Рішення № 97352377, 31.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1690/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Роздіна Ю.Н.,

представника позивача Теслюк Я.О.,

представника відповідача Деркача А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Управління Служби безпеки України у Львівській області код ЄДРПОУ 20001591, місцезнаходження: 79012, м. Львів, вул. Вітовського, 55 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно при звільненні не виплатив індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, оскільки виплата індексації грошового забезпечення є державною гарантією. Крім цього, відповідач повинен нарахувати та виплатити компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

30.03.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних заперечив. Відзив обґрунтований тим, що у зв`язку із збільшенням грошового забезпечення (доходу) військовослужбовцям, відповідач не здійснював нарахування та виплати індексації. Позивач не надав доказів підвищення індексу споживчих цін, які є підставою для виплати індексації грошового забезпечення, з метою визначення базового місяця для початку нарахування індексації. Представник відповідача вважає, що оскільки індексація грошового забезпечення не нараховувалась, то відсутні підстави для нарахування компенсації за її несвоєчасну виплату.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 20.08.1996 по 08.12.2017 проходив службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області.

27.11.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати індексації грошового забезпечення за період, коли така не виплачувалась.

Листом від 29.12.2020 № 62/21/М-1085/14 відповідач повідомив позивача, зокрема про те, що з 2013 по 2017 роки в межах бюджетних асигнувань здійснювалось підвищення грошового забезпечення шляхом збільшення граничного розміру преміювання. Додаткових бюджетних асигнувань для виплати індексації грошового забезпечення не виділялось.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017 протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частин третя статті 9 Закон України №2011-XII).

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини другої статті 5 Закону України №1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону України №1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац восьмий пункту 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.

Як встановив суд, відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що індексація не проводилась внаслідок відсутності видатків з Державного бюджету України, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.

Суд критично оцінює посилання відповідача на здійснення з 2013 по 2017 роки преміювання, оскільки це у відповідності до положень Порядку №1078 не є підставою для ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення.

Суд також не бере до уваги посилання представника відповідача не те, що позивач не надав доказів підвищення індексу споживчих цін, які є підставою для виплати індексації грошового забезпечення, з метою визначення базового місяця для початку нарахування індексації, оскільки в межах цієї справи суд не вирішує питання та не визначає базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.

Крім цього, суд зауважує, що у листі від 29.12.2020 № 62/21/М-1085/14 відповідач єдиною підставою для ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2013 по 2017 роки вказав відсутність бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з тим, суд вважає, що право позивача порушене не бездіяльністю щодо відмови у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017, а бездіяльністю щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за такий період. Відтак у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

З огляду на викладене, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Таким чином, з метою повного відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, то суд вказує таке.

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон України №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі України № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2013 по 08.12.2017, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Таким чином, суд вважає, що існують достатні правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2013 по день фактичної виплати індексації.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 08.12.2017.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2013 по день фактичної виплати індексації.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 2 червня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.