Ухвала суду № 97352258, 01.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7241/21

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

01 червня 2021 року м. Львів

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп`як Оксана Орестівна розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А4150 про визнання протиправною бездіяльність та зобов"язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

30.04.2021 на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А 4150 про визнання протиправною бездіяльностію зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 05 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

При цьому, залишаючи позовну заяву без руху суддею була звернута увага на те, що у позовній заяві позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 4, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Однак, судом була звернута увага позивача на те, що відповідно до п.4 ст. 5 Закону України "Про судовий збір " від сплати судового збору звільняють позивачі - у справах щодо спорів, пов`язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов`язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Заявлені позовні вимоги не кореспондуються із наведеною нормою Закону України "Про судовий збір", оскільки не стосуються виплати компенсації, повернення майна, чи відшкодуванням його вартості.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Ця норма Закону має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (далі – Закон №3551-XII). Нормами частини другої статті 22 цього Закону визначено, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, наведено у статті 12 Закону №3551-XII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 зазначила, що “вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII”.

З огляду на підстави та предмет, позов позивача, стосується питання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не стосується пільг, доплат чи інших соціальних гарантій позивача як учасника бойових дій; оскаржена бездіяльність відповідача зумовлені статусом позивача як особи, що отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону №2262-XII та жодним чином не пов`язана з наявністю/відсутністю в позивача статусу учасника бойових дій.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 21.04.2021 у справі №240/8644/20.».

30.04.2021 до суду від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року, в якій заявник зазначає, що позивач являється учасником бойових дій, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України № 3674- VI від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Представник позивача також просить суд врахувати висновки Верховного Суду у справі № 572/2088/17 від 27 червня 2018 року. На думку суддів Верховного Суду у цій справі помилковою є відмова позивача у задоволенні заяви про звільненні його як учасника бойових дій від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що справа про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, не пов`язана з порушенням прав позивача, як учасника бойових ді й.

Вирішуючи питання про відкриття провадження за даною позовною заявою, суд виходить з наступного.

Відносно сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом, то суд зазначає, що позивачем/представником позивача так і не було надано доказів сплати судового збору.

Разом з тим, у заяві на усунення недоліків позовної заяви представник позивача вже зазначив про те, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» згідно якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Разом з тим, позов позивача, стосується питання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не стосується пільг, доплат чи інших соціальних гарантій позивача як учасника бойових дій; оскаржена бездіяльність відповідача зумовлені статусом позивача як особи, що отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону №2262-XII та жодним чином не пов`язана з наявністю/відсутністю в позивача статусу учасника бойових дій.

Посилання представника позивача у заяві на усунення недоліків позовної заяви на практику Верховного Суду по цивільній справі у справі № 572/2088/17 від 27 червня 2018 року є необґрунтованим та безпідставним, оскільки предметом розгляду Верховним Судом у справі № 572/2088/17 було захист порушених прав позивача, який є учасником бойових дій, в якій заявник просив суд стягнути майнову та моральну шкоду, спричинену джерелом підвищення небезпеки.

Принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Велика Палата Верховного Суду, об`єднані палати, палати касаційних судів Верховного Суду наділені виключними повноваженнями у встановленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції з огляду на те, що в протилежному випадку це означало б неможливість виправлення судом своєї власної передчасної або «застарілої» позиції, викликаної, наприклад, нечіткістю закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до неоднакового тлумачення норм права, або виключало б можливість динамічного розвитку суспільних правовідносин та права; за певних обставин відступ від попередніх правових позицій суду касаційної інстанції узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким «truth or stability - truth is preferable» (при конкуренції між правдивим (правильний, справедливим) і стабільним пріоритет варто віддавати першому).

Тобто, принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

Зокрема, у системі загального права допускається скасування попередніх прецедентів і вважається, що прецеденту можна не слідувати, якщо: його можливо відрізнити з огляду на зміну відносин у суспільстві з моменту його прийняття чи якщо змінилися відповідні правові принципи; він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були невірно витлумачені; у разі визнання його неправильним і таким, що підлягає скасуванню, або якщо на практиці він не діє.

З огляду на викладене, враховуючи необхідінсть застосування до спірних правовідносин вказаного вище висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.04.2021 у справі №240/8644/20, а відтак суд не приймає посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.06.2018 по справі №572/2088/17.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).

Таким чином, позивачем так і не було надано суду квитанції про сплату судового збору у належному суду, що свідчить про недотримання вимог ч. 3 ст. 161 КАС України за звернення до суду з даним позовом та невиконання вимог ухвали суду від 05.05.2021 про залишення позовної заяви без руху в цій частині.

Отже, зважаючи на те, що вимоги ухвали суду від 05.05.2021 про залишення позовної заяви без руху, позивачем виконані не були, зазначене свідчить про не усунення позивачем у повному обсязі недоліків позовної заяви.

При цьому, суд враховує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у разі недотримання яких та не усунення недоліків такої позовної заяви, суд вправі повернути таку позовну заяву заявнику.

Допущення заявником суттєвих помилок в оформленні позовної заяви, а також їх не усунення після залишення позовної заяви без руху, є створенням для адміністративного суду перепон, які унеможливлюють відкриття провадження в адміністративній справі та відправлення належного правосуддя.

Тобто, при формуванні позовної заяви та доданих до неї матеріалів до суду, на позивача не покладено жодних додаткових обов`язків та тягаря відносно надання суду доказів сплати судового збору (ч. 3 ст. 161 КАС України).

Відтак, зважаючи на викладене, суддя дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, оскільки не виконано вимоги ухвали суду від 05.05.2021.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Згідно ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду із позовом в порядку, встановленому законом, тобто після виконання вимог щодо позовної заяви, визначених ст. 160 КАС України.

Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна