Рішення № 97293459, 28.05.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5357/20

пр.№ 2/464/548/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.05.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.

справа № 464/5357/20

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище»

вимоги: визнання наказу недійсним

Обставини справи

Позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із позовом, в якому просить: визнати недійсним наказ відповідача № 82 від 26 червня 2020 року «Про зміни істотних умов праці працівників училища у 2020-2021 н.р.» в частині встановлення позивачу педагогічного навантаження в кількості 315 годин; зобов`язати відповідача встановити позивачці педагогічне навантаження на 2020-2021 навчальний рік в кількості 720 годин.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваним наказом відповідача позивачу, викладачу історії, в односторонньому порядку встановлено попереднє педагогічне навантаження на 2020-2021 навчальні роки в кількості 315 год, чим порушено її трудові права на належну згідно із законодавством про оплату праці. Указує, що педагогічне навантаження на рік згідно із законом повинно становити 720 год, чого відповідачем не дотримано. Покликається на відсутність згоди профспілкової організації Вільної профспілки освіти і науки України Львівського вищого професійного політехнічного училища, членом та заступником голови якого є.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 10 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, проти чого відповідачем заперечено.

За приписами ч.6 ст.279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10 ЦПК України).

Суд ураховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру проваджень у судових органах у контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право керуватися міркуваннями ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про проведення публічного розгляду справи

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Наведене викладено в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, від 14 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц.

Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому, зважаючи на відсутності необхідності виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи, у клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін слід відмовити. Клопотання не обґрунтовано необхідністю учасників справи бути присутніми у судовому засіданні з розгляду справи щодо скасування наказу, адже всі доводи та заперечення вправі викласти у письмовому вигляді, що ними і зроблено. Сторонами реалізовано права на висловлення своїх аргументів щодо доводів чи заперечень іншої сторони. Клопотання про призначення експертизи, виклик свідків не заявлено.

Позивачем з покликанням на положення ч.3 ст.49 ЦПК України подано до суду заяву про зміну предмета позовних вимог з поновленням строку звернення до суду (проти таких відповідач заперечив), в якій, крім заявлених вимог, просить також визнати недійсним наказ відповідача Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» від 01 вересня 2020 року № 127 «Про розподіл педагогічного навантаження викладачам на 2020/2021 н.р» в частині встановлення позивачу педагогічного навантаження в кількості 681 год.

Як визначено ч.ч.2,3 ст.49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу:

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі (ч.3 ст.279 ЦПК України).

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 надано роз`яснення, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Позивачем, крім двох заявлених вимог про визнання наказу недійсним та зобов`язання до вчинення дій, додано ще одну визнання наказу недійсним, а тому така заява очевидно не може вважатися зміною предмета позову, як зазначає позивач, а є фактично збільшенням позовних вимог.

Цивільним процесуальним кодексом України передбачено право позивача збільшити лише розмір позовних вимог. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Доповнення немайнового позову додатковою немайновою вимогою є не збільшенням позовних вимог, а є пред`явленням нового позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог та таку суд не приймає до розгляду.

Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2019 року у справі 923/1061/18, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись, що спірний наказ є попередженням про можливу зміну істотних умов праці з 1 вересня та не є наказом, який визначає розмір педагогічного навантаження на початок навчального року і весь наступний навчальний рік. Станом на червень 2020 року невідомо точну кількість нових учнів і нових груп, адже має можливість передбачити тимчасове попереднє педагогічне навантаження тільки з урахуванням кількості учнів перехідного контингенту. Повідомлення працівника про зміну істотних умов праці з 1 вересня не пізніше ніж за 2 місяці здійснено у формі прийняття наказу. Законодавством не передбачено погодження повідомлення про зміну істотних умов праці з профспілкою. Відповідачу незрозуміло вимоги позивача щодо встановлення педагогічного навантаження у кількості 720 год, оскільки їй встановлено 721 год педагогічного навантаження: згідно з наказом № 127 від 01 вересня 2020 року – 681 год та наказом № 181 від 30 вересня 2020 року – 40 год (додано). Указане викладено у відзиві на позов.

Позивачем надано відповідь на відзив, а відповідачем – заперечення.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Установлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем Державним навчальним закладом «Львівське вище професійне політехнічне училище», в якому працює на посаді викладача історії (підтверджується копією трудової книжки позивача).

Наказом відповідача № 82 від 26 червня 2020 року «Про зміни істотних умов праці працівників училища у 2020-2021 н.р.», беручи до уваги розрахунок педагогічного навантаження груп перехідного контингенту та відсутністю розрахунків педагогічного навантаження груп нового набору (через їх відсутність станом на 26/06/2020р.), встановлено попереднє педагогічне навантаження викладачів училища на 2020-2021 н.р. без тимчасового врахування педнавантаження груп нового набору, зокрема позивачу ОСОБА_1 – 315 год. В міру комплектації груп нового набору провести перерахунок педагогічного навантаження до 31 серпня 2020 року. На виконання ст.32 КЗпП України викладачів, в тому числі ОСОБА_1 , повідомлено, що педагогічне навантаження менше 720 год є зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж посадою, зменшення розміру оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення неповного робочого часу, суміщення професій, зміна тарифів оплати праці. Якщо колишні умови праці не може бути збережено, а працівник не згідний на продовження роботи у нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 КЗпП України. У випадку відсутності згоди на продовження роботи у закладі, у змінених умовах (в умовах зменшеного педагогічного навантаження) вищевказаним працівникам подати заяву про відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (в умовах зменшеного педагогічного навантаження). За відсутності заяви працівника про відмову від продовження роботи на нових умовах праці, такий працівник допускається до роботи в нових умовах праці із педагогічним навантаженням, згідно п.1 даного наказу. Погодження продовження роботи в умовах зменшеного педагогічного навантаження може відбуватись у формі «мовчазної згоди» у випадку продовження виконання працівником своїх посадових обов`язків.

Указане підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами.

Розглядаючи заявлені вимоги про визнання недійсним згаданого наказу, суд виходить із наступного.

Згідно із статутом відповідач є державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, який у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», іншими нормативно-правовими актами.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України, затверджені наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 року за № 455, поширюються на державні навчально-виховні заклади України всіх рівнів: дошкільні виховні заклади; середні загальноосвітні навчально-виховні заклади; професійні навчально-виховні заклади; навчальні заклади підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; позашкільні навчально-виховні заклади.

За змістом підпункту «е» п.20 наведених Типових правил власник або уповноважений ним орган (керівник) закладу освіти зобов`язаний доводити до відома педагогічних працівників у кінці навчального року (до надання відпустки) педагогічне навантаження в наступному навчальному році.

Відповідно до вимог п.3 ст.32 КЗпП України про зміну істотних умов праці, якими є зміна систем та розмірів оплати праці, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, працівника необхідно повідомити не пізніше ніж за два місяці.

Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя і, як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог п.3 ст.32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц.

Аналізуючи спірний наказ, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є повідомленням про зміну істотних умов праці, адже таким на виконання Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України доведено до відома позивача у кінці навчального року (до надання відпустки) – червень 2020 року педагогічне навантаження в наступному навчальному році, містить вказівку саме на «попереднє» педагогічне навантаження з покликанням на ст.32 КЗпП України, застереження щодо наслідків і дій щодо непогодження із можливими змінами істотних умов праці.

Законодавством не визначено форму повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та таке може бути оформлено наказом (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2029 року у справі № 725/2653/17).

Ні ст.252 КЗпП України, ні Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не передбачено отримання попередньої згоди профспілкового органу для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, яке у даному випадку вчинено у формі наказу.

Підтвердженням того, що оскаржуваний наказ є тільки повідомленням про зміну істотних умов праці свідчать накази відповідача, якими позивачу і встановлено педагогічне навантаження: № 127 від 01 вересня 2020 року – 681 год та наказом № 181 від 30 вересня 2020 року – 40 год (додано), а всього 721 год.

Законодавством про працю оскарження та скасування повідомлення про зміну істотних умов праці не передбачено. У наказі від 26 червня 2020 року йдеться тільки про можливі негативні зміни для позивача у майбутньому, які можуть не настати. Цивільне процесуальне законодавство не захищає права, які ще не порушені, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України)

Аргументи позивача зводяться до власного розуміння як суті спірного наказу, так і чинного законодавства. У даній справі суд погоджується із доводами відповідача, які є доречними.

Інші доводи, в тому числі клопотання позивача про визнання доказу недопустимим, та докази сторін за встановлених обставин правового визначального значення для вирішення справи по суті не мають.

Наведене свідчить, що позивачем переконливо не доведено, що є її процесуальним обов`язком, підстав для визнання спірного наказу недійсним, а судом не встановлено факту порушення трудових прав позивача внаслідок видання такого наказу, які б підлягали судовому захисту.

За правилами ч.1 ст.188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки підстав для визнання недійсним наказу не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги про зобов`язання до вчинення дій – встановлення педагогічного навантаження 720 год як похідної вимоги.

Аналізуючи, передбаченест.55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа указує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Згідно із ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При розгляді даної справи судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачем трудових прав позивача. При цьому суд зауважує, що завданням цивільного судочинства, визначеним ст.2 ЦПК України, є ефективний захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а не ілюзорний.

Сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення його права, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку.

З урахуванням принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов переконання про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відомості, які б спростовували даний висновок суду, у матеріалах справи відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Судові витрати

У зв`язку із відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити по понесеним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

відповідач Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище», код за ЄДРПОУ 02545620, м.Львів, вул.Зелена, 151А

Повне судове рішення складено 28 травня 2021 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя О.В.Тімченко