Рішення № 97355024, 31.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/18512/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства внутрішніх справ Українипро вчинення певних дій, ВСТАНОВИВ:

10.08.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України в частині невжиття заходів щодо подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України подати необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду в Луганській області для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з врахуванням вислуги 25 років 08 місяців 26 днів.

В якості підстав позову позивач зазначає, що невиконання відповідачем законної вимоги позивача є протиправним та порушує його право на справедливий, обчислений у відповідності до чинного законодавства розмір пенсії. Зокрема позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу в органах МВС з 2001 року по 2015 рік; 06.11.2015 ОСОБА_1 було звільнено зі служби у зв`язку зі скороченням штатів; станом на 06.11.2015 у ОСОБА_1 була вислуга у органам МВС 18 років 2 місяці 25 днів, з урахуванням пільгової вислуги 25 років 08 місяців 26 днів; 10.06.2020 позивачу стало відомо, що розмір вислуги років на момент звільнення давав йому право на отримання пенсії за вислугу років; 15.07.2020 позивач отримав листа від 09.07.2020, яким було відмовлено у задоволенні його заяви; відповідач посилався на те, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії призначаються і виплачуються після звільнення зі служби; оскільки після звільнення зі служби в ОВС ОСОБА_1 з 07.11.2015 проходив службу у Національній поліції України, то пенсія за вислугу років може бути призначена лише після звільнення зі служби.

Позивач покликається на те, що зазначений підхід Міністерства внутрішніх справ України є безпідставним, оскільки ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

21.08.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/18512/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

12.01.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладено ряд доводів та тверджень, які не мають відношення до справи № 640/18512/20, зокрема, щодо перерахунку пенсії у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 21.02.2018 № 103.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ та 06.11.2015 відповідно до наказу ГУ МВС України у Луганській області № 402 о/с був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ.

Як вбачається із листа Департаменту персоналу МВС України № С-10725/22 від 09.07.2020 календарна вислуга ОСОБА_1 на день звільнення становить 18 років 02 місяці 25 днів, що не дає права останньому на пенсію за вислугою років. У зв`язку з цим, Департамент персоналу МВС України акцентував увагу на тому, що в Департаменту відсутні правові підстави для підготовки та надсилання подання про призначення пенсії за вислугу років до ГУ ПФУ за місцем реєстрації (проживання).

14.07.2020 представник ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області із адвокатським запитом № 50, у якому просив надати інформацію про вислугу років ОСОБА_1 станом на день звільнення 06.11.2015 та надати інформацію про те чи подавалося подання про призначення пенсії ОСОБА_1

27.07.2020 листом № ВД5/152 ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Луганській області повідомила представнику ОСОБА_1 , що наказом ГУ МВС від 06.11.2015 № 402 0/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні, яка становить 18 років 02 місяці 25 днів. Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Луганській області акцентувала увагу на тому, що на день звільнення ОСОБА_1 наявна вислуга у календарному обчисленні, якої недостатньо для призначення пенсії за вислугу років, тому він не є особою, яка має право на пенсію, визначену статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, позивач звернувся із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до п. «б» ст. 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до ст. 2 Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Умови призначення пенсій за вислугу років визначаються статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Так, відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Одночасно стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1.

Відповідно до п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.

Відповідно до п. 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

При цьому, суд звертає увагу, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення їм пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії та встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 337/2596/17 (2-а/337/204/2017) (адміністративне провадження № К/9901/18664/18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 537/1980/16-а (провадження № 11-683апп18).

Як вже зазначалося вище, 27.07.2020 листом № ВД5/152 ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Луганській області повідомила представнику ОСОБА_1 , що наказом ГУ МВС від 06.11.2015 № 402 0/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні, яка становить 18 років 02 місяці 25 днів, та акцентувала увагу на тому, що на день звільнення ОСОБА_1 наявна вислуга у календарному обчисленні, якої недостатньо для призначення пенсії за вислугу років, тому він не є особою, яка має право на пенсію, визначену статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Підсумовуючи зазначене, суд встановив, що ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Луганській області наділена повноваженнями здійснювати обчислення вислуги років для призначення пенсії особам, які звільнені з органів, зокрема, МВС України. Такий уповноважений структурний підрозділ направляє до територіальних органів ПФУ подання та необхідні для призначення пенсії документи виключно у разі встановлення цим органом правових підстав, серед іншого й наявності вислуги років.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.11.2015 позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, відтак для призначення йому пенсії за вислугу років його вислуга років має складати 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Проте, як видно з матеріалів справи, на момент звільнення зі служби в органах внутрішніх справ календарна вислуга складала 18 років 02 місяці 25 днів та була недостатньою для призначення пенсії за вислугою років.

Суд акцентує увагу на тому, що позивач не підтвердив вимоги щодо права на пенсію за вислугу років згідно зі ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Для призначення позивачу пенсії за вислугу років Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає як обов`язкову вимогу наявність саме календарної вислуги (22 календарних роки та 6 місяців і більше), а не її загальну тривалість у пільговому обрахуванні, яка, як правило, впливає на розмір пенсії.

З огляду на те, що календарна тривалість вислуги років позивача складає менше 22 років і 6 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то суд дійшов висновку про те, що позивач не набув права на пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв`язку із відсутністю календарної вислуги у мінімально визначеному законодавством розмірі (22 календарних роки та 6 місяців).

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у його постановах від 17.06.2020 у справі № 337/2596/17(2-а/337/204/2017) (адміністративне провадження № К/9901/18664/18), від 10.09.2020 у справі № 620/2765/19 (провадження № К/9901/6862/20), від 22.11.2018 у справі № 161/4876/17 (провадження № К/9901/2113/18), від 27.03.2018 у справі № 295/6301/17 (адміністративне провадження № К/9901/2268/18), від 19.09.2018 у справі № 725/1959/17 (адміністративне провадження № К/9901/16562/18).

Таким чином, суд вважає, що право на пенсію за вислугу років визначається виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2020 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання позову б/н від 07.08.2020.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, та беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, то питання про відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору не вирішується.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко