Рішення № 97305253, 17.05.2021, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/14777/20

Категорія 75

2/295/224/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2021 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі судового засідання Мельник Ж.А., Карпішиній С.С.,

за участі: представників позивача – адвокатів Крижанівського В.П., Сачка А.В.,

представника відповідача – адвоката Войдевич О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Житомирській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) про виконання підприємством (установою, організацією) зобов`язання по працевлаштуванню, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із указаним позовом, в якому зазначила, що наказом від 15.10.2020 року її звільнено з посади старшого інспектора з кадрів у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із виходом основного працівника з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. До того, на указану посаду позивач була переведена згідно з наказом від 07.05.2018 року, із кадрів юридичного відділу, на строк по догляду за дитиною віком до трьох років ОСОБА_2 , до дня фактичного виходу зазначеної працівниці з відпустки. Підставою для звільнення стала заява ОСОБА_2 , написана 15.10.2020 року, тобто тим же днем, коли позивача було звільнено із займаної посади. ОСОБА_1 звертає увагу суду, що припиняючи строковий трудовий договір з нею, відповідач грубо порушив вимоги Кодексу законів про працю України, а саме ч. 3 ст. 184 КЗпП України, так як вона має статус одинокої матері, а відтак на неї розповсюджуються гарантії указаної статті. За змістом позову, відповідач не запропонував позивачу усі вакантні місця в установі з подальшим працевлаштуванням, в результаті чого допустив незаконне звільнення ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що 02.11.2020 року вона звернулася з заявою до Служби автомобільних доріг у Житомирській області Державного агентства автомобільних доріг України (по тексту також – Служба автомобільних доріг у Житомирській області) про виконання ними зобов`язання по її працевлаштуванню, але на день звернення до суду із позовом будь-якої інформації від відповідача їй так і не надходило. За словами ОСОБА_1 , її звільнення 15.10.2020 pоку та ігнорування вимог законодавства щодо її працевлаштування, яке не виконується вже майже два місяці, та ще й проведено у пік епідемічної ситуації в країні, який супроводжувався зниженням рівня економічних показників, створило ускладнення у пошуку роботи та призвело до негативних наслідків для нормальної життєдіяльності. Тобто незаконними діями відповідача заподіяно моральної шкоди ОСОБА_1 , яка проявилась, зокрема у тому, що позивач погано спить, була вимушена звернутись до психолога та на даний час позбавлена можливості повноцінно забезпечувати доньку, яку виховує самостійно, усіма необхідними потребами. З огляду на викладене у позовній заяві, ОСОБА_1 , просить суд зобов`язати Службу автомобільних доріг у Житомирській області працевлаштувати її на роботі відповідно до фаху, стягнути із відповідача на свою користь середню заробітну плату на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, тобто з 16.10.2020 року, а також стягнути із відповідача понесену моральну шкоду в сумі 15 000 грн.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 15.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву Служба автомобільних доріг у Житомирській області не визнала позовних вимог ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та надуманими, у зв`язку із чим просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказав, що із позивачкою був укладений строковий трудовий договір та вона була обізнана про строковість своєї роботи. Крім того, перебуваючи на посаді старшого інспектора з кадрів та знаючи про строковість свого трудового договору, позивачка протягом 2,5 років мала можливість контролювати появу вакантних посад у штатному розкладі відповідача та при першій же наявності такої, скористатись своїм правом та написати заяву про переведення, адже була єдиним працівником на підприємстві, у посадові обов`язки якого входило оформляти прийом, переведення та звільнення працівників відповідно до законодавства України. Служба автомобільних доріг у Житомирській області звертала увагу суду, що станом на 18.05.2020 у відповідача була наявна остання вакантна посада провідного фахівця із публічних закупівель Тендерно-договірного відділу, однак незважаючи на появу вакантних посад. позивачка не проявляла бажання та не ініціювала своє переведення на такі посади. Таку бездіяльність відповідач розцінив як відмову позивачки продовжувати працювати у відповідача після закінчення строкового трудового договору. Також за змістом відзиву, Служба автомобільних доріг у Житомирській області відповідно до свого Положення є державною організацією, що належить до сфери управління Держаного агентства автомобільних доріг України. Структура та штатна чисельність Служби затверджується Держаним агентством автомобільних доріг України, а тому відповідач не має права виходити за межі чисельної кількості штатного розпису та структури, затвердженої Укравтодором, та вводити нові посади, відповідно до фаху позивача (Психологія). Крім цього, на переконання відповідача, ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту завданих моральних чи фізичних страждань. До того ж наведений останньою розмір моральної шкоди не є розумним, справедливим та адекватним нанесеній шкоді. Окремо відповідач поставив під сумнів твердження позивача, що вона самостійно фінансово забезпечує свою сім`ю та виховує доньку, адже вже багато років проживає у громадському шлюбі з ОСОБА_3 , якій працює у Службі автомобільних доріг у Житомирській області на посаді начальника Адміністративно-господарського відділу. Також, на думку Служби автомобільних доріг у Житомирській області, позивачем було значно пропущено без поважних причин місячний строк позовної давності у трудовому спорі з питань звільнення, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

У відповіді на відзив, що надійшла на адресу суду 29.01.2021 року, представник позивача підтримав вимоги свого довірителя та просив позов задовольнити. Додав, що у спірних правовідносинах строк звернення до суду складає 3 місяці, оскільки позивачем фактично оспорюється процедура її звільнення і не ставиться вимога щодо поновлення на посаді у зв`язку із незаконним звільненням. Також не може бути сприйнято до уваги довід відповідача щодо перебування ОСОБА_1 у громадянському шлюбі із ОСОБА_3 , оскільки таке твердження жодними доказами не підтверджено. Позиція Служби автомобільних доріг у Житомирській області про можливість, але не бажання позивача перевестися на іншу вакантну посаду, не відповідає дійсності та не є підставою для відмови у позові з огляду на порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Службою автомобільних доріг у Житомирській області 09.02.2021 року до суду були подані заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 , в яких відповідач не погодився із тлумаченням представника позивача норм статті 233 КЗпП України та ще раз послався на пропуск позивачем місячного строку позовної давності у трудовому спорі, на перебування позивача у громадянському шлюбі із ОСОБА_3 , а також на обізнаність ОСОБА_1 про строковість трудового договору та можливість контролювати появу вакантних посад у штатному розкладі відповідача. Окремо Служба автомобільних доріг у Житомирській області звертала увагу суду у запереченнях, що копія звернення ОСОБА_1 до невропатолога взагалі не є належним та допустимим доказом по справі та не може братись до уваги судом, оскільки позивач не долучила доказів звернення до невропатолога до позовної заяви, жодного згадування про неможливість їх подання у позові не навела. До того ж таке звернення до лікаря відбулось після подання позову, а наданий позивачем доказ звернення має невідоме походження. Зважаючи на викладене у запереченнях, відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представники ОСОБА_1 підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив. Додали, що відповідач не пропонував їх довірителю протягом строку договору іншу посаду та ОСОБА_1 не отримувала відповідь на свою заяву щодо виконання Службою автомобільних доріг у Житомирській області зобов`язання із працевлаштування. Крім цього, представники ще раз наголосили, що незаконне звільнення завдало ОСОБА_1 моральних страждань, та на запитання суду уточнили, що на час розгляду справи позивач не працює та на обліку в центрі зайнятості не перебуває. Окремо стороною позивача було зроблено заяву про подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу згідно з вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Представник Служби автомобільних доріг у Житомирській області в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях. Підтвердила, що станом на день звільнення позивача у відповідача були відсутні будь-які вакантні посади, що відповідали б фаху ОСОБА_1 . Визнала, що відповідач не оспорює статус позивача як матері-одиначки, а також представник додала, що Службою автомобільних доріг у Житомирській області була надана відповідь ОСОБА_1 на її заяву про виконання підприємством зобов`язання із працевлаштування. Представнику невідомо чи пропонував відповідач позивачу за останні 2,5 роки перед її звільненням будь-яку вакантну посаду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши й дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу № 36-к від 10.09.2010, було прийнято на роботу до Служби автомобільних доріг у Житомирській області із 9 вересня 2010 року на посаду оператора електрозв`язку 2 класу (а.с. 37).

7 травня 2018 року ОСОБА_1 на підставі власної заяви від 04.05.2018 року та у відповідності із наказом Служби автомобільних доріг у Житомирській області №15-к від 07.05.2018 року було переведено на посаду старшого інспектора з кадрів юридичного відділу до дня фактичного виходу з відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років ОСОБА_2 (а.с. 38, 39).

Наказом від 15.10.2020 року № 42-к ОСОБА_1 , звільнено з посади старшого інспектора з кадрів 15 жовтня 2020 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із виходом основного працівника з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 6).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 43 Конституції України передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Положеннями статті 184 КЗпП України визначено істотні пільги для вагітних жінок і для жінок, які мають дітей.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька якої записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с. 8, 9). Також судом звернуто увагу, що відповідачем не заперечується (як в судовому засіданні, так і у письмових запереченнях на позов), що ОСОБА_1 має статус одинокої матері (а.с. 91).

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема одинокої матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю, та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця.

У зв`язку із тим, що на час звільнення (15 жовтня 2020 року) у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_1 мала статус одинокої матері та виховувала дитину, яка не досягла 14 років станом на дату звільнення, то після її звільнення у Служби автомобільних доріг у Житомирській області виник обов`язок щодо її працевлаштування відповідно до вимог частини третьої статті 184 КЗпП України.

На думку суду, посилання відповідача на те, що перебуваючи на посаді старшого інспектора з кадрів та знаючи про строковість свого трудового договору, ОСОБА_1 протягом 2,5 років мала можливість контролювати появу вакантних посад у штатному розкладі відповідача та при першій же наявності такої, скористатись своїм правом та написати заяву про переведення, є безпідставним, оскільки положення частини третьої статті 184 КЗпП України зобов`язували саме Службу автомобільних доріг у Житомирській області ініціювати процедуру працевлаштування позивача. У свою чергу позивач одноосібно не могла себе працевлаштувати, що й не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 після свого звільнення зверталась до відповідача із заявою від 02.11.2020 про працевлаштування її у Службі автомобільних доріг у Житомирській області, проте листом від 07.12.2020 №04-01/2625 відповідач фактично відмовив позивачу у її проханні з огляду на те, що норма частини 3 статті 184 КЗпП України не забороняє звільняти одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років у зв`язку із закінченням строкового договору. Крім того, у листі відповідач зазначив, що на даний момент вакантні посади, які відповідали б освіті позивача (а саме диплом бакалавра НОМЕР_1 від 22.03.2017 року за спеціальністю «Психологія») та кваліфікації, відсутні, а тому працевлаштувати ОСОБА_1 у Службі автомобільних доріг у Житомирській області немає можливості (а.с. 10, 11, 126-127).

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось із порушенням вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП та у подальшому вона не була працевлаштована відповідачем на тому ж самому або іншому підприємстві, Служба автомобільних доріг у Житомирській області зобов`язана виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за три місяці з дня закінчення строкового договору.

Згідно з довідкою Служби автомобільних доріг у Житомирській області від 15.04.2021 №1052/9-11, на момент звільнення середньоденна заробітна плата позивача становила 939,16 грн., а середньомісячна – 19 722,36 грн. (а.с. 121-122).

При визначені розміру середнього заробітку суд враховує дану довідку, положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а також Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Таким чином розмір гарантійних виплат у вигляді середньої заробітної плати за три місяці із дня закінчення строкового трудового договору (із 16.10.2020 по 16.01.2021), що підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , становить 59 167,08 грн., виходячи з середньоденного заробітку, який дорівнює 939,16 грн., помноженого на 63 робочих дні за період із 16.10.2020 по 16.01.2021 року. Абсолютна така ж сама сума виходить і в разі розрахунку середньої заробітної плати із урахуванням розміру середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 . Одночасно, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену у цьому абзаці суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з вимогами статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; спричинення працівникові моральних страждань, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або виникнення у нього необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя; існування причинного зв`язку між двома попередніми умовами.

Враховуючи доводи позивача в обґрунтування підстав відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, позбавлення позивача права на працю та можливості заробляти собі на життя працею, наявність на утриманні позивача малолітньої дитини, ступеня вини відповідача, а також вимог розумності та добросовісності суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди частково, стягнувши зі Служби автомобільних доріг у Житомирській області на користь позивача 2 000 грн. моральної шкоди.

У питанні щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду за вирішення трудового спору суд, керуючись вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 682/2782/18.

У справі №682/2782/18, предметом розгляду якої були саме вимоги позивача про виконання зобов`язання із працевлаштування та стягнення середнього заробітку, суд касаційної інстанції вказав, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 233 КЗпП України, важливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від змісту позовних вимог, а саме: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника. Спір про звільнення – це спір за позовом про поновлення на роботі. Натомість предметом позову у справі, що переглядається, є вимога не про поновлення на роботі, а про зобов`язання із працевлаштування. При зверненні до суду із позовом про зобов`язання із працевлаштування діє тримісячний строк з дня, коли працівниця дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, звільнивши позивачку 15.10.2020 року, роботодавець повинен був її працевлаштувати та виплатити їй середню заробітну плату упродовж трьох місяців, тобто до 16 січня 2021 року. Оскільки, як було встановлено судом в ході розгляду справи, визначений ч. 3 ст. 184 КЗпП України обов`язок роботодавець не виконав, то надалі позивачка упродовж трьох місяців, тобто до 16.04.2021 року, мала право відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України звернутися до суду з позовом про зобов`язання із працевлаштування. Згідно з матеріалами справи, позов було пред`явлено у грудні 2020 року.

Інші доводи відповідача, наведені у відзиві та запереченнях, не спростовують встановлені в судовому засіданні обставини справи, які вказують на порушення прав позивача, та не впливають на остаточний висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-82, 141, 264, 265, 279, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 23, 36, 184, 233, 237-1 КЗпП України суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Службу автомобільних доріг у Житомирській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) надати ОСОБА_1 на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця.

Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Житомирській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за три місяці з дня закінчення строкового договору в розмірі 59 167,08 грн. (без відрахування (утримання) податків та обов`язкових платежів), а також 2 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Житомирській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) на користь ОСОБА_1 1 534,22 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богунський районний суд міста Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Служба автомобільних доріг у Житомирській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) адреса: 10029, м. Житомир, вул. Покровська, 16, код ЄДРПОУ 03451526.

Дата складання повного судового рішення – 31.05.2021.

Суддя