Рішення № 97332761, 31.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/18080/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати звернення за її призначенням, а саме з 17.09.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати звернення на її призначення, а саме з 17.09.2019.

В якості підстав позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено в призначені пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/18080/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Від відповідача надійшов відзив, у якому зазначено, що враховуючи розбіжності у наданих позивачем документах для призначення пільгової пенсії, а також неможливості перевірки обґрунтованості їх видачі, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Відповідач переконаний, що Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві діяло правомірно, в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач надав відповідь на відзив, у якій вказано, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.01.2009 (з відміткою «Перереєстровано») ОСОБА_1 є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.

17.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку.

04.02.2020 відповідач листом відмовив позивачу у призначенні пенсії, посилаючись на наявність розбіжностей у наданих ОСОБА_1 документах та неможливість перевірки обґрунтованості їх видачі.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 55 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991р. (в редакції станом на січень 2020 року, далі - Закон № 796-XI) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:

Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

- які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів - 10 років;

- які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - 8 років;

- які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році - 5 років.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 796-XI підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення НОМЕР_2 від 22.01.2009 та є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.

На момент отримання вказаного посвідчення діяв видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 51 від 20 січня 1997 року (далі - Порядок № 501).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 51 від 20 січня 1997 року, інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, а також учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А.

Посвідчення видаються:

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів:

а) посвідчення про відрядження в зону відчуження;

б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження;

в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до абзацу 8 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року N 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Таким чином, за змістом вказаного пункту Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підставою для призначення пенсії, крім довідки про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, можуть бути інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, аналізуючи наведені норми приходить до висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року № 21-1048во06 та від 4 вересня 2015 року № 690/23/15-а.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілого від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії відповідно до посвідчення НОМЕР_2 від 22.01.2009. Зазначене посвідчення ліквідатора Чорнобильської АЕС недійсним не визнавалось, його статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не оспорювався.

Стосовно посилання Пенсійного фонду на розбіжності у наявних у матеріалах справи документах та неможливість підтвердження відомостей, суд відмічає таке.

Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства України, єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильскій АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС".

Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період з 09.09.1987 по 31.08.1988 працював у УЖКХ ВО «Комбінат».

Факт роботи та перебування у зоні відчуження у період з 10.09.1987 по 31.10.1987 підтверджується також довідкою Ф-122 від 06.12.2012 № 212-5690 та довідкою про заробітну плату за 1987 рік від 26.09.2018 № 212-2705, виданими Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильський спецкомбінат».

Довідкою від 30.10.1992 № 379 підтверджується, що у період з 10.09.1987 по 31.10.1987 позивач отримував заробітну плату з коефіцієнтом 2 відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР та Укрпрофради від 10.06.1996 № 207-7.

Судом з матеріалів пенсійної справи та відповіді відповідача встановлено, що управлінням було направлено запит від 05.11.2018 № 105308/02 до ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» з проханням підтвердити або спростувати правомірність видачі довідки від 06.12.2012 № 212-5690.

Листом від 11.12.2018 ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» повідомило, про необхідність проведення Пенсійним фондом України зустрічної перевірки щодо достовірності інформації зазначеної в довідках.

Враховуючи отриману відповідь Головним управлінням було направлено запити від 26.12.2018 року №141254/02 та від 11.03.2019 року № 48310/02 до управління Пенсійного фонду України у м. Славутич з проханням провести зустрічну перевірку обґрунтованості виданих довідок.

Відповідач вказує, що відповідь на запити до управління не надійшли, разом з тим, не вказано про вчинення інших дій на підтвердження обґрунтованості наданих довідок стосовно ОСОБА_1 та не доведено недостатність наявних у матеріалах пенсійної справи документів для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Таким чином, позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві всі наявні в нього документи, які в повній мірі підтверджують його перебування у відрядженні у зоні відчуження та є підставою для призначення пенсії відповідно до положень статті 55 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а надані ним довідки є належним доказом на підтвердження передбачених законом відомостей, поданими ним документами підтверджено період роботи та населений пункт, де ним проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому відповідач безпідставно відмовив у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17 та від 22.03.2018р. у справі №588/538/16-а.

Стосовно зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає наступне: повноваження суду при вирішенні справи врегульовано статтею 245 КАС України, згідно з якою, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. ( п. 4 ч. 2, ч. 4 ст. 245 КАС України).

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Прийняте рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень в ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого органу в порядку передбаченому законодавством.

Суд є правозастосовуючим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити пенсію або не призначати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Судом встановлено, що позивач на момент звернення до пенсійного органу мав страховий стаж 18 років 10 місяців 8 днів, у тому числі стаж роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - 2 роки 9 місяців 11 днів.

На момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії заявнику виповнилось 52 роки.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

За таких обставин, та беручи до уваги встановлене судом право позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 8 років та відповідного страхового стажу згідно з положенням ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та враховуючи дату народження позивача, така пенсія повинна бути призначена позивачу з 17.09.2019, з дня звернення позивачем за призначенням пенсії.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам суб`єктом владних повноважень не надано суду жодних беззаперечних доказів в обґрунтування обставин правомірності винесення ним оскаржуваних рішень.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 10 000,00 грн. суд відмічає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідачем у відзиві заперечено обґрунтованість та співмірність суми витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, зазначивши що надані до позовної заяви докази не підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 5 ст. 143 КАС України передбачено, що у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004 зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналогічну позицію висловлено у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 у якій, зокрема, зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У матеріалах справи на підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу наявні такі документи:

копія довіреності від 27.07.2020, якою уповноважено Кардаша В.А , Кардаш Ю.Г. та Зелінського В.В. на представництво ОСОБА_1 ;

копія свідоцтва та посвідчення адвоката Кардаша В.А.;

копія розрахункової квитанції № 647109 від 24.07.2020 «за договір від 24.07.2020» на суму 10 000,00 грн.

Разом з тим, на підтвердження співмірності витрат не надано договору про надання правової допомоги, акту виконаних робіт.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати звернення за її призначенням, а саме з 17.09.2019.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати звернення на її призначення, а саме з 17.09.2019.

4. У задоволенні вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко