Ухвала суду № 97346120, 01.06.2021, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/682/21

Провадження № 2/177/623/21

У Х В А Л А

Іменем України

01.06.2021

Суддя Криворізького районного суду Дніпропетровської області Березюк М. В. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», ПрАТ Страхова компанія «ВУСО» про захист прав споживача страхових послуг,-

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд стягнути солідарно з ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ПрАТ СК «Вусо» на її користь матеріальну шкоду в обсязі нарахувань в сумі 66993,48 грн. та моральну шкоду в сумі 66993,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказувала про укладення між нею та ПрАТ СК «Вусо» договору комплексного страхування власника карткового рахунку, який є договором добровільного страхування, страховим агентом за яким є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Позивач вказує на порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» умов договору Доручення на виконання страхових агентських послуг від 17.11.2017, а саме не перерахування платежу в сумі 900 грн. ПрАТ СК «Вусо», чим їй нанесено матеріальну шкоду. Страхувальник відмовив їй у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з втратою чинності та припиненням договору страхування, а невиплата їй страхового відшкодування зумовила заподіяння моральної шкоди.

Стверджуючи, що відповідачі порушили її права як споживача, які обумовлені Законом України «Про захист прав споживачів», просила суд розглядати справу за її зареєстрованим місцем проживання та вважала себе такою, що звільнена від сплати судового збору.

З вказаними твердженнями позивача суд не погоджується з наведених підстав.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"; 4-1) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).

Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Механізми захисту прав споживачів розкриті в статтях 6-20 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Дослідивши зміст позовної заяви, вимог заявлених в ній та обставин на які посилається позивач, суд приходить до висновку, що позовна заява не містить викладу порушення будь-якого з вище вказаних прав ОСОБА_1 як споживача, застосування нею для захисту порушеного права механізмів захисту визначених вказаним законом, що свідчило б про існування між сторонами правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

За відсутності викладу змісту позовних вимог та обставин на обґрунтування вказаних вимог, у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», без зазначення того, яке саме право ОСОБА_2 як споживача порушено (ст. 4, 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), без наведення підтверджень того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», доводи позивача про те, що вказаний спір є спором про її захист як споживача, є суб`єктивним баченням та трактуванням Закону з метою застосування правил альтернативної підсудності та звільнення від сплати судового збору.

Саме лише зазначення в позові про порушення прав споживача, без конкретизації вказаного порушення з посиланням на норми спеціального закону, обрання способу захисту порушеного права з застосуванням механізмів визначених Законом «Про захист прав споживачів», не свідчить, що спір є таким, що пов`язаний з захистом прав особи, як споживача.

Посилання позивача на Постанову ВСУ № 6-126цс 14 від 11.03.2015, суд не приймає до уваги, оскільки предметом даного спору було стягнення пені, як одного із механізмів захисту порушеного права споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Викладені в позові обставини та заявлені позивачем вимоги: стягнення солідарно шкоди зі сторін договорів страхування та страхових агентських послуг, свідчать про те, що позовні вимоги направлені на захист цивільних прав ОСОБА_1 як сторони договорів страхування та доручення на виконання страхових агентських послуг, порушення яких зумовлено недотриманням умов цих договорів при їх виконанні, чим їй завдано матеріальну та моральну шкоду. Вимоги заявлені позивачем свідчать про застосування механізмів захисту визначених відповідними договорами та нормами ЦК України, що регулюють вказані договори, а не механізмів захисту прав, визначених Законом України «Про захист прав споживачів». Вказане свідчить про цивільно-правову природу даного спору, при вирішенні якого не підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Частина 5 ст. 28 ЦПК України, передбачає підсудність за вибором позивача справ, саме за позовом про захист прав споживачів. Такі спори можуть розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Оскільки суд приходить до висновку, що переданий на вирішення суду спір не є спором про захист прав споживачів у розумінні ст.ст. 4, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», суд не вважає можливим застосування при визначенні підсудності вказаної справи положень ч.5 ст. 28 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача АТ КБ «Приватбанк» є вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, що відноситься до територіальної підсудності Печерського районного суду м. Києва.

За вказаним позивачем у позові кодом ПрАТ СК «Вусо» - 3165052, відсутні відомості про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Криворізький районний суд Дніпропетровської області не є судом встановленим законом, в розумінні ст. 27 ЦПК України, оскільки в межах територіальної юрисдикції вказаного суду не знаходиться місце знаходження відповідача.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що вказана позовна заява із застосуванням положень ст. 27 ЦПК України, підсудна Печерському районному суду м. Києва, як суду за місцем знаходження одного із відповідачів по справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 27, ч.5 ст. 28, п. 1 ч. 1, ч.3 ст. 31, ч. 1 ст. 32 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Цивільну справу № 177/682/21, провадження 2/177/623/21 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», ПрАТ Страхова компанія «ВУСО» про захист прав споживача страхових послугпередати за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання суддею.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Березюк