Рішення № 97342398, 24.05.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/6124/18

Провадження № 2/740/14/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Ковальової Т.Г.,

за участі секретаря судових засідань - Дьоміної Н.А.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Гринь Л.В.,

представника відповідача- Ніжинської міської ради Чернігівської області – Ільющенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ніжині Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Головне Управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про скасування рішення Ніжинської міської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати п.2.1 рішення 18 сесії VII скликання Ніжинської міської ради Чернігівської області від 24 листопада 2016 року за №45-18/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» стосовно передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0495 га, кадастровий номер 7410400000:04:006:0182, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19 липня 2016 року державним нотаріусом Ніжинської міської ради Чернігівської області, він є власником ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 є власником ј частки вказаного будинку на підставі договору дарування від 16.06.2006.

Рішенням №680 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1979 року «Про результати обміру земель забудованих кварталів №58,59,65,102,104, НОМЕР_1 , 134, 135, 137, 141, 149, 188, 190-а, 190-б, 191, АДРЕСА_2 » були зареєстровані за землекористувачами вказаних забудованих кварталів присадибні ділянки по нормі загальною площею 562692 кв.м. Виявлені лишки площею 172048 кв.м залишені у користуванні землекористувачів до виникнення в них потреби.

Відповідно до вказаного рішення за будинком АДРЕСА_1 було зареєстровано земельну ділянку площею 910 кв.м та залишені лишки площею 336 кв.м – загальна площа земельної ділянки 1246 кв.м, що підтверджується архівним витягом з рішення №680 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1979 року «Про результати обміру земель забудованих кварталів».

Його частка у будинку становить ѕ, а частка відповідачки – ј, відповідно і земельною ділянкою загальною площею 1246 кв.м вони повинні користуватися: він – 934 кв.м. а відповідачка – 311, 5 кв.м.

Наприкінці 2017 року він вирішив приватизувати належну йому частку земельної ділянки та повідомив про це відповідачку ОСОБА_2 і дізнався, що вона свою частку вже приватизувала.

Рішенням 18 сесії VII скликання Ніжинської міської ради Чернігівської області від 24 листопада 2016 року за №45-18/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», а саме: п.2.1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0495 га, кадастровий номер 7410400000:04:006:0182, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

Тобто за відповідачкою було визнано право власності на 0,0495 га спільної земельної ділянки, тоді як її частка відповідно до частки у будинку повинна становити 0,0312 га.

Вважає рішення міської ради незаконним, оскільки при приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки з ним не були погоджені межі земельної ділянки, яка передана їй у власність, значно більшого розміру ніж передбачена нормами земельного законодавства.

Зазначає, що земельна ділянка, на якій розташований будинок, перебувала у їхньому спільному користуванні і порядок користування земельною ділянкою не визначався, межі земельної ділянки, її розміри, конфігурація на місцевості не встановлювалися і ніколи ними не погоджувалися, як і не погоджувалися при передачі у власність ОСОБА_2 .

При прийнятті оскаржуваного рішення Ніжинською міською радою не врахований існуючий характер землекористування співвласників будинку, у яких у спільному користуванні перебуває земельна ділянка, що не відповідає встановленим вимогам на виготовлення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

14 вересня 2020 року від відповідача - Ніжинської міської ради Чернігівської області надійшов відзив, в якому він зазначає, що оскаржуване рішення є ненормативним актом індивідуальної дії, який застосовується одноразово і вичерпує свою дію після його виконання. Так 26.01.2017 право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 , що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 3120981205, а отже оскаржуваний пункт рішення Ніжинської міської ради вичерпав свою юридичну силу після його реалізації, а саме після реєстрації права власності на земельну ділянку. Зазначає, що вимога позивача про скасування пункту рішення, який вичерпав свою юридичну силу, не є належним способом захисту прав, оскільки це не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже зазначене рішення є недійсним в силу чинного законодавства.

Щодо заявлених позовних вимог зазначає наступне. Відповідно до рішенням №680 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1979 року «Про результати обміру земель забудованих кварталів №58,59,65,102,104, НОМЕР_1 , 134, 135, 137, 141, 149, 188, 190-а, 190-б, 191, АДРЕСА_2 » були зареєстровані за землекористувачами вказаних забудованих кварталів присадибні ділянки по нормі загальною площею 562692 кв.м. Виявлені лишки площею 172048 кв.м залишені у користуванні землекористувачів до виникнення в них потреби. За домоволодінням АДРЕСА_1 зареєстрована земельна ділянка площею 910 кв.м, лишки площею 336 кв.м залишені у користуванні землекористувачів до виникнення в них потреби.

Відповідачка ОСОБА_2 отримала у власність ј частку вказаного будинку на підставі договору дарування від 16 червня 2006 року. Згідно п.1 договору ОСОБА_3 передала безоплатно ОСОБА_2 в дар ј частину будинку з відповідною часткою господарчих та побутових будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці площею 910 кв.м, яка надана згідно рішення Ніжинського міськвиконкому №680 від 25 грудня 1979 року.

Позивач ОСОБА_1 став власником ѕ частки будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.07.2016. Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали власниками буд. АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 910 кв.м, яка надана згідно рішення №680 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1979 року.

Право користування лишками площею 336 кв.м, залишених у попередніх землекористувачів у користуванні, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перейшло, зазначені лишки залишилися у власності Ніжинської міської ради.

Порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок встановлений ст.120 ЗК України. Таким чином, у разі розподілу між співвласниками земельної ділянки площею 910 кв.м,, на якій розташований будинок, ОСОБА_1 може бути виділено ѕ частки земельної ділянки, що складає 682,5 кв.м, а ОСОБА_2 -. 1/4 частка земельної ділянки площею 227,5 кв.м.

Між попередніми співвласниками за усною домовленістю земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, була розділена. Частина земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_3 , а потім - ОСОБА_2 , становить близько 0,0495 га, яка складається з частини земельної ділянки, що була виділена під будинок (910 кв.м), та лишок, які належали Ніжинській міській раді.

16.03.2016 ОСОБА_2 звернулася до Ніжинської міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0495 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішенням Ніжинської міської ради Чернігівської області №25-10/2016 ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

04.10.2016 ОСОБА_2 звернулася із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0495 га за адресою: АДРЕСА_1 .

24.11.2016 Ніжинська міська рада Чернігівської області прийняла рішення №45-18/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до п.2.1 якого ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0495 га, кадастровий номер 7410400000:04:006:0182, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Просять звернути увагу суд на те, що ОСОБА_2 здійснила формування нової земельної ділянки 0,0495 га шляхом виготовлення проекту землеустрою, а не шляхом виготовлення технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки 910 кв.м, на якій розташований будинок, та виділення її в натурі.

Крім того, вказане рішення не є нормативним актом індивідуальної дії, а застосовується одноразово і вичерпує свою дію після його виконання. Оскаржуваний пункт рішення було виконано та 26.01.2017 право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 , отже цей пункт є актом індивідуальної дії та вичерпав свою юридичну силу після його реалізації, а саме: після реєстрації права власності на земельну ділянку.

Вважають, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у вигляді скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не є належним та не вплине на порушені, на його думку, права.

Разом з тим, позивач має право звернутися до Ніжинської міської ради з питанням щодо безкоштовного отримання у власність земельної ділянки, на якій розташований його будинок, площею, пропорційною його частки нерухомого майна.

Твердження позивача, що при виготовленні документації із землеустрою ОСОБА_2 не погодила з ним меж земельної ділянки, не відповідає дійсності, оскільки в акті прийому-передачі межових знаків міститься підпис ОСОБА_1 та відсутні заперечення.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Гринь Л.В. підтримала позовні вимоги, посилаючись на вищевикладені обставини. Зазначила, що ОСОБА_1 є власником ѕ частки спірного будинку. Вважає, що рішення міської ради, яким ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку площею 0,495 га, є незаконним оскільки земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, виділена для всього будинку. Будинок в натурі не поділений, а тому неможливо і поділити земельну ділянку. Заяву про надання земельної ділянки у приватну власність до органу місцевої влади повинен подавати один власник, а якщо їх декілька то потрібно звертатися всім співвласникам. Законом не передбачено така приватизація земельної ділянки, яку вчинила міська рада, тобто ними порушено ст.121 ЗК України.

Представник відповідача - Ніжинської міської ради Чернігівської області Ільющенко С.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що ОСОБА_2 реалізувала своє право і зареєструвала земельну ділянку шляхом сформування нової земельної ділянки, яка складається із земельної ділянки, виділеної під будинок, і земельної ділянки за рахунок земель Ніжинської міської ради (лишків). Приватизація земельної ділянки була здійснена на підставі технічної документації. До здійснення приватизації земельна ділянка перебувала у користуванні власників будинку, договору оренди не було. Виділення та оформлення ОСОБА_2 земельної ділянки було здійснено за погодженням з позивачем. Зазначає, що позивачем не вказано, яке право було порушено оскаржуваним рішенням та не зазначено посилання на норми Закону.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з*явилася, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. В запереченнях, поданих на адресу суду 01.02.2019, зазначає, що згідно договору дарування їй належить 1/4частка спірного будинку. Земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, не була приватизована та перебувала у комунальній власності Ніжинської міської ради. Прибудинкова територія між попередніми власниками була розділена умовно та використовувалася за домовленістю. У 2016 році вона вирішила скористатися правом безкоштовної приватизації та подала до Ніжинської міької ради заяву про передачу їй у власність частину земельної ділянки, яку їй подарувала ОСОБА_4 та якою вона фактично користувалася.

Крім того, позивач власноручно у присутності інших осіб підписав погодження меж і протягом двох років після підписання не висловлював ніяких претензій. В задоволенні позову просить відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Головного Управління Держгеокадастру у Чернігівській області, в судове засідання не з`явився, надіславши заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, які передбачають відкладення розгляду справи, але згідно ч.2 ст.223 ЦПК України тільки в межах встановленого цим Кодексом строку.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дослідивши усі докази по справі та оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У п. 13 постанови № 5 Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК України.

Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів суд за їх клопотанням зобов`язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів.

Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Судом встановлено, що п.2.1 рішення 18 сесії VII скликання Ніжинської міської ради Чернігівської області від 24 листопада 2016 року за №45-18/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено передати ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0495 га, кадастровий номер 7410400000:04:006:0182, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19 липня 2016 року державним нотаріусом Ніжинської міської ради Чернігівської області.

ОСОБА_2 є власником ј частки вказаного будинку на підставі договору дарування від 16.06.2006.

Рішенням №680 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1979 року «Про результати обміру земель забудованих кварталів №58,59,65,102,104, 133, 134, 135, 137, 141, 149, 188, 190-а, 190-б, 191, АДРЕСА_2 » були зареєстровані за землекористувачами вказаних забудованих кварталів присадибні ділянки по нормі загальною площею 562692 кв.м. Виявлені лишки площею 172048 кв.м залишені в користуванні землекористувачів до виникнення в них потреби.

Відповідно до вказаного рішення за будинком АДРЕСА_1 було зареєстровано земельну ділянку площею 910 кв.м та залишені лишки площею 336 кв.м – загальна площа земельної ділянки 1246 кв.м, що підтверджується архівним витягом з рішення №680 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1979 року «Про результати обміру земель забудованих кварталів».

З копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,0495 га, кадастровий номер 7410400000:04:006:0182, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , наданого управлінням Держгеокадастру у Ніжинському районі Чернігівській області за ухвалою суду, вбачається, що ОСОБА_1 є землекористувачем суміжної із ОСОБА_2 земельної ділянки та в акті погодження меж земельної ділянки від 09 03.2016 міститься його підпис.

З технічної документації вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 межує також із землями Ніжинської міської ради, тобто лишками, - землями загального користування.

Ситуаційні схеми розміщення земельних ділянок, які є в технічній документації, не дають підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 виділено земельну ділянку за рахунок земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 .

Інших доказів, які безспірно свідчили б про порушення права власності позивача на земельну ділянку, не надано і клопотань про здобуття таких доказів не заявлено, при цьому судом в порядку ст.12 ЦПК України здійснено в повному обсязі сприяня учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Частина перша ст.55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (ст.13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч.1 ст.55).

Згідно ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст.155 ЗК України).

Відповідно до глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У разі визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз.2 п.2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень ст.ст.8, 124 Конституції України, ст.ст.26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, ст.15 ЦПК України (2004 року), судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

У спорах, пов*язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

При розгляді цієї справи судом враховується, що, здійснюючи захист прав однієї особи шляхом зобов`язання вчинення певних дій іншою особою, підлягає з`ясуванню, чи не будуть порушені права інших осіб, в тому числі відповідачки. Наведене зумовлено тим, що підлягає встановленню факт протиправності саме дій особи, до якої пред`явлено позов.

При розгляді справи судом також враховується наступне.

Відповідно до ст.317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.215,216 ЦК України.

Згідно ст.12, 116 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить передача земельних ділянок у власність громадян, організація землеустрою. Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах повноважень.

Судом встановлено, що Ніжинська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень і ОСОБА_2 в законний спосіб набула право власності на земельну ділянку, при цьому права ОСОБА_1 порушені не були.

Докази на підтвердження набуття відповідачкою ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням встановленого порядку відсутні.

Також, у судовому засіданні не встановлені підстави для визнання протиправним та скасування п.2.1 рішення 18 сесії VII скликання Ніжинської міської ради Чернігівської області від 24 листопада 2016 року за №45-18/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельої ділянки і скасування державної реєстрації права власності на вищезазначену земельну ділянку.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав спірним рішенням та визнання його незаконним не відновлює порушене, на його думку, право, а тому в задоволенні позову слід відмовити через недоведеність позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.55 Конституції України, ст.116, 120, 152 ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Головне Управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про скасування п.2.1 рішення 18 сесії VII скликання Ніжинської міської ради Чернігівської області від 24 листопада 2016 року за №45-18/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» стосовно передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0495 га, кадастровий номер 7410400000:04:006:0182, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та скасування державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 , - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча суддя Т. Ковальова