Рішення № 97332726, 31.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 травня 2021 року справа №640/6980/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)про1) визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не приведенні облікових даних інформаційної системи органу доходів і збрів платника та даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 ; 2) зобов`язання відповідача привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і збрів платника ОСОБА_1 , а саме: виключити з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості про те, що платник є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ДФС у м. Києві, яка полягає у не виключенні з облікових даних інформаційної системи органу доходів і збрів платника та даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомостей про те, що платник є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 не є та не був ніколи фізичною особою-підприємцем, що також підтверджується рішеннями Державної фіскальної служби України від 05 квітня 2019 року №16117/6/99-99-11-05-02-25 та від 05 липня 2019 року №31024/6/99-99-11-05-02-2.

Ухвалою від 27 березня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/6980/20 в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про правомірність оскаржуваних дій, оскільки позивач перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець, знаходиться на загальній системі оподаткування та має заборгованість зі сплати єдиного внеску; відомості про припинення підприємницької діяльності відсутні.

Ухвалою від 31 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва замінив первинного відповідача - ГУ ДФС у м. Києві, його правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ГУ ДФС у м. Києві у листі від 02 липня 2019 року №78187/Ф/26-15-13-03-10 за наслідками розгляду заяви представника ОСОБА_1 повідомило, що згідно з інформаційними ресурсами ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 зареєстрований Ленінградською районною у м. Києві державною адміністрацією 15 березня 2000 року за №13378 та взятий на облік в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску; станом на дату надання відповіді по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру до ГУ ДФС у м. Києві відомості щодо включення відомостей про фізичну особу-підприємця та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не надходили. З урахуванням викладеного приведення у відповідність ІКП за наявності на те законних підстав можливе лише після внесення змін в облікові дані платника.

Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві від 11 лютого 2020 року №Ф-35457-17 на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від ОСОБА_1 вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. Зазначена вимога прийнята відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У зв`язку із тим, що за даними відповідача позивач перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску, йому нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску та сформовано відповідну вимогу про сплату боргу.

Таким чином, у межах спірних правовідносин суд належить встановити, чи був або чи є ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем та чи є він платником єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі:

1) відповідних заяв про державну реєстрацію;

2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій;

3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі (далі - ЄДР)містяться зокрема такі відомості про фізичну особу - підприємця: прізвище, ім`я, по батькові; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта); місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем); види діяльності; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі.

Як визначає частина перша статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Однак, суд звертає увагу, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували статус ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

У свою чергу відповідно до відомостей із пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search відомості про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як про фізичну особу-підприємця станом на дату винесення рішення не знайдено.

Матеріали справи також підтверджують, що відповідач раніше вже надсилав позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18 січня 2019 року №Ф-35457-17 та 15 травня 2019 року №Ф-35457-17.

Але, рішенням Державної фіскальної служби України від 05 квітня 2019 року №16117/6/99-99-11-05-02-25 за результатами розгляду скарги позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35457-17 від 18 січня 2019 року зазначену вимогу скасовано, оскільки скаржник не зареєстрований як фізична особа-підприємець та у зв`язку з порушенням терміні формування; зобов`язано ГУ ДФС у м. Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків з урахуванням вищезазначеного.

Рішенням ДФС України від 05 липня 2019 року №31024/6/99-99-11-05-02-25 за результатами розгляду скарги позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35457-17 від 15 травня 2019 року зазначену вимогу скасовано, оскільки скаржник не зареєстрований як фізична особа-підприємець та у зв`язку з порушенням терміні формування; зобов`язано ГУ ДФС у м. Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків з урахуванням вищезазначеного.

Наведене дає підстави вважати, що наразі позивач не має статусу фізичної особи-підприємця.

Крім того, подібні правовідносини були предметом розгляду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові зазначила про таку правову позицію, що вказана нижче.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно частини першої статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини першої статті 1 Закону України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», яким було внесено зміни до Закону України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон України №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж, Законом України №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Основною метою проекту Закону України №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом України №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, пункт 43).

Статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами України №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи - підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи - підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Разом із цим, виходячи з такої правової позиції Верховного Суду, відповідач також не надав суду належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка, або доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону України №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру.

Отже, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, відсутність у період за який нараховано відповідачем єдиний внесок у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем дає підстави вважати, що позивач в спірному періоді не був платником єдиного внеску в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і збрів платника ОСОБА_1 , а саме: виключити з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості про те, що він є платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та про задоволення позову в цій частині.

Однак, позовна вимога про зобов`язання відповідача виключити відомості про облік позивача як фізичної особи-підприємця з інформаційної системи органу доходів і зборів є передчасною, оскільки позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача із заявою про виключення його з інформаційної системи, а отже задоволенню не підлягають.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі №П/800/490/15 як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Проте, позивачем не конкретизовано, у чому саме полягає протиправна бездіяльність відповідача щодо не приведення облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 як і відсутні докази вчинення такої бездіяльності, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач частково довів правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позов задоволено частково, на користь позивача належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і збрів платника ОСОБА_1 шляхом виключення з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомостей про те, що він є платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Державної податкової служби України у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 44116011).

Суддя В.А. Кузьменко