Рішення № 97332404, 28.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року м. Київ № 640/7812/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі у тексті - позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі у тексті - відповідач, ГУ ДПС в м. Києві), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату податкового боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-13566-17 У у розмірі 21030, 90 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 02 квітня 2012 року до 16 березня 2020 року. Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення. Оскільки, фактичне здійснення підприємницької діяльності та отримання ним доходу не здійснювалося та він не подавав відповідних документів до Головного управління ДПС у м. Києві, ДПІ у Деснянському районі м. Києва, Пенсіонного фонду України для взяття його на облік як платника єдиного внеску, нарахування боргу зі сплати єдиного внеску суперечить вимогам законодавства.

З 02 вересня 2016 року він працює найманим працівником і за періоди з 02 вересня 2016 по 30 березня 2020 року нарахування та сплата єдиного соціального внеску здійснювалися роботодавцем.

Також зазначає про те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) як за змістом, так і за процедурою її прийняття, зокрема вимога була сформована не в сукупності підстав актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких нараховується внесок, а на підставі відомостей з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру страхувальників, вона не містить визначеного періоду, за який утворилася заборгованість та детального розрахунку в розрізі кожного місця, а також не була доведена до відома позивача належним чином.

Окрім того, у додаткових поясненнях до своєї позовної заяви позивач наполягав на тому, що вимога про сплату суми недоїмки підлягає скасуванню також і у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 травня 2020 року № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», норми якого із 03 липня 2020 року передбачають на умовах, визначених цим Законом, списання суми недоїмки, нараховані платникам єдиного соціального внеску з числа фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за період з 01 січня 2017 року, а також штрафи та пеню, нараховані на ці суми недоїмки, якщо платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що оподатковується прибутковим податком.

Крім того, до позовної заяви додано заяву про забезпечення позву шляхом, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, вимоги про сплату боргу недоїмки № Ф-13566-17 від 10.05.2019 в розмірі 21030,90 грн., вчиненого ГУ ДПС у м. Києві.

Ухвалою від 08 квітня 2020 року у справі № 640/7812/20 суд задовольнив заяву про забезпечення позову, та ухвалив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13566-17У від 10.05.2019 року у сумі 21030,90 грн., прийнятої Головним управління ДПС у м. Києві.

Провадження у справі відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву або заяву про визнання позову.

Скориставшись правом на подання відзиву, 05 жовтня 2020 року відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти її задоволення.

Відзив обґрунтовував тим, що з 01 січня 2017 року Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 - VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» обов`язок визначення бази нарахування єдиного податку покладено на платників, вказаних у пунктах 4 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження діяльності. З 01 січня 2021 року Законом України від 03 жовтня 20187 року № 2148-VII «Про внесення змін до деяких до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до пункту 2 частин першої статті 7 Закону № 2464-VI внесено зміни, а саме, для бази оподаткування нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал). У 2017 році ФОП на загальній системі оподаткування повинні були сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, а у подальшому - до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У зв`язку з тим, що сплата єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу НОМЕР_1 не здійснювалася, в картці обліковується недоїмка, що потягло за собою формування засобами інформаційної системи органів ДПС в автоматичному режимі формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 10 травня 2019 року № Ф-13566-17 на суму 21030,90 грн. та направлення її платнику в повідомленням про вручення за місцем проживання. Засобами поштового зв`язку 24 червня 2019 року повернуто за зворотною адресою повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 з відміткою «За закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до пункту 4 статті 25 Закону України № 2464 - VI вимога є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі, якщо платник єдиного внеску потягом вказаного строку з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу у судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, що і було зроблено Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Крім того, у своєму відзиві відповідач зазначає, що за період перебування на обліку платником податку не подано обов`язкову звітність з єдиного внеску за 2013-2016 роки, а звітність з єдиного внеску за 2020 рік подано з порушенням вимог Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, відтак вважається такою, що не подавалась.

Своєю чергою, у відповіді на відзив від 26 листопада 2020 року позивачем повторно наголошено на безпідставності формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) та звернуто увагу суду на те, що ним не подано доказів в обґрунтування свого відзиву.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом:

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виданої 30 березня 2020 року, ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_2 ) з 03 квітня 2012 року узято на облік контролюючими органами як фізичну особу-підприємця. Перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС в м. Києві, ДПІ у Деснянському районі м. Києва на загальній системі оподаткування.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за власним бажанням здійснена 16 березня 2020 року.

Таким чином в період 03 квітня 2020 року по 16 березня 2020 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця.

У той же час, відповідно до записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 згідно з наказом № 4 від 01 вересня 2016 року був переведений на посаду комерційного директора до Приватної виробничо-комерційної фірми «Вікторія С» з 1 вересня 2016 року, де і працював на день звернення.

Матеріалами справи підтверджено, що ПВКФ «Вікторія С» за період з 02 вересня 2016 року по 30 березня 2020 року було нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за працівника ОСОБА_1 у наступних розмірах:

- в 2016 році - 2610,00 грн;

- в 2017 році - 13640, 00 грн;

- в 2018 році - 19470, 00 грн;

- в 2019 році - 19536, 00 грн;

- в 2020 році (січень, лютий, березень) - 5412,00 грн.

Всього сплачено сума сплаченого єдиного соціального внеску з 01 вересня 2016 року по 30 березня 2020 року склала 60668,00 грн.

ГУ ДПС в м. Києві 10 травня 2019 року у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 21030,90 грн на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 13566-17 на суму 21030,90 грн. та встановлено добровільний строк її погашення до 19 грудня 2019 року.

Доказів надсилання вказаної вимоги платнику суду не надано.

У зв`язку із несплатою боргу у визначений термін 16 січня 2020 року ГУ ДПС у м. Києві надіслано заяву про відкриття виконавчого провадження № 1516/9/26-15-10-05-13 до Деснянського районного відділу ВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві.

За результатами розгляду вказаної заяви 13 березня 2020 року старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Логвинською К. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61465196 щодо стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у м. Києві боргу (недоїмки) в розмірі 21030, 90 грн. та заблоковано карткові рахунки на підставі постанов про арешт коштів боржника від 13 березня 2020 року в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «Універсал Банк».

Незгода із вимогою про стягнення вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф - 13566-17 обумовила звернення позивача з цим адміністративним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі у тексті - Закон № 2464-VI).

До вказаного Закону Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, були внесені зміни, що запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5№ частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).

Пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VII, яка діє з 01 січня 2018 року, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5№ частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, визначену Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Так, обов`язок зі сплати єдиного внеску, нарахований за 2017 рік, підлягав сплаті позивачем до 10 лютого 2018 року, а з 01 січня 2018 року - єдиний внесок нараховувався поквартально та підлягав сплаті до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, тобто до 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року і т. ін.

Однак, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача була винесена лише в травні 2019 року, що, відповідно, потягло за собою зростання заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за цей період. Крім того, відповідачем не було представлено доказів надсилання цієї вимоги на адресу позивача, що спричинило відкриття виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваної вимоги та додаткові витрати позивача на сплату з боржника виконавчого збору у розмірі 2 103, 09 грн.

Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Із системного аналізу норм Закону № 2464-VI вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах.

При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції». Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Куиюглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Суд наголошує на тому, що в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого періоду після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про те, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.

В силу пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-13566-17.

Статтею 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 КАС України під час винесення вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з ОСОБА_1 , з урахуванням досліджених доказів суд дійшов висновку, що відповідач оскаржуване рішення прийняв не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, правомірність своїх дій та прийнятого рішення не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.

Крім того, судом розглянуто питання щодо повернення судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з квитанцією: 5909451739 від 31 березня 2020 року позивачем при зверненні до адміністративного суду із даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 857, 96 грн. Доказів на підтвердження понесення будь-яких інших витрат Позивача, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано.

За таких обставин, на підставі частини першої статті 139 КАС України, сплачений судовий збір у розмірі 857, 96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити у повному обсязі адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, ЄДРПОУ: 43141267) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки).

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 10 травня 2019 року № Ф-13566-17 У.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної податкової служби у місті Києві 857 (вісімсот п`ятдесят сім) грн. 96 коп. судових витрат на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вжиті судом заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням, відповідно до частини шостої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда