Рішення № 97294319, 12.05.2021, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/2381/19

Провадження № 2/675/81/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2021 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Короля О.В., за участю секретаря судового засідання Беліци М.О., учасників справи:

прокурора: Рапіти О.В.,

представника позивача 1 (представника відповідача 1 за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ,

представника позивача 2 (представника відповідача 2 за зустрічним позовом): не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

представника відповідача (представника позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 ,

відповідача 3 за зустрічним позовом: не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в місті Ізяслав Хмельницької області в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за первісним позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелтер 7К» про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «Військторгсервіс», Ткачук Юлії Володимирівни - державного реєстратора Сахновецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області про скасування рішення державного реєстратора,-

В С Т А Н О В И В :

Заступник військового прокурора Західного регіону України (по тексту – прокурор) звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області в інтересах держави в особі його органів уповноважених здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, а саме Міністерства оборони України (по тексту – позивач 1), концерну «Військторгсервіс» (по тексту – позивач 2) до ОСОБА_3 (по тексту – ОСОБА_3 , відповідач) про усунення Міністерству оборони України перешкод в користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387, 9 кв.м., реєстраційний номер 262791368221, що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_3 вказаної будівлі та передачі її в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс».

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23.12.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелтер 7К» (по тексту - ТОВ «Ріелтер 7К», третя особа).

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12.02.2020 року було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 (по тексту – ОСОБА_3 , позивач за зустрічним позовом) до Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (по тексту – відповідач 1 за зустрічним позовом), концерну «Військторгсервіс» (по тексту – відповідач 2 за зустрічним позовом) про скасування рішення державного реєстратора від 27.08.2019 року, індексний номер рішення: 48388395; об`єднано в одне провадження зустрічний позов з первісним позовом.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 16.03.2020 року на підставі клопотання представника відповідача за первісним позовом залучено ОСОБА_4 - державного реєстратора Сахновецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області (по тексту - відповідач 3 за зустрічним позовом ) в якості співвідповідача у справі за зустрічним позовом.

Загалом позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані наступними обставинами.

Так заступник військового прокурора Західного регіону України покликаючись на приписи ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 4 ст. 56 ЦПК України, ст.ст. 17, 131-1 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про збройні сили України», ст.ст. 2, 10 Закону України «Про оборону України», пп. 75 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, Указ Президента України від 15.12.1999 року №1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади», правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.08.2018 року у справі №910/21265/17, від 16.04.2019 року у справі №910/3486/18, від 05.02.2019 року у справі №910/7813/18, від 26.02.2019 року у справі №905/803/18, від 05.11.2018 року у справі №910/4345/18, від 17.10.2018 року у справі №910/11919/17, від 22.01.2019 року у справі №906/753/17 акцентує увагу, що звертається з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, оскільки останнє належним чином не здійснює захист інтересів держави.

На переконання прокурора обставини справи та суть встановлених ним порушень свідчать про підставність заявлених позовних вимог.

Як зазначає прокурор, 10.07.2001 року за державою в особі Шепетівського військового торгу №42 оформлено право власності на будівлю ательє, що по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності. Акцентує увагу, що згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.10.2008 року №20636571 будівля ательє, загальною площею 381, 6 кв.м., що по АДРЕСА_1 зареєстрована на праві державної власності саме за Шепетівським військовим торгом №42.

Крім цього, за покликанням прокурора, в подальшому, 24.10.2008 року між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу зазначеного майна, у зв`язку з чим, на підставі цього договору, останній набув право власності на спірний об`єкт нерухомості. Разом з тим, 18.11.2013 року рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області у справі №675/1498/13-ц, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 03.02.2014 року, частково задоволено позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та визнано недійсним вказаний вище договір купівлі-продажу нерухомого майна. Також зазначає, що хоча судом і визнано недійсним договір, однак було відмовлено в поверненні майна до власності держави, так як не було заявлено вимоги щодо повернення на користь ОСОБА_3 коштів, оплачених на виконання оскаржуваного договору.

На думку прокурора, при вирішенні спору необхідно врахувати, що суд задовольняючи позов частково без зобов`язання повернення нерухомого майна до державної власності виходив з того, одностороння реституція не передбачена (лише повернення майна без повернення покупцю сплачених коштів). Однак, як вважає прокурор, при вирішенні вказаної вище справи було підтверджено незаконність правочину, на підставі якого вказане майно вибуло з власності держави та витребувано його до державної власності.

Таким чином, прокурор заявляє, що вказаним судовим рішенням підтверджено, що спірне нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння поза її волею внаслідок незаконного укладеного договору купівлі-продажу від 24.10.2008 року, і така обставина в порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає додатковому доказуванню.

При цьому позовні вимоги за первісним позовом мотивуються ще й наступними обставинами.

Так, 20.11.2009 року рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Хмельницької області «Про надання дозволу на перепланування» дозволено відповідачу перепланування спірного нерухомого майна. У зв`язку з цим, площа спірного об`єкта нерухомості змінилася з 381, 6 кв.м. до 387, 9 кв.м., останню відображено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 262791368221.

Також прокурор зазначає, що 27.08.2019 року рішенням державного реєстратора (індексний номер рішення 48388395) на підставі рішення суду від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц було скасовано у відповідному реєстрі за відповідачем право власності на спірний справі об`єкт нерухомості. Покликаючись на вказані вище обставини, прокурор вказує, що чинним залишається підстава набуття права державної власності в особі Шепетівського військового торгу № НОМЕР_1 , правонаступником якого є концерн «Військторгсервіс», органом управління якого є Міністерство оборони України.

На думку прокурора факт використання відповідачем спірного в справі майна підтверджується наданими доказами, а відтак належним способом захисту порушеного права є саме усунення перешкод в користуванні державою в особі Міністерства оборони України нерухомим майном площею 387, 9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та передачі в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс».

Нормативним обгрунтуванням таких заявлених позовних вимог, як вважає заступник військового прокурора Західного регіону України, є приписи ст. 16, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України. Звертав увагу, що в разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

23.12.2019 року судом отримано відзив відповідача (вх. №14514/19 від 23.12.2019 року), згідно якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вони є безпідставними.

Так, відповідач зазначає, що судовим рішенням, на яке посилається прокурор, було визнано недійсним договір купівлі-продажу, натомість вимога про повернення майна у державну власність не могла бути задоволена, а тому він правомірно користувався спірною нерухомістю.

Як вважає відповідач, необхідно врахувати, що свідоцтво про право власності на будівлю площею 387, 9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 ніким не оспорювалося та в судовому порядку недійсним не визнавалося та не скасовувалося. Більше того, на думку відповідача, з огляду, що земельна ділянка, що АДРЕСА_1 , власником якої він являється також ніким не оспорювалася, то такі документи є чинними, а відтак він правомірно володіє, розпоряджається та користується спірною нерухомістю.

Крім цього, на переконання відповідача, прокурор заявляючи вимогу про усунення перешкод у користуванні спірною будівлею фактично просить застосувати односторонню реституцію, що є неприпустимим у даній ситуації.

Натомість позивач 1 - надав для суду відповідь на відзив на позовну заяву від 04.02.2020 року, якe отримано 10.02.2020 року, де акцентував увагу, що не погоджується з аргументами відповідача, вважаючи їх такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

За покликанням Міністерства оборони України, приналежність земельної ділянки відповідачу не може свідчити про беззаперечне підтвердження права власності на саму будівлю, оскільки право на землю не тотожне праву на об`єкт нерухомого майна, вони є різними об`єктами цивільних прав. Представник позивача 1 відсилаючись на обставини, що викладені в позовній заяві зазначає, що правова підстава, на якій ОСОБА_3 належало спірне нерухоме майно відпала.

Також позивач 1 зазначає, що рішенням суду від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц підтверджено, що спірне нерухоме майно власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння поза її волею внаслідок незаконно укладеного договору.

Крім цього вказує, що виготовлення (оформлення) свідоцтва про власність від 09.01.2014 року №15892323 здійснено після ухвалення судом рішення та й всупереч ухвалі про забезпечення позову. Натомість перепланування (несуттєве збільшення площі) об`єкта нерухомості не є підставою вважати його іншим об`єктом та відповідно втратою прав на нього титульного власника.

На думку позивача 1, обраний прокурором спосіб захисту неволодіючого власника до володіючого невласника про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном є правильним, а відтак, додатково покликаючись постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17, вказує на обгрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

13.02.2020 року судом від концерну «Військторгсервіс» отримано відповідь на відзив на позовну заяву від 10.02.2020 року, згідно якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вони є необгрунтованими та безпідставними.

Як вказує позивач 2, твердження відповідача, що той правомірно користується спірним державним нерухомим майном не відповідають дійсності та суперечать обставинам самої справи, оскільки рішенням суду від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц було встановлено факт незаконного відчуження останнім нерухомого майна.

У частині посилань відповідача про застосування двосторонньої реституції, просить врахувати, що відповідач з часу винесення судового рішення в 2013 році не звертався з будь-якими вимогами про повернення йому сплачених грошових коштів за нерухоме майно.

Крім цього, зазначає, що вимоги відповідача про повернення грошових коштів сплачених в рахунок договору купівлі-продажу могли виникнути до порушення провадження у справі про банкрутство концерну «Військторгсервіс», однак не були заявлені у строк визначений законодавством і не були включені в реєстр кредиторів у справі про банкрутство концерну, а тому вимога про сплату ним грошових коштів ОСОБА_3 вважається погашеною.

На думку позивача 2, суд не може застосувати двосторонню реституцію там, де її застосувати неможливо через відсутність обов`язку вчинення будь-яких дій однієї з сторін по відношенню до іншої.

Прокурором також було подано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №2328 від 18.02.2020 року), згідно якого підтримуючи позовні вимоги, просив врахувати належність заявленого способу порушеного права, що відповідає вимогам ст. 4, ч. 2 ст. 11 ЦПК України, ст. 20, ст.ст. 316, 317, 391 ЦК України.

Крім цього прокурор вказує, що визнаний недійсним судом первинний договір купівлі-продажу оспорюваного в справі майна від 24.10.2008 року в силу ч. 1 ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3 до заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «Військторгсервіс», Ткачук Юлії Володимирівни - державного реєстратора Сахновецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області про скасування рішення державного реєстратора від 27.08.2019 року, індексний номер рішення: 48388395, то останній обгрунтований наступними обставинами.

ОСОБА_3 , як позивач за зустрічним позовом вказує, що державний реєстратор на підставі рішення суду від 18.11.2013 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 381, 6 кв.м., що по АДРЕСА_1 , скасував право власності на будівлю, площею 387, 9 кв.м., яке виникло на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , виданого 09.01.2014 року Реєстраційною службою Ізяславського районного управління юстиції Хмельницької області.

Як вказує позивач за зустрічним позовом, резолютивна частина рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року не містить інформації про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 ..

На думку позивача за зустрічним позовом, державним реєстратором неправомірно скасовано право власності на нежитлову будівлю, площею 387, 9 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 , оскільки документи, що стали підставою для реєстрації права власності не були скасовані, рішення суду про визнання договору недійсним не містить вимоги про скасування державної реєстрації.

Прокурором подано відзив на зустрічний позов від 13.03.2020 року (вх. №3654 від 16.03.2020 року).

У своєму відзиві прокурор частково покликаючись на обставини, які ним викладені в первісному позові та відповіді на відзив ОСОБА_3 додатково просить врахувати ще й наступне.

Так, на думку прокурора, заслуговує уваги те, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на оспорюване майно видане ОСОБА_3 09.01.2014 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу від 24.10.2008 року, який в судовому порядку визнаний недійсним. Крім цього, 27.08.2019 року рішенням державного реєстратора скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 .

Як вважає прокурор, рішення суду про визнання договору недійсним є достатньою підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації прав, а тому практичне значення для окремого зазначення про це у резолютивній частині рішення суду відсутнє.

Також вказує і на те, що у випадку визнання судом недійсним правочину з нерухомістю, віндикації або визнання права, позовна вимога про скасування державної реєстрації за набувачем не має значення для відновлення права власності позивача та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок, на думку прокурора узгоджується з положеннями ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірністю правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв`язку зі скасування судового рішення) всі права набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тим самим прокурор вважає зміст зустрічних позовних такими, що не відповідають викладу обставин спору та застосуванню норм матеріального права, якими позивач обгрунтовує їх, а відтак вони не можуть бути задоволеними, оскільки державний реєстратор прийняв вірне рішення від 27.08.2019 року, індексний номер рішення: 48388395.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив відповідача, просила їх задовольнити. При цьому, прокурор вказала на необгрунтованість та безпідставність зустрічного позову та просила відмовити у його задоволенні, зокрема з підстав, на які акцентовано увагу у відзиві на зустрічну позовну заяву. Також прокурор вказала на неправильний спосіб захисту порушеного права, що обрав позивач за зустрічним позовом.

Представник позивача 1 у судовому засіданні позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив відповідача, просив їх задовольнити. Натомість підстав для задоволення зустрічного позову представник позивача 1 не вбачав та просив врахувати, що повністю підтримує позицію прокурора.

Представник позивача 2 у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся установленому порядку, що підтверджено документально. Матеріали справи містять письмову заяву концерну «Військторгсервіс» про проведення розгляду справи без участі його представника з посиланнями про підтримання заявлених прокурором позовних вимог та необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні вказував на повну безпідставність позовних вимог прокурора з урахуванням обставин, викладених у поданих суду відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Крім цього просив задовольнити зустрічний позов з урахуванням, викладених у ньому обставин та підстав.

Третя особа за первісним позовом у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася установленому порядку, що підтверджено документально.

У судове засідання також не з`явилася відповідач 3 за зустрічним позовом, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся установленому порядку, що підтверджено документально. Матеріали справи містять письмові заяви відповідача 3 про проведення розгляду справи без її участі з покликанням про можливість вирішення спору на розгляд суду.

Заслухавши пояснення та доводи прокурора, представників сторін, як за первісним, так і за зустрічним позовом, які брали загалом участь в справі, та частина яких прибула в судове засідання 12.05.2021 року, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову, і, відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог судом враховано наступне.

Так, судом встановлено, що 10.07.2001 року за державою в особі Шепетівського військового торгу №42 оформлено право власності на будівлю ательє, що по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим на підставі рішення виконкому Ізяславської міської ради від 26.06.2001 року №67.

Як засвідчують матеріали справи, нежитлова будівля, загальною площею 381, 6 кв.м., що по АДРЕСА_1 зареєстрована на праві державної власності саме за Шепетівським військовим торгом №42.

Вказана обставина не оспорюється сторонами по справі та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №180334899 від 10.09.2019 року.

У відповідності до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.10.2008 року вбачається, що концерн «Військторгсервіс» передав у власність ОСОБА_3 нежитлову будівлю, загальною площею 381, 6 кв.м., що по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, 18.11.2013 року рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області у справі №675/1498/13-ц, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 03.02.2014 року, частково задоволено позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України в особі Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_3 , третя особа – Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Хмельницькій області та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих у АДРЕСА_1 , який укладений 24.10.2008 року між Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Хмельницької області Дацишиним О.М.

Як випливає зі змісту рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц, яке набрало законної сили, хоча судом і визнано недійсним договір, однак було відмовлено в поверненні майна до власності держави в особі Міністерства оборони України, так як не було заявлено вимоги щодо повернення на користь ОСОБА_3 коштів, оплачених на виконання оскаржуваного договору.

Необхідно констатувати, що вказаним вище рішенням суду від 18.11.2013 року встановлено, що спірна будівля є державним майном та відноситься до сфери управління Міністерства оборони України, яке реалізовує права держави як власника цього майна, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним, та знаходиться на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс».

Суд вказує, що приписи ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаним судовим рішенням підтверджено, що спірне нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння поза її волею внаслідок незаконного укладеного договору купівлі-продажу від 24.10.2008 року, і така обставина в порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає додатковому доказуванню.

Крім цього, судом встановлено, що 20.11.2009 року рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Хмельницької області «Про надання дозволу на перепланування» дозволено ОСОБА_3 перепланування спірного нерухомого майна. У зв`язку з цим, площа спірного об`єкта нерухомості змінилася з 381, 6 кв.м. до 387, 9 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №180334899 від 10.09.2019 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 262791368221).

Як вбачається з даних інформаційної довідки з Державних реєстрів №180334899 від 10.09.2019 року, що вказана вище, 27.08.2019 року рішенням державного реєстратора (відповідач 3 за зустрічним позовом) (індексний номер рішення 48388395) на підставі рішення суду від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц було скасовано у відповідному реєстрі за ОСОБА_3 право власності на спірний справі об`єкт нерухомості.

Одночасно суд погоджується з доводами прокурора, що враховуючи визнання недійсним в судовому порядку підстави набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, а також скасування за ОСОБА_3 права власності на дане майно, чинним залишається підстава набуття права державної власності в особі Шепетівського військового торгу № НОМЕР_1 , правонаступником якого є концерн «Військторгсервіс», органом управління якого є Міністерство оборони України.

Задовольняючи позовні вимоги, заявлені заступником військового прокурора Західного регіону України, суд також виходить з наступних мотивів та застосувавши такі норми права.

Як визначає ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 41 Конституції України чітко передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Приписи ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України визначають, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Натомість згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Суд враховує і положення ч. 1 ст. 321 ЦК України, згідно якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У контексті заявленої прокурором позовної вимоги варто врахувати і ст. 391 ЦК України, що передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд бере до уваги ту обставину, що предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Як вбачається з акту обстеження нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 від 30.09.2019 року з відповідними фотоматеріалами, вказане приміщення має ознаки такого, що використовується в господарській діяльності. При цьому, хоча в приміщенні відсутні будь-які відомості, що вказують на його власника або користувача, однак особа, яка не представилася, але назвалась охоронником повідомила, що власником будівлі та магазину, який там розміщений являється « ОСОБА_5 ».

У відповідності до зазначеного акту обстеження попри фактичне користування ТОВ «Ріелтер 7К» нежитловим приміщенням, що по АДРЕСА_1 підстав користування останнім не встановлено.

Суд критично відноситься до покликань представника відповідача у судовому засіданні про те, що ОСОБА_3 не є ані фактичним володільцем спірного майна, ані володільцем по реєстраційному принципу, а відтак по своїй суті не може бути належним відповідачем в даній справі. Разом з тим, суд, вказує, що про такі обставини представником відповідача було повідомлено вже в ході з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами. При цьому, у своєму відзиві відповідач чітко зазначав, що правомірно користувався та надалі правомірно володіє, розпоряджається та користується нежитловою будівлею, площею 387, 9 кв.м.

Тим самим, факт використання відповідачем спірного в справі майна підтверджується наданими доказами, а відтак належним способом захисту порушеного права є саме усунення перешкод в користуванні державою в особі Міністерства оборони України нерухомим майном площею 387, 9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та передачі в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс».

У частині доводів відповідача в особі його представника, що він згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2014 року (зареєстровано в реєстрі за №1397) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №28148007 від 15.10.2014 року є власником земельної ділянки, площею 0, 0308 га по АДРЕСА_1 , а згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.01.2014 року індексний номер 15892323 є власником нежитлової будівлі, площею 387, 9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , які ніким не оспорювалися та є чинними, суд вказує на наступне.

Так, як вже встановлено судом, рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц, яке набрало законної сили, було визнано недійсним первинний договір купівлі-продажу оспорюваного майна від 24.10.2008 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тим самим, визнаний судом недійним правочин є недійсним з моменту його вчинення, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України.

Суд наголошує, що свідоцтво про право власності на спірне в справі нерухоме майно від 09.01.2014 року індексний номер 15892323 видане ОСОБА_3 після укладення договору купівлі-продажу від 24.10.2008 року, який в судовому порядку визнаний недійсним.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, з наведеного слідує, що правова підстава, на якій відповідачу належало спірне нерухоме майно, відпала.

Більше того, як встановлено судом, 27.08.2019 року рішенням державного реєстратора, індексний номер рішення: 48388395 на підставі рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_3 .

Суд погоджується як з доводами прокурора, так і позивача 1, що враховуючи визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу від 24.10.2008 року, підстави набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, а також скасування права власності за останнім, чинним залишається підстава набуття права державної власності в особі Шепетівського військового торгу № НОМЕР_1 , правонаступником якого є концерн «Військторгсервіс», органом управління якого є Міністерство оборони України.

На думку суду, перепланування (несуттєве збільшення площі) об`єкта нерухомості не є підставою вважати його іншим об`єктом та відповідно втратою прав на нього титульного власника.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно частини першої ст. 4 цього ж закону, вбачається, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

Таким чином, як слідує з рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц та приписів ст.ст. 1, 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» держава в особі Міністерства оборони України є власником нежитлової будівлі, площею 387, 9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 та має повноваження з управління (розпорядження) ним.

Згідно ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

На думку суду, приналежність відповідачу земельної ділянки, площею 0, 0308 га по АДРЕСА_1 не може свідчити про беззаперечне підтвердження права власності на будівлю, яка на ній розташована, оскільки права на земельні ділянки не є тотожними правам на об`єкти, розташовані на земельній ділянці, так як вони різні об`єкти цивільних прав.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року по справі №911/3594/17, можна констатувати, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Також суд враховує і ряд інших правових позицій Великої Палати Верховного Суду, так як у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

Крім цього, з огляду на встановлені обставини справи, суд відхиляє доводи відповідача про те, що прокурор заявляючи позовну вимогу про усунення Міністерству оборони України перешкод в користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387, 9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_3 вказаної будівлі та передачі її в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс», фактично просить застосувати односторонню реституцію.

Також суд не знайшов підстав вважати, що набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Доводи відповідача про ідентичність позовних вимог у даній справі та по справі №675/1498/13-ц спростовуються, зокрема і рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц.

Покликання відповідача у його відзиві на позовну заяву про наявність підстав для залишення позову без розгляду враховуючи вказані вище обставини не є обгрунтованими, оскільки зазначені ним обставини можуть бути підставою виключно для закриття провадження у справі.

На переконання суду, в будь-якому випадку, відсутні підстави як для залишення позову без розгляду, так і закриття провадження у справі, що зокрема, виходячи з приписів ч. 2 ст. 200 ЦПК України, перевірено і в ході проведення підготовчого засідання.

Як визначає ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, частина шоста вказаної статті чітко регламентує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин та оцінки наданих сторонами доказів, предмет та підстави первісного позову, в суду наявні обгрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог за зустрічним позовим, судом, крім обставин встановлених при ухваленні рішення за первісними позовними вимогами, враховано наступне.

Як встановлено судом, та вже зазначено вище в частині позовних вимог за первісним позовом, 27.08.2019 року рішенням державного реєстратора, індексний номер рішення: 48388395 на підставі рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.11.2013 року у справі №675/1498/13-ц скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_3 .

На переконаня суду, ОСОБА_3 заявляючи зустрічну позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора від 27.08.2019 року, індексний номер рішення: 48388395, не врахував, що такий спосіб захисту порушеного цивільного права є неефективним і неналежним.

Так, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому позивач вправі обрати спосіб захисту, що наданий йому законом, на власний розсуд.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосований судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (по тексту - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (по тексту - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, рішення від 15.11.1996 року, п. 145) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, п. 122, від 30 жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, рішення від 05.04.2005 року, п. 75), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19.02.1998 року, п. 106).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 року по справі №826/3051/18, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 29.05.2019 року по справі №367/2022/15-ц звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 04.09.2018 року у справі № 915/127/18).

Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).

Отже, ОСОБА_3 обрав неефективний і неналежний спосіб захисту порушеного цивільного права, тому заявлений ним зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Тим самим, з огляду на зазначене, вбачається, що факти, викладені прокурором у позовній заяві, що подана в інтересах держави в особі його органів уповноважених здійснювати відповідні функції в спірних відносинах в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, є достовірними та обґрунтованими, сумніву в суду не викликають, а відтак суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення, натомість зустрічна позовна заява, враховуючи її предмет та підстави та обраний неефективний і неналежний спосіб захисту порушеного цивільного права, не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, в зв`язку із задоволенням позовних вимог за первісним позовом та відмовою в задоволенні зустрічного позову, судовий збір у розмірі 3727 (три тисячі сімсот двадцять сім) гривень 50 (п`ятдесят) копійок, сплачений при поданні первісного позову слід покласти на ОСОБА_3 , шляхом його стягнення на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (код ЄДРПОУ – 38326057, м. Львів, вул. Клепарівська, 20).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Заступника військового прокурора Західного регіону України задовольнити повністю.

Усунути Міністерству оборони України (код ЄДРПОУ – 00034022, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) перешкоди в користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387, 9 кв.м., реєстраційний номер 262791368221, що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання якого по АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) вказаної будівлі та передачі її в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс» (код ЄДРПОУ – 33689922, м. Київ, вулиця Молодогвардійська, 28-А).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання якого по АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (код ЄДРПОУ – 38326057, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) судовий збір у розмірі 3727 (три тисячі сімсот двадцять сім) гривень 50 (п`ятдесят) копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.05.2021 року.

Суддя О.В. Король