільнення не містить фактичних даних щодо допущених порушень, загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив у роботі позивач, не містять посилання на конкретні обставини вчинення порушення, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вини та умислу у діях позивача, що свідчить про відсутність систематичних порушень і систематичного невиконання ОСОБА_1 , як працівником, без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, що могло бути підставами для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, при розгляді цивільної справи № 697/2951/19 судами були прийняті рішення, які набрали законної сили та якими встановлені обставини, на які посилається позивач в своїй позовній заяві.

Позивач в своїй позовній заяві просить змінити формулювання причини звільнення, вказавши формулювання звільнення згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з приводу чого суд зважає на наступне.

У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Аналогічні висновки суду викладені в постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 686/10718/17 (провадження № 61-6185св19).

Позивач ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів ні щодо подання ним відповідної заяви відповідачу про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та взагалі самого факту подання такої заяви, ні обґрунтування невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Крім цього, в судовому засіданні позивачем також підтверджено, що така заява до відповідача ним не подавалась.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст. 80 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Проте, за встановлених обставин справи стороною позивача порушено третій ступінь, а саме: подання доказів, оскільки останнім не було подано суду належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог про зміни формулювання звільнення позивача, вказавши формулювання звільнення згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України.

Так, позивачем не надано до суду документів, які підтверджують подання ним заяви згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що й підтвердив в судовому засіданні сам позивач по справі.

При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК України процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

За викладених обставин справи та норм законодавства суд приходить до висновку, що позивач не довів обставин, на які він посилався, оскільки доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, то невиконання обов`язку по доказуванню для позивача має процесуально-правові наслідки. Тому в задоволенні вимог щодо зміни формуулювання звільнення позивача, вказавши формулювання звільнення згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України, суд вважає за необхідне відмовити.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26.06.2019 по день фактичного виконання рішення відповідачем, то заявлена позовна вимога є похідною від основної вимоги, тому в її задоволенні також слід відмовити.

Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з наступного.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зроблено висновок, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Так, як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , його клопотання про поновлення судом строку звернення до суду обґрунтоване тими ж самими обставинами, яким вже надано оцінку судами трьох інстанцій під час розгляду справи № 697/2951/19 і фактично позивач не погоджується з висновками судів в цій частині та просить суд переглянути їх висновки.

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2019 позивача було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП.

25.06.2019 позивачу було вручено трудову книжку, тому місячний строк для звернення з позовом сплив 25.07.2019.

19.11.2019 позивач звернувся до Канівського міськрайонного суду з позовом до ТОВ «АТБ Маркет» про визнання наказу недійсним, перерахунок заробітної плати, поновлення на роботі та відшкодування шкоди. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.05.2020 у справі № 697/2951/19 в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 21.07.2020.

Саме в строк, зазначений у частині 1 статті 233 КЗпП України, позивач має право звернутися до суду, проте позивач своїм правом не скористався та не звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення, а звернувся з відповідним позовом лише у березні 2021 року, тобто майже як через 21 місяць після звільнення та через 8 місяців з дня набрання рішенням суду у справі № 697/2951/19 законної сили.

Посилання позивача в позовній заяві, що початком перебігу позовної давності по справі є 04.05.2020, тобто саме той день коли на виконання ухвали суду відповідачем було надано пакет документів, які слугували підставами для оголошення позивачу дисциплінарних стягнень і лише 04.05.2020 після ознайомлення з зазначеними документами позивачу стало відомо, що його права були порушені, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не надано переконливих доказів того, що саме з цього часу він дізнався про порушення, на його думку, своїх трудових прав. Тим більше, що як зазначено вище, 19.11.2019 позивач звертався до Канівського міськрайонного суду з позовом до ТОВ «АТБ Маркет» про визнання наказу недійсним, перерахунок заробітної плати, поновлення на роботі та відшкодування шкоди.

Суд звертає увагу на те, що КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду. Вказаний у частині 1 статті 233 КЗпП України строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої сттаті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, встановлений ст. 233 КЗпП України, а наведені ним підстави для його поновлення обґрунтовані тими ж самими обставинами, яким вже надано оцінку судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду справи № 697/2951/19, інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з вищевказаним позовом позивачем не зазначено.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в заявлених ним межах та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Стосовно вимог представника відповідача, які викладені ним у відзиві на позовну заяву про необхідність стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу, які ТОВ «АТБ-Маркет» понесло у зв`язку з розглядом справи, у розмірі, який буде встановлений судом на підставі наданих ТОВ «АТБ-Маркет» доказів таких витрат, суд вважає, що у задоволенні такої вимоги необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, п. 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Крім цього, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св 19).

Також, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124 св 20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надає лише договір № 08/02-19/1 про надання правової допомоги від 08.02.2019 та у відзиві на позовну заяву зазначає детальний опис робіт (наданих послуг), проте інших доказів на підтвердження понесених ним судових витрат не надає.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи актів приймання-передачі наданих послуг, квитанцій до прибуткових касових ордерів або інших документів, підтверджуючих сплату готівки, суд вважає, що у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу, які ТОВ «АТБ-Маркет» понесло у зв`язку з розглядом справи, необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «АТБ-Маркет» про визнання невірною та зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 03.06.2021.

Головуючий Б . К . Скирда