Рішення № 97361069, 13.05.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/18447/17

Провадження № 2/638/1324/21

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Шишкіна О.В.

за участю секретаря судового засідання Запорожець Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, Шоста Харківська Державна нотаріальна контора про визнання договорів дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся у грудні 2017 року до Дзержинського районного суду міста Харкова за позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи – Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, Шоста Харківська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних зазначив, що 02 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частки квартири, за умовами якого відповідачу передано у дар 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 14 червня 2013 року між Позивачем, як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, з другої сторони, було укладено договір дарування. За даним договором, позивач передав, а відповідачка прийняла у дар 1/4 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що обидва вказані договори дарування укладені під впливом тяжких обставин і внаслідок помилки. Позивач помилився щодо природи правочину. який він укладав, та щодо прав і обов`язків сторін за цим правочином, оскільки в кінці листопада 2009 року, за декілька днів до укладення договору дарування від 02 грудня 2009 року, його було затримано співробітниками правоохоронних органів, які сказали, що підозрюють його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і повідомили, що оскільки він раніше судимий, вони зроблять так, що йому буде призначене максимальне покарання, передбачене даною статтею, тобто позбавлення волі на строк три роки.

Після затримання невідомі співробітники міліції запропонували вирішити питання таким чином: він укладе спадковий договір з певною особою, за яким ця особа буде зобов`язана надавати йому допомогу: харчування, оплатить послуги адвоката, а за це після смерті Позивача отримає у власність належну йому 1/2 частку квартири.

Позивач, вважаючи, що іншого виходу в нього немає, погодився укласти спадковий договір з будь-якою особою, на яку йому вкажуть, відносно 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього правоохоронці привезли його до нотаріуса Шостої Харківської державної нотаріальної контори, де він і підписав з ОСОБА_2 договір дарування частки квартири від 02 грудня 2009 року, при цьому будучі впевнений, що підписує спадковий договір.

Як зазначає позивач з відповідачем раніше не був знайомий, перший раз він побачив її 02 грудня 2009 року у нотаріуса при укладенні договору дарування частки квартири, який він вважав спадковим договором.

В подальшому 05 липня 2011 року вироком суду позивача було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 185 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбуття покарання його звільнено з іспитовим строком у два роки.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2012 року звільнення від відбуття покарання скасовано. Зараховано в строк відбуття покарання час тримання під вартою з 21 травня по 05 липня 2011 року. Не будучи обізнаним про дану постанову і про свій розшук позивач знаходився на свободі і у травні 2013 року був затриманим. Його привели до одного з тих самих правоохоронців, які в грудні 2009 року запропонували йому підписати спадковий договір відносно 1/2 частки квартири, який і повідомив його про скасування судом звільнення від відбуття покарання з випробуванням. Цей правоохоронець, переконуючи позивача у відсутності інших способі покращити своє становище, запропонував йому підписати спадковий договір з певною особою, за яким ця особа буде зобов`язана надавати йому допомогу, оплатить послуги адвоката, буде допомагати йому харчуванням та ліками під час перебування в місцях позбавлення волі, а за це після смерті позивача отримає у власність належну йому 1/4 частку належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки позивач є одинокою людиною, на допомогу від сторонніх осіб, тим більше під час перебування у місцях позбавлення волі, не очікував, 14 червня 2013 року після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , уклав з ОСОБА_5 договір дарування 1/4 частки квартири. Позивач зазначає, що при цьому був абсолютно впевнений, що підписує з спадковий договір. Другого примірника договору він не отримав.

19 червня 2013 року, позивача було затримано і направлено для відбуття покарання до місць позбавлення волі. Після звільнення з місць позбавлення волі позивачу стало відомо, що обидва підписані ним договори є не спадковими договорами, а договорами дарування. Внаслідок перебування Позивача в місцях позбавлення волі скористатися правовою допомогою і раніше поставити питання про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними позивач не мав можливості.

19 вересня 2017 року представником Позивача у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галини Олександрівни отримано дублікат договору дарування від 14 червня 2013 року і саме в цей день, 19 вересня 2017 року Позивач дізнався про те, що договір, який уклав, являє собою не спадковий договір, а договір дарування. Аналогічно Позивач дізнався, що договір, укладений ним 02 грудня 2009 року, також є договором дарування.

Позивач зазначає, що помилок щодо природи вищевказаних правочинів, прав та обов`язків сторін за ними, він припустився через те, що при підписанні вказаних договорів дарування знаходився у дуже пригніченому стані, розумів, що його буде позбавлено волі, а він людина одинока і допомагати йому буде нікому, до того ж постійно перебував під психічним тиском співробітників міліції.

Посилаючись на викладені вище обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори 02 грудня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за№ 3-2135; визнати недійсним договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Галиною Олександрівною 14 червня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1393; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Галиною Олександрівною 24 травня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за№ 1238; витребувати 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_5 і передати дане майно у володіння ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 у заяві від 22 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 визнала у повному обсязі, оскільки вважає їх законними та обґрунтованими.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_5 просила у задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки останній строк звернення до суду за захистом порушеного права сплив 15.06.2016 року, а позивач не зазначив підстав для відновлення пропущеного строку звернення до суду, або законних підстав для зупинення їх перебігу. Окрім того зазначила, що підстави для визнання недійсним правочину відсутні, оскільки у квітні 2013 року між нею та ОСОБА_1 було укладено попередній договір з купівлі частки квартири в розмірі 1/2, що є предметом позову, з подальшим наміром придбати цю частку за кошти в еквіваленті 25 тисяч доларів США. До підписання цього договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_5 оплату в рахунок купівлі частки квартири в розмірі еквівалент 10 тисяч доларів США. Позивач за попередньої домовленості повинен був вступити у спадщину від померлого батька ОСОБА_6 , разом зі своєю сестрою ОСОБА_7 та укласти договір купівлі-продажу частки на користь ОСОБА_5 . Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 несподівано померла його сестра яка не встигла вступити у спадщину за своєю часткою квартири. Позивач тоді пояснив що він не може виконати умови попереднього договору щодо продажу всієї частки, гроші він також повернути не може оскільки більшу частину вже витратив і запропонував укласти договір дарування тієї частики яку він успадкував від батька. У зв`язку з чим було укладено договір дарування на 1/4 квартири на користь ОСОБА_5 . Щодо четвертої частки яку повинна була спадкувати його сестра він пообіцяв вирішити питання з її донькою щодо продажу або повернути частину отриманих коштів. ОСОБА_5 в свою чергу повернула в тої день боргову розписку ОСОБА_1 , (тобто було анульовано борг), на суму еквівалент 25 тисяч доларів США, які він у неї позичав на початку 2013 року.

ОСОБА_5 зазначила, що підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання недійсними договорів також немає, у зв`язку з чим просила суд відмовити позивачу у задоволені всіх позовних вимог.

У додаткових поясненнях від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 пояснив, що не підписував жодного попереднього договору щодо продажу квартири. Копія попереднього договору 26.04.2013 р., що була подана до суду представником відповідача, є ймовірно копією підробленого документа. З цього приводу вже звернувся до правоохоронних органів із заявою про відкриття кримінального провадження за фактом вчинення злочинів, передбачених ст. 190 та ст. 358 КК України.

Представник позивача, який діє від імені ОСОБА_1 , в порядку ст. 41 ЦПК України, надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що наведена квартира на момент укладення оспорюваних договорів дарування була єдиним житлом позивача, квартира не вибувала з його фактичного володіння, він і зараз продовжує користуватись спірною квартирою. Відповідачі спірними частками квартири ніяким чином не користуються, не були зареєстровані та не проживали, комунальні послуги не сплачували. Водночас за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано 10 об`єктів нерухомого майна, остання систематично здійснює діяльність з надання позик фізичним особам під заставу нерухомого майна, опікується особами похилого віку, які опинилися в складних життєвих умовах в обмін на нерухоме майно. Фактично цю діяльність здійснює син відповідачки ОСОБА_8 . Окрім того реєстрація права власності відповідача ОСОБА_5 на нерухоме майно відбувалася у приватних нотаріусів з сумнівною репутацією, яким неодноразово блокувався доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а щодо деяких з нотаріусів, що здійснювали реєстрацію прав власності щодо ОСОБА_5 відкрито кримінальні провадження.

Ухвалою суду від 26 січня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Окрім того 26 січня 2018 року постановлено ухвалу, якою в порядку забезпечення позову накладено заборону на вчинення будь-яких дій направлених на відчуження 1/2 та 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Дзержинським РВ ГУМВС м. Харкова 21.03.2006).

Ухвалою суду від 04 квітня 2018 року витребувано з Шостої ХДНК - дублікат договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений державним нотаріусом 02 грудня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 3-2135. Витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - дублікат договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., 24 травня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1238.

Ухвалою суду від 15 лютого 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, надали суду заяви, в яких справу просили розглянути за їх відсутністю, позовні вимоги підтримали.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, у заяві про визнання позову просила справу розглянути за її відсутністю.

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталася.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, у письмових заявах просили справу розглянути за їх відсутністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.12.2009 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 безоплатно у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копіє. договору дарування частини квартири від 02.12.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Харківської нотаріальної контори Вовкожа О.М., який зареєстровано в реєстрі за № 3-2135.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.06.2013 року, посвідченого державним нотаріусом 10 Харківської державної нотаріальної контори Кривенець А.А., ОСОБА_1 є спадкоємцем майна після померлого ОСОБА_6 , а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією

14.06.2013 року ОСОБА_1 передав у дар ОСОБА_5 належні йому на праві приватної спільної часткової власності 1/4 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа: 46,7 кв.м, житлова площа: 30,4 кв. м., кількість кімнат: 2, що підтверджується копією дубліката договору дарування від 14.06.2013 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. 14.06.2013 року та зареєстрованого у реєстрі за № 1393.

Відповідно до копії договору дарування від 24.05.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрованого у реєстрі за № 1238, наданого суду на виконання ухвали про витребування доказів, ОСОБА_2 24.05.2013 передала в дар ОСОБА_5 належні їй на праві приватної власності 1/2 частини квартири. що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . загальна площа: 46,7 кв.м, житлова площа: 30,4 кв. м., кількість кімнат: 2, що підтверджується

За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належать 1/4 та 1/2 частини квартири

АДРЕСА_3 , на момент вчинення оспорюваних правочинів була єдиним житлом позивача, не вибувала з фактичного його володіння.

З моменту укладення правочинів відповідачі спірних часток квартири ніяким чином не користувалися, не були зареєстровані та не проживали, комунальні послуги не сплачували, про що свідчить роздруківка з рахунку на оплату комунальних послуг в АТ «МЕГА БАНК» від 05.06.2019, відповідно до якого за період з грудня 2018 року до квітня 2019 року не було здійснено жодної оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_4 , а ОСОБА_5 – АДРЕСА_5 .

Відповідачами не спростовано факт того, що після укладення оспорюваних договорів квартира не вибувала з фактичного володіння ОСОБА_1 .

Як зазначає ОСОБА_1 при укладанні договорів дарування квартири від 02.12.2009 та від 14.06.2013 він вважав, що укладає договори довічного утримання, договори вчиняв під тиском працівників правоохоронних органів та у зв`язку зі збігом тяжких життєвих обставин.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 частково підтвердив зазначені обставини та пояснив, що знайомий з ОСОБА_1 з 2008 року. Йому відомо, що у позивача проблеми з міліцією були часто, зокрема знає, що ОСОБА_1 обманули з квартирою, що він залишився без житла. Цю інформацію йому повідомив спільний знайомий і власне ОСОБА_1 , який раніше йому розказав, що співробітники поліції обманом відібрали у нього квартиру .

Окрім цього зазначені обставини підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , який повідомив, що знайомий з ОСОБА_1 з 2008 року, оскільки працевлаштовував його на будівництві. У 2009 році дізнався від ОСОБА_1 , що той щось украв, але хтось допоміг вирішити це питання та взяв його під опіку.

Показання даних свідків узгоджуються між собою та матеріалами справи, не суперечать один одному та іншим доказам, та підтверджують викладені у позовній заяві обставини про те, що невідомі особи шляхом обману ОСОБА_1 позбавили житла.

Інші досліджені під час судового розгляду докази, а саме: копію Попереднього договору з передачею авансових платежів від 06 квітня 2013 року, копію вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.07.2011 року, лист першого заступника керівника ХМП №1 від 01.11.2018, декларацію особи, уповноваженої виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_8 за 2017 рік, копію витягу з Журналу єдиного обліку МВС України щодо відкриття кримінального провадження № 12016220470000745 за ч.2 ст. 190 КК України щодо приватного нотаріуса ХМНО Остапенко Є.М., копія рішення Вовчанського районного суду Харківської області по справі № 617/902/17, копію рішення Дзержинського районного суд м. Харкова по справі №638/19672/17, копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1851, копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1853, копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1854, копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1852, копію договору дарування від 05.11.2018 року за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 безоплатно у власність в дар 1/4 частку квартир АДРЕСА_2 , відповідь керівника Харківської обласної громадської організації «Тавіта» Воронюк Д.І. на запит адвоката Букіна О.С., з якої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 06.01.2018 по 17.07.2018 року проходив курс реабілітації від алкогольної залежності в реабілітаційному центрі ХОГБО «Тавіта» за кошти організації, витяг з даних веб сайта Міністерства юстиції країни щодо нотаріусів, яким тимчасово обмежено або анульовано доступ до державних реєстрів, копію заяви ОСОБА_1 від 17.05.2019 року про вчинення кримінального правопорушення до Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області з копією талоном-повідомленням єдиного обліку №190143, суд відхиляє як неналежні, оскільки вони не містять інформації щодо предмету доказування, до якого у даній справі входять обставини, передбачені ч. 3 ст. 203 ЦК України, адже зазначені вище докази не можуть ані підтвердити, ані спростувати обставин, що волевиявлення позивача при укладенні оспорюваних договорів було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, ЦК), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

За змістом статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.06.2018 року, справа № 569/16624/15-ц, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15 та від 03.02.2016 року у справі № 6-1364цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року, справа № 645/10160/15-ц, від 03.05.2018 року, справа № 465/826/13-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у під час судового розгляду справи судом було встановлено та визнано ОСОБА_2 , що на момент укладення договору дарування 1/2 частини квартири від 02.12.2009 року позивач, з огляду на існуючі на той час життєві обставини, не маючи засобів для існування, маючи потребу в отриманні допомоги від сторонніх осіб, зокрема щодо забезпечення харчуванням, оплати послуг адвоката, уклав оспорюваний договір, але продовжував і надалі проживати у квартирі, яка була предметом договору дарування, оскільки при укладенні даного договору був упевнений у тому, що укладає спадковий договір щодо належної йому 1/2 частини квартири.

Окрім того судовим розглядом встановлено також, що на момент укладення договору дарування 1/4 частини квартири від 14.06.2013 року позивач, з огляду на існуючі на той час життєві обставини, не маючи засобів для існування, маючи потребу в отриманні допомоги від сторонніх осіб, будучи засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі, з метою забезпечення права на захист та оплати послуг адвоката, уклав оспорюваний договір дарування належної йому 1/4 частини квартири, але і надалі продовжував проживати у квартирі, яка була предметом обох договорів дарування.

Також суд бере до уваги те, що передача квартири відповідачам фактично не відбулася, фактичного переходу в володіння відповідачів належних їм часток квартири не відбулось, оскільки позивач при укладенні оспорюваних договорів не мав наміру наділяти відповідачів правомочностями власників на належне йому житло. Все це підтверджує той факт, що позивачем в момент укладення оспорюваного договорів дарування неправильно сприймались фактичні обставини укладення договорів дарування. У результаті цього позивач помилився у правильному розумінні правової природи правочину. Ця помилка має істотне значення, що вплинуло на волевиявлення позивача під час укладення договорів дарування замість спадкових договорів. Тим більше, суд враховує і те, що на момент вчинення правочинів квартира була єдиним житлом позивача і після укладення договору дарування позивач не позбавлений був права володіння і користування житлом.

Крім того, зазначення в договорах про факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не впливає на оспорювання дійсності договору, бо судом враховуються вказані вище обставини укладення оспорюваних правочинів.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що при укладенні оспорюваних договорів дарування позивач був упевнений у тому, що укладає спадкові договори щодо належних йому 1/2 та 1/4 частини квартири відповідно.

Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Суд відхиляє доводи відповідача про застосування строків позовної давності та відмову з цих підстав у задоволенні позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у позовній заяві, 19 вересня 2017 року представником позивача у приватного нотаріуса ХМНО Чуприни Г.О. було отримано копію оспорюваних договорів. З даним позовом до суду позивач звернувся 04.12.2017 року, тобто в межах строку позовної давності. Доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та договору дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як таких, що укладені з порушенням вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки договір дарування від 02 грудня 2009 року, укладений між позивачем, як дарувальником з однієї сторони, та ОСОБА_2 як обдаровуваною, з другої сторони, є недійсним, то він не тягне за собою виникнення у останньої права власності на майно, отримане за ним. Як наслідок, договір дарування від 24 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , суд також визнає недійсним.

Враховуючи, що договір дарування від 14 червня 2013 року, укладений між позивачем, як дарувальником з однієї сторони, та ОСОБА_5 як обдаровуваною, з другої сторони, також є недійсним, то володіння ОСОБА_5 3/4 частками квартири за адресою: АДРЕСА_1 є безпідставним і вказане майно підлягає витребуванню з її незаконного володіння на користь ОСОБА_1 .

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи, що ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, суд на підставі ст. 142 ЦПК України вважає за необхідне повернути позивачу 50% судового збору, сплаченого в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 90, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, Шоста Харківська Державна нотаріальна контора про визнання договорів дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння – задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений 02 грудня 2009 року між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори 02 грудня 2009 року, зареєстрований в Реєстрі за № 3-2135.

Визнати недійсним договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений 14 червня 2013 року між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Галиною Олександрівною 14 червня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1393.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , укладений 24 травня 2013 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, з другої сторони, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Галиною Олександрівною 24 травня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1238.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 і передати дане майно у володіння ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 160 (сто шістдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 8320 (вісім тисяч триста двадцять) грн 00 коп.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (адреса: м. Харків, код ЄДРПОУ 37999654) повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з державного бюджету 25% судового збору, сплаченого за квитанцією № 140 від 04 грудня 2017 року на суму 640 грн 00 коп, тобто у розмірі 160 (сто шістдесят) грн 00 коп.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.

Суддя О.В. Шишкін